ПЕРЕДМОВА.

Питання про матеріяльне цивільне, карне та процесове право, що діяло на Гетьманщині в XVII та XVIII вв., належить до найменш з’ясованих та досліджених в історично-правничій науці, хоч ми й маємо цінні та ґрунтовніпрацізгалузи історії права—О.

Після того, як з’єдналася Гетьманщина з Москвою в році 1654 і після того, як на Гетьманщині почало будуватися нове правне життя, ми не зустрічаємо законодавчих актів, царських жалуваних грамот, гетьманських універсалів, полковничих листів, які-б торкалися цивільного, карного та процесового права та їх джерел, затверджували-б їх, або утворювали нові норми. Трапляється тільки загальне потвердження „прав". У жалуваній царській грамоті 27 березня року 1654, військові запорозькому даній, на підставі пересправ з гетьманськими послами, було зазначено: „наше царское величество... праві> нарушивати ничѣмъ не велѣли, и c у д и т и c я и м в e л Ѣ л и о т ъ c в о и X ъ c т a p ш и X ъ п о c в о и м ъ п p e ж н и м ъ п p а в а м ъ" ‘). Сами-ж ці „права“ не були зазначені або перелічені. Те-ж саме ми бачимо і в инших потвердженнях „правъ", що були згодом, у році 1659, коли обирано наГетьмана Юрія Хмельницького, в так званих переяславських статтях*), або в році 1663 в московських статтях Гетьмана Івана Бруховецького: „чтобъ козаковъ старшина козацькая, читаємо в цих останніх, ...въ войску по городамъ и селамъ п p о т и в ъ п p а в ъ и з в и ч a e в ъ с т a p о д а в н и x ъ в о й с к o- выхъ судили и карали"³). Знов-таки „права й звичаї" не названо. Після Бруховецького спеціяльних потверіджень що до суду в гетьманських статтях немає. Вони розумілися при загальному потвердженню

\') Акты Южной и Западн.

^я) Д. H. Б а н т ы ш ъ - K а м e н c к і й, Источники малороссійской исторіи. Часть I, стор. 106.

³) T а м - ж e, стор. 144.

„правъ". Немае про це мови й в конституції Пилипа Орлика, а так само в „рѣшительномъ указѣ“ Петра 1 24 липня року 1709 під Реше- тилівкою \').

Таким чином, з’ясувати собі право, що фактично діяло в другій половині XVlI віку та в XVlII віці на Гетьманщині можна, тільки виучуючи судову практику та ті норми, що на них покликалися сторони в судових справах.

Вперше згадку про „правні книги", що мали силу в Гетьманщині, ми зустрічаємо в універсалі Гетьмана Скоропадського 16 травня p. 1721 *). Тут згадується Статут великого князівства литовського, Саксон та Порядок. Ha підставі указу Петра I, Гетьман робив розпорядження про переклад „правних книг" „з польского діалекту на наше руское нарѣчіе". Але з цього нічого не вийшло. „Правні книги“ не перекладено, дарма що робота над перекладом „книг прав малоросійських на російський діялект" тривала, очевидно, весь час, поки існувала Малоросійська Колегія, бо, напередодні обрання на Гетьмана Данила Апостола, ще в травні року 1727, Генеральна Військова Канцелярія писала промеморію до Колегії „с объявлением прав малороссіЙских" \'), а за два місяці по обранню Апостола, в грудні того-ж-таки року, йшло з приводу перекладу „прав" листування, писано „повторние" листи до київського архієпіскопа та київського війта з проханням надіслати відповідних лю^ей, щоб поперекладали „на роскій діалект" правні книги ⁴).

.^!Указ Петра I, на який покликався Гетьман Скоропадський в універсалі 16 травня p. 1721, безперечно стояв почасти в звязку з потребами російського уряду мати у себе, для користування, переклад „малорос- сійских прав", щоб вірно їх розуміти та застосовувати. Особливо така потреба почувалася підчас існування Малоросійської Колегії, коли російські урядовці відгравали велику ролю в управлінню Гетьманщини.

Тоді-ж саме, в кінці першої і в другій чверті XVIII віку, російський уряд звернув особливу увагу на становище судів на Гетьманщині. За підставу для цього були численні скарги на неправосудність, хабарництво та зловживання по судах. Навіть генеральний суддя Іван Чар- ниш, родич Гетьмана Скоропадського, не відрізнявся од инших і про його хабарництво та „неправди" отверто говорилося в такому офіцій-

\') Там-же, том II. стор. 242 254, 232—235.

*^) Кіенская Старина 1887. т. XVII. стор. 788—789.

^J) M. E. Слаб\'їсн ко, Протоколъ отпускннхъ писемъ за гетманп Апостола 1728 года. Одесса 1913, стор. 45.

‘) T а м - ж c, стор. 82—83.

ному документі, як інструкція президентові малоросійської колегії, заснованої в році 1722 \'). Щоб зменшити ,.неправди", треба було дати можливість громадянам оборонятися на суді на підставі закону. Отож закон мусів бути приступний для всіх. Через це й наказано поперекладати правні книги на зрозумілу мову, бо знавців польської мови, що нею писано „правні книги“, в Гетьманщині XVIII віку було обмаль.

Ta найголовніший засіб російського уряду що-до судів було не це, а догляд за ними і за судівництвом. Для цього й засновано першу „Малороссійскую Коллегію“.

Малоросійську Колегію засновано 16 травня p. 1722^{[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]}). Фактично цим порушено права Гетьманщини. Ha це вказував у свойому проханні 3-го травня p. 1722 і Гетьман Скоропадський \'). Про це згодом твердо заявив Полуботок *). Але російський уряд мав свою підставу для легальности існування Колегії. Виходячи з помилкового твердження ^ь), що, на підставі статтів Богдана Хмельницького, тим із козаків, хто був не- завдоволений козацькими судами, дозволялося звертатися до суду московських воєвод, що сиділи по головних містах Гетьманщини, російський уряд замість окремих воєвод ставив одного к о л e к т и в н о г о воєводу, себ-то колегію.

B інструкції бригадирові Вельямінову, що його поставлено було на чолі Малоросійської Колегії, справи суду теж було поставлено на перше місце. Колегії надавалося право приймати скарги на Генеральний та ратушні суди, а так само на військову, полкові та инші канцелярії, переглядати їх вирішення і „чинить по правам и регламентам, самою истиною, не посягая и не меня никому, безволокитно и без всяких накладов" ^т)

Малоросійську Колегію, як адміністративну, судову та фінансову інституцію, зовсім ще науково не досліджено. До складу її ввіходило, окрім бригадира Вельямінова, шість офіцерів українських гарнізонів •

навпереміну, а за прокурорів кожен один рік були капітани та капітан- поручники з гвардії. Отож, усе це були особи, що не могли розумітися на праві Гетьманщини. Як зони розуміли ті „права та регламенти", що на підставі їх мусіли вирішувати справи, ще невідомо. З\'ясувати це можна тільки докладно вивчивши судову практику Малоросійської Колегії. Можливо, що законам, інструкціям та регламентам великоросійським тут приділювано чимало місця. B їх практиці треба шукати перших значних кроків впливу російського права на право Гетьманщини.

B звязку з тим, що Малоросійська Колегія могла переглядати вироки судів Гетьманщини, стояли ті розпорядження Генеральної Військової Канцелярії з Полуботком на чолі, що мали на меті усунути можливі приводи для такого перегляду. Перший універсал такого роду був виданий 19 серпня року 1722. Він торкався українського процесу. Що-до полкових судів, то один полковник та один суддя не міг розглядати та вирішувати справ. Суд мусів бути колегіяльний, у складі полковника, судді та иншої старшини відповідного полку, а так само й людей безурядових, по черзі, що їх із людей чесних та розумних до того призначали. Судові справи розглядались в окремій „судовій избі“, „як право и самая слушность указуетъ", „общесовЬстно", „по-истинѣ", „без- сторонне“.

Важливі розпорядження робив універсал що-до апеляцій. За підставу для них був сенатський указ. Хто не був завдоволений з сільського або сотенного суду, мав право апелювати до суду полкового, а на полковий суд до суду військового генерального. Таким чином, закріплювався порядок поступінної апеляції. Суд, де попереду розглядали справу, мусів, на прохання тієї, що того потрібувала, сторони, видавати, за своїми руками, точний випис усієї справи, як її почато, слухано та вирішено. Цей випис звичайно подавали до того суду, куди йшла апеляція, і був за гарантію того, що справу дійсно вирішували раніш у нижчому суді\'). Про це йде мова й в універсалі Генеральної Військової Канцелярії ^[8] 6 грудня року 1722, який ще більше підкреслював те, що не можна, обминаючи нижчий суд, скаржитися до суду вищого. Виходячи з такого положення, універсал 6 грудня бачив у ньому обмеження права Малоросійської Колегії приймати скарги на українські суди. Хто, каже він, раніш не скаржився в судах ратушних, сотенних, полкових, також і в Генеральному Військовому Суді, і справи кого там не вирішено, не мав права апелювати й до Малоросійської Колегії, а вона й собі не мала права приймати такого роду скарги \'). Про поступінний порядок апеляції говорить і третій універсал 26 січня року 1723, покликуючись на наказ Сенату, що копію його було розіслано по полках \'^{[9] [10]}). Таким чином, хоч справу напрямку апеляції в судах Гетьманщини в XVIII віці упорядковувано за допомогою універсалів місцевої влади, але підо впливом російського уряду, бо-ж унаслідок сенатського указу⁸).

Зміст універсалів Генеральної Військової Канцелярії 1722—1723 pp., що-до судів, був давно відомий. Ha ці універсали покликався ще О. M. Лазаревський у своїй монографії про Павла Полуботка ^{[11] [12] [13] [14]}). Згодом він і надрукував зміст їх в „Отрывкахъ изъ дневника гетманской кащ$еляріи“ \'), але в тому неповному вигляді, як він був занесений у цей „дневникъ". Цілком-же універсали досі надруковані не були і ми друкуємо їх тут уперше, тільки не з білового тексту, а з копії чернетки, що залишилася серед універсалів Генеральної Військової Канцелярії і була списана для бібліотеки M. О. Судіенка в середині XIX віку. Ця чернетка (отпуск), треба думати, була за оригінал, з якого переписувано універсали, що розсилалися по полках. Видаємо ми універсали цілком з огляду на важливість їх для історії процесового права на Гетьманщині в першій половині XVIiI в.

II.

Після арешту та смерти Павла Полуботка ми не зустрічаємо вже універсалів Генеральної Військової Канцелярії що-до судів. Догляд за судами лежав на Малоросійській Колегії; тому тільки наукове дослідження n справ може, як ми вже казали вище, кинути світло на це темне місце в історії судів на Гетьманщині, а так само й процесового права.

Коли за Петра II p. 1727 було вирішено скасувати Малоросійську Колегію й відновити гетьманство, то все-ж-таки російський уряд, затверджуючи схему судів Гетьманщини, не одмовився од вищого догляду за ними. Для присутности підчас обрання Гетьмана в Глухові і для самого переведення обрання на Гетьмана Данила Апостола був відряджений тайний радник Федір Наумов. Йому було дано од російського уряду як загальну, так і таємну інструкцію. 10-й пункт цієї загальної інструкції торкався „суда и росправи в Малой Росіи“. „А суду и росправѣ въ Малой Россіи, читаемо ми и цьому пункті, указалъ его імператор- ское величество быть по прежнему ихъ обыкновению, в городѣхъ — на ратушахъ, у сотниковъ, у полковой старшины и у полковниковъ; а потомъ чинить апелляцію в Глуховъ к генеральному войсковому суду. A понеже, напредъ сего, на тотъ войсковой генеральной судъ от мало- россійского народа жалобы доходили и нынѣ суть, что при томъ генеральномъ судѣ судящимся чинены многіе неправды ради взятковъ и великих накладовъ, от чего бѣдные козаки и поспольство, кому больше наложить нечего, и с правдою обвинены бываютъ; к сему жъ полковая старшина, на которыхъ челобитье от козаковъ и поспольства бываетъ, генеральнымъ судьямъ случаются свойственники и друзья, и потому не можетъ быть безъ похлѣбства. Toro ради его імператорское величество, милосердуя о тѣхъ подданныхъ своихъ малороссійскаго народа, указалъ въ томъ генеральномъ судѣ, которой отправляется въ Глуховѣ, быть и з ъ p у с с к и X ъ прежнему брегадиру Арсеньеву, да полковнику Колычеву, а къ тѣмъ еще присланъ будетъ третей, которымь, обще с генеральнымъ судомъ, въ генеральной войсковой канцеляріи судить, по ихъ прежнимъ правамъ, и вершеніе дѣлъ подписывать, безъ всякихъ взятковъ и накладовъ и безволокитно. Ежели жъ кто изъ судящихся у того генерального суда не будетъ и тѣмъ судомъ доволенъ — и тому позволяется бить челомъ и подавать челобитные гетману, а ему, гет- м а н у, о б щ e с н и м ъ, т а й н ы м ъ с о в ѣ т н и к о м ъ, такіе дѣла разсматривать и вершить, и обидимымъ довольство чинить, с награждениемъ с судей за неправое ихъ вершеніе, по разсмотрѣнію. И для тѣхъ дѣлъ при брегадирѣ Арсеньевѣ с товарищи оставить одного подканцеляриста да одного копіиста, которымъ, подканцеляристу и копіисту, быть при нихъ, брегадирѣ, только для записки тѣхъ судовъ и росправныхъ дѣлъ въ протоколъ или въ записную книгу; а въ дѣла того генерального суда ихъ не употреблять, но отправлять малороссійскимъ канцеляристомъ и подпискомъ. A бывшихъ въ Малороссійской Коллегіи членовъ, секретарей, коммисаровъ, зборщиковъ и другихъ всѣхъ канце-

лярскихъ служителей, учиня имъ именную роспись, выслать в Санкт* Петербургъ" ¹).

Таким чином, на місці Малоросійської Колегії, як судової інституції, що касувалася, утворювався своєрідний, своїм складом, генеральний суд, напівукраїнський, напівросійський. Справи він мусів вирішувати на підставі прав та законів, що мали силу в Гетьманщині. Головною-ж метою заведення до генерального суду трьох членів великоросіян було, без сумніву, бажання російського уряду, і відновлюючи гетьманство, вдержати в своїх руках догляд за судочинством. Навіть коли хто, незавдо- волений вирішенням справи в генеральному суді, вдавався до Гетьмана, то, за інструкцією, Гетьман не сам судив, а вкупі з Наумовим. Який-же може бути кращий довід недовіри російського уряду до судів на Гетьманщині?

Після обрання на Гетьмана Данила Апостола, в лютому p. 1728 він поїхав до Москви й пробув у столиці щось коло півроку. Там він подав до Верховної Таємної Ради (Верховного Тайного Совета) статті про потреби Гетьманщини. Ha кожну із цих статтів Верховна Таємна Рада поклала свою резолюцію-вирішення. Так виникло 22 серпня року 1728 „Рѣшеніе, учиненное по его импер. величества указу въ Верховномъ Тайномъ Совѣтѣ на поданное прошеніе Войска Запорожскаго обѣихъ сторонъ Днѣпра Гетмана Апостола*⁴, або „Рѣшительные пункты гетману Данилу Апостолу", як скорочено їх називаюгь^ѵ).

Перший пункт їх торкається „суда та розправи" на Гетьманщині. Гетьман прохав, щоб було потверджено „стародавніе права і вольности", щоб „малороссійскаго народа всякаго званія люде судимы были по рвоимъ артикуламъ одъ своихъ людей", щоб суддів полкових та Генерального Суду, як було колись, обирано з людей сумлінних та знавців прав, за згодою Гетьмана („по разсмотрѣнію гетманскомъ").

У своїх поясніннях до першого пункту Гетьман захищав суди Гетьманщини од обвинувачень їх у хабарництві, а, з свого боку, обвинувачував Малоросійську Колегію в тому, що вона вирішала справи за хабарі. Неясний вислів статтів Богдана Хмельницького ,де три чоловіка козаків, там два третього повинні судити* Гетьман поясняв тим. що

‘) Моск. Дрсвлехранилніце. Справи Прав. Сенату. Малор. Експед., кн. № 79/1806, аркуш 7—19.

*) П. C. Зак. № 5324. Надруковано декілька разів, а саме у Б а н т ы ш ъ - K а- м e н c к о r о, Исторія Малой Россін. M. 1822, ч. IV, стор. 264— 276; у H. M a p к e в и ч а, Исторія Малороссіи, M. 1842, т. 111, стор. 390—406; C т о p о ж с н к а, т. VI, стор. 660—670.

такий порядок міг мати силу тільки підчас походу. Що-ж до нормального часу, то рядові козаки судилися у сільських отаманів, а „мужиків" судили й розправляли війти. Хто був незавдоволений з їхнього суду, вдававсь до суду сотенного; незавдоволений з цього останнього звертався до суду полкового. Далі можна було апелювати до суду Генерального. Коли-ж з вирішення цього суду хто був незавдоволений, мав право звертатися до самого Гетьмана. Хоч-би справу й був вирішив Генеральний Суд, Гетьман міг її перерішити, коли бачив, що вона складна. Для цього він скликав на зібрання Генеральних Старшин та полковників і вони справу обслідували і вирішали. B тих випадках, коли справа торкалася „інтересів монарха", себ-то мала політичний характер, Гетьман з старшиною 1 полковниками зверталися до центральних установ імперії („до двора монаршого") і прохали царського указу, як вирішити таку „многотрудную и інтересную" справу \').

Так у своїх поясніннях до прохання гетьман зазначав схему судів Гетьманщини. B загальних рисах вона була затверджена в першому „рѣшительному" пункті: „и суду и росправѣ у нихъ въ Малой Россіи указалъ его импер. вел. быть по прежнему ихъ обыкновенію, какъ о томъ имянно въ пунктахъ гетмана Богдана Хмельницкаго изображено, по котораго пунктамъ подтвержденія сами они просятъ; и быть тѣмъ с у д ь я м ъ изъ ихъ народа и отправлять въ городехъ на ратушахъ, и сотникамъ и полковой старшинѣ и полковникамъ, которые бы были въ тѣхъ чинахъ люди добрые и правдивые, чтобъ народъ отнюдь никакъ неправымъ судомъ ни отъ кого отягощенъ не былъ; когда же кто изъ обидимыхъ тѣмъ судомъ не будетъ доволенъ, тому дается позволеніе чинить апелляцію на неправые и продолжительные суды; на сотенные — полковникамъ, а на полковниковъ — въ Глуховъ къ Генеральному Суду".

Генеральний Суд реформувався в тому напрямку, як це було зазначено в інструкції тайному радникові Наумову, себ-то суд мусів складатися з трьох осіб з „малоросіян" і трьох — із великоросіян, а всього із шістьох осіб. Засідати й вирішувати справи члени Генерального Суду мусіли вкупі за правами Гетьманщини, але без накладів, хабарів, то-що. За президента Генерального Суду був Гетьман. Тому й засідання Суду одбувалися з повідомлення про них гетьмана. Ha Генеральний Суд покладався і загальний догляд за судами та суддями. За несправедливе вирішення справ у нижчих судах Генеральний Суд, з відома Гетьмана, штрафував суддів, щоб винагородити за шкоду, що вони наробили скрив-

\') H. Маркевичъ. Исторія Малороссіи, т. Ш, стор. 345—350.

дженому. Точно було встановлено, що апеляція повинна йти поступінно. Вищий суд не мав права приймати до себе справ, що ще не розгляда- лися в нижчих судах. Генеральному-ж Судові взагалі заборонялося приймати будь-які чолобитні. Він вирішав справи тільки по апеляції. Хто був невдоволений з вирішення справи в Генеральному Суді, той міг остаточно звертатися на „высочайшее имя“ до Колегії Закордонних Справ.

Такий складний і довгий шлях судочинства затверджувано „Рѣшительными пунктами[15]⁴. Коли нижчі суди, сільські, ратушні, сотенні, полкові залишалися непорушними, Генеральний Суд, як орган догляду, був ґрунтовно зреформований. Te, що до складу його ввіходили нарівні судді двох національностей, не могло пройти без сліду в історії права Гетьманщини. Хоч справи Генеральний Суд мусів вирішувати „по их малоросійським правам⁴⁴, як це сказано в пунктах Данилові Апостолові, але в тих випадках, коли норм бракувало, або вони були вже застарілі, не відповідали сучасному соціяльному становищу і, на підставі розд. IV, арт. 54 Лит. Статуту, можна було звертатися до „иншыхъ правъ хри- стияньскихъ^44,)великоросійськічленимоглибратиперевагу, і з тогочасу ми помічаємо де-далі більше зростання впливу великоросійського права.

III.

„Рѣшительные пункты⁴⁴ затверджували тільки загальну схему судів; тому цілком зрозуміло, що виникла думка, для поліпшення судочинства, дати судам окрему інструкцію, де-б детальніше були з’ясовані деякі практичні питання що*до судів і розправи. Таку інструкцію й видано од імени гетьмана Апостола 13 липня року 1730 на підставі жалуваної грамоти імператриці Ганни, де стверджувалися права Гетьманщини, та І-го „Рѣшительнаго пункта⁴⁴ 22 серпня p. 1728, що наведено вище *).

Інструкція була складена „в согласие и пример прежних прав и обыкновения⁴⁴. Мета Ti була встановити порядок у судах, щоб їм легше було судити по правді. Інструкцію розіслано по полках для керування. Хоч Ti виданоод імени Гетьмана, але складали її, треба думати, знавці права при Генеральному Суді, де, як відомо, з Гетьмана був

президент. Тому вона і не торкалася цього останнього, а обмежувалася судами, що існували по полках, насамперед і, головним чином, судами полковими, а далі вже сотенними та сільськими. Коли ми порівняємо інструкцію Апостола з універсалами Полуботка, то побачимо там той*же принцип: більш уваги звернено на полкові суди, ніж на суди нижчі. Можливо, що універсали Полуботка були відомі, або були в розпорядженні складачів інструкції Апостола.

Інструкція Гетьмана Данила Апостола судам 13 липня року 1730 давно вже відома дослідникам. Її надрукував проф. О. О. Федотов-Че- ховський у „Кіевской Старинѣ“ за січень р. 1887, т. XVII. Ми передруковуємо її з огляду на її важливість для дослідників, що виучують процесове право Гетьманщини XVlll в. і з огляду на те, що „Кіевская Старина" з кожним роком де-далі більше й більше переходить у категорію видань рідких, малоприступних.

Інструкція p. 1730 складається з вступу з покликуваннями на жалувану грамоту цариці Ганни та на І-й „рѣшительный⁴⁴ пункт, та із 14 параграфів. За матеріял для неї стали виключно практика та закони, що вживалися в Гетьманщині—Литовський Статут, Саксонське Зер- цало та Порядок судів і справ міських права майдебурзького \'). Покликання на російські закони щс не трапляються.

Згідно з інструкцією, в полковому суді, без зміни, були присутні суддя полковий та судовий писар. Ha них лежала вся поточна робота в суді й підготова справ для слухання та вирішення. 3 огляду на важливе їх становище в суді, для них були потрібні високий моральний ценз і знаття прав. Ценз судді та писаря визначався тими вимогами, що ставили для них Литовський Статут, Зерцало Саксонське та Порядок. Суддя мусів бути людиною розумною, „добронравною“, безсторонньою й добрим знавцем прав; писар — людиною досвідченою, що виконує присягу, чесною. Писар не брав участи в вирішуванні судових справ, але грав важливу ролю в їхній підготові, записував справи, доводи, свідчення, то-що, він-же провадив реєстр справ і докладав судді, яку справу можна поставити на чергу для вирішення. Він-же писав декрети й присуди²). При суді полковому був один писар. Але справ бувало занадто багато й фактично сам писар упоратися з ними не міг. Через те йому, за його відповідальністю, дозволялося держати підписків. 12 § інструкції встановлював розмір платні писарям за їх працю на замовлення приватних осіб ^{: судахъ и росправах при всякомъ случаѣ и благополучіи0 *)•}

B присвяті своїй Гетьманові автор підкреслював, що статутові суди були затверджені ще у 1654 в пунктах Богдана Хмельницького, але вони не здійснилися через війни й брак письменних людей, що вигинули в війнах. Ha довід автор наводить статистику письменних за роки 1664 по 1687 і нараховує їх всього 60 осіб світських. При Гетьманові Розумовському були вже „многочисленіе компуіы ученых и грамотныхъ чиновъ Vi nep- сонъ‘‘. Таким чином, з цього боку перешкод не могло бути^: