Матеріальна відповідальність робітників аграрних підприємств

В деяких випадках вчинення дисциплінарного проступку може мати наслідки у вигляді заподіяння працівником майнової шкоди підприємству. В таких випадках мова повинна йти про матеріальну відповідальність.

Порядок застосування матеріальної відповідальності регулю­ється трудовим законодавством України. Полягає матеріальна відповідальність в обов'язку працівника відшкодувати шко­ду, заподіяну ним підприємству, установі, організації при ви­конанні ним трудових обов'язків. Підставами застосування ма­теріальної відповідальності є шкода, завдана винним суб'єктом. Суб'єктами матеріальної відповідальності є особи, що перебу­вають у трудових відносинах з підприємством. Отже, при за­стосуванні матеріальної відповідальності суб'єкт повинен мати трудову правосуб'єктність. Такими суб'єктами, наприклад, мо­жуть бути члени та наймані працівники сільськогосподарських кооперативів, сімейних фермерських господарств, працівники та посадові особи державних чи комунальних підприємств, які є землевласниками чи землекористувачами.

Для притягнення особи до матеріальної відповідальності повинні настати суттєві умови, коли до працівника може бути застосована матеріальна відповідальність. Такими умовами є: перебування працівника, яким заподіяно матеріальну шкоду, в трудових відносинах з підприємством, установою, організацією; встановлення розмірів відповідальності працівника; наявність вини працівника. Згідно зі ст. 130 КЗпП при застосуванні ма­теріальної відповідальності права і законні інтереси працівни­ків гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна під­приємству, установі, організації винними протиправними ді­ями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як пра­вило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-го­сподарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибу­ток може бути покладена лише на працівників, що є посадови­ми особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровіль­но покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для по­криття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити по­шкоджене.

Згідно з КЗпП встановлено такі види матеріальної відпові­дальності:

- матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку (ст. 132);

- обмежена матеріальна відповідальність працівників (ст. 133);

- повна матеріальна відповідальність (ст. 134).

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судо­ву практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам» від 29 грудня 1992 року роз'яснив, шо за правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при ви­конанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її запод­іяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійс­ної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у біль­шому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної від­повідальності були визначені в укладеному з працівником кон­тракті, вона покладається на нього відповідно до умов кон- тракту.за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі пря­мої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного за­робітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, не­суть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шко­ди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Мате­ріальна відповідальність понад середній місячний заробіток до­пускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

У відповідності з законодавством обмежену матеріальну від­повідальність несуть:

1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірю­вальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, ви­даних підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступ­ники, а також керівники структурних підрозділів на підприєм­ствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі за­подіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього мі­сячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організа­ції заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, не­правильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, гро­шових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організаці­єю відповідно до ст.

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому ста­ні;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умис­ним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимі­рювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, ви­даних підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено пов­ну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприєм­ству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або пе­реведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати по­над один місяць, що призвело до виплати компенсацій за по­рушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду за­вдану підприємству, установі, організації розкраданням, умис­ним зіпсутям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний роз­мір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством (ст. 135 КЗпП).

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які за­ймають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цін­ностей.

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), пе­ревезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну від­повідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися ко­лективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність уста­новлюється власником або уповноваженим ним органом за по­годженням з виборним органом первинної профспілкової орга­нізації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) ма­теріальну відповідальність укладається між підприємством, уста­новою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її за­стосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю проф­спілкових об'єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування держав­ної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгал­терського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з уста­новленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей роз­мір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди. На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продук­ції і товарів, визначається за цінами, встановленими для про­дажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому чис­лі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її но­мінальний розмір.

Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кіль­кох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу керівниками підпри­ємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпоря­дженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня по­відомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом по­дання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадить­ся за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу. Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обставину, за якої шкоду було заподіяно. Коли шко­да стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменше­ний. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою. Для покладення на праців­ника матеріальної відповідальності за шкоду власник або упо­вноважений ним орган повинен довести наявність умов, перед­бачених ст. 130 КЗпП.

Загальною передумовою можливості застосування до по­рушника землеохоронного законодавства матеріальної відпові­дальності є положення ст. 68 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища», ст. 56 Закону «Про охо­рону земель» про те, що застосування заходів дисциплінарної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам, та ст. 130 КЗпП. Хоча ст. 56 Закону України «Про охорону земель» установлює, що шко­да, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, в той же час положеннями ст. 134 КЗпП визначений вичерпний перелік випадків матеріальної відповідальності у повному роз­мірі шкоди, заподіяної майну підприємства з вини працівника. Проте земельну ділянку не можна ототожнювати з іншим май­ном підприємства і розглядати лише як майно. Адже земля ви­конує певні екологічні функції, земельним ресурсам притаман­ні природні властивості, що робить неможливим відокремити біологічну основу землі. Крім цього, аналізуючи положення чинного земельного законодавства України, зазначимо, що, в першу чергу, земля потрібна для використання за цільовим призначенням як природний ресурс, а не для обігу як інше майно. Вирішуючи питання про притягнення працівника до того чи іншого виду матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну якісному стану земель, потрібно зважати передусім на положення землеохоронного законодавства, оскільки май­новий характер землі не є пріоритетним для неї як об'єкта зе­мельних правовідносин. За трудове правопорушення, яким за­подіяна шкода природним ресурсам, має настати лише по­вна (а не обмежена) матеріальна відповідальність працівника Крім того, у ст. 130 КЗпП України вказано, що у визначенні шкоди, заподіяної працівником під час виконання ним сво­їх трудових обов'язків, враховується тільки пряма дійсна шко­да. Щодо земельних ресурсів під прямою дійсною шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення корисних властивостей землі; витрати, пов'язані із застосуванням заходів щодо відновлення якісного стану земель; витрати, які підприємство вимушено було понести з вини свого працівника. В останньому випадку такій відповідальності буде притаманний регресний характер і вона матиме за мету відшкодування підприємству, установі чи організації понесених майнових збитків з вини неправомірних дій їхніх працівників.

У відповідності до ст. 130 КЗпП України, при визначенні роз­міру збитків на працівника не може бути покладена відповідаль- н ість за неодержані підприємством, установою або організацією прибутки, тобто упущена вигода. Таким чином, на відміну від цивільно-правової відповідальності, у разі притягнення пра­цівника до матеріальної відповідальності за вчинене правопо­рушення на нього не може бути покладено відшкодування не- одержаних підприємством доходів за час тимчасового невико­ристання земельної ділянки внаслідок протиправних дій чи без­діяльності працівника.

9.4.