Цивільна відповідальність за аграрні правопорушення

Майнова відповідальність є обов'язком суб'єкта, винного в заподіянні шкоди або збитків, відшко^вати або компенсувати збитки, завдані власнику чи законному володільцю майна. Май­нова відповідальність за порушення аграрного й іншого законо­давства передбачена в основному нормами, що містяться в ци-

¹ Титова Н.

Предметом цивільно-правового регулювання є майнові й осо­бисті немайнові відносини. Але регулювання цивільно-правових відносин вирішує питання організації відносин між суб’єктами цивільного права тільки у разі, якщо реалізація цивільних прав і обов’язків з боку всіх учасників цивільних правовідносин є іде­альною. Якщо відбувається порушення цивільних прав, замість потреби в регулюванні цивільних правовідносин виникає потре­ба захистити права суб’єктів цивільного права. Відсутність ме­ханізму і правових підстав для цивільно-правового захисту усу­ває можливість стимулювання суб’єктів цивільного права до виконання своїх прав і обов’язків і, відповідно, робить безпер­спективною ідею цивільно-правового регулювання.

Залежно від змісту цивільного правопорушення застосову­ються різні засоби цивільно-правового захисту. Основною ме­тою цивільно-правового захисту є відновлення прав суб’єктів, чиї права порушені. Водночас цивільне право допускає такі за­соби захисту, призначенням яких є додатковий вплив на пра­вопорушника з метою його покарання і стимулювання до по­зитивного ставлення до виконання своїх цивільних прав і обо­в’язків у майбутньому.

1) її майновий характер;

2) це відповідальність правопорушника перед потерпілим;

3) межі цивільно-правової відповідальності зумовлені її ком­пенсаційним характером;

4) перевищення розміру відповідальності у порівнянні з роз­міром заподіяної шкоди або збитків;

5) рівних за обсягом мір відповідальності за однотипні пра­вопорушення;

¹ Цивільне право України: Академічний підруїник: у 2 т. / за зав ред.

Я. М. Шевченко. Вид. 2-ге, допов. і перероб. Київ: Ін Юре, 2006. С. 93.

6) державний і суспільний осуд порушника за порушення норм;

7) державний примус.

Особливостями цивільно-правової відповідальності є те, що вона може покладати на правопорушника поряд із застосуван­ням заходів дисциплінарного, адміністративного і кримінально­го впливу.

Сучасні дослідження визнають за цивільно-правовою відпо­відальністю три функції: превентивну (виховно-запобіжну), ре­пресивну (каральну) і компенсаційну. Оскільки цивільно-право­ва відповідальність застосовується, передусім, у сфері майнових відносин, компенсаційна функція є в ній провідною.

Компенсаційна функція цивільно-правової відповідальності є важливою захисною функцією, що міститься у межах охо­ронної функції права, яка є достатньо широкою. Від самої охо­ронної функції компенсаційна функція відрізняється за спо­собом впливу на поведінку людей і формами реалізації пра­ва. Якщо охоронна функція здійснюється шляхом додержан­ня суб’єктами правил поведінки, визначених у нормах пра­ва, то функція захисту здійснюється тоді, коли необхідно ви­конати правову вимогу суб’єктами, які її порушили. Іноді таку функцію права називають відновлювальною, оскільки в її ме­жах здійснюється відновлення майнового та немайнового ста­ну сторін, існуючого до вчинення правопорушення.

¹ Краснова М. В. Компенсація шкоди за екологічним законодавством Укра­їни (теоретико-правові аспекти): монографія. Київ: Київ. ун-т, 2008. С. 34. прав^[168]. За порушення земельного законодавства, пов’язаного з спричиненням шкоди землям, які охороняються законодав­ством, правам та інтересам власників землі, землекористува­чів, орендаторів, юридичним особам і громадянам, також за­стосовуються заходи цивільно-правової відповідальності. Так як земля виконує в сільському господарстві роль основного засобу виробництва, тому слушно вести мову насамперед про цивільну відповідальність за порушення земельних прав або невиконання земельних обов’язків.

Цивільно-правова відповідальність за порушення у сфері ви­користання, відтворення та охорони земель представляє собою обов’язок правопорушника зазнавати несприятливі наслідки майнового характеру, які встановлюються у санкціях правових норм або договорі та застосовуються у цивільно-процесуальній формі.

Згідно зі ст. 156 ЗКУ власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

1) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільського­сподарським і лісогосподарським виробництвом;

2) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

3) встановлення обмежень щодо використання земельних ді­лянок;

4) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та ча­гарників;

5) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

6) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Стаття стосується відшкодування збитків як при вчиненні правопорушень, так і при вчиненні деяких правомірних дій, котрі можуть спричинити збитки. Збитки, заподіяні неправо­мірними діями, відшкодовуються незалежно від того чи підпа­дають вони під положення даної норми, на підставі загальних положень цивільного (ст. ст. 1166- 1194 ЦКУ) та господарського (ст. ст. 224- 229 ГКУ) законодавства. Збитки ж, заподіяні право­мірними діями, за загальним правилом ч. 4 ст. 1166 ЦКУ, від­шкодовуються лише у випадках, передбачених законом. Дана норма якраз і передбачає деякі такі випадки в ч. 1, 2, 6 ст. 156 ЗКУ.

Збитками відповідно до ст. 22 ЦКУ вважаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для від­новлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодо­вуються у повному обсязі, якщо договором або законом не пе­редбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Стаття 181 ЦКУ відносить земельні ділянки до нерухомо­го майна, однак з цим складно погодитись, виходячи із осо­бливостей землі як складової природи. Ще на спеціальній се­сії ООН у 1976 році відзначалось, що земля внаслідок своєї унікальної природи і незамінності в житті людини не може використовуватися як звичайне майно, бути об'єктом, не за­хищеним від ринку. Відтак відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам має певні особливості, пов'язані насамперед з тим, що земля, в першу чергу, є специфічною природною складовою. Вважаємо, що підставою відповідаль­ності у випадку порушення земельного законодавства є не по­рушення права конкретної особи, а заподіяння майнової шко­ди земельним ресурсам. А отже, забруднення земель хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими та побутовими відходами, стічними водами, засмічення земель, погіршення якості ґрунтового покриву тощо, як земельні правопорушення, мають специфічний характер, який обумовлює те, що підста­вою відповідальності в даних випадках здебільшого є земельні правопорушення '.

Разом з тим застосування заходів дисциплінарної, адміні­стративної або кримінальної відповідальності не звільняє вин­них від компенсації шкоди, забруднення навколишнього при­родного середовища та погіршення якості природних ресурсів (наприклад, цивільний позов у кримінальному процесі). Шкода, завдана у результаті земельного правопорушення, за загальним правилом відшкодовується добровільно або за рішенням суду чи господарського суду.

Умовами, необхідними для відшкодування збитків, є на­явність шкоди, протиправні дії правопорушника, причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою та вина правопо­рушника.

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу відшкодувати її в натурі (відновлення межових знаків) або відшкодувати завдані збитки у повному об­сязі (ст. 1192 ЦКУ).

Відшкодування шкоди в натурі стосовно землі виражається у відновленні попереднього стану земельної ділянки, а саме у відновленні сприятливого фізичного стану її поверхні або у від­новленні якості ґрунтів.

Земельні ділянки можуть приводитися у придатний стан без­посередньо правопорушником або за його рахунок.

На практиці відшкодування в натурі відбувається в досить обмежених випадках, коли погіршення якості Грунту порівня­но мале і попередня якість може бути відновлена за короткий строк. У разі незаконної зміни рельєфу земельної ділянки від­новлення попереднього стану земельної ділянки здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Якщо псу­вання земельної ділянки виявилося у захаращенні її сміттям, то відновлення її попереднього стану може полягати в усуненні цих недоліків.

При вирішенні питання про межі можливого реального від­шкодування майнової шкоди шляхом відновлення попереднього стану землі слід приймати до уваги здатність правопорушника для цих заходів. Якщо по вині будь-якої юридичної особи за­харащена земельна ділянка, то на цю юридичну особу, як пра­вило, можна покласти обов'язки очистити земельну ділянку від сміття, бо такі роботи в силах здійснити будь-яка юридична особа. Однак не кожне підприємство, організація, установа, го­сподарські товариства здатні та мають право проводити меліо­ративні роботи. У таких випадках, замість відшкодування шко­ди в натурі, правопорушник зобов'язаний відшкодувати збитки у повному обсязі.

Професор Н. І. Титова вказує, що екологічні (в тому числі зе­мельні) збитки є особливими. Вони не обмежуються сумою ре­альних збитків, в них завжди переважає упущена вигода, яка у десятки разів перевищує реальні збитки. І найголовніше: зе­мельні збитки завдаються не лише власнику а, що надзвичайно важливо, всьому суспільству. Наприклад, радіоактивне або інше забруднення ґрунтів призводить до вирощування токсично за­брудненої сільськогосподарської продукції, що, у свою чергу, завдає шкоди здоров'ю людей. Така шкода, на відміну від ци­вільної, може виявити себе не одразу, а через багато років’.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористува­чам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого са­моврядування, громадяни та юридичні особи, які використо­вують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, ор­гани місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення те­риторії, засмічення промисловими, побутовими та іншими від­ходами і стічними водами.

Як коментують А. М. Мірошниченко та Р. І. Марусенко, дана норма самостійного правового значення не має, оскільки в ка­зуїстичній формі відтворює загальне правило цивільного зако­нодавства - шкода (збитки) підлягає відшкодуванню «особою, яка її завдала» (ч. 1 ст. 1166 ЦКУ)^{[169] [170].}

Особливості цивільно-правової відповідальності у сфері охо­рони земель від забруднення та псування простежуються в не­обхідності застосування спеціальних методів обчислення розміру шкоди, завданої земельним ресурсам. Зокрема, постановою Ка­бінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 затвер­джена Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внас­лідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрун­тового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального до­зволу. Ця Методика спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовіль­ного зайняття земельних ділянок, використання земельних ді­лянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засмі­ченням земельних ресурсів через порушення природоохоронно­го законодавства, затвердженою наказом Мінекобезпеки Укра­їни від 27 жовтня 1997 року (в редакції наказу Мінприроди від 4 квітня 2007 року № 149), встановлюється порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди, заподіяної державі юридичними особами та громадянами в процесі їхньої діяльності через за­бруднення земель хімічними речовинами, засмічення промис­ловими, побутовими та іншими відходами, який поширюється на всі землі незалежно від форм їх власності.

В умовах переходу аграрного сектора економіки на засади приватної власності у розрахунку розмірів відшкодування шко­ди мають бути враховані не тільки дії, що заподіяні державі, а насамперед землевласникам і землекористувачам юридичним особам та громадянам унаслідок їхньої діяльності через забруд­нення та засмічення земель. Своєю чергою, землевласник і зем­лекористувач за завдану шкоду землям повинен відшкодувати збитки, завдані у процесі їхньої діяльності через забруднення і засмічення земель. Так як предметом аграрного права є су­купність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і си­ровини рослинного і тваринного походження, то завдання та предмет правового регулювання цієї системи правових норм до­цільно розглядати як комплексний інститут аграрного та еколо­гічного права Забезпечення екологічної безпеки у процесі сіль­ськогосподарського виробництва визначено у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». У ст. 40 цього Закону містяться вимоги забезпечення раціонального і еко-

¹ Бакай І. М. Правове питання забезпечення виробництвва екологічно чистої (безпечної) про,^дукції в АПК // Право України. 1998. № 1. С. 87. логічного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій, здійснення заходів щодо за­побігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ре­сурсів, негативному впливові на стан довкілля; застосування бі­ологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості при­родних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього при­родного середовища і безпеку здоров'я населення, збереження об'єктів природно-заповідного фонду.

Обов'язки землевласників і землекористувачів щодо ефек­тивного використання землі, запобігання погіршенню її еко­логічного стану внаслідок господарської діяльності визначені законами України: «Про особисте селянське господарство» та «Про фермерське господарство». Вони визначають загальні за­сади забезпечення екологічної безпеки у сільськогосподарсь­кому виробництві. Норми визначення, норми завдання, уста­новчі норми є основою цих законодавчих актів. Вони не чи­нять прямої регулятивної дії. Вони можуть впливати лише тоді, коли механізми їх реалізації визначені в нормативно-правових актах спеціального призначення. Такими є прийняті відповідно законодавчі акти про екологічну експертизу, пестициди і агро- хімікати, плату за землю тощо. Однак процес законотворення у сфері охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки в сільськогосподарському виробництві незавершений.

Варто зауважити, що вжиття заходів цивільно-правової від­повідальності за порушення вимог земельного законодавства пов'язане з низкою труднощів. Однією з основних проблем є нездатність порушників повністю відшкодувати завдані збитки із-за відсутності необхідних грошових коштів, особливо коли мова йде про сільськогосподарських товаровиробників в сучас­них умовах фінансової кризи^[171]. Отже, без ефективного застосу­вання юридичної відповідальності взагалі, а цивільно-правової зокрема у сфері охорони земель навіть досконале законодавство залишиться недостатньо дієвим.

9.5.