Стаття 65. Відповідальність за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення

Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з коруп­цією, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення¹, але не пізніше двох років з дня його вчинення. У разі закриття кримінального проваджен­ня, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладене не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження (частини 3 і 4 ст. 38 КАП). Щодо інших адміністративних правопорушень, згаданих вище (норми про відповідальність за які не розміщені в главі 13-А КАП), діють загальні правила про строки накладення адміністративного стягнення (частини 1 і 2 ст. 38 КАП).

З урахуванням історичного і системного тлумачення ст. 38 КАП, «Строки накладення адміністративного стягнення», а також суті триваючого правопору­шення, щодо якого й доречно вести мову про його виявлення^{[423] [424], при застосуванні цієї статті КАП слід виходити з того, що:}

1) стосовно звичайних правопорушень строки накладення адміністративного стягнення, відповідно до ст. 38 КУпАП, є такими: а) загальне правило - не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення; б) виняток 1 щодо адміністратив­них правопорушень, підвідомчих суду (судді), - не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення; в) виняток 2 щодо адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією, - не пізніше двох років з дня його вчинення;

2) стосовно триваючих правопорушень, відповідно, строки, передбачені ст.

З’ясовуючи співвідношення адміністративної та дисциплінарної відповідаль­ності за корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення, слід, серед іншого, враховувати правила, встановлені в ст. 15 КАП. Згідно з цією нормою, військовос­лужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, поліцейські несуть за адміністративні правопорушен­ня відповідальність за дисциплінарними статутами. Тобто, відбувається заміна одного виду юридичної відповідальності на інший. Однак за правопорушення, пов'язані з корупцією, передбачені у главі 13-А КАП, названі категорії осіб несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Інші, крім зазначених вище, особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчи­нення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках - адміністративну відповідальність на загальних підставах¹.

3. На сьогодні в Україні відсутній єдиний кодифікований нормативно-право­вий акт, в якому вирішувалися б питання притягнення до дисциплінарної відпо­відальності, що може наставати у т. ч. за вчинення корупційних правопорушень. Загальна дисциплінарна відповідальність працівників передбачена в КЗП, ст. 147 якого встановлює, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосований один із таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право при­йняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність, передбачена статутами і положен­нями, характеризується: 1) спеціальним суб'єктом дисциплінарного проступку; 2) його особливим характером; 3) спеціальними видами дисциплінарних стягнень; 4) особливим порядком накладення та оскарження дисциплінарного стягнення^{[425] [426].}

Іншими (відмінними від КЗП) законодавчими актами передбачені особливості дисциплінарної відповідальності різних категорій суб'єктів, перерахованих у ч. 1 ст. 3 Закону «Про запобігання корупції». Маються на увазі, наприклад: Дисци­плінарний статут Збройних Сил України, затв. Законом від 24 березня 1999 р.; Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, затв. Законом від 22 лютого 2006 р.¹; Дисциплінарний статут служби цивільного захисту, затв. Законом від 5 березня 2009 р.; Закон «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 р. (його розділ VI «Дисциплінарна відповідальність прокурора»)^{[427] [428].}

У розділі VIII Закону «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. є глава 2 «Засади дисциплінарної відповідальності». Серед іншого, вона містить перелік дисциплінарних проступків. Це, зокрема:

- порушення Присяги державного службовця;

- порушення правил етичної поведінки державних службовців;

- дії, що шкодять авторитету державної служби;

- невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;

- невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;

- використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в непра­вомірних особистих інтересах інших осіб;

- неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;

- прийняття державним службовцем необгрунтованого рішення, що спричи­нило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну.

До державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відпо­відність; 4) звільнення з посади державної служби (ст. 66 Закону «Про державну службу»). Крім передбачених у цьому Законі видів дисциплінарних стягнень, до працівників дипломатичної служби може бути застосований такий захід дисциплі­нарного впливу, як затримка до одного року у присвоєнні чергового дипломатичного рангу (ст. 34 Закону «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р.).

Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відпо­відальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку (не врахову­ючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці) або якщо минув один рік після його вчинення. За кожний дисциплі­нарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення¹. Дисциплінарні провадження ініціюються суб’єктами призначення^{[429] [430] [431].}

З урахуванням того, що закони «Про місцеве самоврядування» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» не містять спеціальних положень, присвяче­них дисциплінарній відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування, а дія чинного Закону «Про державну службу» на таких осіб не поширюється (п. 11 ч. 3 ст. 3)3, при вирішенні питань, пов’язаних із дисциплінарною відповідаль­ністю вказаних осіб, треба керуватись, насамперед, нормами КЗП. Суб’єктом притягнення до дисциплінарної відповідальності у такому разі виступає керівник органу місцевого самоврядування, а щодо посадових осіб, які обираються на посаду відповідною місцевою радою, - ця рада (див. з цього приводу ст. 10 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Наприклад, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування» ви­ключно на засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради. Відповідно, притягнення секретаря місцевої ради до дисциплінарної відповідальності має відповідати регла­менту роботи ради і передбачати створення комісії для вирішення цього питання, його розгляд спочатку на засіданні цієї комісії, а потім на засіданні ради, що ухвалює остаточне рішення^[432].

Дисциплінарне стягнення не може бути застосоване до посадової особи міс­цевого самоврядування після спливу шестимісячного строку з дня вчинення проступку. Якщо цей строк сплив, то порушене дисциплінарне провадження має бути закрите. Оскарження в судовому порядку рішення про накладення на поса­дову особу місцевого самоврядування дисциплінарного стягнення відбувається в адміністративному суді і розглядається в порядку, закріпленому КАС. Це випливає зі ст. 19 КАС, яка встановлює, що юрисдикція адміністративних судів поширю­ється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Крім загальних підстав, передбачених КЗП, служба в органах місцевого са­моврядування припиняється на підставах і в порядку, визначених у Законі «Про місцеве самоврядування», іншими законами, а також у разі порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги (ч. 1 ст. 20 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування»)^[433].

Особливості дисциплінарної відповідальності судді визначені Законом «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. Згідно з його ст. 106, суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з таких підстав:

- допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у т. ч. із питань моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

- розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у т. ч. таємниці нарадчої кімнати, або інформації, що стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

- неповідомлення або несвоєчасне повідомлення Ради суддів України про реальний чи потенційний конфлікт інтересів судді (крім випадків, коли конфлікт інтересів врегульовується в порядку, визначеному процесуальним законом);

- неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції;

- зазначення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держа­ви або місцевого самоврядування, завідомо неправдивих відомостей або умисне незазначення відомостей, визначених законодавством;

- використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку;

- допущення суддею недоброчесної поведінки, у т. ч. здійснення суддею або членами його сім'ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім'ї;

- встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим доходам;

- непідтвердження суддею законності джерела походження майна;

- визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або право­порушення, пов'язаного з корупцією, у випадках, установлених законом;

- неподання або несвоєчасне подання декларації родинних зв'язків суддею в порядку, визначеному цим Законом;

- подання у декларації родинних зв'язків судді завідомо недостовірних (у т. ч. неповних) відомостей;

- неподання або несвоєчасне подання декларації доброчесності суддею в по­рядку, визначеному цим Законом;

- декларування завідомо недостовірних (у т. ч. неповних) тверджень у декларації доброчесності судді.

Закон «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. не передбачає можливості притягнення до дисциплінарної відповідальності народного депутата, хоч і покладає на останнього обов'язок додержуватись вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики (п. 7 ч. 1 ст. 24 Закону).

Не вважається дисциплінарним стягненням, оскільки є не каральним, а превен­тивним заходом, відсторонення від виконання повноважень особи, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності або щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією (див. коментар нижче).

4. Абзац другий ч. 1 ст. 65 Закону «Про запобігання корупції» відсилає до розділу XIV-1 Загальної частини КК «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб»¹. Ні ст. 26 Конвенції ООН проти корупції, ні ст. 18 Кри­мінальної конвенції РЄ про боротьбу з корупцією, присвячені відповідальності юридичних осіб, не вимагають, щоб ця відповідальність була саме кримінальною або передбачалась кримінальним законом^{[434] [435].}

У КК знайшла втілення така модель кримінально-правового впливу на юридичну особу, в межах якої суб’єктом злочину і кримінальної відповідальності продовжує визнаватися лише фізична особа (ч. 1 ст. 18 КК), а до юридичної особи, уповнова­жена особа якої вчинила злочин, застосовуються заходи кримінально-правового характеру, що не є формою реалізації кримінальної відповідальності. У Законі «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» від 14 жовтня 2014 р. для характеристики інсти­туту, регламентованого розділом XIV-1 Загальної частини КК, використовується зворот «квазі-кримінальна відповідальність юридичних осіб»^[436].

Підставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально-пра­вового характеру є, зокрема:

1) вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи (а не в приватних інтересах) будь-якого зі злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах 1 і 2 ст. 368-3, частинах 1 і 2 ст. 368-4, статтях 369 і 369-2 КК^[437];

2) незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції¹, що призвело до вчинення будь-якого із зазначених вище злочинів (пункти 1 і 2 ч. 1 ст. 96-3 КК).

Під уповноваженими особами юридичної особи слід розуміти службових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих доку­ментів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.

У викладених положеннях КК чітко простежується прагнення законодавця імплементувати ст. 18 Кримінальної конвенції РЄ про боротьбу з корупцією, в якій говориться про необхідність забезпечення відповідальності юридичних осіб:

1) за дачу хабара, зловживання впливом та відмивання доходів - якщо ці зло­чини вчинені на їхню користь будь-якою фізичною особою, яка діяла незалежно або як представник того чи іншого органу юридичної особи та яка обіймає керівну посаду у цій юридичній особі, із використанням: представницьких повноважень юридичної особи; повноважень приймати рішення від імені юридичної особи; повноважень здійснювати контроль за діяльністю юридичної особи;

2) якщо неналежний контроль з боку згаданої фізичної особи призвів до вчи­нення в інтересах юридичної особи відповідних злочинів фізичною особою, що їй підпорядковується.

Проте п. 2 ч. 1 ст. 96-3 КК, на відміну від наведеної конвенційної норми, не досить чітко характеризує злочини, вчиненню яких не запобігла уповноважена особа. Під такими злочинами з урахуванням вимог, закріплених у статтях 61-63 коментованого Закону, слід розуміти злочини, передбачені частинами 1, 2 ст. 368-3, частинами 1, 2 ст. 368-4, статтями 369 і 369-2 КК, вчинені працівниками юридичної особи в її інтересах.

Злочини визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони призвели до отримання нею неправомірної вигоди або створили умови для отри­мання такої вигоди, або були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності (п. 2 примітки до ст. 96-3 КК).

Заходи кримінально-правового характеру у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 96-3 КК, можуть бути застосовані судом до підприємства, установи чи організації, крім державних органів, органів влади АРК, органів місцевого само­врядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також міжнародних організацій (ч. 1 ст. 96-4 КК).

Стаття 96-5 КК присвячена звільненню юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру у зв'язку із закінченням строків давності¹.

До юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи криміналь­но-правового характеру: 1) штраф; 2) конфіскація майна; 3) ліквідація (ч. 1 ст. 96-6 КК). Однак у контексті коментування Закону «Про запобігання корупції» слід наголосити, що у випадках, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 96-3 КК, до юридичної особи може бути застосований лише штраф - виходячи з двократного розміру незаконно одержаної неправомірної вигоди. Якщо неправомірну вигоду не було одержано, або її розмір неможливо обчислити, то суд, залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого уповноваженою особою юридичної особи, застосовує штраф у розмірах, вказаних у ч. 2 ст. 96-7 КК. При застосуванні до юридичної особи штрафу судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою злочину, ступінь здійснення злочинного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання злочину (ст. 96-10 КК). З'ясовуючи питання про заходи для запобігання вчиненого злочину, слід встановлювати, чи була затверджена антикорупційна програма юридичної особи, чи здійснювались заходи з її реалізації, чи здійснювався регулярний аналіз корупційних ризиків, чи були ознайомлені працівники підприємства зі своїми обов'язками у сфері протидії корупції^{[438] [439].}

5. Застосовуючи ч. 2 ст. 65 Закону «Про запобігання корупції», яка сформу­льована як імперативна норма, слід враховувати, що: а) дисциплінарна відповідаль­ність, яка підлягає застосуванню до вказаного правопорушника, може передбачати й інше, крім звільнення зі служби чи посади, дисциплінарне стягнення; б) за правопорушення, пов'язані з корупцією, має застосовуватися не дисциплінарна, а адміністративна відповідність (за винятками, про які зазначалось вище).

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як кримінальне покарання може призначатися як основне або додаткове (ст. 55 КК)^[440]. Порядок його виконання визначено у ст. 30 КВК.

Водночас позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною ді­яльністю як адміністративне стягнення призначається судом: а) на строк від шести місяців до одного року - незалежно від того, чи передбачене воно в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КАП, коли з урахуванням характеру адміністративного правопорушення, вчиненого за посадою, особи, яка вчинила ад­міністративне правопорушення, та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; б) строком на один рік - коли це стягнення передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КАП (частини 5 і 6 ст. 30 КАП, відповідно).

Згадане в ч. 4 ст. 65 Закону «Про запобігання корупції» мотивоване рішення суду, яке забороняє особі, звільненій з посади у зв'язку з притягненням до відпо­відальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування або прирівняною до неї діяльністю, ухвалюється на підставі саме ст. 55 КК або ст. 30 КАП¹.

Наприклад, однією з підстав дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови є набрання законної сили рішенням суду про притяг­нення його до відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права займати посади або займатися діяль­ністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (п. 3-1 ч. 1 ст. 79 Закону «Про місцеве самоврядування»).

Слова «якщо інше не передбачено законом», вжиті в ч. 4 ст. 65 Закону «Про запобігання корупції», означають (треба так розуміти) наявність відповідних ви­нятків - випадків, коли заборона займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, не ґрунтується на судовому рішенні (наприклад, згідно зі ст. 111 Конституції України Президент України може бути усунений з поста ВР у порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину).

6. Частина 3 ст. 65 Закону «Про запобігання корупції» відсилає до Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконан­ня функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», затв. постановою КМ від 13 червня 2000 р. №950 (у ред. постанови КМ від 13 вересня 2017 р. №691)^{[441] [442].}

Цим Порядком встановлено, що за анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться, крім випадків, коли анонімне повідомлення стосується порушення вимог Закону «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація - конкретної особи, і містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Рішенням щодо проведення службового розслідування визначаються голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, предмет і дата початку та закінчення службового розслідування. Строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. Якщо рішення щодо проведення службового розслідування приймається на виконання припису НАЗК¹, то керівник органу зобов’язаний повідомити НАЗК про таке рішення протягом 10 робочих днів з дня надходження припису. Службове розслідування проводиться з відсторонен­ням особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, від здійснення повноважень на посаді або без такого відсторонення.

За результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому, зокрема, зазначаються:

- висновки службового розслідування;

- обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність;

- причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані за­ходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, стосовно якої проведено службове розслідування, безпідставні звинувачення або підозру ;

- обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення, у разі потреби, винних осіб до відповідальності згідно із законодавством. В остан­ньому випадку комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу особи, стосовно якої проведено службове розслідування.

У разі виявлення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, комісія подає керівникові органу пропозицію щодо надіслання акта службового розслідування до спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції.

Оскільки службове розслідування, передбачене ч. 3 ст. 65 Закону «Про за­побігання корупції», стосується реалізації дисциплінарної відповідальності, а остання у випадку вчинення корупційного правопорушення може поєднуватись із кримінальною відповідальністю (див. п. 1 цього коментарю), то це розслідування може бути проведено і до набрання законної сили обвинувальним вироком суду або постановою суду, якою особа визнана винною у вчиненні пов’язаного з корупцією правопорушення (зокрема, з метою визначення та вжиття заходів, необхідних для невідкладного усунення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення).

Службове розслідування, про яке йдеться в ч. 3 ст. 65 Закону і порядок прове­дення якого стисло викладений вище, слід відрізняти від такого, що є складовою дисциплінарного провадження, службового розслідування, врегульованого у ст. 71 Закону «Про державну службу». Останнє може проводитися з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку. Однак, у разі невиконання або неналежного виконання посадових обов’язків державним служ­бовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло ^[443] значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, службове розслідування проводиться обов’язково. Службове розслідуван­ня стосовно державних службовців, які займають посади державної служби «А», проводиться НАДС, а стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В» - дисциплінарною комісією у державному органі. До участі у проведенні службового розслідування не можуть залучатися посадові особи державного органу, особисто заінтересовані в його результатах та прямо підпорядковані особі, стосовно якої проводиться службове розслідування.

Державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: 1) надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються; 2) порушувати клопотання про одержання і залучення до матеріалів нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, які причетні до справи; 3) бути присутнім під час виконання відповідних заходів; 4) подавати в установленому порядку скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування. За результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності¹.

Службове розслідування, яке згадується в ч. 3 ст. 65 Закону, за метою і по­рядком проведення слід також відрізняти від службових розслідувань в органах внутрішніх справ^{[444] [445].}

7. Частина 5 ст. 65 Закону «Про запобігання корупції» передбачає відсторо­нення від виконання повноважень особи:

1) якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності;

2) щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов’я­зане з корупцією.

Причому коментована норма сформульована таким чином, що відсторонення від виконання повноважень у першому випадку є обов’язком відповідних суб’єктів, а в другому випадку, за загальним правилом, - правом відповідного керівника.

Порядок відсторонення від виконання повноважень особи, якій повідомлено про підозру, зокрема, у вчиненні нею службового злочину встановлений КПК (його главою 14 «Відсторонення від посади»). Цей захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою виключення можливості з використанням своєї посади: знищити чи підробити речі й документи, які мають суттєве значення для досудового розслідування; незаконними засобами вплинути на свідків чи інших учасників кримінального провадження; протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином^[446].

Абзац перший ч. 5 ст. 65 Закону усупереч його спрямованості містить низку вад, а саме: а) вказує на будь-який злочин у сфері службової діяльності, тобто це може бути і не корупційний злочин, і не злочин, пов’язаний з корупцією (наприклад, карана за ст. 367 КК службова недбалість); б) чомусь не охоплює такі, що можуть бути складовою корупційної злочинності, злочини осіб, які здійснюють професій­ну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг (статті 364-1, 365-2, 368-3 і 368-4 КК); в) через свій імперативний характер ігнорує ту обставину, що питання про відсторонення від посади загалом-то вирішується за розсудом слідчого судді, суду (а щодо тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності - ВРП).

Абзац другий ч. 5 ст. 65 Закону, де йдеться про право керівника органу (установи, підприємства, організації) ухвалити рішення про відсторонення особи від вико­нання службових повноважень до закінчення розгляду справи судом, є: а) нормою прямої дії, оскільки КАП не передбачає підстав і порядку такого відсторонення; б) одним із передбачених законодавством випадків відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом (ст. 46 КЗП).

Застереження «якщо інше не передбачено Конституцією і законами України » наводить на думку про існування випадків, коли відповідний керівник не просто має право, а зобов'язаний відсторонити від виконання службових повноважень особу, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією. На перший погляд, такий виняток передбачений, наприклад, у ч. 2 ст. 72 Закону «Про державну службу», згідно з якою невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, що могло призвести або призвело до людських жертв, заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду фізичним або юридичним особам, державі, територіальній громаді, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків. Однак наведене положення не стосується проблематики протидії корупції, адже згідно з ч. 6 ст. 72 Закону «Про державну службу» (відсильна норма), відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків, у разі вчинення ним корупційного правопору­шення, здійснюється відповідно до Закону «Про запобігання корупції»¹.

У разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення, відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з таким відстороненням (абз. третій ч. 5 ст. 65 коментованого Закону). При цьому, ст. 274 КАП встановлює й інші підстави закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. У таких випадках підлягають застосуванню загальні правила щодо відшкодування заподіяної шкоди (див. коментарі до статей 66 і 68 цього Закону).