Стаття 64. Правовий статус Уповноваженого

1. Уповноважений є посадовою особою юридичної особи, що призначається відповідно до законодавства про працю керівником юридичної особи або її учасниками (засновниками) у порядку, передбаченому ухваленою антикорупційною програмою.

2. Уповноваженим може бути фізична особа, яка здатна за своїми діловими та моральними якостями, професійним рівнем, станом здоров'я виконувати відповідні обов'язки.

{Частина друга статті 64 в редакції Закону №198-VIII від 12.02.2015}

3. Не може бути призначена на посаду Уповноваженого особа, яка:

1) має непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість;

2) за рішенням суду визнана недієздатною чи дієздатність якої обмежена;

3) звільнена з посад у державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування за порушення присяги або у зв'язку з вчиненням корупційного правопорушення чи правопорушення, пов'язаного з корупцією, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

4. Несумісною з діяльністю Уповноваженого є робота на посадах, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, а також будь-яка інша діяльність, яка створює реальний чи потенційний конфлікт інтересів з діяльністю юридичної особи.

{Абзац перший частини четвертої статті 64 із змінами, внесеними згідно із Законом №198-VIII від 12.02.2015}

У разі виникнення обставин несумісності, Уповноважений у дводенний строк з дня виникнення таких обставин зобов'язаний повідомити про це керівника юридичної особи з одночасним поданням заяви про розірвання трудового договору за власною ініціативою.

5. Уповноважений може бути звільнений з посади достроково в разі:

1) розірвання трудового договору за ініціативи Уповноваженого;

2) розірвання трудового договору з ініціативи керівника юридичної особи або її засновників (учасників). Особа, яка працює на посаді Уповноваженого в юридичній особі, зазначеній у частині

¹ Див.: Задоя К.П.

другій статті 62 цього Закону, може бути звільнена за умови надання згоди Національним агентством;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я відповідно до висновку медичної комісії, що створюється за рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я;

4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) смерті.

6. Про звільнення особи з посади Уповноваженого керівник юридичної особи письмово повідомляє Національне агентство протягом двох робочих днів та забезпечує невідкладне подання нової кандидатури на вказану посаду.

1. Відповідальною за реалізацію антикорупційної програми в юридичній особі, для якої така програма є обов’язковою, призначається спеціальна посадова особа - Уповноважений. На неї покладається виконання юридично значущих дій від імені цієї юридичної особи.

Законом вимагається саме призначати Уповноваженого, а не покладати додат­кові повноваження на одного з працівників юридичної особи. При призначенні на посаду Уповноваженого слід дотримуватись вимог законодавства про працю (зокрема, ст. 24 КЗП).

Юридична особа самостійно визначає та вводить у свій штатний розпис наз­ву посади для Уповноваженого. Згідно з Класифікатором професій України ДК 003:2010 (затв. наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. №327) можливі два варіанти професійної назви роботи Уповноваженого: 1) код Класифікатора професій 2414.2 - «Уповноважений з антикорупційної діяльності»; 2) код Класи­фікатора професій 2414.2 - «Професіонал з антикорупційної діяльності».

Обов’язки і повноваження Уповноваженого визначаються в антикорупційній програмі юридичної особи, яка розробляється з урахуванням вимог ст. 62 Закону та положень Типової антикорупційної програми, затвердженої Рішенням НАЗК від 2 березня 2017 р. №75.

Уповноважений, як особа, відповідальна за реалізацію антикорупційної програ­ми, наділений контролюючими функціями, зокрема, щодо дотримання положень антикорупційного законодавства у процесі діяльності юридичної особи:

- здійснює підготовку внутрішніх документів з виконання антикорупційної програми;

- перевіряє контрагентів на благонадійність;

- забезпечує конфіденційність інформації та захист працівників, які повідомля­ють про порушення вимог антикорупційної програми, про вчинення корупційних правопорушень чи правопорушень, пов’язаних з корупцією;

- співпрацює з працівниками юридичної особи;

- бере участь у проведенні внутрішніх перевірок тощо.

Забороняється покладати на Уповноваженого додаткові повноваження, не передбачені Законом «Про запобігання корупції», Антикорупційною програмою юридичної особи та трудовим договором.

2. Частина 3 ст. 64 визначає вичерпний перелік умов, за яких особа не може бути призначена на посаду Уповноваженого:

1) має непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість.

Судимість - це правовий стан особи, який виникає у зв’язку з її засудженням до кримінального покарання і за умов, передбачених законом, характеризується настанням для неї певних правових наслідків: фізичних та моральних, пов’язаних з відбуттям покарання, а також певних обмежень після відбуття покарання (напри­клад, неможливість особи бути призначеною на посаду члена НАЗК, уповнова­женої особи, відповідальної за реалізацію антикорупційної програми юридичної особи, - статті 5, 64 Закону).

Судимість має своїм завданням продовжити на деякий час кримінально-ви­конавчий вплив на засудженого після відбуття ним покарання. Умови і порядок погашення та зняття судимості встановлено статтями 88-91 КК;

2) за рішенням суду визнана недієздатною чи дієздатність якої обмежена - встановлення зазначених фактів спрямоване на недопущення зайняття посади Уповноваженого особою, яка за станом психічного здоров’я не зможе на належному рівні виконувати покладені на неї повноваження.

Обмеження та позбавлення особи цивільної дієздатності визначається статтями 36-38, 39-42 ЦК. З моменту набрання законної сили рішенням суду цивільна дієздатність особи вважається обмеженою (ч. 4 ст. 36 ЦК), а фізична особа визнається недієздатною (ч. 1 ст. 40 ЦК);

3) звільнена з посад у державних органах, органах влади АРК, органах місцевого самоврядування за порушення присяги або у зв’язку з вчиненням корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

Порядок звільнення з посад у державних органах, органах влади АРК, органах місцевого самоврядування за порушення присяги регламентується статтями 64-79 Глави II Закону «Про державну службу».

Виходячи зі змісту тексту Присяги, наведеного у ч. 1 ст. 36 Закону «Про державну службу», порушенням присяги державного службовця слід вважати недотримання одного з наведених нижче зобов’язань:

- вірно служити Українському народові;

- дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя;

- поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадя­нина, честь держави;

- з гідністю нести високе звання державного службовця;

- сумлінно виконувати свої обов’язки.

При цьому слід враховувати особливості юридичної конструкції ч. 2 ст. 65 За­кону «Про державну службу», в якій визначено види дисциплінарних проступків. У його пункті 1 ч. 2 ст. 65 як окремий вид дисциплінарного проступку закріплено порушення Присяги державного службовця. Дисциплінарні проступки, передба­чені у пунктах 2-14 ч. 2 ст. 65 (виходячи з визначення поняття «присяги», наве­деного у ч. 1 ст. 36) «поглинаються» п. 1 ч. 2 ст. 65 цього Закону. Недосконалість формулювання ч. 2 ст. 65 створює ситуацію, за якої п. 1 ч. 2 ст. 65 є загальним по відношенню до пунктів 2-14 ч. 2 ст. 65 та таким, що охоплює ці склади. Однак, враховуючи логіку законодавця щодо розмежування зазначених складів проступків у Законі «Про державну службу», слід буквально застосовувати норму закону і при вирішенні питання, коли особа не може бути призначена на посаду Уповно­важеного, вважати такою підставою лише встановлення порушення п.

Про поняття «корупційнеправопорушення», «правопорушення, пов’язане з корупцією» див. ст. 1 і коментар до неї.

3. Про посади, зазначені в п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, робота на яких є несумісною з діяльністю Уповноваженого, див. ст. 3 Закону і коментар до неї.

Щодо понять «реальний конфлікт інтересів» та «потенційний конфлікт інтересів» див. ст. 1 Закону і коментар до неї.

4. При вирішенні питання дострокового звільнення з посади Уповноважено­го слід керуватись положеннями ч. 5 ст. 64 Закону, а також ст. 36 КЗП (підстави припинення трудового договору).

Загальні підстави розірвання трудового договору визначено:

- з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 КЗП;

- з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40 і 41 КЗП. Обставини, передбачені пунктами 3,4, 6 ч. 5 ст. 64 Закону, складаються незалежно

від волі сторін, тому застосування формулювання «може бути звільнений з посади достроково» (абзац перший ч. 5 ст. 64 Закону) вжито законодавцем некоректно.

5. Пунктом 2 ч. 5 ст. 65 Закону передбачено можливість дострокового розірвання трудового договору з Уповноваженим з ініціативи керівника юридичної особи або її засновників (учасників). Однак таке звільнення Уповноваженого:

1) з державних, комунальних підприємств, господарських товариств (у яких державна або комунальна частка перевищує 50 відсотків), де середньооблікова чи­сельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує 70 млн. грн.;

2) з юридичних осіб, які є учасниками попередньої кваліфікації, учасниками процедури закупівлі відповідно до Закону «Про здійснення державних закупі­вель», якщо вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг), робіт дорівнює або перевищує 20 млн. грн. (ч. 2 ст. 62), -

можливе лише за умови надання згоди НАЗК. Порядок надання такої згоди затверджено рішенням НАЗК від 7 жовтня 2016 р.

6. Встановлення неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я здійснюється у порядку та на підставі положень законів: «Основи законо­давства України з охорони здоров'я» (ст. 69), «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» і Положення про медико-соціальну експертизу, затв. постановою КМ від 3 грудня 2009 р. №1317.

7. Справи про визнання особи недієздатною (статті 39-40 ЦК) або обмеження цивільної дієздатності (ст. 36 ЦК), визнання безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК) чи оголошеною померлою (ст. 46 ЦК) розглядаються в окремому провадженні - непозовному цивільному судочинстві, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК).

Набрання законної сили рішенням суду про визнання Уповноваженого неді­єздатним або обмеження його цивільної дієздатності, визнання його безвісно від­сутнім чи оголошення його померлим слід розглядати як підстави для припинення трудового договору у розумінні ст. 36 КЗП. Наказ про припинення трудового договору повинен видаватися на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

8. Пунктом 5 ч. 5 ст. 64 Закону закріплена підстава дострокового звільнення з посади Уповноваженого у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього.

Порядок набрання законної сили обвинувальним вироком суду регламентовано ст. 532 КПК. Зокрема, вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК, якщо учасник кримінального провадження не подав таку скаргу (ч. 1 ст. 532 КПК).

Момент набрання законної сили обвинувальним вироком суду залежить від наявності у законі підстав для апеляційного або касаційного оскарження, а також від реалізації учасниками кримінального провадження свого права на подання апеляційної чи касаційної скарги.

Таким чином, якщо обвинувальний вирок суду ухвалено, але він не набрав законної сили чи на нього подано апеляційну скаргу, звільняти Уповноваженого з посади на підставі п. 5 ч. 5 ст. 64 цього Закону не можна.

Слід мати на увазі, що у п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗП йдеться про випадки набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи. Тобто, за трудо­вим законодавством звільнення особи з посади можливе у випадку призначення не будь-якого покарання, а лише у випадку засудження до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження такої роботи.

Статтею 51 КК передбачено види покарань. Зокрема, у ст. 57 КК - покарання у виді виправних робіт, яке обмежує право засудженого на зміну місця роботи та зобов'язує відбувати покарання тільки за місцем роботи.

Водночас засудження до таких видів покарань, як довічне позбавлення волі (ст. 64 КК), позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК), обмеження волі (ст. 61 КК), арешт (ст. 60 КК), позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), - виключає можливість особи обіймати певну посаду.

Однак поширення законодавства про працю (п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗП) у ситуації з набранням законної сили обвинувальним вироком суду щодо Уповноваженого слід здійснювати з урахуванням особливостей правил призначення на посаду Уповноваженого (ч. 3 ст. 64). Зайняття посади Уповноваженого є несумісним з наявністю непогашеної чи не знятої в установленому законом порядку судимості (п. 1 ч. 3 ст. 64 Закону), тому засудження до будь-якого з видів покарань обумовлює припинення трудового договору з такою особою.

9. У пункті 6 ч. 5 ст. 64 йдеться про можливість дострокового звільнення з по­сади Уповноваженого уразі смерті, однак законодавство про працю не передбачає такої підстави для звільнення.

Згідно з ч. 4 ст. 25 ЦК цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) фізичної особи припиняється у момент її смерті. Відповідно, в мо­мент смерті припиняються трудові обов'язки фізичної особи, тобто відбувається припинення трудового договору, а не дострокове звільнення з посади. У такому випадку видається наказ про припинення трудового договору з померлою особою на підставі свідоцтва про смерть.