Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства

Суть адміністративної відповідальності полягає в тому, що винного у порушенні норми права карає влада повноваженого органу державного управління. Серед характерних особливостей адміністративної відповідальності виділяють такі:

- адміністративну відповідальність застосовують за правопо­рушення, які не мають високого ступеня суспільної небезпеки;

- відповідальність за адміністративним правом завжди є на­слідком протиправних дій (бездіяльності) посадової або фізич­ної особи;

- адміністративна відповідальність зазвичай настає внаслі­док правопорушень у сфері загальнодержавних, а не приватно­правових інтересів^[174]. Основою адміністративної відповідальності є адміністративний вчинок; по-друге, за такий вчинок застосо­вують адміністративні стягнення (санкції); по-третє, вживають адміністративно-правові санкції переважно органи державного управління і суспільні організації у позасудовому порядку¹.

Адміністративна відповідальність - це відповідальність пе­ред державою, що має державно-правовий характер і настає не­залежно від волі окремих індивідуумів. Її застосовують з метою попередження правопорушників, виховання населення в дусі поваги до закону, запобігання порушенням правових норм, від­новлення порушеної законності.

В юридичній науці є різноманітні визначення адміністра­тивної відповідальності. Одні автори розглядають її як реаліза­цію адміністративно-правових санкцій, застосування стягнень, інші - як один із видів адміністративного примусу, ще інші - як особливе положення правопорушника, деякі - як відпові­дальність перед державою^{[175] [176]. Чинне законодавство не містить положення, яке б дозволяло оперувати також і законодавчим визначенням адміністративної відповідальності. Згідно зі ст. 92 Конституції України, винятково законами України визначається відповідальність за адміністративне правопорушення.}

Фактичною підставою адміністративної відповідальності є ад­міністративний проступок, визначення якого закріплено в ст. 9 КпАП України. Згідно з цією статтею, адміністративний про­ступок - це протиправне діяння ((дія чи бездіяльність), що по­сягає на громадський порядок, власність, права і свободи гро­мадян, на встановлений порядок управління і за яке законом передбачена адміністративна відповідальність. Наголосимо, що чинний Кодекс ототожнює поняття «адміністративне правопо­рушення» і «адміністративний проступок», що є неправильно, оскільки адміністративне правопорушення за своєю сутністю є ширшим, ніж адміністративний проступок, оскільки охоплює всі протиправні дії у сфері державного управління. Адміністра­тивний проступок містить тільки ті протиправні дії, за які на­стає кримінальна відповідальність.

Базуючись на загальному понятті «адміністративне правопо­рушення», визначимо адміністративне правопорушення у сфе­рі аграрних відносин як протиправне діяння (дія або бездіяль­ність) фізичної або посадової особи, яке порушує визначений правопорядок у сфері аграрних відносин і за яке законом пе­редбачена адміністративна відповідальність.

До винних осіб, згідно зі ст. 24 КУпАП, можуть застосовувати­ся такі види адміністративних стягнень: попередження; штраф; штрафні бали; оплатне вилучення предмета, який став знаряд­дям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного право­порушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністра­тивного правопорушення; позбавлення спеціального права, на­даного даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати пев­ні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; адміністративний арешт; арешт з утриманням на гауптвахті. Законами України можуть бути встановлені й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стяг­нень. Основним видом адміністративних стягнень за порушен­ня аграрного законодавства є адміністративний штраф, що на­кладається в установленому порядку на громадян і посадових осіб.

Адміністративна відповідальність за правопорушення у сільсь­кому господарстві передбачена КУпАП, зокрема за: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52); порушення законодавства про захист рослин (ст. 83-1); потраву посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогоспо­дарських культур, пошкодження насаджень колективних сільсь­когосподарських підприємств, інших державних і громадських чи фермерських господарств (ст. 104); порушення порядку та умов ведення насінництва та розсадництва (ст. 104-1); порушення ви­мог щодо виконання фітосанітарних заходів (ст. 105); ввезення в Україну вивезення з України, транзит через її територію, ви­везення з карантинних зон або ввезення до них об'єктів регулю­вання, які не пройшли фітосанітарного контролю (ст. 106); не­вжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки (ст. 106-1 ); незаконний посів або незаконне вирощування снотворного маку чи конопель (ст.

Беручи до уваги специфіку адміністративної відповідально­сті, об'єкт адміністративної провини в галузі землекористування і охорони ґрунтів можна визначити як регульовані законодав­ством суспільні відносини з охорони земельних ресурсів і ра­ціонального їх використання за посягання, на які передбачено застосування адміністративних санкцій.

З об'єктом адміністративної провини тісно пов'язаний його предмет. За предметною ознакою в юридичній літературі роз­роблено класифікацію адміністративної провини в галузі зем­лекористування і охорони ґрунтів. Зокрема, в галузі землекори­стування і охорони ґрунтів об'єктом адміністративної провини є суспільні відносини, що виникають через псування сільсько­господарських земель, забруднення їх виробничими та іншими відходами і стічними водами, безгосподарне використання, не­виконання обов'язкових заходів з поліпшення земель і охорони ґрунтів від вітрової і водної ерозії та інших процесів, що по­гіршують стан ґрунтів, невиконання санітарних правил їхньої охорони¹.

Говорячи про відповідальність за порушення земельного за­конодавства, О. Л. Дубовик називає адміністративну відпові­дальність традиційним стабільним правовим інститутом. Однак ускладнення правового регулювання охорони земель і землеко­ристування, погіршення стану ґрунтів та інші обставини спри­чинили ситуацію, що потрібно оновляти законодавство про ад­міністративну відповідальність за земельні правопорушення від­повідно до земельного законодавства загалом, а також облік по­ширення і небезпеки деяких видів поведінки, які раніше не на­лежали до норм в адміністративному порядку^{[177] [178].}

За ст. ст. 53, 53-2 і 54 КУпАП до правопорушень можна за­числити порушення правил використання земель (використан­ня земель не за цільовим призначенням, невиконання приро­доохоронного режиму використання земель, розміщення, про­ектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захис­них лісонасаджень); перекручення або приховування даних дер­жавного земельного кадастру (перекручення даних державного земельного кадастру, а також приховування інформації про стан земель, розміри, кількість земельних ділянок, наявність земель запасу або резервного фонду); порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, при­датний для використання за призначенням (порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обо­в’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використан­ня за призначенням, непроведення рекультивації порушених зе­мель).

Залежно від тривалості дії або бездіяльності всі адміністра­тивні провини класифікують як разові і тривалі '. Разові адмі­ністративні провини - заплановані викиди газів, речовин, за­бруднених вод - є короткочасними. Складнішими за своєю юридичною природою є тривалі провини. Тривалі провини по­в’язані із забрудненням деякими підприємствами Грунтів і вод виробничими та іншими відходами, неочищеними стічними во­дами, хімічними і радіоактивними речовинами, що тривають ін­коли роками^{[179] [180].}

Адміністративно-правові санкції є не лише мірою покарання, але й мірою запобігання й припинення правопорушень.

Незалежно від виду відповідальності, за яку притягнено пра­вопорушника вимог законодавства про охорону земель сіль­ськогосподарського призначення і Грунтів, він повинен від­шкодувати заподіяну шкоду. Ці відшкодування висвітлені в ст. ст. 162- 164 ЗК. Те, що спеціальних норм про порядок від­шкодування, зумовленого псуванням землі і Грунтів, немає, не повинно перешкоджати його притягненню згідно із загальни ми положеннями цивільного законодавства щодо обов’язків, які виникли з причини шкоди.

9.6. Кримінальна відповідальність за злочини в галузі сільського господарства

В Україні правове регулювання кримінальної відповідальності у сфері охорони земель підавалось найбільш суттєвим змінам у ході кримінально-правової реформи. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного ді­яння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Чинний ККУ передбачає низку «земельно- правових» складів злочину, які вміщено у розділі VIII кодексу «Злочини проти довкілля».

За своїм безпосереднім об'єктом усі злочини проти довкілля можуть бути поділені на: 1) злочини проти екологічної безпеки (ст. ст. 236- 238 і 253 ККУ); 2) злочини у сфері землекористу­вання, охорони надр, атмосферного повітря (ст. ст. 239, 239-1, 239-2, 240, 241 і 254 ККУ); 3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (ст. ст. 242- 244 ККУ); 4) злочини у сфері лісокористу­вання, захисту рослинного і тваринного світу (ст. ст. 245- 247, 249- 252 ККУ).

В останні роки в Україні масовим явищем стали порушення земельного законодавства, особливе місце серед яких посідає са­мовільне зайняття земель та самовільне будівництво (ст. 197-1). Порушення земельного законодавства за своєю суспільною не­безпечністю утворює склад злочину. Однак система земельних злочинів на законодавчому рівні відсутня, оскільки розміщення в межах одного розділу ККУ всіх видів злочинів об'єктивно не­можливе через суттєві відмінності в об'єктах злочинів, зумовле­них різнорідністю змісту земельних відносин.

З прийняттям КК вперше в історії вітчизняного законо­давства була введена ст. 239 «Забруднення і псування земель». Складність конструкції складу злочину передбаченого ст. 239 ККУ, міждисциплінарний характер понять і категорії, які ви­користовуються у цій сфері, породжують трудність його розу­міння і, як наслідок, нечасте притягнення до кримінальної від­повідальності. Отож норма кримінального закону про відпові­дальність за забруднення або псування земель практично не діє. Фахівці у сфері кримінального права вказують на незначну кіль­кість порушених кримінальних справ за екологічні злочини, а також ще меншу кількість притягнених до відповідальності осіб за їх вчинення.

Потім ККУ доповнено ст. 239-1 «Незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель» згідно із За­коном від 5 листопада 2009 року № 1708-УІ. Тим самим законо­давець намагався заповнити суттєву прогалину у кримінально­му законодавстві, поставивши під захист найважливіший ком­понент довкілля - землі (в т. ч. ґрунти), що є найціннішим на­ціональним багатством '. Ґрунти за своїми властивостями є, по суті, невідновним природним ресурсом. Для відновлення 1 см² ґрунту необхідно, залежно від природно-кліматичних умов, від декількох до декількох тисяч років. З цього випливає, що су­спільну небезпечність наслідків вчинення такого кримінального правопорушення важко переоцінити. Крім того, у ст. 168 ЗКУ закріплено, що фунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони.

Законодавець в процесі криміналізації певних суспільно не­безпечних діянь допускає помилки у формулюванні ознак скла­дів злочинів. Так, ч. 3 ст. 239-1 ККУ передбачає відповідальність за незаконне заволодіння фунтовим покривом (поверхневим шаром) земель, якщо це створило небезпеку для життя і здо­ров'я людей чи для довкілля, якщо воно вчинено шляхом під­палу, вибуху. Скоїти даний злочин неможливо, тому що неза­конно заволодіти, протиправно вилучити ґрунтовий покрив зе­мель, шляхом підпалу або вибуху втілити у життя неможливо. Тому дані особливо кваліфікуючі ознаки ч. 3 ст. 239-1 ККУ ма­ють бути вилучені із диспозиції статті.

Розглядаючи порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законодав­ства про захист рослин, що спричинило тяжкі наслідки, слід за­значити, що диспозиція ст. 247 ККУ має бланкетний характер. Для притягнення особи до відповідальності слід встановити, які конкретно правила нею було порушено та яким нормативним актом ці правила встановлено. Такими, зокрема, є закони «Про захист рослин», «Про пестициди та агрохімікати» тощо. Здебіль­шого порушення законодавства про захист рослин здійснюється шляхом невжиття заходів, спрямованих на знищення шкідни­ків та збудників рослин; невжиття заходів по утилізації та зни­щенню сільськогосподарської сировини, яка не відповідає вста­новленим вимогам щодо вмісту пестицидів і агрохімікатів.

¹ Гавриш Н. С. Використання, відтворення та охорона Грунтів в Україні: тео- ретико-правові аспекти: монографія. Одеса: Юрид. літ., 2016. С. 318.

У ст. 252 ККУ передбачено покарання за умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду.

Безгосподарне використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, полягає у тому, що винна особа, якою, зокрема, може бути спеціаліст, що працює на сільського­сподарському підприємстві, не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї обовґязок захищати землі від шкід­ливого впливу (ст. 254 ККУ) Виведення земель з сільськогоспо­дарського обороту означає припинення їх використання за ці­льовим призначенням на певний час.

Розглядаючи питання притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідно зазначити, що обґєктами злочинів у сфері сільськогосподарського товаровиробництва можуть висту­пати: 1) трудові права громадян; 2) майно, речі, майнові об'єк­ти; З) встановлені правила здійснення господарської діяльно­сті; 4) довкілля, насамперед земля як основа товарного сіль­ськогосподарського виробництва; 5) безпека виробництва, а та­кож безпека руху та експлуатації транспортних засобів; 6) служ­бова діяльність.

За ці злочини на винних осіб може накладатися мінімальний штраф до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 247 ККУ), максимальний штраф у розмірі до 250 неопода­тковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 202 ККУ). Макси­мальна межа покарання встановлюється через позбавлення волі на строк від пґяти до десяти років із позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, яка визначається ст. 236 ККУ.

Винні громадяни та посадові особи залежно від характеру злочину за порушення аграрного законодавства і суспільної не­безпеки караються позбавленням волі, штрафом та додатковими покараннями у вигляді позбавлення права обіймати певні по­сади або займатися певною діяльністю, а також конфіскацією знарядь і засобів злочину та всього незаконно добутого.