Система засобів забезпечення дотримання засудженими вимог режиму відбування покарання

Дотримання вимог режиму не може бути здійснено при відсутності достатньо надійних засобів, які були б здатні їх забезпечити. За тлумач­ним словником засіб визначається як прийом, спосіб дії для досягнення будь-чого, як сукупність пристосувань для здійснення тієї чи іншої ді­яльності.

виконуваним. Таким чином, «засоби забезпечення» — це прийоми, спо­соби, що роблять щось реально виконуваним та дійсним.

Однією з основних режимних вимог є дотримання засудженим, персоналом та іншими особами певних установлених правил. Її до­сягнення вимагає звернення до передумов поведінки людини, джерел її діяльності, потреб, що спонукають до певного виду діяльності. Су­часні теорії мотивації будуються на двох основних поняттях: «потреби» та «винагорода», яка у даному випадку виступає в ролі стимулу. Ви­ходячи з цього, дотримання засудженим, персоналом або іншими осо­бами вимог режиму (позитивна поведінка) перш за все можна забез­печити позитивними та негативними стимулами. До їх числа відно­сяться стимули у значенні — «засоби впливу на людину в формі пока­рання чи заохочення, а так само загрози застосування покарання чи обіцянки заохочення», які можуть змінити поведінку людини. Відпо­відні стимули передбачені у нормах кримінально-виконавчого та ін­шого законодавства, а також відомчих нормативно-правових актах. Одні з них є негативними: погрози застосування стягнення; інші — по­зитивними: можливість умовно-дострокового звільнення, отримання винагороди тощо.

Заохочувальні заходи та міри стягнення, що можуть бути застосова­ні до персоналу кримінально-виконавчої системи, підстави та порядок вживання визначені у Законі України «Про Державну кримінально- виконавчу службу», Дисциплінарному статуті OBC та інших актах. Стосовно інших осіб, які вступають у контакт із засудженими та персо­налом, — стимулювання їх поведінки визначається KBK України, а також іншими законодавчими актами (приміром, порушення громадського по­рядку в установі виконання покарань тягне за собою відповідальність, визначену Кодексом України про адміністративні правопорушення).

З метою підтримки належного порядку в установах виконання по­карань та стимулювання засуджених до правослухняної поведінки до них застосовується розгорнута система заходів заохочення та стягнен­ня, перелік яких наведено у статтях 130 та 132 KBK України.

Заходи заохочення, що можуть бути застосовані до засудженого, представляють собою окремі разові пільги чи акти морального стиму­лювання до подальшої позитивної поведінки. їх можна умовно поді­лити на дві групи: а) заходи морально-організаційного стимулювання; б) заходи матеріально-грошового стимулювання.

До заходів морально-організаційного стимулювання можна відне­сти: подяку; нагородження похвальною грамотою; надання додатково- 50

го короткострокового або тривалого побачення; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення тривалості прогулянки за­судженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин. Заходи розглядуваного характеру скла­дають більшу частину заходів заохочення. В умовах місць позбавлен­ня волі вони мають вельми важливе значення для засудженого не тільки у якості разових пільг, а й як певний щабель до подальшої зміни умов тримання у кращий бік, аж до умовно-дострокового звільнення.

До заходів матеріально-грошового стимулювання відносяться: гро­шова премія; нагородження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п’ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати. Ці заходи є немало­важними для засуджених, особливо у достатньо несприятливих умовах, що склалися з ресурсним забезпеченням виправних установ.

Підстави застосування до засуджених заходів заохочення різно­манітні: а) хороша поведінка за певний період часу, що передбачає відсутність стягнень за даний період; б) добросовісне ставлення до праці, що полягає у якісному виконанні або перевиконанні виробничих завдань, хорошому триманні обладнання та робочого місця; відсутність порушень трудової дисципліни; виявлення трудової ініціативи, успіш­не оволодіння трудовою спеціальністю тощо; в) участь у роботі само­діяльних організацій засуджених, тобто як постійна участь у роботі секцій та інших підрозділів, так і окремих заходів указаних організацій; г) участь в окремих виховних заходах (організації лекцій, концертів, випуску стінгазет тощо).

При наявності у засуджених стійкої сумлінної поведінки, добро­совісного ставлення до праці, коли вони визнаються у зв’язку з цим такими, що характеризуються позитивно та стають на шлях виправ­лення, до них можуть бути застосовані заохочувальні заходи, перед­бачені статтями 100, 101 KBK України.

Якщо засуджений своєю поведінкою доводить, що немає необхід­ності для досягнення цілей покарання далі тримати його в установі виконання покарань, то він може бути представлений до заміни невід- бутої частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Перелік заходів стягнення, що мають характер негативного стимулу для засуджених, визначений у ст. 132 KBK України. їх можна поділити на дві основні групи: а) заходи стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період; б) заходи стягнення, пов’язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених.

До заходів стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період слід віднести: попередження; догана; сувора догана; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; поміщення засуджених чоловіків, які три­маються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведен­ням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п’ятнадцяти діб, а засуджених жінок — до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній макси­мального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п’ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

До заходів стягнення, що пов’язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених відноситься скасування поліпшених умов тримання. При застосуванні заходів стягнення до засудженого повинні враховуватись обставини вчинення правопорушення, особа засудже­ного та його попередня поведінка. Воно повинно відповідати тяжкості та характеру правопорушення та виключати заподіяння засудженим фізичних страждань і приниження людської гідності.

Водночас закон чітко вказує категорії засуджених, які ні за яких умов не можуть бути поміщені в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру). До них віднесені: вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, та інваліди першої групи.

До засобів забезпечення режиму в місцях позбавлення волі (окрім охарактеризованих вище) зазвичай відносять також технічні засоби нагляду й контролю, оперативно-розшукову діяльність, режим особ­ливих умов у колоніях, застосування заходів фізичного впливу, спеці­альних засобів і зброї, а також залучення сил і засобів колонії, органів і установ виконання покарань для підтримання правопорядку в уста­новах виконання покарань.

Так, ст. 103 KBK передбачає, що для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку виконання покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, елек­тронні й інші технічні засоби (інженерно-технічні засоби охорони, засоби службового зв’язку, сигналізаційні засоби оповіщення, охорон­не освітлення, гучномовний зв’язок і т. ін.). Наприклад, у колонії за­стосовуються такі технічні засоби охорони, як стаціонарні й пересув­ні засоби виявлення, що є сукупністю технічних систем, датчиків і пристроїв обробки, передачі та подання інформації про порушника чи заборонені предмети або речовини.

Інженерно-технічні засоби охорони призначені для посилення на­дійності охорони об’єктів, ізоляції засуджених та нагляду за ними, а також для інженерно-технічного забезпечення інших завдань, які виконують відділи нагляду та охорони установ виконання покарань.

Основними функціями ІТЗО є: виявлення засудженого (порушника) при різноманітних способах подолання ним лінії охорони або при не­санкціонованому виході зі спеціальних будівель та транспортних за­собів; затримання засудженого у межах забороненої зони об’єкта на час, необхідний для дій варти та чергового наряду, а також попере­дження або припинення втечі; підвищення ефективності служби чер­гового наряду по підтриманню установленого режиму тримання за­суджених; оповіщення варти і чергового наряду про надзвичайні події на об’єкті, який охороняється. Водночас, адміністрація установ вико­нання покарань зобов’язана під розпис повідомляти засуджених про застосування аудіовізуальних, електронних та інших технічних засобів нагляду та контролю. Практика свідчить, що застосування різноманіт­них технічних засобів позитивно впливає на підтримку на належному рівні правопорядку в установах виконання покарань, забезпечуючи належну безпеку персоналу та засуджених.

Оперативно-розшукова діяльність теж є засобом забезпечення ре­жиму в колоніях. За статтею 104 KBK у колоніях оперативними під­розділами здійснюється ОРД, спрямована на пошук і закріплення фактичних даних про протиправну поведінку суб’єктів та учасників кримінально-виконавчої діяльності. Закон України «Про оперативно- розшукову діяльність» визначає ОРД як вид діяльності, що здійсню­ється гласно та негласно оперативними підрозділами уповноважених на те державних органів у межах їх повноважень шляхом проведення оперативно-розшукових заходів із метою захисту життя, здоров’я, прав і свобод людини та громадянина, власності, суспільства й держави від злочинних посягань. Метою ОРД є: забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб; виявлення, попередження і розкрит­тя злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання; вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень; надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги у розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

Завдяки ОРД запобігається на стадіях готування та замаху основна маса злочинів, а також значна частка інших правопорушень, перекри­ваються канали надходження до засуджених заборонених предметів, вилучається значна їх частина.

Важливим завданням оперативних апаратів є розшук засуджених, які вчинили втечу з місця відбування покарання, а також засуджених, які ухиляються від відбування покарання. Випадки втеч засуджених з уста­нов виконання покарань зустрічаються досить часто (особливо з колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання), і вони являють собою вельми серйозну небезпеку для правопорядку: багато засуджених з цікавістю чекають — спіймають того, хто втік, чи ні, і чи не слід спробувати втекти самому. Тому на затримання тих, хто втік (особ­ливо небезпечними є групові втечі) направляють усі сили не тільки даної установи, а й територіальних управлінь ДПтСУ. Також до цієї діяльнос­ті залучаються органи внутрішніх справ, а у ряді випадків — військових підрозділів. Пійманого втікача обов’язково привозять до установи, звідки він вчинив втечу, показуючи цим усім іншим засудженим без­перспективність подібних вчинків. Крім цього, з утікача, як правило, в подальшому стягуються кошти, затрачені на проведення розшуку.

ОРД здійснюється за допомогою різноманітних заходів: опитуван­ня громадян; наведення довідок; збір зразків для порівняльного до­слідження; дослідження предметів та документів; спостереження; ототожнення особи; огляд та обстеження приміщень, будівель, споруд, ділянок місцевості та транспортних засобів; контроль поштових від­правлень, телеграфних та інших повідомлень; прослуховування теле­фонних переговорів; зняття інформації з технічних каналів зв’язку; оперативне впровадження; оперативний експеримент тощо. У ході проведення оперативно-розшукових заходів використовуються різні інформаційні системи, відео- та аудіозапис, кіно- та фотозйомка, а та­кож технічні та інші засоби, що не спричиняють шкоду життю та здоров’ю людей та навколишньому середовищу

У кожній установі виконання покарань є оперативний відділ зі спеціальним штатом співробітників та відповідною технічною осна­щеністю. Працівників оперативних відділів засуджені знають в об­личчя, тому свою професійну діяльність їм доводиться здійснювати у досить складних умовах спостереження з боку засуджених.

Застосування до осіб, позбавлених заходів фізичного впливу, спе­ціальних засобів і зброї є найбільш суперечливим засобом забезпечен­ня режиму. Так, як сказано у Пояснювальній записці до Європейських тюремних правил, цього засобу слід уникати, бо він суперечить циві­лізованій поведінці. Разом із тим, Європейські тюремні правила визна­ють, що в діяльності установ виконання покарань іноді неминуче ви­никають ситуації, які вимагають використання фізичного приборкання за допомогою спеціальних засобів для попередження завдання фізич­ної шкоди в’язням чи персоналу, втечі або пошкодження майна.

Підстави та порядок застосування названих заходів регламентова­но ст. 106 KBK України та Правилами внутрішнього розпорядку уста­нов виконання покарань. Положення цих актів передбачають, що до осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захопленні заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподі­янню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.

Працівники установ виконання покарань можуть застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та зброю на території установ, сусідніх з ними територіях, на яких розташовані режимні об’єкти, а також на об’єктах, які охороняються в порядку, передбаченому законодавством. Вони також повинні проходити спеціальну підготовку та періодичну перевірку на придатність до дій в умовах, пов’язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів та зброї, а також на вміння надава­ти долікарняну допомогу постраждалим.

При застосуванні фізичної сили, спеціальних засобів та зброї пра­цівники установи повинні попередити про наміри їх використання, надавши достатньо часу для виконання своїх вимог, за винятком тих випадків, коли запізнене застосування фізичної сили, спеціальних за­собів та зброї створює безпосередню небезпеку для життя або здоров’я персоналу та інших осіб, а також засуджених, може потягнути інші тяжкі наслідки або коли таке попередження у даній обстановці є не­можливим. При застосуванні фізичної сили, спеціальних засобів та зброї необхідно забезпечити найменше спричинення шкоди засудже­ним, а також надати постраждалим медичну допомогу Про кожний випадок застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї необхідно доповідати безпосередньому керівництву

У стані необхідної оборони або крайньої необхідності працівники установи при відсутності спеціальних засобів або зброї вправі вико­ристовувати будь-які підручні засоби. Неправомірне застосування працівниками установи виконання покарань фізичної сили, спеціаль­них засобів та зброї тягне за собою встановлену законодавством від­повідальність.

Фізична сила застосовується працівниками установи для затриман­ня засуджених, запобігання злочинів та адміністративних правопору­шень, що вчиняються засудженими або іншими особами, якщо нена­сильницьким способом не забезпечується виконання законних вимог. Спеціальні засоби та газова зброя застосовується для протидії на­паду на персонал, засуджених та інших громадян; для припинення масових заворушень, групових порушень громадського порядку за­судженими, а також затримання правопорушників, які вчиняють злісну непокору або опір персоналу. У якості спеціальних засобів можуть застосовуватись гумові кийки, наручники (а при їх відсут­ності — підручні засоби зв’язування), світлозвукові засоби відволіка­ючого впливу, засоби руйнування перешкод, водомети та бронема­шини, газова зброя й службові собаки. Законодавство детально ре­гламентує, у яких випадках застосовуються ті чи інші спеціальні засоби, та порядок їх застосування.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань деталізують порядок застосування до позбавлених волі заходів фізич­ного впливу, спеціальних засобів і зброї. Так, для припинення право­порушень із боку засуджених працівники кримінально-виконавчої системи мають право застосовувати заходи фізичного впливу, у тому числі прийоми рукопашного бою. Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань наручники до засуджених застосовуються за розпорядженням начальника установи, його заступ­ників, чергового помічника начальника установи та їх заступників. Застосування наручників до засуджених можливе у разі: учинення фізичного опору особовому складу чергової зміни, варти, адміністрації установи або проявів буйства; відмови слідувати до дисциплінарного ізолятора, приміщень камерного типу, одиночної камери або карцеру; спроби самогубства, членоушкодження або нападу на засуджених чи на інших осіб; конвоювання після затримання засудженого, що вчинив втечу

Особовому складу установи надається право самостійно застосо­вувати до засуджених сльозоточиві речовини, гумові кийки та фізичну силу для: захисту персоналу установи та самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю; припинення масових заворушень і групової непокори з боку засуджених; відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби установи або звільнення їх у разі захоплення; затримання або доставляння за­суджених, які вчинили грубі порушення режиму тримання до дисци­плінарного ізолятора, приміщень камерного типу, одиночної камери або карцеру, якщо зазначені особи чинять опір; затримання засуджених, що вчинили втечу з місць позбавлення волі; звільнення заручників.

Застосування гамівної сорочки є крайнім заходом впливу на засу­джених і може мати місце тоді, коли вищевказані заходи виявились неефективними. Гамівна сорочка може бути застосована лише за вка­зівкою начальника колонії або особи, що виконує його обов’язки, під наглядом медичного працівника. Указівка медичного працівника про неможливість застосування гамівної сорочки до засудженого підлягає безумовному виконанню. У гамівній сорочці засуджений може зна­ходитися до заспокоєння, але не більше двох годин. Не можна засто­совувати гамівну сорочку до інвалідів першої та другої груп, до вагіт­них жінок і до неповнолітніх.

Вогнепальна зброя може бути застосована до засуджених до по­збавлення волі лише як винятковий захід у разі вчинення засудженим нападу або інших умисних дій, які створюють реальну загрозу життю працівників установ виконання покарань або інших осіб, а також у разі втечі з-під варти, коли іншими засобами неможливо було припинити зазначені дії. Про кожний випадок застосування зброї адміністрація колонії повинна негайно повідомити прокурора.

Також сприяють забезпеченню режиму в установах виконання по­карань й охорона та нагляд, що будуть розглянуті нижче.

5.3.