Поняття режиму в установах виконання покарань

У частині 1 ст. 102 KBK України дається наступне визначення: «Ре­жим у виправних і виховних колоніях — це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне триман­ня різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених за­лежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених».

У кримінально-виконавчому законодавстві вперше дане визначен­ня цього поняття, хоча в науці як виправно-трудового, так і кримінально- виконавчого права воно було сформульовано достатньо давно. У теорії режим позбавлення волі (як основний засіб виправлення та ресоціалі- зації засуджених за ст. 6 KBK України) прийнято визначати як порядок відбування, порядок виконання даного покарання, порядок тримання засуджених, укладу їх життя чи правопорядку, встановленого в колонії. Оскільки термін «порядок» зазвичай тлумачиться як послідовність тих чи інших дій, правила, за яким здійснюється що-небудь, то у цьому значенні режим визначає послідовність процесу виконання-відбування покарання чи правила, за якими здійснюється цей процес. Режим по­збавлення волі уособлює як порядок виконання, так і порядок відбу­вання покарання.

Частина 2 ст. 102 KBK України закріплює, що режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. У зв’язку з цим необхідно зауважити, що наведене положення дещо відрізняється від цілей режиму, закріплених у міжнародних нормативно-правових актах. 44

Так, Європейські тюремні правила вказують, що режим, застосовува­ний у місцях позбавлення волі, повинен: а) забезпечувати умови жит­тя, сумісні з людською гідністю та нормами, прийнятими в суспільстві; б) звести до мінімуму негативні наслідки ув’язнення та різницю в ув’язненні та на свободі, з тим, щоб ув’язнений не втратив почуття самоповаги або особистої відповідальності; в) підтримувати та укріп­лювати зв’язки з рідними та громадськістю в інтересах ув’язнених та їх сімей; г) надавати можливість ув’язненим розвивати навички та схильності, що допоможуть їм успішно включитись у життя суспіль­ства після звільнення.

Режим встановлює правила поведінки суб’єктів та учасників про­цесу виконання-відбування покарань, їх права та обов’язки. Норми режиму також забезпечують порядок реалізації правообмежень, прав та обов’язків відповідних суб’єктів та учасників цього процесу. Отже, режим у колоніях не тільки охоплює всі правила поведінки засуджених, а й відображає зміст покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме у ньому відображається кара, тобто сукупність правообмежень, які застосовуються до засуджених. Водночас, оскільки режим встановлює й взаємовідносини адміністрації та засуджених, засуджених між собою, проведення виховної роботи, залучення до праці тощо, ним охоплю­ються також правила поведінки, що не виражають кару.

Таким чином, сфера впливу режиму позбавлення волі поширюєть­ся на: суб’єктів виконання покарання — адміністрацію органів і установ виконання покарань; суб’єктів відбування покарання — засуджених; учасників кримінально-виконавчої діяльності — тобто тих осіб, що причетні до цього різновиду діяльності, мають контакти з адміністра­цією і засудженими, однак не наділені повноваженнями реалізації кари, застосування примусових заходів.

Відповідно до частини 2 ст. 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», посадові і службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів мають право: 1) вимагати від засуджених, осіб, узятих під варту, та інших осіб, які перебувають на території та в приміщеннях органів і установ виконан­ня покарань, слідчих ізоляторів, додержання норм кримінально- виконавчого законодавства; 2) проводити огляд і обшук засуджених та осіб, узятих під варту, їх речей, огляд інших осіб та їх речей, транспорт­них засобів, які знаходяться на територіях установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підприємств установ виконання покарань і на при­леглих до них територіях, на яких установлені режимні вимоги, а також вилучати заборонені для використання в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах речі та документи; 3) тимчасово обмежувати або забороняти відповідно до законодавства рух транспорту на прилеглих до установ виконання покарань та слідчих ізоляторів територіях, не допускати громадян на ці території або зобов’язувати їх там залиша­тися чи покинути ці території з метою додержання вимог режиму, за­хисту життя і здоров’я громадян.

Зазначені положення дають підстави для твердження, що терито­ріально дія правил, установлених режимом, поширюється не тільки на територію установи виконання покарань та слідчого ізолятора, а й на територію підприємств установ виконання покарань та на прилеглі до них території, на яких установлені режимні вимоги.

При визначенні кола функцій, що виконує режим, слід виходити з властивостей покарання та його цілей. Режим є основним: а) засобом реалізації кари; б) засобом виправлення засуджених; в) засобом по­передження вчинення нових злочинів засудженими; г) основним та єдиним засобом попередження вчинення злочинів іншими особами.

З цієї позиції можна виділити норми (правила), що визначають:

— порядок застосування до засуджених правообмежень;

— порядок та умови застосування до засуджених таких засобів ви­правлення, як залучення до праці, виховна робота, загальноосвітнє навчання та професійна підготовка;

— порядок матеріально-побутового та медико-санітарного забез­печення засуджених;

— процедуру попередження злочинів та інших правопорушень з боку засуджених та інших осіб.

Названі правила режиму позбавлення волі повинні забезпечити реалізацію таких його функцій:

1. Каральна функція - реалізується, як уже зазначалось, встанов­ленням різних правообмежень засудженим у процесі виконання по­карання. Стаття 63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком об­межень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Режим по­збавлення волі як раз і забезпечує реалізацію правообмежень суб’єк­тивних прав та свобод, встановлюючи ізоляцію засудженого від соці­ального оточення, сім’ї, близьких, друзів, знайомих, колективу, де він працював, у спеціальній закритій установі, власне ізоляція і виступає головним змістом покарання у виді позбавлення волі, основним його каральним елементом. Це випливає й зі ст. 63 KK України, де закріпле­но, що покарання у виді позбавлення волі полягає саме в ізоляції за­судженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-вико­навчої установи.

Слід мати на увазі, що особливістю фізичної ізоляції засуджених є її відносність, бо таким особам надаються побачення, телефонні роз­мови, короткострокові виїзди за межі колонії, вони здійснюють листу­вання та отримують інформацію із засобів масової інформації та різно­манітних друкованих видань. Ступінь ізоляції засуджених залежить від виду установи виконання покарань та встановленого в ній режиму. Чим вищим є рівень безпеки колонії, тим суворіший режим у ній вста­новлено, тим більшою є ізоляція засудженого. Поряд із цим, ступінь ізоляції може бути посилена за рахунок застосування таких суворих заходів дисциплінарного покарання, як поміщення до дисциплінарно­го ізолятора чи приміщення камерного типу.

Каральна функція режиму водночас забезпечує практичну реаліза­цію такої мети кримінально-виконавчого законодавства, визначеної у ст. 1 KBK України, як «...захист інтересів особи, суспільства та дер­жави...». Усі особи, засуджені до кримінального покарання за вчинен­ня злочину, являють собою джерело небезпеки того чи іншого ступеня, а кожен з них виступає у якості суб’єкта небезпек та загроз (це випли­ває з того, що дана категорія осіб уже вчинила протиправні діяння, які спричинили шкоду охоронюваним державою інтересам, тобто з їх боку мав місце прояв небезпеки, який потребує реагування з метою попере­дження або зниження шкоди, задля чого особа притягується до відпо­відальності). Стан безпеки установ виконання покарань полягає у за­хищеності інтересів держави, суспільства та окремих громадян від вірогідних (таких, які за виконання певного комплексу умов обов’язково відбудуться) та випадкових (таких, які за виконання певного комплек­су умов кожного разу протікають по-різному) загроз та небезпек, що можуть виходити від засуджених, які утримуються в ній. Це відповідає і ст. 58 Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими, в якій закріплено, що метою та виправдуванням вироку до тюремного ув’язнення або взагалі до позбавлення волі є в решті решт захист сус­пільства (а значить, і окремих його членів).

2. Виховна функція забезпечується шляхом:

— кари (практичної реалізації норм, які містять у собі каральні еле­менти), бо примус не тільки виховує людину, а й привчає її до дисциплі­ни, правомірної поведінки в період відбування призначеного покарання під загрозою застосування додаткових обмежень чи дисциплінарних стягнень. Приміром, ст. 101 KBK України встановлює, що засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути пере­ведені в дільницю посиленого контролю або колонію більш суворого рівня безпеки чи режиму, а ст. 100 — порядок такого переводу;

— встановлення та реалізації норм (правил), які не є каральними за своєю природою. Так, ст. 107 KBK України покладає на засуджених обов’язок утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ста­витись до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, дотримуватись санітарно-гігієнічних норм тощо. Зазначені обов’язки не містять каральних елементів, а їх вико­нання покликане виховувати засуджених відповідно до загальноприй­нятих у суспільстві норм та правил;

— створення умов для успішного застосування різних засобів ви­правлення та ресоціалізації засуджених, тобто реалізації карально-ви­ховного впливу (наприклад, така вимога режиму, як зміна умов три­мання засуджених у процесі відбування покарання).

Разом із тим необхідно підкреслити, що педагогічні властивос­ті режиму обмежені. Педагогіка вчить, що виховний вплив примусу, а режим є саме таким, відносно невеликий. Однак нехтувати ним не можна. Багаторазові повторення режимних правил сприяють ви­никненню динамічного стереотипу, звиканню до належної поведін­ки. Режим сприяє формуванню навичок та звичок позитивної по­ведінки, вміння правильно та раціонально діяти, жити.

3. Забезпечувальна функція — покликана сприяти реалізації комп­лексу виховного та профілактичного впливу. Вимоги режиму визна­чають порядок його застосування до засуджених, встановлюючи правила залучення засуджених до праці, культурно-масової роботи, матеріально-побутового та медичного забезпечення (приміром, ст.

4. Функція соціального контролю — її ще називають «профілактич­ною». Ця функція спрямована на попередження вчинення злочинів як засудженими, так і іншими особами, що перебувають на режимній території. Вона реалізується шляхом встановлення за засудженими постійного нагляду та контролю, що поширюється на всі сфери їх життя в місцях позбавлення волі (трудову, побутову тощо), а також забезпеченням дотримання іншими особами режимних вимог, розпо­рядку дня, відповідних правил взаємовідносин із засудженими. При здійсненні функції соціального контролю також провадиться оцінка поведінки засудженого на основі застосування до нього заходів заохо­чення та стягнення під час перебування в місцях позбавлення волі.

Усі названі функції режиму позбавлення волі є однаково важливи­ми, тому і повинні застосовуватись у комплексі, невід’ємно одна від одної, оскільки практична реалізація будь-якої з них створює підґрун­тя для впровадження всіх інших функцій.

Зміст режиму позбавлення волі складає процес реалізації прав та обов’язків учасників кримінально-виконавчих відносин у частині ви­конання та відбування цього виду покарання. Інакше кажучи, це су­купність вимог, певних правил режиму, узятих у динамічному аспекті, що мають обов’язковий характер як для засуджених, так і для персо­налу та інших осіб. Отже, режим позбавлення волі складають порядок і умови виконання й відбування покарання. Саме тому до основних вимог режиму в місцях позбавлення волі відносяться ті, що покликані забезпечити перш за все належні умови та порядок виконання пока­рання у виді позбавлення волі. Відповідно до ст. 102 KBK України ними є ізоляція засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладе­них на них обов’язків; реалізація їхніх прав і законних інтересів; без­пека засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду коло­нії; зміна умов тримання засуджених.

5.2.