§ 2. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими неповнолітніми

Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. Висування на 264

перший план виховної функції при виконанні покарання відносно неповнолітніх червоною ниткою проходить взагалі через всі стадії кримінальної відповідальності.

Розподіл установ виконання покарання на такі, що виконують по­карання у виді позбавлення волі стосовно дорослих і неповнолітніх злочинців, відбувається на підставі класифікації засуджених залежно від віку особи, передбаченого діючим кримінальним і кримінально- виконавчим законодавством. Роздільне їх тримання має на меті засто­сування диференційованого карально-виховного процесу, враховуючи вікову, психологічну специфіку контингенту, недопущення негативно­го морального впливу дорослих правопорушників на неповнолітніх, а також першочерговість і важливість соціально-профілактичних, ви­ховних завдань і вимог, що поставлені перед установами для неповно­літніх, що саме і визначило їх назву — виховні.

Слід зазначити, що в новий Кримінальний кодекс 2001 р. внесені певні зміни щодо призначення судами покарання у виді позбавлення волі відносно неповнолітніх. Можна сподіватися, що судова практика при призначенні неповнолітнім найсуворішого з видів покарання — позбавлення волі — стане такою, коли не застосувати його з ураху­ванням усіх обставин справи і особистості винного буде неможливим.

Передусім, неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відпо­відальності, якщо встановлено, що внаслідок щирого каяття та подаль­шої бездоганної поведінки його виправлення можливе без застосуван­ня покарання. У цьому випадку суд застосовує до нього примусові заходи виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК, ч. 2 ст. 105 КК).

Якщо суд при призначенні неповнолітньому покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, сподіваючись на те, що протягом іспи­тового строку (від 1 до 2 років) той не вчинить нового злочину і ви­конає покладені на нього обов'язки. У цьому разі суд може покласти на окрему особу за її згодою або на її прохання обов'язок щодо на­гляду за неповнолітнім засудженим і проведення з ним виховної ро­боти (ст. 104 КК України).

Покарання у виді позбавлення волі взагалі не може бути призна­чене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжко­сті (ч. 2 ст. 102 КК України). Воно застосовується лише тоді, коли злочин невеликої тяжкості вчинено повторно, до того ж навіть у цьо­му випадку позбавлення волі не може бути більше 2 років.

За вчинений злочин середньої тяжкості позбавлення волі призна­чається на строк не більше 4 років, за тяжкий злочин — на строк не більше 7 років. За загальним правилом позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, не може призначатися на строк більше 10 років, і лише у двох випадках Кримінальний кодекс дозволяє підвищити це обмеження до 15 років: а) коли вчинено особ­ливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя люди­ни, б) при призначенні неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів або вироків (ч. 5 ст. 102 КК, ч. 2 ст. 103 КК України).

Таким чином, однією з особливостей виконання покарання відносно неповнолітніх засуджених буде концентрація у виховних колоніях най­більш небезпечної категорії осіб зі строком покарання до 15 років.

Необхідно зауважити, що при постановці вироку неповнолітньому суд повинен перевірити і врахувати не тільки обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання (статті 65-67 КК України), але й дослідити умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості такої особи (ч. 1 ст. 103 КК України), підкресливши при цьому, що покарання у виді позбавлення волі не­повнолітні будуть відбувати у спеціальних виховних установах.

На сьогодні це 10 виховних колоній, які входять до складу кримінально-виконавчої служби України; 9 з них виконують покаран­ня у виді позбавлення волі на певний строк стосовно осіб чоловічої статі, які вчинили злочин у віці від 14 до 18 років (ч. 2 ст. 11, ст. 19 КВК України). Вони розташовані у Волинській (Ковельська), Дніпро­петровській (Павлоградська), Луганській (Перевальська), Львівській (Самбірська), Полтавській (Кременчуцька), Рівненській (Дубенська),

Тернопільській (Бережанська), Харківській (Курязька), Чернігівській (Прилуцька) областях.

Серед них єдина в Україні Мелітопольська виховна колонія в За­порізькій області, куди направляються для відбування покарання засуджені неповнолітні жіночої статі.

За даними Державного департаменту України з питань виконання покарань щорічно у виховних колоніях утримуються в середньому до 3 тисяч засуджених неповнолітніх.

Діяльність цих установ регламентує нове чинне кримінально- виконавче законодавство, відомчі накази, інструкції і розпорядження Державного департаменту України з питань виконання покарань, інші нормативні акти, що стосуються прав неповнолітніх. Вони базуються на загальновизнаних міжнародних актах — Мінімальних стандартних правилах ООН, що регламентують здійснення правосуддя відносно неповнолітніх («Пекінські правила»), Конвенції ООН про права дити­ни, Правилах ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, Керівних принципах ООН щодо запобігання злочинності серед непо­внолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи), які Україна як член ООН і Ради Європи повинна імплементувати в своє законодавство.

За кримінально-правовими та соціально-демографічними чинни­ками склад засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, має певні особливості (питома вага осіб жіно­чої статі у загальній злочинності неповнолітніх дорівнює близько 4 %). У виховних колоніях перебувають за умисне вбивство приблиз­но 6 % неповнолітніх чоловічої статі і вдвічі більше — майже 13 % неповнолітніх жіночої статі; умисне тяжке тілесне ушкодження вчинили відповідно 3 % юнаків і понад 4 % дівчат, зґвалтування — на рівні 3 % в обох групах, розбій — 12 % і 22 %; пограбування — 12 % і 10 %; крадіжку — 57 % і 42 %; хуліганство — 3,1 % і 3,4 %; інші злочини — 4,1 % і 2,5 %.

Отже, очевидно, що у структурі злочинності неповнолітніх осіб жіночої статі переважають (майже 60 %) злочини насильницької спрямованості проти життя, здоров'я, честі та гідності особи, вона є більш небезпечною порівняно зі злочинністю неповнолітніх чоловічої статі, де вчинено більше корисливих злочинів, дівчата «лідирують» навіть у таких суто чоловічих злочинах, як убивство, розбій, хуліган­ство, беруть участь у зґвалтуванні.

Кримінальна активність серед різних вікових груп неповнолітніх чоловічої та жіночої статі має певні відмінності. Практично кожен 267 десятий засуджений неповнолітній чоловічої і жіночої статі має вік від 14 до 16 років, приблизно третю частину від всіх засуджених становлять неповнолітні віком від 16 до 17 років, у віковій групі від 17 до 18 років більше 40 % — особи чоловічої і 30 % жіночої статі. Решта — це вихованці понад 18 років.

Покарання строком від 3 до 5 років суди застосовували більше ніж до половини неповнолітніх чоловічої і до 40 % жіночої статі; кожному п'ятому неповнолітньому призначався строк покарання більше 5 років; позбавлення волі від 1 до 2 років призначалося 10 % неповнолітніх чоловічої статі і 16 % жіночої статі, покарання від 2 до 3 років — 16 % і 21 % відповідно. Таким чином, кожний четвертий неповнолітній чо­ловічої статі і більш ніж третина неповнолітніх жіночої статі засуджу­валися судами до коротких строків позбавлення волі.

Переважна більшість засуджених неповнолітніх чоловічої і жіно­чої статі відбувають покарання у виді позбавлення волі уперше, але раніше покарання у виді умовного засудження мав кожен третій ви­хованець і кожна десята вихованка, відстрочку виконання вироку мав приблизно кожен четвертий з неповнолітніх правопорушників. Особи, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі два і більше разів, становлять трохи більше 3 %.

Соціально-педагогічна занедбаність, що властива значній частині неповнолітніх засуджених, здебільшого обумовлена тим, що до за­судження більше половини неповнолітніх чоловічої статі ніде не працювала і не вчилася, відносно дівчат цей показник становить майже 42 %; практично кожен другий із засуджених неповнолітніх мав неповну сім'ю, 20 % взагалі не мали батьків (вони або померли, або були позбавлені батьківських прав), 7 % неповнолітніх виховува­лися в спеціальних закладах Міністерства освіти і науки — школах і училищах соціальної реабілітації.

Кожна десята засуджена із неповнолітніх жіночої статі має пси­хічні проблеми і перебуває на обліку у психіатра, у кожної третьої спостерігається невротичний синдром, схильність до суїциду, у по­ловини — нестабільний емоційний стан, лише 5 % від усіх засудже­них емоційно стабільні. Майже 65 % неповнолітніх злочинниць ви­ходять з неблагополучних сімей, 10 % — круглі сироти, у 80 % рівень освіти не відповідає віку, зростає кількість вихованок з низьким ін­телектом, завищеною самооцінкою.

Дослідження свідчать, що понад 70 % тяжких злочинів учиняються неповнолітніми у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. До- 268 ведено, що у значної частини засуджених вже була звичка до алкоголю (відомо, що в підлітковому і юнацькому віці перехід від побутового пи­яцтва до алкоголізму відбувається особливо швидко), більшість — па­лили, чимало з них мали досвід випадкових статевих зв'язків.

Такі особливості характеристики контингенту виховних колоній вимагають виваженого підходу до процесу виконання кримінального покарання відносно неповнолітніх, розробки і реалізації комплексних соціально-виховних та індивідуальних програм на підставі глибокого вивчення особистості засуджених, врахування причин і умов їх анти­соціальної спрямованості, застосування ефективних корегуючих за­ходів для виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх, запобігання вчиненню ними нових злочинів як під час відбування покарання, так і після звільнення.