§ 3. Заходи виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх

Головною метою виправлення і ресоціалізації неповнолітніх за­суджених є формування у них почуття відповідальності, гідності, навичок, що створюють готовність до самокерованої правослухняної поведінки і сприятимуть скорішому поверненню їх у суспільство, допоможуть дотримуватися закону і власними силами задовольняти свої життєві потреби після звільнення, тобто надати якнайбільше можливостей для свідомого відновлення підлітка в соціальному ста­тусі повноправного члена суспільства.

Для досягнення цієї мети у виховних колоніях діє комплексна система заходів, спрямована на забезпечення відповідних умов жит­тя засуджених, згідно з нормами, прийнятими у суспільстві, зведення до мінімуму негативних наслідків позбавлення волі та різниці між життям в ув'язненні та на волі, зміцнення соціально корисних зв'язків із рідними, громадськістю для успішної інтеграції у суспільне життя після звільнення.

Певних особливостей у просторовій структурі виховних колоній не спостерігається, вони, як і виправні колонії, будуються за типови­ми проектами, обладнуються сучасними інженерно-охоронними за­собами, їх територія розмежовується на дві ізольовані зони — жит­лову і виробничу та структурні дільниці. У виховних колоніях таких дільниць три: карантину, діагностики і розподілу, ресоціалізації і со-

269 ціальної адаптації. Кожна з дільниць ізолюється одна від одної, кож­на обладнується кабінетами для вихователів, спальними приміщен­нями, кімнатами для приймання їжі, кімнатами виховної роботи, приміщеннями для зберігання особистих речей.

У житловій зоні розміщуються гуртожитки, школа, бібліотека, центр психоемоційного розвантаження, ларьок, їдальня, лазня з пральнею, перукарня, робочі кабінети керівництва установи та від­повідних служб.

У виробничій зоні розміщується професійно-технічне училище та виробничі майстерні. Обов’язковою умовою у цих установах є об­ладнання спортивних майданчиків з необхідним комплексом спор­тивного інвентарю, передбачений плац для шикування всіх засудже­них колонії.

Існують певні відмінності в міжособистісних стосунках неповно­літніх і адміністрації виховної колонії, представники якої звертають­ся до засуджених на «ти», називають їх по імені або «вихованець», «вихованка».

Основні вимоги режиму, передбачені ст. 102 КВК, обумовлюють створення певного укладу життя у виховних колоніях, проте серед ре­жимних особливостей (порівняно із дорослими) можна виділити такі:

1) неповнолітні мають право витрачати на місяць до 100 % міні­мального розміру заробітної плати для придбання за безготівковим розрахунком продуктів харчування і предметів першої потреби, при­чому не тільки за гроші, що зароблені в колонії (загальне правило для всіх засуджених), але також за гроші, одержані за переказами, за ра­хунок пенсій чи іншого доходу (ч. 1 ст. 108, ч. 1 ст. 143 КВК);

2) одержувати протягом року 12 короткострокових (щомісяця) і 4 (один раз на три місяця) тривалих побачень з близькими родичами. Кімнати для короткострокових побачень неповнолітніх мають деякі відмінності в обладнанні порівняно з такими ж самими для дорослих засуджених.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчання після відбуття не менше 1/4 частини строку покарання засуджені мають 270

право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено до­датково витрачати на місяць гроші в сумі 60 % мінімального розміру заробітної плати. Кримінально-виконавчий кодекс України 2003 р. передбачає новелу в поліпшенні умов неповнолітніх — можливість додатково одержувати раз на три місяці короткострокове побачення, яке за постановою начальника виховної колонії може проходити в населеному пункті за місцем дислокації колонії у супроводі батьків чи інших близьких родичів (ч.

3) у зв'язку з винятковими обставинами, а саме: смерті або тяжкої хвороби близького родича, що загрожує життю хворого, стихійного лиха, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї неповнолітньому засудженому може бути дозволено виїха­ти за межі колонії на строк не більше 7 діб (не включаючи часу, необ­хідного для проїзду (не більше 3 діб)) в обидва кінці (ч. 1 ст. 111 КВК України). Треба зауважити, що навіть при зазначених обставинах одержання дозволу на виїзд — це лише право засудженого і його реалізація можлива за умови додержання вимог режиму, відсутності стягнень, належної поведінки під час відбування покарання;

4) за сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, актив­ну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних заходах до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися загальні заходи заохочення щодо всіх засуджених, передбачені ст. 130 КВК, і окрім них — спеціальні, які застосовуються тільки для неповнолітніх (ст. 144 КВК), а саме: а) надання права відвідування культурно- видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в су­проводі працівників колонії. Це також новела в діючому кримінально- виконавчому законодавстві, розрахована на стимулювання засуджених підлітків до сумлінної поведінки, прагнення якнайшвидше звільни­тися від відбування покарання. Тому таке право в переважній біль­шості надається тим засудженим, які тримаються у дільниці соціаль­ної адаптації виховної колонії, куди, як відомо, переводять вихованців, які твердо стали на шлях виправлення і до звільнення залишилось не більше 6 місяців. Кількість засуджених, які одночасно виводяться за межі колонії, не може бути більше 15 чоловік.

5) за порушення встановленого порядку і умов відбування пока­рання до неповнолітніх засуджених можуть застосовуватися заходи стягнення у вигляді попередження, догани, суворої догани, скасуван­ня поліпшених умов тримання, передбачених ст. 143 КВК, а також поміщення в дисциплінарний ізолятор з виведенням на роботу або навчання чи без нього на строк до 10 діб;

6) як і до дорослих засуджених, до неповнолітніх, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових за­ворушеннях, захваті заручників, у разі втечі з-під варти, чинять інші насильницькі дії, можуть застосовуватися заходи безпеки, причому фізичний вплив, зброю, сльозоточиві речовини, гумові кийки, га- мівну сорочку до неповнолітніх застосовувати заборонено, окрім випадків учинення ними групового або збройного нападу, що за­грожує життю, здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.

Спеціальні засоби, їх види, інтенсивність застосування визнача­ються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопору­шення та особи правопорушника. Наручники до неповнолітніх зло­чинців застосовуються у загальному порядку, передбаченому ст. 106 КВК та розділом ХІІ п. 60 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання;

7) згідно зі ст. 147 КВК засуджені, які досягли 18-річного віку, переводяться із виховної колонії для подальшого відбування покаран­ня до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Це питання вирішується Державним департамен­том України з питань виконання покарань за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах дітей. Проте, з метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання такі засуджені (так само за рішенням педагогічної ради і постановою начальника виховної колонії, погодженою із службою у справах дітей) можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку по­карання, але не довше ніж до досягнення ними 22 років. На сьогодні в середньому 20 % неповнолітніх чоловічої і жіночої статі, яким ви­повнилося 18 років, продовжують відбувати покарання у виховних колоніях, і на них поширюються умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених;

8) неповнолітні особи, звільнені від відбування покарання, на­правляються до постійного місця проживання в супроводі родичів або працівника виховної колонії (ч.

Суспільно-корисна праця, професійно-технічне та загальноосвіт­нє навчання неповнолітніх входять до складу основних засобів їх виправлення і ресоціалізації (ст. 6 КВК), значною мірою сприяють корисній зайнятості вихованців, мають значення для застосування до них умовно-дострокового звільнення, сприяють прискоренню про­цесу соціальної адаптації після відбуття покарання, запобіганню ре­цидивної злочинності. Організації і залученню засуджених до праці і навчання у виховних колоніях приділяється значно більше уваги порівняно з іншими установами виконання покарань. До того ж на­явність роботи в колонії, можливість заробити кошти і витрачати їх для придбавання додаткових продуктів харчування, предметів першої потреби, має особливе значення для тих вихованців, хто залишився без батьків, не одержує посилок та передач. Практично кожна вихов­на колонія має своє власне виробництво, цехи або навчально-виробничі майстерні, підсобне господарство.

Працевлаштування у виховних колоніях здійснюється з дотриман­ням вимог трудового законодавства, правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії (ч. 3 ст. 119 КВК); неповнолітніх за­боронено використовувати на важких, понаднормових роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, у вихідні дні, у нічний час (статті 190, 192 КЗпП України). Для неповнолітніх встановлена скорочена тривалість робочого часу, для осіб віком від 15 до 16 років — 24 години на тиждень, віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП України). Час початку і закінчення роботи визначається адміністрацією колонії.

Праця неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі, опла­чується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки, перелік робіт і посад, на яких забо­роняється використовувати засуджених до позбавлення волі неповно­літніх, встановлюються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Неповнолітні можуть залучатися до праці безоплатно тільки у випадках, передбачених ч.

Використання праці неповнолітніх засуджених не має на меті отри­мання прибутку підприємствами виховної колонії, а спрямоване, пере­дусім, на здобуття вихованцями навичок праці та спеціальності. Оскіль­ки переважна більшість неповнолітніх потрапляють до місць позбавлен­ня волі, не маючи ніякої професії, вони отримують її у виховних коло­ніях. При них функціонують професійно-технічні училища або їх філії, підпорядковані Міністерству освіти і науки України, які готують фахівців більш як 20 робочих професій, уживаються заходи до підвищення і пере­орієнтації професійної підготовки неповнолітніх засуджених на підго­товку фахівців за спеціальностями, які користуються попитом на сучас­ному ринку праці. Методика навчання в колонії передбачає можливість одержання професії або в ПТУ, або протягом робочого дня безпосередньо на виробництві — на курсах професійного навчання.

Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх («Пекінські правила»), Європейські в’язничні правила спеціально наголошують на тому, що освіта засуджених має бути інтегрована в освітню систему країни, кожна установа має запро­ваджувати програми освіти, які розширюють перспективи успішної соціальної реінтеграції, сприяють поліпшенню поведінки, посиленню почуття власної гідності, допоможуть неповнолітнім здобути повно­цінну освіту, продовжити навчання і знайти своє місце у суспільстві.

Для нормативного врегулювання цього питання Державним депар­таментом України з питань виконання покарання разом з Міністерством освіти України підготовлено і затверджено Положення про умови на­вчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти осо­бами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінально-виконавчої системи (2002 р.).

Більше 80 % неповнолітніх, які відбувають покарання у виховній колонії, не мають загальної середньої освіти, тому для них створені загальноосвітні школи трьох ступенів. У них обладнані комп’ютерні класи, організовано роботу предметних гуртків. Заняття в загально­освітній школі проводяться за програмою середніх загальних шкіл з денною формою навчання. Для педагогічно занедбаних вихованців, які ніде і ніколи не вчилися, не вміють читати і писати, організовані класи вирівнювання знань. Підручниками, зошитами та письмовим приладдям вихованці забезпечуються безоплатно (ч. 3 ст. 125 КВК). Нині щорічно понад 400 засуджених неповнолітніх отримують базо­ву, а близько 300 — повну загальну середню освіту. У сучасних умо­вах виникає можливість одержання вищої освіти. На період прохо­дження державної підсумкової атестації вихованці звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством (ч. 2 ст. 126 КВК, ст. 211 КЗпП України).

Професійно-технічне і загальноосвітнє навчання заохочується і враховується при визначенні ступеня виправлення засуджених (ч. 4 ст. 126 КВК), тому педагогічні працівники загальноосвітніх і професійно-технічних закладів надають значну допомогу адміністра­ції колонії в соціально-виховній роботі з ними.

Ця робота покликана впливати на духовний і фізичний розвиток засуджених, корегувати їхню поведінку з метою досягнення позитив­них змін особистості, зниження психотравмуючого впливу умов від­бування покарання, допомагати у вирішенні соціальних проблем, сприяти поновленню і розвитку соціально-корисних зв’язків, підго­товці до життя після звільнення.

Великі надії при цьому покладаються на психологічну службу виховної колонії, співпрацю з громадськими та релігійними органі­заціями, центрами соціальних служб для молоді, їх службами супро­воду в різних регіонах з комплексними та спеціальними програмами допомоги неповнолітнім, закладами соціальної реабілітації для осіб, звільнених з місць позбавлення волі, благодійними недержавними фондами.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Які правові інститути в сучасному законодавстві дозволяють звільнити жінку від відбування кримінального покарання?

2. В яких установах відбувають покарання жінки, засуджені до позбавлення волі?

3. Визначте соціально-демографічні, кримінально-правові, психологічні характеристики жінок, які відбувають пока­рання у виді позбавлення волі.

4. У чому, на Вашу думку, полягають труднощі соціальної адаптації жінок після звільнення з місць позбавлення волі?

5. Який існує порядок направлення і переміщення неповно­літніх засуджених до позбавлення волі із слідчих ізоляторів до виховних колоній?

6. Розкрийте кримінально-правову і соціально-демографічну характеристику осіб, що відбувають позбавлення волі у виховних колоніях.

7. Визначте особливості тримання неповнолітніх засуджених відносно основних засобів виправлення і ресоціалізації (режиму, суспільно-корисної праці, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього та професійно-технічного на­вчання, громадського впливу) і порядку звільнення.