§ 4. Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до виправних робіт

Засуджені, які відбувають покарання у виді виправних робіт, за­лишаються суб’єктами трудових правовідносин, тому до них можуть застосовуватися два види заходів заохочення і стягнення: а) передба­чені законодавством про працю, та б) передбачені кримінально- виконавчим законодавством.

рушення трудової дисципліни до працівника можуть бути застосовані такі стягнення: а) догана; б) звільнення (ст. 147 КЗпПУ).

Для окремих категорій працівників законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені інші дисци­плінарні стягнення. Вони застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. Працівники, які обіймають виборні по­сади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповно­важеним ним органом безпосередньо після виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення особи від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатніс­тю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступ­ку. При обранні виду стягнення враховується ступінь тяжкості вчи­неного проступку, заподіяна ним шкода, обставини, за яких учинено проступок, попередня робота працівника.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржене у по­рядку, встановленому чинним законодавством. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде під­дано новому стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінар­ного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення тру­дової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте достроково, до закінчення одного року.

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочен­ня до працівника не застосовуються.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді ви­правних робіт інспекція може застосовувати до засудженого застере­ження у виді письмового попередження про притягнення до криміналь­ної відповідальності (ч. 4 ст. 46 КВК). Одержавши повідомлення про порушення засудженим трудової дисципліни, працівники кримінально- виконавчої інспекції зобов'язані виїхати на підприємство, де спільно з адміністрацію вжити відповідних заходів. Перед накладенням стягнен­ня перевіряються обставини та причини вчинення правопорушення, від засудженого обов'язково відбирається пояснення, відмова надати такі пояснення не може бути перепоною до накладення стягнення. 104

Стягнення може бути оскаржене до вищого керівництва, оскільки воно тягне за собою негативні правові наслідки — визнання засудженого таким, що ухиляється від відбування покарання.

За зразкову поведінку і сумлінне ставлення засудженого до праці кримінально-виконавча інспекція може застосовувати такі заходи заохочення: а) подання до суду матеріалів про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання штрафом на під­ставі ч. 2 ст. 46 КВК України; б) зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання.

Заходи заохочення і стягнення застосовуються за постановою на­чальника кримінально-виконавчої інспекції, оголошуються засудже­ному та заносяться до його особової справи.

Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від від­бування покарання у виді виправних робіт, який відбув встановлену ст. 81 КК України частину строку покарання та сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, або заміну невідбутої частини покарання штрафом готується інспекцією спільно із спосте­режною комісією або службою у справах дітей. Характеристика за­судженого і викладена в ній думка власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем його роботи враховуються при остаточному вирішенні цього питання.

Сумлінна поведінка засудженого — це наявність у нього заохо­чень, застосованих у порядку, визначеному ст. 46 КВК України, сві­доме і бездоганне дотримання умов відбування покарання, позитив­ний приклад поведінки та виконання ним усіх покладених на нього обов’язків. Не можна вважати сумлінною поведінкою лише формаль­ний факт відсутності у засудженого не знятих або не погашених у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотримання по­рядку та умов відбування покарання є обов’язком засудженого.

Сумлінне ставлення до праці — це чесне виконання засудженим своїх трудових обов’язків, покращення кількісних і якісних показни­ків виконуваної роботи (підвищення робітничої кваліфікації, береж­ливе ставлення до обладнання та інструментів, суворе додержання правил техніки безпеки тощо), прагнення засудженого до перевико­нання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочином, і надання ма­теріальної допомоги сім’ї або виплати аліментів.

Сам факт відбуття засудженим визначеної у ст. 81 КК України частини строку покарання ще не є підставою для обов’язкового за-

стосування умовно-дострокового звільнення, а визначає лише міні­мальний строк, який законом передбачено як необхідну умову для розгляду питання про можливість застосування зазначеної заохочу­вальної норми, і після відбуття засудженим цієї частини строку по­карання відповідно до ч.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді виправних робіт до особи, яка вчинила злочин до досягнення повно­ліття, не застосовується. Можливість заміни виправних робіт штрафом у порядку заохочення не можна ототожнювати з нормою ст. 82 КК України, оскільки вона поширюється тільки на засуджених до позбав­лення і обмеження волі. Для вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання у виді виправних робіт штрафом на підставі ст. 46 КВК України відбуття певної частини строку покарання не є обов'язковим, значення має лише характеристика засудженого.

До суду за місцем відбування засудженим покарання у виді ви­правних робіт надсилається подання разом з особовою справою, ха­рактеристикою засудженого від власника підприємства, копією об­лікової картки, довідкою про відбутий строк покарання на день на­правлення матеріалів.

Щоб зарахувати час щорічної відпустки у строк відбування по­карання засудженого, потрібна думка трудового колективу і характе­ристика від власника підприємства. За десять днів до надання особі щорічної відпустки і наявності підстав працівник інспекції виносить мотивовану постанову про це та перерахування підприємством утри­маних коштів із заробітку засудженого за час відпустки в дохід дер­жави. Постанова негайно направляється на підприємство, оскільки заробітна плата за час відпустки виплачується не пізніш як за три дні до її початку (ст. 21 Закону України «Про відпустки»), а копія поста­нови долучається до особової справи засудженого.

Щорічна відпустка, незалежно від форми власності підприємства, надається строком не менше 24 календарних днів (ст. 6 Закону Укра­їни «Про відпустки»), і в цьому разі до строку відбуття покарання зараховується один календарний місяць.

Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, інспекція надсилає прокуророві матеріали, що свід- 106

чать про ухилення, для вирішення питання про притягнення його до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України.

Ухиленням вважається: 1) невиконання встановлених обов’язків; 2) порушення порядку та умов відбування покарання; 3) вчинення проступку, за який особу було притягнуто до адміністративної відпо­відальності; 4) допущення більше двох разів протягом місяця про­гулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Порушником визнається також засуджений, який не з’явився без поважної причини до інспекції або зник з метою ухилення від від­бування покарання, а також який виїхав без дозволу інспекції за межі України.

Самовільне залишення засудженим роботи повинно також роз­цінюватись як ухилення від відбування покарання і може тягти за собою не лише накладення на нього стягнення, але й притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України.

При підготовці подання прокуророві про вирішення питання що­до притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності в ньому вказуються конкретні факти ухилення засудженої особи від відбування призначеного судом покарання (кількість прогулів; час, протягом якого засуджена особа не приступила до роботи або не з’являлася без поважної причини до інспекції; заходи впливу, які за­стосовувалися до неї; наявність у засудженої особи адміністративних стягнень тощо). Разом із поданням до прокуратури направляються: а) копія вироку; б) копія облікової картки; в) довідка про допущені порушення і вжиті заходи впливу; г) довідка про відбутий строк по­карання на день направлення подання до прокуратури; д) інші мате­ріали, що свідчать про ухилення.

Якщо місцезнаходження засудженого до виправних робіт невідо­ме або він зник з місця постійного проживання, а також у разі непри­буття після звільнення з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання, працівники органу виконання покарання опитують рідних, сусідів, знайомих (встановлюють його можливе місцеперебування за межами місця проживання), співпрацівників засудженого з метою встановлення його зв’язків і можливого місце­знаходження; надсилають запити до ЖЕД, селищної, сільської або міської ради, проводять перевірки за обліками органів внутрішніх справ для виявлення засудженого серед затриманих або заарештова­них, перевіряють медичні установи і морги — чи не стала засуджена особа жертвою нещасного випадку або злочину.

Коли протягом місяця після закінчення початкових розшукових заходів місцеперебування засудженого залишається не встановленим, інспекція направляє до органу внутрішніх справ подання з усіма необхідними матеріалами для здійснення подальшого розшуку. За наявності достовірних даних про те, що засуджений залишив своє постійне місце проживання з метою ухилення від відбування пока­рання, орган виконання покарання направляє прокуророві подання для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухи­лення від відбування покарання. Зниклим з місця проживання вважа­ється засуджений, місцезнаходження якого не встановлене протягом 30 днів у результаті проведення початкових розшукових заходів.

Після затримання засудженого (встановлення місцезнаходження) працівник інспекції з'ясовує всі обставини і причини залишення ним постійного місця проживання і, впевнившись, що мало місце ухилен­ня від відбування покарання, направляє до прокуратури подання та матеріали для вирішення питання про порушення кримінальної спра­ви за ухилення від відбування призначеного судом покарання.

У разі встановлення місцезнаходження засудженого, який розшу­кувався і проживає в іншому регіоні (за відсутності ухилення від від­бування покарання), працівник інспекції негайно надсилає запит про це до інспекції за новим місцем проживання засудженого з вимогою негайно перевірити цей факт, встановити місце роботи засудженого і в разі необхідності зробити запит для направлення його особової спра­ви. Після отримання такого запиту працівник інспекції протягом деся­ти днів проводить перевірку і при позитивному результаті робить запит про направлення на його адресу справи засудженого.

Засуджений, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від відбування покарання, затримується органами внутрішніх справ і конвоюється в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством (ч. 7 ст. 46 КВК).

Питання та завдання для самоконтролю

1. Визначте каральні властивості покарання у виді виправних робіт, дайте характеристику умовам і порядку його вико­нання.

2. Як обчислюється строк покарання у виді виправних робіт, в якому порядку здійснюються відрахування із заробітку засуджених до виправних робіт?

3. Які обов’язки має власник підприємства, установи, орга­нізації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт? Чи несе він відповідальність за порушення правил відбування по­карання засудженими?

4. Які заходи заохочення і стягнення застосовуються до осіб, засуджених до виправних робіт?

5. У чому полягає організація та проведення розшуку осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, місце­знаходження яких невідоме; за яких підстав і в якому по­рядку відбувається зняття з обліку осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт?