§ 2. Умови відбування покарання у виді виправних робіт

Виконання виправних робіт передбачає обов'язковий порядок, певний правовий режим, під яким розуміється реалізація встановлених 96

кримінально-виконавчим законодавством правових обмежень з метою виправлення засуджених.

Каральні властивості виправних робіт знаходять своє втілення у багатьох правових обмеженнях і їх наслідках, які відчувають на собі засуджені протягом усього строку, зокрема:

а) нині закон не вимагає доведення до відома трудового колекти­ву вироку суду про призначення особі покарання у виді виправних робіт, але, як і в будь-якому покаранні, кара існує вже в самому факті засудження особи, тобто в негативній оцінці її поведінки з боку дер­жави, що спричиняє моральні страждання;

б) обсяг кари виправних робіт певним чином пов'язаний з їх три­валістю, з терміном, на який вони призначаються; якщо раніше термін цього покарання встановлювався від 2 місяців до 2 років, то новий КК підвищив його нижню межу до 6 місяців;

в) із заробітку засуджених до виправних робіт протягом усього строку відбування покарання провадяться відрахування в дохід дер­жави (ст. 57 КК);

г) засуджені особи мають повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, обов'язково повинні з'являтися до інспекції 1) за ви­кликом, 2) періодично на реєстрацію; у разі невиконання цих вимог без поважних причин їх може бути піддано приводу; такі обмеження вільного часу особи, безумовно є елементами карального впливу;

д) протягом строку відбування покарання без письмового дозволу кримінально-виконавчої інспекції засудженим забороняється виїж­джати за межі України, переводитися на іншу посаду чи роботу, звільнятися з роботи за власним бажанням, розірвати трудовий до­говір за згодою сторін; дозвіл (постанова) на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його пра­цевлаштування; відмова у видачі дозволу на звільнення не позбавляє засудженого права на її оскарження у вищого керівництва; дозвіл на виїзд за межі України можливий тільки в разі направлення засудже­ного у відрядження з місця роботи, для проходження курсу лікування та в разі смерті близького родича (подружжя, батьків, дітей, усино­вителів, усиновлених, рідних братів і сестер, діда, баби, онуки), ці факти обов'язково повинні підтверджуватися документально для

того, щоб працівник інспекції мотивованою постановою або дозволив виїзд, або відмовив у ньому; за загальним правилом час чергової від­пустки не зараховується до строку відбування покарання;

е) злісне ухилення засудженого від відбування покарання перед­бачає притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України;

є) засудження до виправних робіт тягне за собою судимість (ст.

Кримінально-виконавчий кодекс України 2003 р. на відміну від Виправно-трудового кодексу значно послабив каральний вплив на за­суджених під час відбування покарання: якщо раніше чергова відпуст­ка під час відбування покарання зовсім не надавалася засудженому до виправних робіт, то тепер вона надається, але час її не зараховується до строку відбування покарання (за винятком випадків, установлених у ст. 46 КВК); інші види відпусток, передбачені законодавством, нада­ються засудженим на загальних підставах; раніше включення часу відбування покарання у виді виправних робіт до загального трудового стажу для основного контингенту засуджених було лише можливістю при певних обставинах, за новим КВК України це — законна реаль­ність; таким чином відпала необхідність вносити до трудової книжки засудженого запис про строк відбування ним покарання у виді виправ­них робіт як період, який не зараховується до загального та безперерв­ного трудового стажу (п. 6. 11 Інструкції).

Якщо під час відбування виправних робіт засуджені особи згідно з висновком медико-соціальної експертної та спеціальної лікарської комісії стали непрацездатними (досягли пенсійного віку, визнані ін­валідами 1-ї або 2-ї групи, жінка стала вагітною, захворіли на психіч­ну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає подальшому відбуванню покарання — ст. 84 КК), то інспекція направляє до суду подання про їх дострокове звільнення від відбування покарання за ч. 6 ст. 42 КВК України (щодо вагітних жінок — з моменту звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами). Суд також може замінити виправні роботи штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць ви­правних робіт (ч. 3 ст. 57 КК). Відбута частина покарання обрахову­ється, виходячи з відпрацьованого часу на момент подання докумен­тів. З дня направлення матеріалів до суду і до постановки рішення відбування покарання призупиняється. Про ці обставини інспекція повинна обов'язково повідомити адміністрацію підприємства, уста­нови чи організації, де відбуває покарання засуджений.