§ 1. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт

Громадські роботи — це порівняно новий вид кримінального по­карання, введений в КК України 2001 р. Історичним прототипом його можна вважати громадські роботи на публічні цілі, які містили­ся у Судових статутах про покарання і присуджувалися мировими суддями замість арешту чи грошового стягнення, або як додаткове до тілесних покарань з середини ХІХ ст.

За статтею 56 КК України сутність громадських робіт полягає в тому, що засуджений у вільний від роботи або навчання час безоплат­но працює на суспільно-корисних роботах.

Громадські роботи передбачені у 14 статтях Особливої частини КК України, а також за цим кодексом у випадках: 1) заміни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53); 2) призначення більш м'якого покарання, ніж те, що передбачене у санкції відповідної статті КК України (ч. 1 ст. 69); 3) заміни невідбутої частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі більш м'яким покаранням (ст. 82 КК України); 4) заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення 74

чи обмеження волі більш м'яким покаранням, якщо законом забороня­ється застосовувати обмеження волі чи виправні роботи (статті 57, 61); 5) заміни більш м'яким покаранням обмеження чи позбавлення волі стосовно звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, після досягнення дитиною три­річного віку або в разі її смерті, якщо неможливо застосувати виправні роботи (ч. 4 ст. 83); 6) заміни покарання у виді виправних робіт або його невідбутої частини на підставі амністії чи акта про помилування, а у випадках неможливості застосування обмеження волі чи виправних робіт — і заміни покарання у виді позбавлення волі чи його невідбутої частини (ст.

Оскільки до громадських робіт можуть бути залучені лише пра­цездатні особи, вони не можуть призначатися інвалідам 1-ї або 2-ї групи, вагітним жінкам, особам пенсійного віку, неповнолітнім до 16 років. Не можуть вони також застосовуватися до військовослуж­бовців строкової служби.

Виконуються громадські роботи у вільний від роботи або навчан­ня час за місцем проживання засудженого, яке може бути як постій­ним, так і тимчасовим, але головною умовою при цьому є можливість і необхідність відбувати покарання на призначений термін. Об'єкт, на якому буде працювати засуджений, має бути в межах населеного пункту, де зареєстрована особа або з якого особа може щоденно по­вертатися до місця свого постійного проживання.

Вид робіт визначають органи місцевого самоврядування залежно від потреб регіону. Вказівка закону на те, що роботи повинні бути суспільно корисними, означає, що вони виконуються на користь пев­ної громади, суспільства. На практиці в переважній більшості такі роботи некваліфіковані, і засуджених до громадських робіт, як пра­вило, залучають туди, де щоденно не вистачає робочих рук або необ­хідно виконувати роботи, на які через невеликий рівень оплати від­сутні бажаючі влаштуватися. Це може бути догляд за хворими в лі­карнях, прибирання вулиць, скверів, парків, майданів, висаджування дерев і квітів, ремонтування і фарбування будівель, спортивних і дитячих майданчиків, благоустрій населених пунктів, інші дрібні будівельні роботи, тобто виконання необхідних для міста, селища, району повсякденних справ, за умови, що вони не пов'язані зі шкід­ливими умовами праці та ризиком для життя і здоров'я. Безоплатність громадських робіт означає, що за їх виконання засуджений не одержує винагороди, компенсуючи своєю працею заподіяну державі шкоду. Необхідно зазначити ще одну рису громадських робіт — вони повинні бути продуктивними, як і будь-яка інша праця, тобто мати цілком ви­значені об’єктивні показники (нормативи), за якими можна судити про якісну сторону такої праці з боку засудженої особи.

Отже, суспільна корисність такого виду покарання, як громадські роботи, порівняно з позбавленням волі є очевидною.

Заслуговує на увагу пропозиція науковців щодо необхідності за­судженій особі перед відбуванням громадських робіт проходити ме­дичний огляд для з’ясування, чи немає в неї будь-якої хвороби, небез­печної для інших працівників, для оточуючих, чи придатна вона взагалі до роботи, яка їй запропонована (такий досвід є в деяких єв­ропейських країнах). Відповідно до Кодексу законів про працю Укра­їни забороняється залучати жінок та осіб молодше 18 років до пере­несення вантажів, які перевищують встановлені для них граничні норми, а також до виконання роботи у нічний час.

Окрім того, залишається відкритим питання щодо соціального захисту засуджених до громадських робіт у разі виробничого травма­тизму (витрати на лікування, сплату страховок, компенсацій тощо). Ця проблема може бути вирішена або на законодавчому рівні, або шляхом її врегулювання на договірних підставах з роботодавцем чи органами місцевого самоврядування.

Виконання покарання у виді громадських робіт регулюється КВК України (статті 36-40), а також Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань (далі — Інструкція), за­твердженою наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань і Міністерства внутрішніх справ України № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Виконують цей вид покарання підрозділи кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засудженого, їх конкретні повнова­ження реалізуються: а) на початковому етапі виконання покарання, б) безпосередньо під час виконання покарання; в) на етапі зняття з обліку засуджених осіб.

Проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем про­живання засудженого з метою виправлення та недопущення вчинення нового злочину покладається на органи внутрішніх справ (ч. 3 ст. 36 КВК України). Конкретні функції органів внутрішніх справ з прове­дення такої роботи передбачені підрозділом 3 розділу ІІ Інструкції.

Окрім визначених у ч. 5 ст. 36 КВК України функцій щодо вико­нання вироку суду відносно засуджених до громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція згідно з Інструкцією (розділ ІІ) має досить широке коло повноважень, які в науковій літературі пропо­нується диференціювати на певні групи залежно від напрямів діяль­ності, що здійснюється інспекцією, а саме: а) організаційні, б) контро­люючі, в) розшукові, г) інші.

До організаційних повноважень слід віднести: а) проведення ре­єстрації та обліку засуджених осіб; роз’яснення порядку та умов від­бування покарання; б) погодження з органами місцевого самовряду­вання переліку об’єктів, на яких засуджені особи відбувають громад­ські роботи, та видів робіт, що можуть ними виконуватись, переве­дення на інше місце роботи, контроль за появою на роботі в стані сп’яніння; підтримання постійних контактів з власником підприєм­ства для своєчасного отримання інформації про ухилення засуджених осіб від відбування покарання; в) встановлення періодичності та днів проведення реєстрації; г) контроль за порушенням громадського по­рядку; ґ) направлення до органів внутрішніх справ подання про при­від до інспекції засуджених осіб, які без поважних причин не з’явилися за викликом до інспекції; д) постійне підтримання контактів з орга­нами внутрішніх справ, кримінальною міліцією у справах дітей та службою у справах дітей при міських та районних держадміністра­ціях, а також з громадськими формуваннями; е) у разі систематично­го, несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог КВК України направлення матеріалів прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом (ст. 382 КК України); у разі ухилення засуджених осіб від відбування покарання у виді громадських робіт направлення прокуророві мате­ріалів для вирішення питання про притягнення таких осіб до кримі­нальної відповідальності відповідно до ч.

Групу повноважень контролюючого характеру становить: а) за­стосування застереження щодо засудженого про недопущення по­рушення порядку та умов відбування покарання; контроль за додер­жанням умов відбування покарання засудженими і власником підпри­ємства за місцем відбування засудженими громадських робіт; б) проведення сумарного обліку відпрацьованого засудженими осо­бами часу; здійснення у разі потреби контрольних перевірок за місцем роботи засуджених осіб, але не менше одного разу протягом строку відбування ними покарання; за результатами перевірки складання акта у двох примірниках, один з яких залишається на підприємстві, а другий з відміткою про ознайомлення власника підприємства збе­рігається в особовій справі засудженої особи та використовується для контролю за усуненням виявлених недоліків; в) надання в разі по­треби засудженим дозволу на виїзд за межі України.

Сутність повноважень розшукового характеру полягає у здійснен­ні початкових розшукових заходів щодо осіб, місцезнаходження яких невідоме; надісланні зібраних матеріалів до відповідних органів вну­трішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених.

Щодо інших повноважень кримінально-виконавчих інспекцій слід зазначити, що під час виконання покарання у виді громадських робіт законодавство безпосередньо не передбачає з її боку будь-яких повно­важень виховного характеру, наприклад, проведення індивідуальних бесід, застосування заходів заохочення і стягнення стосовно засудже­них (на відміну від подібних при виконанні покарання у виді виправ­них робіт). Можна пояснити це нетривалістю виконання громадських робіт. Проте проведення із засудженими такої роботи може охоплю­ватися вказівкою на «інші заходи, передбачені законом» (п. 1. 3. розд. ІІ Інструкції).