§ 4. Принципи страхування

Принципи є своєрідною основою тієї або іншої діяльності і визначають її глобальний напрям.

Страхування базується на загальноправових принципах, влас­тивих національному праву і законодавству, але в ньому містяться і свої специфічні принципи, властиві цій галузі права.

До основних загальноправових принципів страхового права належать: законність, нормативність, самостійність, індивідуаль­ність, неповторність, нестандартність, моментальність, непередбаче- ність, практичність, своєчасність, конкретність¹.

Окрім перерахованих принципів, страхування характеризують такі спеціальні принципи^{[32] [33]}.

1)         Принцип вільного вибору страховика і виду страхування.

Необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про страхування», добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов’язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. У той же час ніхто не має права примусити і страхову компанію укладати той або інший договір добровільного страхування.

2)         Принцип наявності страхового інтересу. Інтерес до укладення договору страхування повинні проявляти обидві сторони (страховик і страхувальник). При цьому інтерес страховика вира­жається в отриманні страхового платежу і нічим не відрізняється від властивого суб’єктам підприємництва інтересу отримання прибутку від наданої ними послуги у вигляді страхування.

Принцип наявності страхового інтересу у страхувальника пов’язаний, наприклад, з тим, що кожен власник майна зацікавлений у тому, щоб вкладені у майно кошти не були втрачені через непередбачений випадок, стихійне лихо або через інші несприятливі обставини.

Наявність страхового інтересу виражається в намірі укласти договір страхування із страховиком і пов’язується із зверненням страхувальника до страховика, відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про страхування», з письмовою заявою за формою, встановленою стра­ховиком, або іншим чином про намір укласти договір страхування.

3)         Принцип наявності причинно-наслідкового зв’язку між збитком і подією, яка привела до нього. Необхідно встановити саме фактичний зв’язок, що привів до настання страхового випадку. Так, тільки з настанням страхового випадку, передбаченого договором страхування або законодавством, відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про страхування», виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхуваль­нику, застрахованій або третій особі.

4)         Принцип найвищої довіри. Страхування можливе тільки за умови існування високої довіри між сторонами. Цей принцип означає, що страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про всі відомі йому обставини, які можуть вплинути на реалізацію ризику. Цей принцип закріплюється рядом статей ЗУ «Про страхування». Наприклад, відповідно до п. 2 ст. 21 цього Закону, страхувальник зобов’язаний повідомити страховика при укладенні договору страхування про всі відомі йому обставини, що мають важливе значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику. Тобто страхувальник довіряє страховику інформацію, наприклад, про всі властивості і дефекти майна (при майновому страхуванні), про стан здоров’я, наявність хронічних захворювань (при особистому страхуванні) та інші особливості об’єкта страхування.

5)         Принцип відшкодування збитків у межах реально заподіяного збитку. Страхове відшкодування і виплати не повинні приносити страхувальнику прибуток. Тут діє такий принцип: «матеріальне і фінансове становище страхувальника після відшко­дування заподіяних збитків повинне бути таким, як і до настання страхового випадку»¹. Відхилення, як правило, відбуваються у бік заниження рівня відшкодування. Окрім цього, відповідно до п. 4 ст. 20 ЗУ «Про страхування», страховик зобов’язаний відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випа­дку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору.

6)        Принцип суброгації^{[34] [35]} Цей принцип полягає в передачі страхувальником страховику прав на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. Цей принцип закріплений ст. 993 ГК України, ст. 27 ЗУ «Про страхування», згідно з якою, «до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що

одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток».

Суброгація також пов’язана з недопущенням перетворення страхування в джерело необгрунтованого збагачення. Наприклад, за відсутності суброгації страхувальник при настанні страхового випадку міг би двічі одержати суму, рівну збиткам, що зазнав від страховика і від винної в спричиненні збитку особи.

У цьому випадку має місце право регресу (до третьої, винної в настанні страхового випадку особи)^[36]. Часто страховики вико­ристовують це право ще до настання реальної виплати відшко­дування (тобто, страховик ще до виплати страхового відшкодування може подавати позов до суду про стягнення з винного заподіяного збитку в тій частині, яку страхова компанія зобов’язана сплатити страхувальнику). У тих випадках, коли страхувальник одержує кошти з іншого джерела, він повинен поінформувати про це страховика, який їх враховуватиме при визначенні розміру страхового відшкодування та оформленні регресу.

Потрібно мати на увазі, що отримання страхувальником повного відшкодування збитку за майновим страхуванням від особи, винної в його заподіянні, відповідно до п. 4 ст. 26 ЗУ «Про страхування», є підставою відмови у проведенні страхових виплат або страхового відшкодування.

7) Принцип контрибуції. Під контрибуцією потрібно розглядати право страховика при настанні передбаченого договором страхування страхового випадку звернутися до інших страховиків, що уклали договір страхування того ж об’єкта страхування, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Інакше кажучи, контрибуція має місце при «подвійному стра­хуванні». Склалося неоднозначне ставлення до подібного страху­вання. Виникнення контрибуції пов’язане з укладенням договорів страхування щодо одних і тих же об’єктів страхування одночасно за декількома страховими програмами. Наприклад, особисте майно може бути об’єктом страхування одночасно при страхуванні домаш­нього майна; воно ж може бути складовим багажу, а багаж виступає, наприклад, об’єктом страхування у туристичних поїздках й інших випадках. Тобто відбувається дублювання. У цьому випадку в дію вступає принцип контрибуції.

Дія цього принципу має важливе значення, оскільки у такому випадку стримується прагнення нечесних страхувальників застраху­вати одне і те ж майно кілька разів в цілях наживи.