Форма і зміст договору страхування

Відповідно до ст. 981 ЦК договір страхування укладається в письмовій формі. Він може укладатись способом видачі страхо­виком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіка­та).

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити: 1) назву до­кумента; 2) назву та адресу страховика; 3) прізвище, ім’я, по ба­тькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їхні ад­реси та дати народження; 4) прізвище, ім’я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; 5) зазна­чення предмета договору страхування; 6) розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; 7) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за до­говором страхування життя; 8) перелік страхових випадків; 9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх спла­ти; 10) страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); 11) строк дії договору; 12) порядок зміни і припинення дії дого­вору; 13) умови здійснення страхової виплати; 14) причини від­мови у страховій виплаті; 15) права та обов’язки сторін і відпові­дальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; 16) інші умови за згодою сторін; 17) підписи сторін.

Держфінпослуг має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна фі­зичних осіб, зокрема, вимоги до порядку укладання договорів зі страховиками-нерезидентами.

Під змістом договору як юридичного факту розуміють сукуп­ність його умов, які визначаються сторонами або законом.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. До істотних умов договору належать предмет, ціна (не завжди), строки та ін. Для певного виду договорів є свої істотні умови, які є необхідними і достатніми для їх укладення (наприклад, відповід­но до ст. 15 ЦК — зазначення об’єкта страхування, розмір стра­хової суми). Крім того, до істотних умов відносять ті умови, на включенні яких до договору наполягає одна зі сторін. За браку хоча б однієї з істотних умов договір може бути визнаний як не- укладений, а якщо наявні всі істотні умови, то навіть за браку інших умов договір вважається укладеним.

Звичайні умови договору, на відміну від істотних, не потре­бують погодження сторін. Наявність чи брак звичайних умов ні­якого значення для факту укладення договору не мають. Вони містяться в нормативних актах і набирають чинності в момент укладення договору. За браку звичайних умов у договорі, якщо виникають спори, останні регулюються диспозитивними або ім­перативними нормами закону (наприклад, ст. 837 ЦК передбачає,

¹⁸¹         Дзера О. В., КузнецоваН. С. Цивільне право України. — К., 2001. — С. 730. що підрядник зобов’язується виконати на свій ризик певну робо­ту за завданням замовника).

Випадкові умови звичайно не містяться в договорах певного виду, проте можуть бути внесені в договір за згодою сторін.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов’язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені ак­тами цивільного законодавства (ст. 982) ЦК.

size=2 color=black face="Times New Roman">Розглянемо істотні умови договору докладніше.

А. Предмет договору страхування визначений ст. 980 ЦК. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані: а) з життям, здоров’ям, пра­цездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

б)  володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майно­ве страхування); в) відшкодуванням шкоди, завданої страхуваль­ником (страхування відповідальності)^[181].

Слід зауважити, що під час аналізу предмета договору страху­вання виникає враження, що законодавцям взагалі не знайоме поняття страхового інтересу. Проте останній має важливе зна­чення як категорія в системі страхових відносин. Загальновизна­но, що за браку страхового інтересу немає й можливості настання або завдання шкоди (збитків), а в такому разі страхування втра­чає сенс. Наявність різних поглядів, які наводились і наводяться в науковій літературі стосовно природи страхового інтересу, спо­нукає нас якнайуважніше його дослідити. Неабияке теоретичне і практичне значення має встановлення місця страхового інтересу в структурі: предмет договору страхування — об’єкт страхового зобов’язання — елементи страхових правовідносин.

На думку вчених-економістів страховий інтерес як економічна категорія є беззаперечною підставою для виникнення страхових

відносин. С. С. Осадець зазначає, що «страховий інтерес — мате­ріальна заінтересованість у страхуванні об’єктів, до яких страху­вальник має стосунок як власник, орендатор, перевізник і т.ін.»^Г83 О. Д. Заруба зауважує, що передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без якого не існує страхування, бо без ризику немає страхового інтересу»^{[182] [183]}. В. Д. Базилевич і К. С. Базилевич визначають страховий інтерес як усвідомлену потребу в захисті майна, доходів, життя, здоров’я, працездатності тощо шляхом страхування^[184]. Російські вчені, автори посібника «Страхування: теорія, практика і зарубіжний досвід», прямо вказують, що осно­вною умовою для укладення договору страхування є наявність страхового інтересу в потенційному                       об’єкті

страхування^[185].

Страховий інтерес не залишився поза увагою і вчених- юристів. Так, В. В. Луць висловлює думку, згідно з якою стра­хові правовідносини виникають та існують за наявності у стра­хувальника страхового інтересу, тобто тих імовірних збитків, яких він може зазнати внаслідок настання певної страхової події (загибель майна, неодержання прибутку тощо^[186]. В.П. Янишен зазначає, що «страховий інтерес не входить до структури право­відносин не тому, що він не являє собою правової категорії, а тому, що він є тільки передумовою та метою суб’єктивного пра­ва і лежить за межами правовідносин, лише обумовлюючи їх^[187]». На противагу такому підходу, який трактує страховий ін­терес лише як підставу й умову для виникнення страхових пра­вовідносин, російські вчені-юристи В.

Треба зауважити, що страховий інтерес також досліджували визнані корифеї страхового права. Так, В. І. Серебровський пи­сав, що страховий інтерес є предметом страхування. «Свого часу в науці права вважалося спірним, що є предметом майнового страхування: річ або інтерес, пов’язаний з майном. Цей спір було розв’язано на користь прихильників другої думки. Справді, коли страховик укладає страхування, то він не бере на себе обов’язку відновити ту чи іншу річ, пошкоджену від настання страхового випадку, а зобов’язується відшкодувати ті збитки, яких може за­знати страхувальник... Нарешті, цілком можливе одночасне стра­хування рядом осіб, які перебувають у різних юридичних відно­синах стосовно до тієї самої речі (власник, заставодержатель, перевізник і т.д.). Отже страхується не певна річ, а інтерес стра­хувальника в цілостності майна, що страхується»^{[189] [190]}.

Інші погляди стосовно правової природи страхового інтересу _φ  A IQI                                         .                                       .    1       •/

мали К. Л. Граве і Л. А. Лунц. Відзначаючи необхідність наяв­ності страхового інтересу в страхувальника як одну з умов дійсно­сті договору страхування, названі вчені вважали, що страховий ін­терес є стосовно до майнових страхових правовідносин юридич­ним фактом, від наявності якого залежить саме виникнення і да­льше існування цих правовідносин: треба бути заінтересованим у цілосності і збереженні майна, для того щоб у ролі страхувальника або вигодонабувача набути права за договором майнового страху­вання.

К. Л. Граве і Л.А. Лунц, не погоджуючись і полемізуючи з В. І. Серебровським, наводили такі заперечення: «Якщо під предметом страхування розуміти не предмет страхових правовід­носин, а предмет (об’єкт) страхової охорони, то, на наш погляд, необхідно приєднатися до думки, яку висловив В. К. Райхер: предметом страхування треба визнати «об’єкт, з яким може від­бутися передбачена страхуванням подія»^[191], тобто будівля, посіви сільскогосподарської культури, худоба тощо. Це випливає з того, що майнове страхування є одним із заходів, спрямованих на охо­рону цілосності і збереження саме майна... Відшкодування збит­ків методом страхування є одним із засобів охорони цілостності цього майна, відновлення зруйнованих або пошкоджених майно­вих цінностей за допомогою надання страхувальникові (вигодо- набувачеві) для цієї мети грошових коштів. Обов’язок надання цих грошових коштів (сплата страхового відшкодування) стано­вить предмет (зміст) страхових правовідносин у частині, яка сто­сується зобов’язань страховика. Страховий же інтерес, як ми вважаємо, не є ані предметом страхової охорони, ані предметом страхових правовідносин, а є однією із необхідних передумов виникнення й існування цих правовідносин, тобто юридичний факт, від наявності якого залежать виникнення і дальше існуван­ня страхових правовідносин, які вже виникли»^[192].

Узагальнюючи наведені раніше різні погляди науковців на природу страхового інтересу, згрупуємо їх у такий спосіб:

а)  страховий інтерес є матеріальною заінтересованістю у стра­хуванні об’єктів і випливає з права власності або володіння тим чи іншим об’єктом;

б)  страховий інтерес обумовлений страховим ризиком, без якого не існує страхування;

в)  страховий інтерес є усвідомленою потребою в захисті май­на, доходів, життя, здоров’я, працездатності тощо способом стра­хування;

г)  страховий інтерес є предметом договору страхування;

ґ) страховий інтерес є однією з умов справжньості договору страхування;

д)  страховий інтерес є юридичним фактом, на підставі якого виникають і існують страхові правовідносини;

е)  страховий інтерес є універсальною категорією страхування;

є) страховий інтерес є об’єктом страхової охорони або об’єктом страхового випадку;

ж)  страховий інтерес є збитками, яких може зазнати страхува­льник від настання страхового випадку;

з)   страховий інтерес є інтересом компенсації можливих май­нових збитків, будучи необхідною передумовою виникнення страхових правовідносин.

Втім сьогодні існує парадоксальна ситуація. Тривалий час страховий інтерес є предметом дослідження і всебічного розгля­ду провідних учених — як економістів, так і юристів, а законода­вець, здається, не звертає на це ні найменшої уваги. Для страхо­вого інтересу не знайшлося місця ні в ЦК, ні в цивільних кодек­сах, які були чинні за Радянського Союзу, ні в Законі «Про страхування».

Водночас і стосовно предмета договору страхування позиція законодавця є не зовсім коректною. Привертає до себе увагу та обставина, що предметом договору страхування є майнові інте­реси, зокрема, пов’язані з володінням, користуванням і розпоря­джанням майном (майнове страхування). Якщо вважати, що во­лодіння, користування і розпоряджання майном, уже саме по собі пов’язане з майновими інтересами, навіть і є майновими інтере­сами, то таке визначення предмета договору страхування є алогі­чним. Предмет договору страхування, отже, не може бути визна­чений як майнові інтереси, пов’язані з майновими інтересами. Тому виникає потреба запровадження поняття «страхові інтере- ∙∙     ∙∙∙194

си» як правової категорії.

Співвідношення майнових і страхових інтересів можна визна­чити за формулою: усі страхові інтереси є майновими, але не всі майнові інтереси є страховими. Майнові інтереси набувають ста­тусу страхових тоді, коли вони обумовлені страховим ризиком. На наш погляд, запровадження поняття «страхові інтереси» як різ­новид майнових цивільно-правових інтересів дозволить уникнути неоднозначності у визначенні предмета договору страхування й об’єкта страхового зобов’язання, а також збалансувати поняття страхового інтересу, страхового ризику і страхового випадку.

Б. Страховий випадок є наступною істотною умовою договору страхування.

З економічного погляду страховий випадок являє собою «сти­хійне лихо, нещасний випадок або настання іншої події, при якій виникає зобов’язання страховика сплатити страхувальнику (за­страхованому, вигодонабувачеві) страхове відшкодування або страхову суму»^{[193] [194]}.

Ст. 8 Закону визначає страховий випадок як подію, передба­чену договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити випла­ту страхової суми (страхового відшкодування) страхувальникові, застрахованій або іншій третій особі.

Як бачимо, законодавець підходить до визначення страхового випадку більш узагальнено. І стихійно лихо, і нещасний випадок, і всі інші можливі події законодавець визначає в узагальненому вигляді, як подію. Страховий випадок для законодавця існує тільки як подія (факт), у разі настання якої страховик повинен виконати свій головний обов’язок за договором страхування, а саме сплатити страхувальникові страхове відшкодування (за майновим страхуванням) або страхову суму (за особистим стра­хуванням). Треба зауважити, що термін «подія», наведений у ст. 8 Закону, має більш економічне підґрунтя, і страховий випа­док необхідно визначати не тільки як подію, але і як дію (напри­клад, страхування відповідальності).

Характеризуючи страховий випадок, відзначимо такі його ознаки:

а)  страховий випадок є ймовірною і випадковою подією;

б)  страховий випадок є здійсненною (реалізованою) подією.

На думку Ю. Б. Фогельсона¹⁹ важливою умовою реалізації охоронної функції страхування є ймовірний, випадковий харак­тер страхової події. Якщо страхова подія не є випадковою і при укладенні договору страхування точно відомо, що вона настане, то це означає, що страховик обов’язково повинен буде сплатити компенсацію. Але виплата компенсацій у разі настання невипад- кових подій уже буде благодійництвом. Інша річ, якщо подія мо­же настати, а може й не настати. Тоді можна передбачити ймо­вірність того, що вона настане, і застрахувати на випадок такої події не одну особу, а кілька, і оплату з кожної розрахувати таким способом, щоб не тільки не зазнати збитків, а ще й одержати прибуток. Необхідність випадковості є умовою для того, щоб ре­алізація функції страхової охорони приносила прибуток і страху­ванням було вигідно займатись. При цьому питання про випад­ковість чи невипадковість — це проблема інформованості конк­ретної особи. Хто більш інформований про подію, що може на­стати, для того наслідки даної події менш випадкові.

Також імовірність і випадковість страхового випадку виявля­ються й у тому, що «учасники страхових правовідносин повинні перебувати в добросовісному невіданні стосовно страхового ви­падку: вони не знали і не повинні були знати про те, що страхо­вий випадок уже настав; що обов’язково настане; що він (випа­док) у принципі не може настати». ^{[195] [196]}

Заслуговує на увагу розкриття поняття ймовірності і випадково­сті настання страхового випадку у К. А. Граве і Л. А. Лунца. «Як страховий випадок у страхових правовідносинах може фігурувати лише подія, яка до моменту виникнення страхових правовідносин ще не настала або про яку сторонам за страховими правовідноси­нами невідомо, чи настане вона взагалі або не настане в межах строку дії страхових правовідносин, а якщо настання цієї події не­минуче (наприклад, смерть страхувальника за особистого страху­вання життя), то сторони не знають і не можуть знати, коли саме воно настане.... Невизначенність настання або ненастання страхо­вої події надає невизначенності й обов’язку страховика сплатити страхувальникові страхове відшкодування (за майновим страху­ванням) чи страхову суму (за особистим страхуванням). Проте ця залежність обов’язку страховика від настання або ненастання стра­хової події не надає цій події значення умови в юридико- технічному розумінні і не перетворює договір страхування в умов­ну угоду. Вирішальною особливістю умови в юридико-технічному розумінні є те, що вона постає випадковим елементом в тій чи ін­шій угоді. Ось чому вона за згодою сторін може бути включена в дану угоду, проте може бути і не включена, причому в останньому разі це ніяк не відбивається на справжньості самої угоди»^{style='font-size:11.0pt;font-family:"Times New Roman",serif; color:black'>[197]}.

Страховий випадок як здійсненна (реалізована) подія тісно пов’язаний зі страховим ризиком. За влучним визначенням Д. А. Петрова, «... страховий ризик і страховий випадок за своїми характеристиками відповідають один одному, відрізняючись ли­ше одним — страховий випадок є таким, що реалізував себе, страховим ризиком, який існує в реальній дійсності».

Визначення страхового ризику міститься в тій самій ст. 8 За­кону, яка визначає і поняття страхового випадку. Відповідно до зазначеної статті страховий ризик є певною подією, на випадок якої здійснюється страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Наголосимо, що «в такому розумінні страховий випадок дещо протистоїть поняттю страхового ризику як події, що припуска- ється»^[198] Якщо глибоко проаналізувати співвідношення страхо­вого випадку і страхового ризику, стає очевидним, що доцільні­ше було б замість страхового випадку запровадити в предмет договору страхування саме страховий ризик^[199]. Адже, будучи ще тільки істотною умовою в укладенні договору страхування, стра­ховий випадок водночас є подією, яка вже відбулася.

В. Страхова сума, страхова виплата і страховий платіж також є істотними умовами договору страхування. Тому разом зі стра­ховою сумою і страховим платежем доцільно одночасно розгля­нути тісно пов’язану з ними страхову виплату.

Страхова сума являє собою грошову суму, у межах якої стра­ховик зобов’язаний здійснити виплату в разі настання страхового випадку. Отже, обов’язок страховика обмежується розмірами страхової суми, яка, у свою чергу, не може перевищувати страхо­вого інтересу. Страховий інтерес визначається залежно від його оцінки.

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат установлюються за домовленістю між страховиком та страхува­льником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхова сума може бути встановлена щодо окремого страхо­вого випадку, групи страхових випадків, договору страхування у цілому.

Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету^[200].

Залежно від виду договору страхування (страхування майна, страхування відповідальності чи страхування життя) страхова сума і страхова виплата відповідно мають певні особливості.

У разі страхування майна страхова сума встановлюється в ме­жах вартості майна за цінами і тарифами, чинними на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором стра­хування.

За договором страхування майна і страхування відповідально­сті страхова виплата закріплюється у формі страхового відшко­дування.

Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюєть­ся страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності в разі настання стра­хового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру пря­мого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважа­ються застрахованими, якщо це передбачено договором страху­вання. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об’єкта, страхове відшкодування виплачується в такій самій частці від визначених за страховою подією збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Франшиза — частина збитків, що не відшкодовується страхо­виком згідно з договором страхування.

Якщо майно застраховано в кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує справжню вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати справжньої вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

За договором особистого страхування обов’язок страховика полягає у виплаті страхової виплати.

Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страхо­виком відповідно до умов договору страхування в разі настанняі страхового випадку.

Страхові виплати за договором страхування життя здійсню­ються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді ре­гулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страху­вання сум (ануїтету).

face="Times New Roman">Договором страхування життя обов’язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів — резервів зі страхування життя — за вира­хуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 % отриманого інвестиційного доходу та обов’язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відпові­дає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для роз­рахунку страхового тарифу за цим договором страхування та в разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математи­чні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації.

Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика).

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та в строки, передбачені правилами та договором стра­хування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Договором страхування життя може бути передбачено індек­сацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страху­вання життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). По­рядок та умови індексації визначаються правилами та догово­ром страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпе­ченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування ви­значаються розміри таких послідовних довічних страхових ви­плат, а страхова сума за цими випадками не встановлюється.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкоду­вання провадяться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його пра­вонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається стра­ховиком або вповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аварійні комісари — особи, які визначають причини настання страхового випадку та розмір збитків, кваліфікаційні вимоги до яких установлюються актами чинного законодавства України.

Страховик та страхувальник мають право залучити за свій кошт аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальникові в про­веденні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.

Загальні умови та порядок провадження діяльності аварійних комісарів, які з’ясовують причини настання страхового випадку та визначають розмір збитків, установлюються Положенням про організацію діяльності аварійних комісарів, затвердженим поста­новою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1998 р. № 8.

Аварійним комісаром може бути особа, яка: має вищу освіту і є бакалавром, спеціалістом або магістром відповідно до напрямів діяльності; має спеціальну кваліфікацію (знання для з’ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків), підтверджену свідоцтвом (сертифікатом) навча­льного закладу, який здійснює підготовку аварійних комісарів відповідно до ліцензії Міносвіти на право провадження освітньої діяльності; має стаж практичної діяльності за спеціальністю не менш як три роки.

Через кожні три роки аварійний комісар повинен проходити атестацію як експерт певної спеціальності.

Діяльність аварійного комісара щодо з’ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збит­ків провадиться на підставі договору зі страховиком.

Аварійний комісар відповідно до договору зі страховиком має право:

1)   визначати форми і методи виконання обов’язків на підставі законодавства й умов договору;

2)   з дозволу особи або органу, які провадять розслідування, знайомитися з матеріалами слідства, бути присутнім під час про­ведення слідчих дій і порушувати клопотання стосовно обставин і причин настання страхового випадку;

3)   одержувати необхідні пояснення в письмовій чи усній фор­мі від сторін, причетних до настання страхового випадку;

size=2 color=black face="Times New Roman">4)   надавати на запити Укрстрахнагляду, а також слідчих орга­нів інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду.

Аварійний комісар відповідно до договору зі страховиком по­винен:

1)   кваліфіковано, неупереджено, об’єктивно й у зазначений строк виконувати свої обов’язки;

2)   не розголошувати будь-яку інформацію про об’єкт страху­вання без згоди на це страховика і страхувальника.

Аварійний комісар не може з’ясовувати обставини і причини настання страхового випадку та визначати розмір збитків:

1)   на замовлення осіб, з якими він перебуває у прямих родин­них стосунках або перебуває у службовій чи іншій залежності від них;

2)   на об’єктах, до яких аварійний комісар має особистий май­новий інтерес;

3)   за договорами із суб’єктами, в яких він є засновником, має паї, акції або бере участь в управлінні ними.

У договорі зі страховиком на виконання робіт зі з’ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків можуть передбачатись інші права та обов’язки, що не суперечать законодавству.

Аварійний комісар відповідно до договорів зі страховиком може залучатися до справи за бажанням страховика або страху­вальника.

Підставою для з’ясування обставин і причин настання страхо­вого випадку та визначення розміру збитків є заява страховика (страхувальника).

З’ясування обставин і причин настання страхового випадку провадиться на підставі заяви страховика (страхувальника), на­даних ним матеріалів, а також матеріалів і документів, які ава­рійний комісар має право вимагати.

У заяві в обов’язковому порядку зазначаються:

S дата і місце настання страхового випадку;

S відомості про настання страхового випадку;

дата і місце страхування, номер поліса;

S завдання, яке повинен виконати аварійний комісар;

J дата і місце складання заяви;

J перелік матеріалів, що додаються.

У разі потреби аварійний комісар може робити запити про ві­домості, пов’язані зі страховим випадком, до правоохоронних ор­ганів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ, організацій, що володіють інформацією про обставини страхово­го випадку, та одержувати пояснення у письмовій формі про причини і розмір заподіяної шкоди від фізичних осіб, причетних до даного страхового випадку.

Інколи для з’ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру заподіяної шкоди аварійний комісар провадить або організовує провадження необхідної експертизи.

На підставі проведеного дослідження і зібраних документів аварійний комісар складає аварійний сертифікат. Це — документ, в якому зазначаються обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди. В аварійному сертифікаті зазначаються достовірні дані, які підтверджують об’єктивну ін­формацію про обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди.

Аварійний комісар, який складає аварійний сертифікат, несе персональну відповідальність за достовірність відомостей, зазна­чених у ньому.

Аварійний сертифікат підписується аварійним комісаром, що з’ясував обставини і причини настання страхового випадку, і за­віряється штампом.

У разі потреби аварійний комісар складає рапорт, в якому до­кладно описує обставини та причини настання страхового випадку.

Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових ви­плат або страхового відшкодування є:

1)   навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхово­го випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації. Ква­ліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, установлюється відповідно до чинного за­конодавства України;

2)  вчинення страхувальником-громадянином або іншою осо­бою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3)   подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4)  отримання страхувальником повного відшкодування збит­ків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5)   несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та роз­міру збитків;

6)   інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страхо­виком у строк не більший від передбаченого правилами страху­вання та повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового від­шкодування страхувальникові.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за до­говором майнового страхування, у межах фактичних витрат пе­реходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Договір страхування є оплатним договором і одночасно плат­ною фінансовою послугою^[201]. З уплатою страхової премії або першого її внеску пов’язане саме існування страхових правовід­носин. Страхування безоплатне, страхування без одержання пре­мії від страхувальника є нонсенсом^[202].

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові в порядку й у строк, визначені договором страху­вання.

У більшості видів страхування премія розраховується як про­цент від страхової суми.

Страхова премія сплачується або одноразово, або частинами (страховими внесками). Визначаючи страхову премію, страховик застосовує страхові тарифи.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці стра­хової суми за визначений період страхування. Точніше, страхо­вий тариф являє собою сукупність тарифних ставок. Тарифна ставка, за якою укладається договір страхування, називається брутто-ставка. У свою чергу, брутто-ставка складається із двох частин: нетто-ставки і навантаження. Нетто-ставка відбиває ціну страхового ризику, і в основі її побудови лежить імовірність на­стання страхового випадку. Навантаження покриває витрати страховика на ведення страхової справи, включає відрахування до резервних фондів і містить елементи прибутку.

Страхові тарифи за добровільної форми страхування обчис­люються страховиком актуарно (математично) на підставі відпо­відної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя — також з урахуванням величини інвестицій­ного доходу, яка повинна зазначатись у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу встановлюється в договорі страхування за згодою сторін^[203].

3.3.