§ 3. Зміст понять «страхування», «страхове право», «страхова послуга»

Традиційно зміст поняття «страхування» асоціювався із смисловим стимологічним значенням слова «страх», окрім цього, «страхування» (страховка, підстраховування) іноді уживається в значенні підтримки в якій-небудь справі, гарантії успіху в чому- небудь, забезпеченні безпеки при проведенні небезпечних робіт, у роботі каскадерів і т.

Страхування, за змістом, найближче до заощадження і в більш загальній формі - до фінансових відносин. Загальний зв’язок тут полягає в накопиченні коштів. Проте накопичення в заощадженні здійснюються одноосібно; кошти в довільній формі поповнюються і вилучаються, і до моменту несприятливого випадку накопичень може бути недостатньо для покриття збитку. У страхуванні платежі окремих учасників набувають суспільного характеру: споживання їх у будь-який момент може настати, так само як і взагалі не настати¹.

Страхові відносини є єдністю економічного змісту і правової форми, на що неодноразово робляться посилання в юридичній літературі^{[26] [27]}.

Особливість взаємовідносин страховика і страхувальника полягає в тому, що виплата страхового відшкодування за своєю природою носить непередбачений (імовірний) характер, тому до моменту проведення страхових виплат можна говорити про те, що страхувальник фінансує страховика шляхом надання йому своїх коштів для їх подальшого використання, розподілу між іншими страхувальниками. Виняток становить накопичувальне страхування. Саме наявність імовірності залишити в своєму розпорядженні кошти страхувальника змушує страховика активно діяти на ринку.

З юридичної точки зору страхування має за мету встановлення взаємовідносин між сторонами страхових відносин.

Виникнення страхового права (і відповідно страхового законо­давства) в суспільстві характеризується певними закономірностями і визначається історичними передумовами розвитку суспільства і самого інституту страхування.

В українській юридичній літературі термін «страхове право» ще недостатньо досліджений.

У сучасній науці право - це система загальнообов’язкових норм, що охороняються системою державного примусу та забез­печують юридичну регламентацію суспільних відносин у масштабі всього суспільства. При цьому право розглядають в об’єктивному і суб’єктивному розумінні.

За загальним правилом право розглядається щонайменше в чотирьох аспектах, а саме як: галузь права; галузь законодавства; наука; навчальна дисципліна.

1.        Страхове право як галузь права України - це сукупність правових норм, що регулюють порядок організації і діяльності страхових компаній в Україні, взаємовідносин між страхувальником і страховиком, що складаються в процесі передачі фізичними і юридичними особами за певну плату ризику матеріальних і фінан­сових витрат спеціалізованої організації (страхової компанії), яка у разі настання обумовленої в договорі події проводить відповідні грошові виплати.

Норми, що регламентують здійснення страхової діяльності, переплітаються з досить широким колом відносин, які включають цілий ряд інститутів, що мають самостійне правове значення.

В існуючій на сьогодні правовій системі страхове право не утворює самостійної галузі права, оскільки відносини, які станов­лять предмет цього курсу, одночасно є предметом цивільного, господарського, адміністративного та інших галузей права.

Страхове право регулює відносини не тільки прямого страху­вання і перестрахування, але і діяльності, пов’язаної з формуванням, розміщенням та обліком страхових резервів, їх управлінням, а також посередництвом у сфері страхування, проведенням страхової експертизи й актуарних розрахунків.

2.        Страхове право як галузь законодавства - це система нормативних актів, що регулюють страхову діяльність.

Страхове право в об’єктивному розумінні можна визначати як систему правових норм, основаних на цивільному праві, яке регулює відносини, що складаються в процесі реалізації страхових правовідносин, що встановлюють правові основи взаємовідносин суб’єктів страхової діяльності з державою.

3.        Страхове право як наука - це система теорій, уявлень і конструкцій про відносини, які регулюються законодавством.

Необхідно зазначити, що страхові правовідносини ще не знайшли достатнього теоретичного обґрунтування в українській правовій науці.

Завданням науки страхового права, окрім розробок теоретич­них моделей регулювання відносин і формування вчень про це право, є систематизація нормативного масиву, виявлення та усу­нення внутрішніх суперечностей, створення умов для економічного процвітання, розробка і надання рекомендацій законодавчим органам щодо вдосконалення законодавства у цій сфері.

4.        Страхове право як навчальна дисципліна є сукупністю знань і вчень, а також методів їх викладу. Інакше кажучи, страхове право як навчальна дисципліна повинна вивчати таке право як науку з її широким колом інститутів, має свою специфіку і комплексний характер.

Норми страхового права закріплюють правові основи страхо­вої діяльності, функціонування страхового ринку, визначають стра­хове становище страховика і страхувальника, страхових посеред­ників, регулюють відносини, які пов’язані з майновими інтересами: а) життям, здоров’ям, працездатністю і додатковою пенсією страху­вальника або застрахованої особи (особисте страхування); б) воло­дінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); в) відшкодуванням збитку, заподіяного страхуваль­ником третій особі або її майну (страхування відповідальності).

Предметом страхового права є відносини (майнові, організа­ційні), які виникають у процесі страхової діяльності, як це перед­бачено ст. 1 ЗУ «Про страхування».

Страхові відносини є предметом вивчення цієї навчальної дисципліни, яка розглядає фундаментальні питання теорії страху­вання, що охоплюють розгляд його економічної суті, функцій, ролі і сфери застосування у сучасному суспільстві.

З юридичної точки зору страхування можна розглядати як різновид цивільно-правових відносин.

Страхові правовідносини врегульовані гл. 67 (ст. 979-999) ЦК України^{[28] [29]}. Закріплюючи поняття, предмет, форму договору стра­хування, права, обов’язки сторін договору і деякі інші істотні поло­ження страхових відносин, ЦК України не містить визначення поняття страхування. Подібний недолік усунений ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 352 ГК України передбачено таке визначення страхування у сфері господарювання^[30].

Виходячи з цього визначення, можна виділити такі, властиві страховій діяльності, ознаки:

•            це діяльність спеціально уповноважених організацій (страховиків);

•            ця діяльність пов’язана з наданням страхових послуг;

•            споживачами цієї послуги виступають юридичні особи або громадяни (страхувальники);

•            послуга надається щодо захисту майнових інтересів у разі настання передбаченої законом або договором страхування події (страхового випадку);

•            захист майнових інтересів здійснюється за рахунок грошо­вих фондів, які формуються шляхом сплати страховиками страхових платежів.

Як бачимо, ГК України регламентує страхування як різновид господарської діяльності.

У ст. 1 ЗУ «Про страхування» страхування віднесено до виду цивільно-правових відносин: страхування - це вид цивільно- правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізич­ними і юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Легальне визначення страхування дає можливість зробити такі висновки щодо страхових правовідносин:

•            це певна системна сукупність відносин, в якій беруть участь не менше двох сторін (страхувальник і страховик). Хоча дуже часто у ці відносини залучено значно більшу кількість осіб (страхові агенти, страхові брокери, зацікавлені особи - вигодоодер- жувачі, застраховані);

•            страхові відносини врегульовані чинним законодавством або спеціальним договором;

•            обов’язковим учасником страхових відносин є спеціально уповноважені організації і суб’єкти господарювання (страховики), діяльність яких пов’язана з наданням страхових послуг;

•            страхові відносини виникають з приводу захисту майно­вих інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків);

•            страхові випадки повинні бути передбачені договором страхування або чинним законодавством;

• проведення страховиками страхових виплат здійснюється за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними і юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів.

Окрім цього, страхування необхідно розглядати і як специ­фічну, а саме фінансову послугу.

Як вид фінансової послуги страхування передбачене п. 9 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансо­вих послуг». Відповідно до п. 5 ст. 1 цього Закону: фінансова послуга - операція з фінансовими активами, яка здійснюється на користь третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - за рахунок фінансових активів, залучених від інших осіб, в цілях отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.^[31]

Страхова послуга як різновид специфічного товару, окрім споживчої вартості, має також вартість, яка відображає витрати страховика на надання подібної послуги (собівартість). Виходячи з такої вартості, встановлюється ціна на послугу. Безпосередньо споживча вартість страхової послуги базується на об’єктивній необхідності в страховому захисті. Необхідно звернути увагу на те, що чинники, на підставі яких визначається нижня і верхня межі вартості страхової послуги, є такими ж, як і при визначенні вартості на інші товари і послуги. Але страхова компанія, на відміну від інших продавців (продавців іншої категорії товарів), має можливість спеціально знизити їх вартість, навіть застосувати демпінгові ціни. Це стає можливим завдяки отриманню доходів страховою компанією від інвестиційної діяльності, здатних компенсувати відносно низьку вартість страхової послуги. Встановлення знижених цін сприяє залученню страховиком більшої кількості страхуваль­ників, хоча може одночасно негативно вплинути на їх фінансову стабільність.

Покупці такого товару не відразу відчувають його корисність. Ажіотажного попиту на страхові послуги, як правило, не відбувається. Тому перед страховою компанією виникає досить складне завдання: розробити такий універсальний продукт, який зміг би знайти свого покупця.