§ 2. Генезис страхування в Україні

Страхова діяльність в Україні здійснювалася відповідно до тих норм права, які складалися у відповідні періоди еволюції суспіль- ства.^[12] В більшості випадків прогресивні механізми страхування були запозичені з міжнародної практики або безпосередньо упроваджува­лися іноземними страховиками.

Необхідно зазначити, що безліч фактів історичної дійсності у сфері розвитку національного страхування невиправдано замовчу­валися, а часто і навмисно поверталися у небуття.

Можна виділити окремі етапи розвитку страхування, властиві нашій державі.

•            Починаючи з VIII ст. і до появи залізниць, на території України значну роль в перевезеннях вантажів на далекі відстані зіграло чумацтво. Тому окремий етап припадає на сер. VIII ст. і характеризується зародженням страхування у галузі перевезень. Купуючи на Чорному та Азовському морях рибу і сіль, чумаки долали значні відстані. В тому випадку, якщо в дорозі у кого-небудь з чумаків ламався віз, гинув віл, то спільними зусиллями всього «чумацького» колективу потерпілому відшкодовували втрачене майно, не стримуючи свій шлях. Неписані, але обов’язкові до виконання закони чумацького життя, передбачали сплату відшкодування коштами артілі за втрату вола його власнику.^{[13] [14]}

•            Наступний етап - початок KVIII ст.

Перше страхове товариство на території України (у Феодосії) з’явилося на початку 1812 р. Для України характерним є поширення страхування вогневих ризиків, здійснюване товариствами взаємного страхування. Одне з перших товариств взаємного страхування від вогню було утворене в 1863 р. у Полтаві. Пізніше подібні товариства були створені в Києві, Одесі, Харкові. Проте їх діяльність обмежу­валася регіональною належністю. Такі товариства в основному укла­дали договори страхування з купцями, фабрикантами, крупними домовласниками. У 1909 р. був затверджений статут Товариства страхування від вогню майнових і гірничозаводських підприємств (м. Харків).

В еволюції страхування у нашій країні необхідно розділяти дореволюційний і післяреволюційний періоди.

Основною формою страхування у дореволюційний період було добровільне страхування, яке здійснювалося акціонерними товариствами, товариствами взаємного страхування і земськими товариствами.

• У подальшому післяреволюційному періоді страхування пройшло два етапи: а) в умовах соціалізму (при держмонополії); б) в умовах становлення ринкової економіки^[15]. Ці періоди розгля­немо детальніше.

Події початку ХХ ст. стримували розвиток страхування в пострадянській державі. Перша світова війна, що спричинила сильні політичні та економічні потрясіння в суспільстві, привела до розпаду системи страхування. У радянський період страхування розвивалося нерівномірно.

Діюча державна монополія привела до «одержавлення» усіх сфер і галузей без урахування їх своєрідності. Цей процес повністю торкнувся і страхової діяльності. При цьому страхування в капі­талістичних країнах, здійснюване приватними акціонерними стра­ховими компаніями, характеризувалося негативно: «Останні є великими капіталістичними організаціями, які мають на меті отримання прибутку на користь акціонерів. Цілком зрозуміло, що про забезпечення інтересів страхувальників, а тим більше про боротьбу із стихійними лихами при такій організації страхування говорити не доводиться. До того ж треба мати на увазі, що в капіталістичних країнах майнове страхування для широких мас трудящих через високі страхові тарифи малодоступне, а у ряді випадків їм і нічого страхувати...»¹.

Страхова система, що функціонувала на той період у рамках Мінфіну, була підпорядкована інтересам бюджету, при цьому переважали фіскальні начала, що приносять збиток розвитку страхової діяльності. Внаслідок чого страхування перетворилося у допоміжну сферу державних фінансових відносин. У цих умовах держава взяла на себе «турботу» про відшкодування значної части­ни збитку, що наноситься народному господарству стихійними явищами, катастрофами, аваріями, пожежами. Наприклад, у Постанові ЦК ВКП(б) від 08.03.1933 р., яка була опублікована у газеті «Правда», передбачалося, що «державне обов’язкове страхування с/г майна, худоби і посівів, оберігаючи господарства колгоспів та одноосібників - завтрашніх колгоспників - від наслід­ків пожеж, падежу і стихійних явищ, є могутнім знаряддям зміц­нення колгоспного виробництва й охорони суспільної власності».

Допускалися безвідплатні примусові вилучення із страхових фондів значних коштів на покриття бюджетного дефіциту.

Монопольне становище системи органів державного страху­вання протягом тривалого часу, аж до початку 90-х років, як єдиного страховика, закріпило його диктат у цій сфері. Пріоритет інтересів Держстраху, породжений монополією, нерідко приводив до недостатньої правової захищеності страховиків, і, як результат, - до істотного занепаду сфери страхування.^{[16] [17]} Необхідність реформи страхової діяльності ставала беззаперечною.

Процес демонополізації страхової діяльності в Україні про­ходив далеко неоднозначно і мав затяжний характер. Багаторічна відсутність практики добровільного страхування привчила підпри­ємства до того, що всі надзвичайні збитки повинні компенсуватися з державних джерел. В умовах планової економіки не було необ­хідності в іншому.¹

Звертаючись до витоків демонополізації страхування в кінці 80-х, необхідно зазначити, що перший крок був пов’язаний з коопе­ративним страхуванням. Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26.05.1988 р. відповідно до п. 3 ст. 22 передбачав право коопера­тивів і їх об’єднань створювати свої кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок і види страхування. Йшлося про страху­вання кооперативних інтересів у рамках кооперативної системи.^{[18] [19]}

Результатом прийняття Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» стало створення самостійних страхових організацій коопера­тивного типу. Так, 07.09.1988 р. у Москві було утворене об’єднання страхових кооперативів «АСКО» (Асоціація страхових кооперати­вів), яке стало, по суті, страховим об’єднанням всесоюзного зна­чення, альтернативним існуючому на той час Держстраху.

Проголошення України незалежною державою на початку 90-х років, роздержавлення власності і перехід до ринкових відносин не могли не торкнутися сфери страхування.

У той період ще була відсутня методологічна і законодавча база страхування, необхідна література з теорії страхування. Існувала практика неоднозначного тлумачення страхових термінів, відсутні і кваліфіковані фахівці у цій сфері.

Подібні факти, а окрім цього, відсутність органу державного нагляду за діяльністю страхових компаній, привели до того, що страхування стало привабливим для шахраїв. З метою упорядку­вання страхових відносин і захисту інтересів страхувальників КМ України приймає Декрет «Про страхування», спрямований на закріплення правового статусу страховиків і врегулювання відносин на ринку страхових послуг¹.

Найбільш істотним є закріплення Декретом КМ України «Про страхування» державного регулювання і нагляду за страховою діяльністю, включаючи реєстрацію страхових компаній, ліцензу­вання страхової діяльності, створення органів, що здійснюють контроль і нагляд на ринку страхових послуг. До страхових компаній були встановлені підвищені вимоги, зокрема збільшення розмірів їх статутних фондів, які повинні були становити не менше п’яти тисяч доларів по курсу НБУ.

Динаміку зростання страхових компаній в Україні харак­теризують такі показники: 1990 - 7; 1991 - 28; 1992 - 171; 1995 - 655 страхових компаній^{[20] [21]}. На початок 1996 року кількість страхових компаній зросла до 700, причому більшість з них будувала свою діяльність за принципом «фінансових пірамід». Багато страхових компаній з часом опинилися на межі банкрутства через недостатню капіталомісткість і відсутність сформованих належним чином страхових резервів.

Тягар помилок минулого, відсутність зваженої законодавчої бази, що регулює страхові відносини, привели до спотвореного розуміння страхової діяльності.

На сьогодні ситуація на ринку страхових послуг корінним чином міняється. Ринок страхових послуг, що поступово розви­вається в Україні, набуває значної актуальності, перетворюючись в універсальний засіб страхового захисту майнових інтересів фізич­них і юридичних осіб, охоплюючи всі сфери життя суспільства. Істотні зміни в розвитку страхування і правового забезпечення відбулися у 1993 р. Протягом одного року були прийняті основні нормативні документи, що регулюють порядок та умови надання страхових послуг. Серед них: Декрет КМ України «Про страхування», Наказ Мінфіну України «Про ліцензування страхової діяльності»¹, Постанова КМ України «Про створення Національної страхової компанії «Оранта»»^{[22] [23] [24]}, Постанова КМ України «Про створення комітету у справах нагляду за страховою діяльністю». Активізація на правовому полі сприяла інтенсивному розвитку ринку страхових послуг і появі необхідності ухвалення спеціального закону. ЗУ «Про страхування»^[25] був прийнятий 07.03.1996 р. і діє в новій редакції до сьогоднішнього дня.

Ситуація на страховому ринку різко змінилася у зв’язку з демонополізацією страхової діяльності, легалізацією підприєм­ництва і пов’язаним з цим зростанням кількості комерційних страхових компаній, які здійснюють досить широкий, що збіль­шується з кожним роком, спектр страхових послуг. Перехід до ринкової економіки забезпечує істотне зростання функції страху-,f 3. Зміст понять «страхування», «страхове право», «страхова послуга» 25 вання у суспільному відтворенні, значно розширює сферу страхових послуг.

Виступаючи видом підприємницької діяльності, страхування за короткий проміжок часу привернуло значну увагу господарюю­чих суб’єктів як ефективне джерело прибутку для страховика і як гарантія забезпечення страхового захисту страхувальника.

Перспективи розвитку цього виду підприємницької діяльності мають значні можливості і в той же час пов’язані з серйозними труднощами. Основна мета державної політики бачиться у створенні сприятливих умов для перейняття та адаптації досвіду розвинених систем страхування.

Страховий ринок є дуже прибутковим видом підприємництва в економічно розвинутих державах, але в Україні він тільки починає свій розвиток. В Україні страхування як вид підприємницької діяльності зайняло гідне місце в період становлення ринкової економіки.