§ 1. Виникнення та етапи розвитку страхування

Тільки вивчаючи історію, ми можемо правильно оцінити і зрозуміти сучасний стан страхової справи.

Академік К.

Страхові відносини, що інтенсивно розвиваються, не можуть не викликати інтересу до дослідження їх змісту та особливостей, окремих етапів і стадій розвитку.

Традиції страхування, що втілені у нормативних актах, формувалися і накопичувалися тисячоліттями під впливом чинників економічного, правового, організаційного і соціального характеру. Особливу роль у розвитку страхування відводять його історичному корінню, первинним формам і подальшим стадіям. Тому науковий інтерес становить виділення і дослідження етапів у розвитку страхо­вих відносин, що необхідно робити, відштовхуючись від первинних стародавніх форм і простежуючи прогресуючі сучасні механізми ринкових відносин.

Виділення етапів у розвитку страхування є методологічно обумовленим і зумовленим процесом. У той же час недостатнє окреслення меж окремих стадій, нестача літературних джерел, поверховість дослідження цього питання не дають можливості наполягати на чіткому закріпленні окремих етапів розвитку страхування.

Страхування має дуже давнє коріння. Угоди, в яких віддалено були видимі ознаки страхової операції, укладали в Шумері у 3-му тисячолітті до н. е. шляхом формування «спільних кас», що створювалися в цілях покриття збитків¹.

Ознаки страхових операцій виявлялися у сфері відносин, пов’язаних з наданням грошових позик торговцям для захисту їх майнових інтересів у разі втрати вантажу під час перевезень на далекі відстані, а також при видачі фінансових гарантій про компенсацію збитків.

Безпосередньо норми, в яких простежувалися окремі поло­ження, спрямовані на забезпечення страхового захисту, виявлені в законах вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750-ті роки до н. е.), які представляли переважно кодифікування звичаїв, що склалися^{[3] [4]}.

З погляду деяких зарубіжних учених (Шмолера, Монеса, Гогена), страхування в сучасному його розумінні виникло значно пізніше, в капіталістичному суспільстві, а в період «передісторії» існували лише схожі із страхуванням інститути. Але це хибна позиція. У цьому випадку потрібно погодитися із В.К. Райхером, на думку якого, помилково заперечувати наявність докапіталістичного страхування. Страхування існувало і у феодальному, і в рабовлас­ницькому суспільстві, але по-своєму відображало ці відносини^[5].

Поява страхування пов’язана з певними, властивими тому періоду, труднощами виживання суб’єктивного та об’єктивного характеру. Усвідомлюючи можливість спільного несення ризиків, прагнучи їх обмежити, суспільство виробило спеціальну форму мінімізації ризиків шляхом формування спеціалізованих страхових фондів - кас страхової допомоги особам, що беруть участь у їх формуванні. При цьому було зазначено, що чим більша кількість осіб брала участь у формуванні страхових кас, тим суттєвіший їх захист, тим менше коштів витратить кожен учасник. Таким чином вже на першому етапі розвитку страхування був закладений фундамент взаємного страхування.

Особливість формування кас взаємодопомоги на першому етапі розвитку страхування полягала, по-перше, у відсутності механізму регулярного внесення страхових внесків у формовані каси, і, по-друге, ці внески здійснювалися, як правило, у натураль­них формах в цілях формування запасів продукції.

Підсумовуючи розвиток страхових відносин на першому етапі, можна говорити про те, що вже на цьому рівні виявляються властиві страхуванню основні функції: а) формування спеціального страхового фонду як плати за несення ризиків; б) компенсаційна, спрямована на відшкодування збитку учасників сформованого страхового фонду.

Другий етап становлення страхування - середньовічне страху­вання - припадає на Х-ХХУ століття і розглядається як гільдійсько- цехове¹. У той період страхування було однією з функцій різних спілок, що об’єднували людей за родом їх занять або місцем прожи­вання. Сільські громади, ремісничі цехи, купецькі гільдії, братерства організовували суспільне, а багато в чому і приватне життя людей, але головним їх завданням було забезпечення стабільності і безпеки. Так, багато торгових гільдій утворилися з компаній купців, що відправлялися у далекі подорожі у торгових справах. Пересуватися караваном було набагато безпечніше, ніж поодинці. Крім того, можна було в складчину найняти декілька охоронців, що один подорожній навряд чи міг собі дозволити.

Торгові гільдії, що створювалися в цілях організації сумісних торгових експедицій, характеризувалися наявністю ознак взаємного страхування членів гільдії і їх майна від різних посягань. На перших порах сторонами страхової операції ще не обмовлялися умови і розміри виплат при настанні страхового випадку. Поступово було введено регулярне внесення обумовлених розмірів платежів до страхових фондів, встановлено перелік страхових випадків^{[6] [7]}.

Цей етап пов’язаний з обмеженнями, введеними Римською католицькою церквою стосовно практики позичання грошей, якщо це суперечить принципам Святого Письма^[8].

Третій етап розвитку страхування припадає на XIV-XVI ст.ст. і характеризується утворенням страхових організацій, ухваленням сукупності кодифікуючих актів, що містять комплекс норм, які регулюють здійснення морського страхування. Окрім цього, цей етап пов’язаний з появою полісів (1347 р.) як юридичної форми договору страхування^{[9] [10]}.

Традиційно будь-яка додаткова вимога до форми договору об’єктивно приводить до ускладнення та затягування процедури його укладення, і, як правило, пов’язана з додатковими витратами на оформлення. Але з введенням у практику страхування полісної фор­ми посвідчення операції спостерігався позитивний ефект, оскільки подібне нововведення сприяло відміні раніше існуючої складної форми оформлення страхових угод.

Дуже своєрідними були умови, на яких укладалися в той період страхові операції. Так, розмір страхового відшкодування встановлювався залежно від розміру страхової премії, внесеної страхувальником, і при настанні страхового випадку, незалежно від понесеного збитку, дорівнював двократному розміру страхового платежу.

У ХІІІ ст. в Європі починає інтенсивно розвиватися морське і взаємне страхування. Спочатку предметом страхування виступали товари (cargo). Механізм морського страхування на початковому етапі базувався на підставі договору «бодмереї». Його ще називали морською позикою. Суть такого договору полягала в тому, що кредитор (страховик) видавав страхувальнику страхову суму, а згодом, при благополучному поверненні з експедиції, кредитору поверталася ця сума з додаванням премії за бодмерею. Але подібна практика укладення договорів бодмереї не могла існувати довго.

На цьому етапі почали утворюватися організації корпора­тивного типу, в основному товариства взаємного страхування. Метою утворення таких організацій не було отримання прибутку. Вони створювалися для страхування ризиків своїх учасників, виходячи з чого існувала тотожність між учасниками товариства і страховиком. Подібна організаційно-правова форма мала як свої переваги, так і недоліки, пов’язані із замкнутим колом учасників. Тому поступово страхові товариства втрачали замкнутий характер, виходячи за рамки товариств взаємного страхування шляхом залучення інших осіб. Таким чином, товариства взаємного страху­вання трансформувалися в проміжні форми. У цих організаціях поступово виявлялися ознаки, властиві сучасним господарським, в основному акціонерним товариствам.

Перший правовий документ, що закріплює положення морського страхування і відповідає традиціям класичного права - Морський кодекс, був прийнятий у 1250 р. Додатковий внесок у розширення правової бази судноплавства і морського страхування зроблений у 1435 р., коли були опубліковані «Барселонські капіту­ли», що закріплюють в багатьох статтях загальні і спеціальні норми страхової діяльності.

Інтенсивний розвиток морського страхування можна пояснити не тільки підвищеними ризиками, властивими морським переве­зенням, але і необхідністю забезпечення таких перевезень для економічного розвитку і торгової співпраці держав. Порти посту­пово ставали центрами торгівлі та економічного життя, привер­таючи до себе увагу як джерело доходів для страховиків. Тому морське страхування за темпами розвитку тривалий період часу випереджало інші види страхування.

Цей етап - середина XIV ст., також характеризується зарод­женням інституту співстрахування і появою страхових посеред­ників. Так, в цілях підвищення захисту інтересів страхувальника договір страхування укладався з двома і більше страховиками. Обсяги відповідальності кожного із страховиків могли бути різні, але чітко закріплювалися в договорі страхування. Таким чином, договір страхування міг бути як двосторонньою, так і багатосто­ронньою операцією.

Уже зазначалося, на цьому етапі на страховому ринку з’являється нова категорія учасників страхових відносин - страхові посередники, що іменуються «куртьє» (генеральні агенти).

У XVII ст. ділові переговори та укладення страхових оборудок почали здійснюватися як на біржах, торгових домах, так і в кав’ярнях. Останні набули особливої популярності в Лондоні. Так, кав’ярня Е. Ллойда поступово стала своєрідним інформаційним центром з морського страхування. Обговорюючи справи, зокрема небезпеку вантажоперевезень, судновласники, маклери, торговці поступово почали укладати угоди на засадах взаємного страхування. Сам власник (Е. Ллойд) не брав участі в операціях, а створював необхідні умови для проведення ділових переговорів: надавав перо, чорнило, папір і концентрував інформацію, одержану в основному від постійних клієнтів кав’ярні. З часом у кав’ярні з’явилися окремі кабінети, що дозволяло забезпечувати конфіденційність ділових зустрічей. У 1662 р. Е. Ллойд засновує газету «Новини Ллойда», що містить інформацію про відправлення і прибуття суден в усіх портах світу. Крім того, товариство «Ллойд» видавало каталог з переліком усіх суден, що знаходяться в плаванні, та інформацією про місцезна­ходження кожного судна у цей момент. У 1720 р. Королівська хартія оголосила «Ллойда» страховою корпорацією.

У XVII ст. морське страхування не було ще власне фінансовою операцією, а було, найімовірніше, розумним парі, в якому кожен корабель розглядався швидше як ставка. Таке страхування було подібне до сучасного тоталізатора. Звідси й обережність ділових людей: судна, як і товари, мали численних власників, що було необхідно для оперативності і «безболісності» відновлення втраче­ного капіталу. Ризики, пов’язані із здійсненням перевезень круп­ними суднами, були розділені між власниками на частки (макси­мальна кількість - до 64), причому кожна частка страхувалася її власником окремо^[11].

Четвертий етап розвитку страхування припадає на XVII- ХІХ ст.ст. і пов’язаний з розвитком підприємницької діяльності, що не могло не надати позитивного впливу на розвиток страхового бізнесу, появу нового виду страхування. Так, на початку XVII ст. у багатьох європейських країнах утворилися страхові компанії, які вже не обмежувалися рамками морського страхування, завдяки чому перелік видів страхування істотно розширився. З часом вони почали перетворюватися в комерційні професійні страхові структури, керуючись принципами підприємницької діяльності і діючи з метою отримання прибутку.

Особливо інтенсивно страхування розвивалося на п 'ятому етапі - у XX ст. На базі вже сформованих видів страхування розроблялися численні підвиди. I ця тенденція продовжує прогресу­вати в сучасних умовах.

Узагальнюючи короткий огляд основних етапів розвитку страхування, можна зробити висновок, що останні формувалися під впливом багатовікового досвіду. Так, спочатку існувало дуже вузьке коло специфічних в основному морських ризиків, на випадок реалізації яких укладалися страхові угоди. На перших етапах стра­хові внески ще не носили регулярного характеру і здійснювалися найчастіше у натуральній формі. На пізніших етапах спектр страхо­вих послуг розширювався за видами і підвидами, з’явилася полюсна форма страхової операції, утворилися організації, що спеціалізува­лися на наданні страхових послуг, виникло страхове посередництво, виділилися в окремі форми добровільне та обов’язкове страхування. Перелік пропонованих страхових продуктів поповнився нетради­ційними, швидше екзотичними видами страхування.

Подальший розвиток світового ринку страхових послуг відбу­вається залежно від збалансованості сукупності чинників еконо­мічного, політичного, законодавчого, структурного, соціального характеру. Пріоритетні напрями діяльності страхових компаній, пов’язані з нарощуванням статутних капіталів, ефективністю здійс­нюваних інвестиційних проектів і диверсифікації грошових фондів, орієнтацією на укладення довгострокових договорів страхування і розширенням асортименту страхових послуг, комплексністю страхового захисту, що надається, співпрацею страховиків.

Розвиток всіх форм і видів страхування особливо інтенсивно відбувався у XX ст. На основі сформованих форм страхування вини­кали численні види, підвиди і варіанти страхування, що і спосте­рігається на сьогодні (на жаль, більшою мірою за кордоном).

Далі розглянемо історію виникнення і розвитку правового інституту страхування в нашій державі, звертаючи увагу і на чин­ники, що стримують його розвиток.