Економічною передумовою виникнення і розвитку страхуван­ня була потреба учасників цивільного і торгового обороту в опе­ративному відшкодуванні шкоди, яка могла бути завдана їх май­ну або особі в результаті різноманітних факторів як природного, так і соціально-економічного характеру.

Страхування безпосередньо пов’язано з цивільно-правовою відповідальністю. Проте спочатку воно виконувало функцію за­собу компенсації у випадках, коли питання про відповідальність взагалі не виникало (руйнівна дія сил природи) або коли чинні правові приписи обмежували або зовсім виключали відповідаль­ність особи, яка завдала шкоди.

Відомо кілька організаційно-правових форм створення централі­зованого страхового фонду. Найбільш поширеною є форма тради­ційного акціонерного товариства (компанії — в Англії, корпорації — в США). Раніше значну роль відігравали товариства взаємного страхування, які не втратили свого значення і до сьогодні (напри­клад, у Франції). Товариства взаємного страхування, на відміну від акціонерних товариств, являють собою колективи зацікавлених осіб, які створюють фонд з метою розподілу між учасниками мож­ливих збитків. Не виключена також можливість концентрації стра­хового фонду в руках індивідуальних підприємців.

У ролі осіб, зацікавлених в одержанні відшкодування зі ство­рених страхових фондів, виступають страхувальники — фізичні і юридичні особи.

Цивільно-правові відносини під час створення і використання страхового фонду виникають на підставі договору страхування (contract of insurance, contrat d’assurance, Versicherungsvertrag).

Класифікувати наявні види страхування можна на підставі різноманітних критеріїв. Загальновизнаним є поділ видів стра­хування залежно від характеру об’єкта: страхування майнове і страхування особисте. До майнового страхування належать: мор­ське страхування, страхування майна від вогню, крадіжки і т.п.; страхування інвестицій; страхування неплатоспроможності бор­жника; страхування цивільної відповідальності тощо.

За своєю природою майнове страхування покликано компен­сувати збитки, пов’язані із втратою чи пошкодженням майна. За такого виду страхування розмір відшкодування залежить від на­справді зазнаних збитків (шкоди, якої завдано майну), тому таке страхування досить часто називають страхуванням від збитків. Навпаки, за особистого страхування (страхування життя, страху­вання на випадок хвороби) розмір відшкодування не залежить від того, чи завдано страхувальникові майнової шкоди взагалі, а ви­значається зафіксованою в договорі сумою. Отже, в особистому страхуванні, яке спочатку також базувалось на ідеї відшкодуван­ня збитків (у разі втрати працездатності) у наш час визначальним є ощадний елемент.

Крім того, усі види страхування можна поділити на страху­вання добровільне та обов’язкове. Виникнення обов’язкового страхування пов’язано з підвищенням регулятивної функції дер­жави, яка полягає у виданні нормативних приписів для осіб, які здійснюють певну діяльність і повинні вступити у страхові пра­вовідносини на визначених умовах.

Згадані види страхування мають схожі ознаки в більшості країн світу, проте водночас вони характеризуються своїми особливостями в окремих країнах, що виявляється, зокрема, у джерелах регулю­вання страхових правовідносин.

У Франції декретами № 76-666 і 76-667 і рішенням (arrete) мі­ністра економіки і фінансів від 16 липня 1976 р. був уведений Страховий кодекс, який являє собою кодифікацію чинних норм законів і підзаконних нормативних актів, поділених на три час­тини. У першій частині згруповано норми законів, у другій — постанови уряду, у третій — приписи інших адміністративних органів.

У Німеччині закон про страховий договір від 30 травня 1908 р. з наступними змінами і доповненнями регламентує сферу стра­хових відносин, за винятком морського страхування. Окремими законами регулюється обов’язкове страхування, у тому числі страхування відповідальності транспортних засобів.

У Швейцарії основним джерелом правового регулювання страхової діяльності є закон про договір страхування від 2 квітня 1908 р. з наступними змінами. Згідно зі ст. 34 конституції цієї країни стосовно до приватних страхових підприємств є чинним законодавство федерації і здійснюється контроль федеральними органами. З урахуванням положень зазначеної статті 23 липня 1978 р. парламент ухвалив новий закон, який створив передумо­ви для введення страхування цивільної відповідальності власни­ків транспортних засобів.

В Англії найбільше значення в регулюванні страхових право­відносин має судовий прецедент. Законодавчо врегульовано тіль- кі окремі види страхування: морське страхування (закон 1906 р.) і страхування життя (закон 1774 р.). У сфері обов’язкового страху­вання також чинна низка законів. Ст. 143 закону про дорожній рух 1972 р. встановлює обов’язкове страхування цивільної відпо­відальності для власників автотранспортних засобів. Аналогіч­ний обов’язок покладено на соліситора, що практикує (закон про соліситорів 1974 р.), і працедавця (закон про відповідальність працедавців 1969 р.).

10.1.1.