1. Історичні етапи розвитку економічної думки.

З моменту виникнення людства господарська, економічна діяльність стала невід’ємною складовою його життя. Від правильного раціонального ведення господарства часто залежало виживання не лише окремої людини, а й цілих народів і держав.

Етап 1. Меркантилізм (XV – XVII ст.). Поширення меркантилізму пов’язане з розвитком торгівлі й виникненням торгового капіталу, а також зміцненням та зростанням ролі європейських держав. Це знайшло відображення в особливостях поглядів меркантилістів. Однією з головних проблем для меркантилістів було примноження багатства держави, нації. Багатство ж ототожнювалось з грошима, золотом. Чим більше золота в країні – тим вона багатша. Оскільки притік золота в країну давав експорт, то меркантилісти вважали, що багатство створюється у сфері торгівлі. Звідси й назва течії (від італійського mercante – торговець, купець). Задля примноження багатства держави, меркантилісти виступали за державне регулювання економіки, перед усім через політику протекціонізму – обмеження імпорту, заборона вивозу грошей. Основні представники меркантилізму: У.Стаффорд, Т.Мен, Г.Скаруффі, А.Монкретьєн, І.Посошков. Меркантилвти здійснили вагомий вклад у розвиток економічної науки: вони розвинули ідею грошового і торгового балансу, номіналістичну та металістичну теорію грошей, ідею державної економічної політики.

Етап 2. Класична політекономія (XVII – XIX ст.). Даний етап пов’язаний із розвитком капіталізму у сфері виробництва. Він представлений школою фізіократів у Франції (Ф.Кене, А.Тюрго) і класичною школою в Англії (У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо). Заслугою представників класичної політекономії стало перенесення аналізу у сферу виробництва. Вони вважали, що багатство створюється не в сфері торгівлі, а у виробництві. Однак фізіократи продуктивним вважали лише сільське господарство. На їх думку лише сільське господарство створює новий продукт, а отже, примножує багатство суспільства. Промисловість лише видозмінює його форму тому є непродуктивною. На відміну від фізіократів, представники класичної політекономії продуктивним вважали будь яке виробництво, як сільськогосподарське, так і промислове й виступали за сприяння його розвитку. Умови розвитку виробництва й збільшення багатства народів класики вбачали у розвитку економічної свободи, лібералізації ринків й відмові від державного втручання в економічну діяльність. Тому виступали з критикою меркантилізму. Представники класичної школи намагались виявити об’єктивні закони економічного розвитку, заклали основу наукового методу економічної науки, перед усім, абстрактно-теоретичного, сформулювали основний теоретичний і понятійний апарат те заклали основні напрямки розвитку економічної науки.

Етап 3. Охоплює (XIX - XX ст.). Зрілий капіталізм та його протиріччя викликали появу двох основних напрямків розвитку економічної науки: прагматичного і пролетарського. Прагматична економічна теорія – основну увагу зосереджує на проблемах найбільш ефективного використання обмежених ресурсів, обмежується описом функціональних зв’язків, не проникаючи в глибинну сутність економічних явищ. З 30-х років ХІХ ст. вона стала домінуючим напрямком. Засновники: Т.Мальтус, Дж.Мілль, Ж.Б.Сей. До цього напрямку належать А.Маршалл, Дж.М.Кейнс, Ф.Хайєк, П.Самуельсон.

Етап 4. Сучасний етап. Відбувається зближення двох напрямків, основане на поєднанні позитивних сторін прагматичної (аналіз функціональних зв’язків) і марксистської політекономії (вивчення соціальних проблем). Тут представлені такі основні напрямки:

- економічний лібералізм. Не визнають необхідності державного втручання в економіку;

- економічний дирижизм. Обґрунтовують необхідність системного регулювання економіки;

- інституціоналізм. Вважають рушійними силами економічного прогресу позаекономічні фактори (психологія, право й т.п.);

- марксизм;

- неолібералізм. Обґрунтовують необхідність поєднання державного регулювання й принципів вільної конкуренції;

- кейнсіанство. Обґрунтовують необхідність державного регулювання процесів відтворення;

- неокласицизм. Допускають часткове втручання держави в економіку, але лише з метою забезпечення свободи дій ринкових сил;

- монетаризм. Це найбільш впливова течія неокласицизму, яка віддає перевагу регулюванню сфери грошового обігу.