ПИТАННЯ 28. Основні етапи становлення і розвитку науки криміналістики

Як наука, що створила й обґрунтувала наукові методи розкриття злочинів, криміналістика виникла в останній чверті XIX ст.

У різних країнах у різні епохи поступово створювались окремі державні органи, на які покладались обов\'язки розслідуван-

43

ня злочинів.

Так, у 1838-1841 рр. у Німеччині, Франкфурті, було видано двотомну працю Л. Ягеманна "Керівництво із судового розслідування", перший том якого присвячено теорії розслідування, а другий том містить 344-и докладно описаних прикладів із практики та поради з проведення розслідування, які мають суто криміналістичну спрямованість.

У 1841 р. Я. Баришев видав змістовну працю "Основания уголовного судопройзводства с применением к российскому уголовному судопроизводству". У ній автор детально розглянув питання тактики проведення окремих слідчих дій, зокрема обшуку, допиту обвинуваченого, огляду місця скоєння злочину і його слідів тощо.

Подібні криміналістичні рекомендації містяться і в деяких інших процесуальних джерелах, наприклад, виданих у 1850 р. Є. Колоколовим "Правилах й формах о производстве следствий, составленньїх по Своду законов".

Кінець XIX ст. знаменував небувале промислове зростання, розвиток різних галузей науки і впровадження наукових результатів у виробництво, професіоналізацію деяких видів діяльності. Водночас, набула розвитку та своєї професіоналізації і злочинність, боротися з якою, спираючись лише на здоровий глузд та попередній практичний досвід, стало неможливо.

Своє початкове вираження молода наука набула у працях цілої когорти передових поліцейських і судових чиновників, деяких учених, чиї знання стали у пригоді слідчій та судовій практиці.

44

На першому напрямку переважно розроблялися питання антропометрії, дактилоскопії, описування зовнішніх ознак людини, фотографії, яка відразу ж після її винайдення була поставлена на службу поліції.

Одним із представників цього напрямку був А. Бертільйон. Йому належить розробка методу антропометричної реєстрації ототожнення злочинців, розробка методів сигналетичної і метричної фотозйомки на місці події, ідея "словесного портрета". Паралельно з бертільйонажем розроблялися методи дактилоскопічної реєстрації злочинців за відбитками пальців рук. Розвиток дактилоскопії пов\'язується з іменем В. Гершеля. Першою публікацією з дактилоскопії стала стаття шотландського лікаря Г. Фолдса в англійському журналі "Природа" за 1880 р., в якій він описав феномен пальцевих відбитків, що полягав у їх незмінності протягом всього життя людини. Ф. Гальтон у 1892 р. запропонував поділити папілярні узори на три основні типи. У подальшому систему дактилоскопічної реєстрації злочинців удосконалювали інші криміналісти, зокрема, Е. Генрі, який виділив чотири типи узорів.

Другий напрямок пов\'язаний з розробкою методів виявлення і дослідження так званих "німих свідків" - речових доказів.

Загальновизнаним творцем і розробником самостійної галузі криміналістичної техніки - судової фотографії вважають Є. Ф. Буринського. Своє перше криміналістичне дослідження документів він провів у 1889 році, коли наочно довів у судовому засіданні можливість використання фотографічних методів із метою виявлення підробки підпису й відновлення змісту залитого тексту.

Третій напрямок розвитку криміналістики - це розроблення, узагальнення та систематизація засобів і методів збирання доказів, організація і планування розслідування.

Із початком розробки цього напрямку пов\'язують, насамперед, ім\'я Ганса Гроса (1847-1915). Він, власне кажучи, і ввів до загального наукового вжитку й практики термін "криміналістика", яким у багатьох країнах стали називати окрему галузь юридичної науки.

Найбільш відомою і фундаментальною є його праця, видана в 1892 р., "Керівництво для судових слідчих, чинів жандармерії

45

і поліції", в якій було систематизовано всі відомі на той час засоби й прийоми роботи з доказами, розроблені оригінальні рекомендації з виявлення, вилучення і дослідження слідів та речових доказів.

Дещо пізніше, в 1900 р., Г. Грос опублікував у журналі Міністерства юстиції статтю "Що таке криміналістика?". У цій статті він вперше заявив про зародження нової самостійної науки "про реальну сторону явищ, які становлять зміст кримінального права". Загальним змістом цієї нової науки Г. Грос назвав вчення про виявлення й використання речових доказів і правила роботи зі слідами, вивчення окремих видів злочинів, а також питань, що стосуються побуту злочинців.

Варто зазначити, що вагомий внесок у розвиток цієї науки належить відомим вченим, наукові інтереси й практика яких були дещо за межами криміналістики. Наприклад, видатний хімік Д. І. Менделєєв провів низку криміналістичних досліджень з метою пошуку засобів попередження підробки в чеках й інших цінних паперах, способів, що унеможливлювали знищення штемпелів на поштових і гербових марках. Хімік-органік О. М. Бутлеров досліджував можливості самозагорання борошна, нафти і нафтопродуктів та питання, що пов\'язані з розслідуванням пожеж. Великий хірург М. І. Пирогов справедливо вважається одним із засновників цілого розділу криміналістичної техніки - судової балістики. Відомий вчений-фізик, винахідник радіо - О. С. Попов досліджував можливості виявлення за допомогою рентгенівських променів куль і шроту в тілі людини та провів перші у Росії криміналістичні рентгенологічні дослідження.

Для початкового етапу становлення криміналістики характерним був погляд на неї як на науку технічну, природно-технічну, прикладну, а не юридичну.

Уплив таких поглядів частково подолали в середині 30-х рр. з виданням у 1935 р. першого колективного радянського підручника з криміналістики для юридичних навчальних закладів. Із цього часу почали говорити про криміналістику як юридичну науку, про способи застосування даних різних наук для розслідування злочинів; про найкращі прийоми проведення слідчих

46

дій і найбільш доцільну послідовність їх проведення; систему й планування процесу розслідування; про специфічні прийоми розслідування окремих видів злочинів. У результаті бурхливої дискусії, яка розгорнулась у криміналістичній літературі в 1952-1955 рр., взяла гору думка про юридичну природу криміналістики, що й чітко визначило місце цієї науки в системі юридичних наукових дисциплін.

Уже з цього часу було змінено погляд на систему криміналістики, в якій почали виокремлювати три розділи - криміналістична техніка, криміналістична тактика, методика розслідування окремих видів злочинів.