Висновки до розділу

Медіація щоразу герменевтична, оскільки вона шукає і зазвичай знаходить як взаємне порозуміння її сторін, так і власну метафору. Фактична роль герменевтики у врегулюванні конфліктів (спорів), переважно неусвідомлена або усвідомлена тільки частково їх сторонами, настільки велика, по суті вирішальна, що не буде перебільшенням визначення медіації як однієї з найважливіших прикладних форм герменевтики.

Медіація як самореферентна нелінійна цілісність належить до ряду живих (пізнаючих) систем. Суб’єктами пізнання у ній виступають її сторони, а його ключовою особливістю є те, що вони навіть не ставлять перед собою спеціальних пізнавальних задач. Сторони медіації здійснюють рефлексію щодо їх спільних інтерсуб’єктивних практик і сенсів цих практик, а також набутого ними досвіду їх реалізації, який і призвів до конфлікту (спору) між ними. Пізнання, що здійснюється у парадигмальних межах медіації, має герменевтичну природу, синергетичний (дискурсивний) характер, а ключовим еврестичним інструментом у ньому виступає інформація. Змістом цього пізнання є набуття, перетворення і застосування медіацією як системою (передусім її сторонами) необхідної інформації, а його метою - вироблення і внесення у набутий спільний досвід сторін медіації нових сенсів задля досягнення якісно нового стану динамічної рівноваги їх

309 взаємних цілей та інтересів, зміни стану динамічного хаосу системи на її новий порядок.

Ціннісним ядром процедур та процесу в цілому медіації визнано саморозуміння та розуміння Іншого її сторонами (концепція привинення/інкримінування вини). Аналіз розуміння кожною зі сторін медіації самої себе й іншої сторони вимагає з’ясування природи їх соціальності з метою усвідомлення міри їх свободи у вирішенні конфлікту (спору), а також для визначення характеру їх взаємодії. Як методологічний ключ вищезазначеної перевірки може бути використане поняття індивідуалізму. Медіація є втіленням плюралістичної соціальності, відповідно до якої кожен має право та можливість залишатися собою, тобто суб’єктом самореалізації власних життєвих проєктів. Ця суб’єктність вимагає як зовнішньої, так і внутрішньої свободи. Справжності внутрішній свободі сторін медіації надає критична свідомість та критичне мислення сторін медіації. В дійсності вони безмежні. Як уже акцентувалося, межею зовнішньої свободи сторони медіації є границя, за якою розпочинається свобода її іншої сторони.

Найскладніша проблема у реалізації сторонами медіації вищезазначених свобод - їх здатність побудувати інтелектуальний зв'язок із самим собою, сприймаючи себе критично та вибудовуючи відповідно до цієї парадигмальної матриці власні вчинки. Таке критичне суб’єктивне ставлення сторони медіації до самої себе відповідно до загальноприйнятого у європейській пізнавальній традиції розуміння є припиненням. а до її іншої сторони - інкримінуванням вини. Медіація можлива тільки тоді, коли має місце принаймні взаємне привинення її сторін. Зворотним боком такого привинення виступає взаємне інкримінування вини іншій стороні медіації. Системоутворюю­чим методологічним ключем до істинного саморозуміння себе й Іншого сторонами медіації постає принцип асиметричності: ми тільки наближаємося до адекватного розуміння себе як сторони медіації, ніколи не досягаючи його повноти; ще менше ми розуміємо Іншого як сторону медіації. Тому взаєморозуміння сторін медіації може бути тільки відносним. Останній чинник іще більше ускладнює і без того непростий процес альтернативного врегулювання конфлікту (спору) його сторонами.

неї. Навпаки, темпи поширення медіації та міра охоплення нею конфліктів (спорів) у цивілізованих суспільствах світу вражають.

Це є передусім наслідком усвідомлення сторонами конфлікту (спору) необхідності взаємного його вирішення. Вищезазначене усвідомлення сторонами конфлікту (спору) необхідності взаємного його вирішення власними силами зумовлюється вирішальною мірою такими чинниками: 1) наявністю спільних потреб у сторін конфлікту (спору) та необхідності подальшої співпраці задля реалізації кожною з них власних життєвих проєктів; 2) потребою кожної зі сторін конфлікту (спору) самореалізуватися як однією з найважливіших людських потреб; 3) особливою природою самого конфлікту (спору) як спільної власності його сторін, покаяк власність зобов’язує. Саме вищезазначені причини визначають тріумфальний хід медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору) у всіх цивілізованих соціумах світу.