Проблеми децентралізації у контексті надання адміністративних послуг

Децентралізаційна реформа в Україні, зокрема, формування спроможних територіальних громадян спочатку шляхом добро­вільного об'єднання, а потім і укрупнення за законом, має серед своїх завдань покращення доступності та якості публічних послуг загалом та адміністративних послуг зокрема.

У контексті укрупнення особливу уваїу потрібно приділяти питанню територіальної доступності адміністративних послуг. Адже важливо, щоб такі послуги після об'єднання / укрупнен­ня не віддалилися, а в ідеалі - стали ближчими. Часто основним інструментом вирішення цього завдання вважається створення центрів надання адміністративних послуг (далі - ЦНАП). ЦНАП разом зі своєю системою: територіальними підрозділами, відда­леними робочими адміністраторами, в тому числі пересувними, справді може забезпечувати доступ до багатьох адміністративних послуг.

Але створення ЦНАПу не знімає іншого ключового питання і завдання - оптимального розподілу повноважень між різними рівнями публічної адміністрації, зокрема, між органами дер­жавної виконавчої влади та органами місцевого самоврядуван­ня. Адже насамперед від цього залежить і питання доступності публічних послуг, і’їх якості.

Як передбачала Концепція реформування місцевого самовря­дування та територіальної організації влади в Україні^[357], «доступ­ність та належна якість публічних послуг забезпечується шляхом оптимального розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на різних рівнях адміністративно-територіального устрою за принципами субсидіар- ності та децентралізації (тут і далі курсив - авт.). Органам місце­вого самоврядування базового рівня надаються повноваження від­повідно до ’їх кадрового, фінансового, інфраструктурного потен­ціалу та ресурсів на новій територіальній основі».

Сама реформа наразі базується ще на такому постулаті, що усі територіальні громади мають отримати однаковий набір повно­важень.

Отже, головним є принцип субсидіарності, тобто виконан­ня повноважень на якомога нижчому рівні врядування, і в міру складності питання «піднімаються», за потреби, на вищі рівні. При цьому тут йдеться не про «рівні» в сенсі субординації, адже органи місцевого самоврядування громад не підпорядковані районам, як і органи місцевого самоврядування району - області.

Також варто нагадати, що на початку реформи були очікуван­ня, що після об'єднання / укрупнення усі територіальні громади повинні отримати набір повноважень, що був у колишніх міст обласного значення, які до реформи були достатньо спроможни­ми суб'єктами місцевого самоврядування зі значною компетен­цією. Так відбувалося принаймні з ресурсами у бюджетній сфері.

На теоретичному рівні можна виходити ще з кількох відомих підходів до розподілу повноважень між державою і місцевим самоврядуванням:

1) послуги мають надаватися якомога ближче до людей, тому «базові» адміністративні послуги, за можливості, треба макси­мально делеіувати органам місцевого самоврядування базового рівня. На відміну від інспекційних та безпекових повноважень, які органам місцевого самоврядування не делеіуються, а завжди залишаються в компетенції державних органів (як-от, податкова інспекція, санітарно-епідеміологічна безпека тощо).

У деяких країнах, наприклад ФРН, навіть питання видачі іден­тифікаційних документів належать до компетенції муніципалі­тетів, але враховуючи безпекову складову у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації на сході України та в Автономній Республіці Крим, тут Україна мусить бути обережнішою;

2) за державою мають зберігатися функції:

а) формування державної політики. їх має виконувати Кабінет Міністрів України та власне міністерства;

б) адміністрування централізованих державних реєстрів і баз даних; методична допомога органам місцевого самоврядування у вико­нанні делегованих повноважень; адміністративний (фаховий) нагляд за законністю виконання делегованих повноважень. Ці три функції мають виконувати так звані «урядові агенції» - в Україні це цент­ральні органи виконавчої влади, зокрема, державні служби та державні агентства. Важливо, що у такий спосіб досягається чіт­кий інституційний розподіл компетенції, вибудовується збалан­сована система: формування політики - її реалізації (виконання закону) - нагляду за законністю.

Важливо, що Україна вже має вдалий досвід делеіування повноважень від органів виконавчої влади до компетенції орга­нів місцевого самоврядування саме у частині надання адміністра­тивних послуг. Зокрема, у 2015-2016 рр. органам місцевого само­врядування були делеговані повноваження з реєстрації місця проживання, державної реєстрації прав на нерухоме майно та ’їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - реєстрація місця проживання, нерухо­мості, бізнесу).

У результаті такої функціональної децентралізації, тобто деле- іування повноважень:

- покращилася доступність цих послуг, адже органи місцево­го самоврядування мотивовані та можуть надавати ці послуги у кожній громаді та навіть, за потреби, у кожному старостинському окрузі, в окремих населених пунктах.

- зникли черги та умови для побутової корупції, адже органи місцевого самоврядування наймають достатню кількість персо­налу, аби задовольнити потреби своїх мешканців. До прикладу, у сферах реєстрації нерухомості та бізнесу, кількість державних реєстраторів (хоча, можливо, назва посади тут і потребує кори- іування, бо це вже не державні службовці) збільшилася у п'ять разів, і власне саме органи місцевого самоврядування тут мають мотивацію і достатню гнучкість для визначення необхідної кіль­кості службовців;

- підвищилася оперативність надання послуг - адже рішення можуть прийматися органами місцевого самоврядування швид­ко, без зайвих взаємодій з державними органами. До прикладу, у наймасовішій групі послуг - реєстрації місця проживання - тепер громадяни можуть отримати цю послугу за один візит протягом 10-15 хвилин (за правильної організації процедури), замість двох візитів і тижня очікування часу, як це було до делеіування у 2015- 2016 рр. Адже раніше людині треба було звертатися до паспор­тиста чи посадовця сільради, які передавали документи в Дер­жавну міграційну службу та забирали назад, і т. д. Тепер рішення може невідкладно приймати одна посадова особа, швидко і без зайвих передач та подвійних опрацювань справи.

Більше того, це делегування підштовхнуло державу і органи місцевого самоврядування до цифровізації та прискорило від­повідні процеси. На час прийняття рішення про делеіування був відсутній загальнодержавний реєстр у цій сфері, а паперо­ві картотеки зберігалися у паспортистів ЖЕКів та ОСББ. Після делегування повноважень органи місцевого самоврядування ініціативно почали оцифрування своїх реєстрів територіаль­них громад. Також це уможливило у багатьох громадах зніма­ти проблему довідок про реєстрацію місця проживання, адже органи місцевого самоврядування можуть переводити потребу у довідках у формат міжвідомчої взаємодії з іншими суб'єктами, яким потрібна інформація про зареєстроване місце проживан­ня громадян (зокрема, такими, як управління праці та соціаль­ного захисту населення тощо);

-завдяки децентралізації суттєво зросла інтегрованість цих трьох груп послуг у ЦНАП.

Завдання щодо делеіування повноважень з надання базових адміністративних послуг не були докладно закріплені у згада­ній вище Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Хоча, очевидно, що ці завдання випливали із мети Концепції і шляхів до визначення розв'язання проблем.

Натомість такі завдання були визначені в інших урядових доку­ментах, у тому числі Стратегії реформування державного управ­ління України до 2021 р.^[358] У різний час як у самій Стратегії, так і у планах заходів були завдання з делеіування повноважень у сфері реєстрації актів цивільного стану (далі - РАЦС), реєстра­ції земельних ділянок, реєстрації транспортних засобів тощо. І тут було фактично закладено дві мети: 1) покращити якість послуг для споживачів, у тому числі шляхом покращення тери­торіальної доступності та інтегрованості для ЦНАП; 2) забезпе­чити раціональнішу організацію виконавчої влади (як і місцевого самоврядування), оптимальну децентралізацію та деконцентра- цію повноважень у системі публічного адміністрування.

Проте треба визнати, що за усі ці роки після затверджен­ня Стратегії реформування державного управління України до 2021 р. практичної реалізації заходів з децентралізації повнова­жень майже не було. Останні успішні рішення, зокрема щодо сфер реєстрації місця проживання, нерухомості та бізнесу, були ухвалені ще наприкінці 2015 р. Відомчі інтереси стояли на заваді децентралізації повноважень, що створило врешті нові ризики та виклики на піку децентралізаційної реформи у жовтні 2020 р., коли вже відбулися місцеві вибори на новій територіальній осно­ві в укрупнених територіальних громадах.

Перша проблема - (реєстрація актів цивільного захисту: наро­дження, шлюбу, смерті) (РАЦС).

Крім того, до власне нераціонального законодавчого розподілу повноважень варто вЦносити і фактичний стан справ, коли прак­тично усі територіальні громади - райцентри також не викону­вали повноважень РАЦС, оскільки на цьому рівні присутні орга­ни ДРАЦС Мін'юсту. І це врешті теж мало негативний наслЦок після укрупнення, адже і в цих територіальних громадах - утворе­них на базі райцентрів, - у приєднаних сільрадах теж втрачалася компетенція у сфері РАЦС. Хоча тут це вже проблема не стільки закону, а власне розуміння потреб мешканців самими керівника­ми громад.

Після укрупнення громад ця вЦмінність у компетенції вЦда- лила послуги для людей з сільських територій, що приєдналися до колишніх міст обласного значення. Бо «старі» органи місцево­го самоврядування (сільради, що увійшли до складу укрупнених територіальних громад на базі міст обласного значення) втратили такі повноваження і для реєстрації народження чи смерті людям треба долати великі вЦстані до органів ДРАЦС Міністерства юсти­ції. Звісно, такі наслЦки стали не на користь децентралізаційній реформі. Та ще в ковЦно-карантинних умовах 2020-2021 рр.

Тільки 29 квітня 2021 р. за ініціативою народних депутатів України було ухвалено Закон^[359], що вирівняв усі територіальні громади у базовій компетенції ДРАЦС. 24 травня 2021 р. Пре­зидент підписав цей Закон. Це теоретично вЦкрило можливості для повернення кращого доступу до цих послуг, оперативності ’їх надання.

Але з практичною реалізацію Закону ситуація досі склад­на. Станом на кінець листопада 2021 р. лише одна нова громада отримала ці повноваження та почала 'їх виконувати, зважаючи на організаційні, технічні та нормативні виклики. Тому потрібні зустрічні кроки - конструктивні рішення Мін'юсту та підпоряд­кованих йому структур: територіальних органів, державного під­приємства «НАІС».

Отже, для того, щоб забезпечити територіально доступними та швидкими послугами РАЦС мешканців усіх територіальних громад, потрібно вирішити низку проблем.

Насамперед треба усунути вимоги, які висуває до територіаль­них громад державне підприємство «НАІС» в частині реєстрації виконкомів чи інших виконавчих органів (у т. ч. ЦНАП), на які покладаються повноваження РАЦС, юридичними особами для надання їм доступу до реєстру РАЦС. Не може державне під­приємство вимагати від органів місцевого самоврядування такого статусу, тим паче від окремих виконавчих органів місцевої ради. Такий статус надається (визначається) за власним рішенням і роз­судом ради, тож повинні існувати інші механізми для виконання органами місцевого самоврядування своїх повноважень, у тому числі якщо взагалі є виправдною потреба оплачувати окремі послуги цього державного підприємства.

Потрібно максимально сприяти наділенню повноваженнями РАЦС старост, незалежно від того, що органом реєстрації визна­чено окремий виконавчий орган місцевої ради. Ці затребувані послуги повинні бути оптимально наближені до людей, врахову­ючи також оновлений у липні 2021 р. Закон «Про місцеве само­врядування в Україні» в частині статусу старост. Адже цей Закон тепер дозволяє покладати на старост повноваження з надання адміністративних послуг.

Треба надати територіальним громадам доступ до Державно­го реєстру актів цивільного стану громадян у режимі перегляду для здійснення перевірок відомостей про акти цивільного стану, необхідних для проведення відповідної державної реєстрації.

Варто припинити практику державного підприємтсва «НАІС», коли адміністраторам ЦНАП, які пройшли навчання та отрима­ли доступи до Реєстру з повноваженнями реєстратора, припи­няють доступ до Реєстру з повноваженнями прийому та видачі 252 документів через портал «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану». Питання функціонального навантажен­ня персоналу органів місцевого самоврядування - це компетенція органів місцевого самоврядування, а не державного підприємства чи територіального органу Мін'юсту. Тобто саме орган місцевого самоврядування має вирішувати, які повноваження покладати на конкретного працівника, у тому числі поєднуючи в одній особі повноваження «реєстратора» та «адміністратора», за потреби.

Доцільно покращити вирішення питання ведення єдиної нумерації актових записів цивільного стану в органах місцевого самоврядування. Адже має бути визначено чіткий механізм реа­лізації відповідного обов'язку, особливо в частині взаємодії цен­тру громади І ЦНАП зі старостинськими округами / BPM. Також потрібно вирішити проблему обмеженої (часто недостатньої) кількості бланків свідоцтв про РАЦС, що видається органами міс­цевого самоврядування.

Отже, дуже важливо, щоб кожна громада, яка досі не вико­нувала повноважень у сфері РАЦС або втратила їх після об'єд­нання / укрупнення, взяла такі повноваження до виконання.

Також такі послуги РАЦС, як реєстрація народження і реєстра­ція смерті повинні надаватися так само невЦкладно, як і до укруп­нення. Отримання повноважень РАЦС органи місцевого самовря­дування у «старих райцентрах» і колишніми містами обласного значення, актуально і для якісного функціонування самих ЦНА- Пів. Адже ці послуги зможуть нарешті легко надаватися безпосе­редньо у ЦНАПах, без зайвих передач документів і швидко.

Цей крок також відкриває нові можливості ЦНАПів надава­ти комплексні послуги (групи послуг), що випливають з таких життєвих подій, як народження, шлюб, смерть. Адже з ними пов'язані реєстрація місця проживання, паспортні послуги, зміни у реєстрах бізнесу та нерухомості, державні допомоги та субсидії тощо. До прикладу, як це є у комплексній послузі «єМалятко», коли батькам потрібна насамперед реєстрація народження дитини, її місця проживання та отримання держав­ної допомоги на новонароджену дитину. Така ж ситуація прак­тично у будь-якій ситуації, яка має початковою послугу РАЦС. Після реєстрації шлюбу потрібно, як правило, змінити паспорт­ні документи особи, посвЦчення водія, її/їх місце проживання, внести зміни в різні реєстри тощо. Отже, ЦНАП з послугами РАЦС набуває нової якості, адже може пропонувати комплексні послуги людині.

Не критично, що на певному етапі буде дублювання функцій органів місцевого самоврядування з Мін'юстом. У міру зменшен­ня навантаження на органи Мін'юсту держава може оптимізувати їх територіальну мережу та чисельність. На перспективу самому Мін'юсту взагалі не будуть потрібні підрозділи ДРАЦС, оскільки завданням міністерства є формування державної політики, а не поточне адміністрування. Тобто територіальні органи Мін'юсту врешті мають бути взагалі ліквідовані, а ’їх функції перерозподі­лені.

Друга проблемна і дуже масова сфера послуг - адміністративні послуги соціального характеру. Тут все навпаки від сфери РАЦС у поточній ситуації - такі делеговані повноваження поки що є в колишніх міст обласного значення. Натомість цих повноважень немає в інших (менших) громад, де функції соцзахисіу виконува­ли райдержадміністрації.

Наразі держава нині пропонує централізовану / одержавлену модель - з утворенням нового центрального органу виконавчої влади з сервісними функціями. А для органів місцевого самовря­дування пропонується лише функція «фронт-офісу»: приймати людей і документи та передавати ’їх у центральний орган вико­навчої влади.

Зокрема, у серпні 2020 р. Уряд визначив у секторальній Кон­цепції^[360], що на основі підрозділів соціального захисту населення райдержадміністрацій буде утворено новий центральний орган виконавчої влади з відповідною територіальною мережею. Але про долю міст обласного значення і ’їх повноваження у цій сфері урядова Концепція тоді нічого не зазначала.

Станом на серпень 2021 р. урядова позиція кристалізувалася. Цю ж модель, де повноваження будуть у Нацсоцслужби, про­понує урядовий законопроект № 5849. Тобто для органів місце­вого самоврядування визначається тільки функція фронт-офісу.

254 А рішення прийматиме центральний орган виконавчої влади. Модель дійсно можлива. Але чи оптимальна? Тут виникає ціла низка питань.

Перше питання - чому після децентралізаційної реформи у найспроможніших громад заберуть повноваження? Адже саме це має статися у разі прийняття законопроекту № 5849 з колиш­німи містами обласного значення. Попри те, що ці повноваження успішно виконувалися цими органами місцевого самоврядуван­ня десятки років до децентралізаційної реформи.

Чи можна організувати систему раціональніше. Усі органи міс­цевого самоврядування мали або нині утворюють структури соці­ального захисту, наразі з різними повноваженнями. І виходить, що утворюється подвійна система: в органах місцевого самовря­дування і в центральному органі виконавчої влади. Це означатиме і подвійне опрацювання справ, адже фронт-офіс, орієнтований на позитивний результат, теж повинен вникати у суть справи. Тобто у нас фактично тут є елемент недовіри до органів місцевого самоврядування, що матиме наслідком, очевидно, дорожчу для бюджету систему: більше персоналу, зайві передачі документів, перевірки тощо. Замість того, щоб цю компетенцію максимально делеіувати органам місцевого самоврядування.

Доцільно глибше проаналізувати альтернативну пропози­цію^[361] і: за Нацсоцслужбою визначити повноваження із центра­лізованого ведення реєстрів; нагляду за органами місцевого само­врядування (тобто реаіування за потреби, в тому числі в порядку адміністративного оскарження, але не тотального повторного опрацювання усіх справ), і прямого адміністрування виплат. Останнє означає, що кошти одразу йдуть людям чи надавачам послуг, без транзиту через місцеві бюджети. Останній пункт уможливлює не переобтяжувати власне адміністрування коштів.

І, мабуть, найголовніше - як і в будь-якій децентралізаційній реформі - треба врахувати, що саме органи місцевого самовряду­вання найкраще бачать потреби мешканців - членів відповідних територіальних громад, 'їх реальні умови проживання, і найголо­вніше - мають найбільшу мотивацію швидко вирішувати пробле­ми людей, адже це 'їхні виборці. Досвід показує, що це забезпе­чує найкращу територіальну доступність послуг і ’їх якість. Такі послуги також найкраще інтегруються в ЦНАП.

Наразі урядове бачення насправді вигідне і для Мінсоцполіти- ки, і для багатьох органів місцевого самоврядування, які переван­тажені різними викликами, включаючи освіту, медицину тощо. Але чи буде так краще споживачам і яка система врешті дешевша для бюджету?

Отже, треба на експертно-науковому та політичному рівні ще раз звернути уваїу на це питання, системно опрацювати його. Ймовірно, у короткостроковій перспективі Україні поки що варто залишити «змішану» модель, тобто принаймні не забира­ти повноваження у колишніх міст обласного значення. А в серед- ньостроковій перспективі можна йти шляхом делеіування цих повноважень усім органам місцевого самоврядування. Адже усе, що може виконуватися на базовому рівні (територіальними гро­мадами) має саме там і виконуватися. Зрештою Уряд в іншому документі - Стратегії реформування державного управління на 2022-2025 рр.^[362] - сам визначив завдання з делеіування адміні­стративних послуг соціального характеру. Тільки у законопроекті № 5849 проявив непослідовність.

Можна врахувати і те, що до децентралізованої моделі шлях може бути не таким важким як здається на перший погляд. Адже майже половину мешканців України вже обслуговують підроз­діли соціального захисту населення колишніх міст обласного значення. Ще частина громад з першої хвилі укрупнення також мають достатньо високий рівень інституційної спроможності. І ще частина громад, які, по суті, поглинули територію «старих районів», також можуть відносно легко забрати до органів міс­цевого самоврядування структури соціального захисту з райдер- жадміністрацій і ’їх персонал. Важливо, щоб держава не тільки визначила вартість виконання цих делегованих повноважень, а й надала джерела покриття видатків на 'їх виконання.

Також враховуємо, що перевагами будь-якої децентралізації повноважень є: використання вмотивованості та гнучкості органів місцевого самоврядування, ’їх орієнтація на задоволення потреб мешканця (свого виборця), максимальне фізичне наближення послуги, вирішення проблем людини на найближчому до неї рівні. Орган місцевого самоврядування також може значно ефек­тивніше використовувати інфраструктуру та персонал, легше та швидше інтегрувати послуги у ЦНАП.

Отже, державі доцільно принаймні опрацювати варіант децентралізованої стратегії і порівняти ці моделі. Адже для чого відбувається децентралізаційна реформа - щоб максимум не тільки ресурсів, а й повноважень передати на рівень укрупнених громад. Щоб питання громадян вирішувалися якнайближче до них. Відповідно і в цій сфері можна рухатися стратегічним курсом делеіування повноважень до органів місцевого самоврядування. У результаті усі територіальні громади або ж абсолютна 'їх біль­шість отримають однаковий набір повноважень. У цьому сенсі ця теза означатиме насамперед право будь-якої територіальної гро­мади мати усі повноваження визначені для базового рівня місце­вого самоврядування.

При цьому у сфері соціального захисту можна рухатися пое­тапно. Наприклад, надати органам місцевого самоврядування протягом наступних 1-2 років право добровільно отримувати повноваження у сфері соціального захисту. На третій рік - пере­йти до обов'язкового наділення такими повноваженнями усіх інших громад. У держави повинні бути інструменти «підстрахо- вувати» ті громади, де керівництво органів місцевого самовряду­вання тимчасово не впоралося. Протягом цього часу колишні під­розділи соціального захисту районних державних адміністрацій повинні продовжувати свою роботу саме (за потреби, вже у фор­маті нового центрального органу виконавчої влади) забезпечуючи послугами мешканців тих громад, де орган місцевого самовряду­вання ще не взяв повноваження до виконання.

Ще одна сфера реєстраційних повноважень, де варто розгля­нути питання децентралізації, тобто ’їх делеіування органу місце­вого самоврядування - це реєстрація земельних ділянок. Держава пропонувала квазі-приватних суб'єктів («сертифікованих інжене- рів-землевпорядників») у законопроекті № 2194 з повноваження­ми кадастрових реєстраторів. Хоча Україна вже мала негативний і нещодавно скасований досвід з «акредитованими підприємства­ми» у сфері реєстрації нерухомості та бізнесу, які використовува­лися як інструменти рейдерства. Ця норма в ухваленому законі врешті не пройшла. Але держава чомусь не пропонує цих же реє­страційних повноважень для органів місцевого самоврядування. Хоча природа реєстрації земельних ділянок не відрізняється від реєстрації нерухомості чи бізнесу.

З трьох прикладів, які стосуються саме базових груп адміні­стративних послуг очевидно, що державній політиці бракує єди­ного стратегічного підходу, послідовності, логічності. Тобто чому при децентралізаційній реформі держава не делеіує повнова­ження органам місцевого самоврядування? Попри те, що попере­дній досвід був однозначно успішним.

Звідси загалом можна зробити такі висновки:

- державі потрібно сформувати зрозумілу стратегію та цілісну модель розподілу повноважень між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, критерії розподілу цих повноважень, механізми взаємодії органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування при делеіуванні повноважень;

- потрібно використовувати мотивацію органів місцевого самоврядування до найкращого обслуговування своїх мешкан­ців - тому максимально делеіувати органам місцевого самовряду­вання конкретні послуги / повноваження. Це оптимальний меха­нізм для забезпечення доступності послуг в Україні та 'їх якості, який вже себе добре показав на практиці.

До єдиної компетенції усіх територіальних громад можна йти через середньострокову стратегію «гнучкого підходу», коли територіальні громади на першому етапі беруть повноваження поступово в міру готовності, а держава - «підстраховує». Надалі вже може застосуватися делеіування як обов'язок та інструменти співробітництва територіальних громад.

Зрештою, у Стратегії реформування державного управління України на період 2022-2025 рр. визначені і завдання з «забез­печення подальшої децентралізації повноважень щодо надання адміністративних послуг шляхом ’їх делеіування органам місце­вого самоврядування (включаючи реєстрацію актів цивільного стану, адміністративні послуги соціального характеру, державну

258 реєстрацію земельних ділянок, транспортних засобів)», і навіть окремі заходи.

Але, як вже зазначалося, такі цілі і заходи були і в попере­дній Стратегії, тільки не були виконані. І нині вже бачимо певну непослідовність у сфері соціального захисту, відомчі перешко­ди у сфері РАЦС, і як результат - негативні наслідки для гро­мадян та виклики невизначеності. Тож питання обґрунтування дійсного стратегічного бачення, а також дотримання обраної стратегії залишається актуальним і для подальшого науково- експертного опрацювання, і для практичної реалізації держав­ними органами.

2.6.