3.2. Сутність механізму перетворення норм м’якого права на норми національного митного права

Встановлюючи сутність перетворення норм м’якого права в національне митне право, необхідно виходити з того, що м’яке право, у

першу чергу, є міжнародним правом, а тому йому притаманні всі характерні ознаки перетворення норм міжнародного права на національне.

Крім того, можна визначити такі фактори, що опосередковують даний механізм:

загальні положення щодо перетворення норм м’якого права на правові норми поширюються на механізм перетворення норм міжнародного мягкого права на національне митне право;

норми міжнародного м’якого права, у контексті розгляду цього питання, повинні певним чином стосуватися здійснення регулювання державної митної справи, тобто належатидо регуляторів міжнародного митного права;

не всі м’які норми міжнародного митного права перетворюються на національне митне право, тобто існують певні причини та передумови, в залежності від яких здійснюється їх фрагментарна імплементація в національне законодавство;

механізм перетворення норм міжнародного м’якого права опосередкований особливостями правового регулювання державної митної справи; тощо.

До 1990 р. в Україні проблема співвідношення та застосування міжнародного права знаходилася переважно на стадії теоретичних розробок і тому досі не завершено формування цілісного механізму її реалізації.

Після того, як Конституція України 1996 р. визначила, що в національну правову систему включається нова складова, що має досить специфічний характер, проблема співвідношення міжнародної і національної систем правового регулювання за порівняно короткий період зазнала стрімкої еволюції поглядів та підходів до її вирішення.

Запровадження норм міжнародного права в національне законодавство і, тим більше, ефективне його застосування досить складне, клопітке і довготривале питання. Воно вимагає не лише ухвалення норми закону, чи, навіть, Конституції, а потребує створення відповідного механізму, який забезпечить реалізацію міжнародних норм з урахуванням особливостей національної системи права.

При визначенні співвідношення цих двох правових систем можна погодитися з думкою, що «внутрішньодержавне право повинне бути погоджене з міжнародним таким чином, щоб забезпечувати здійснення останнього [138, с. 140].

При внесенні положень міжнародного права в національне законодавство, норма міжнародного права не перетворюється на щось інше, вона зберігає свій статус. А ось її змісту, правилу надається статус норми національного права. Власне, мова йде про імплементацію міжнародної норми за допомогою внутрішнього права [50].

Міжнародно-правова норма, як і внутрішньодержавна правова норма, по суті, становить певну модель чи стандарт відповідної поведінки суб’єктів міжнародного права і без «запуску» механізму її імплементації є лише фразою в тексті міжнародно-правового акта. Саме тому міжнародна спільнота все більше уваги приділяє питанню імплементації норм міжнародного права. Оскільки цінність будь-якої правової норми, у тому числі і норм міжнародного права має прояв у процесі їх реалізації, тобто лише тоді, коли вона знаходить втілення у фактичній поведінці суб’єктів права, їх діяльності щодо практичного здійснення міжнародно-правових розпоряджень [89, с 275].

Різновиди механізму взаємодії норм міжнародного та національного права включають:

по-перше, конституційно-правові механізми (тобто конституційно - правові норми та інші правові засоби, що забезпечують узгодження міжнародного та національного права);

по-друге, міжнародний механізм імплементації (сукупність засобів реалізації міжнародно-правових норм, що створюються спільними зусиллями держав. Він включає скупність правових засобів, які використовують суб’єкти міжнародного права на міжнародному та національному рівнях з метою реалізації норм міжнародного права);

по-третє, міжнародний організаційно-правовий механізм імплементації (сукупність міжнародно-правових засобів, що регулюють процес імплементації міждержавних інститутів);

по-чеверте, внутрішньодержавний організаційно-правовий механізм (комплекс національних правових засобів, що забезпечують імплементацію норм міжнародного права у внутрішньодержавний правопорядок та державних владних інститутів, що безпосередньо реалізують приписи держави щодо імплементації міжнародних зобов’язань) [125, с.

Механізм перетворення норм м’якого права на національне митне право передбачає уніфікацію внутрішнього законодавства. Уніфікацією є процес приведення чинного законодавства у єдиної системи, усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулюванню подібних чи близьких видів суспільних відносин. Головними методами уніфікації законодавства є систематизація законодавства, імплементація норм міжнародного права в національне законодавство, адаптація норм національного законодавства з вимогами міжнародного права і тощо.

Найпоширенішим способом внесення норм міжнародного права в національне є імплементація. Прийнято тлумачити розуміння поняття «імплементація» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні поняття «імплементація» означає усі заходи з реалізації норм міжнародного права, а у вузькому розумінні - здійснення норм міжнародного права у внутрішньодержавній сфері (при цьому можуть також використовуватись і такі терміни, як «виконання», «дотримання», тощо) [118, с. 201].

Деякі дослідники трактують імплементацію більш широко, вважаючи, що вона є цілеспрямованою організаційно-правовою діяльністю держав, яка провадиться індивідуально, колективно або в рамках міжнародних організацій з метою своєчасної, всебічної та повної реалізації прийнятих ними, відповідно до міжнародного права, зобов’язань. Водночас «імплементація норм міжнародного права дуже часто є неможливою без додаткових заходів правового характеру, які вживаються суб’єктами міжнародного права на міжнародному, національному рівнях або послідовно на тому й на іншому [156].

Для того, щоб з’ясувати, який термін «форма національної імплементації», «спосіб національної імплементації» чи «метод національної імплементації» найбільш влучно відображає сутність зовнішніх проявів «процесу юридичного осередкування реалізації норм міжнародного права на території держави, здійснюваний шляхом не тільки правотворчої та організаційно-виконавчої, але й правозастосувальної та правотлумачної діяльності державних органів», необхідно виходити з такого.

Текстуальне значення поняття «спосіб» не повною мірою відображає зовнішні прояви «національної імплементації, адже йдеться не про прийом - спосіб, який використовує держава для імплементації, а про зовнішню форму зв’язку між національним та міжнародним правом. Для використання поняття «метод» також характерний подібний недолік, адже методом позначається прийом, а не зовнішній прояв. Поняття «форма» видається найбільш вдалим для використання у контексті національної імплементації, адже форма відображає зовнішні прояв зв’язку між національним та міжнародним правом, що вибудовується в процесі націоналної імплементації. На теперішній час у доктрині міжнародного права немає єдиної термінології для позначення такого явища, як форми або способи, або методи національної імплементації [52, с. 7].

Кожна держава має право самостійно обирати форму імплеметації, тобто втілення і реалізації норм міжнародних права [4, с. 96].

Існують такі форми національної імплементації:

автоматична інтеграція: норми міжнарного права автоматично стають частиною внутрішньодержавного права, тобто не потрібно прийняття адміністративного чи законодавчого акта для набуття чиннності нормами міжнародних договорів;

матеріальна інкорпорація: положення вводяться у

внутрішньодержавне право через законодавчі чи адміністративні акти, які їх адаптують до юридичних реалій тієї чи іншої країни;

формальна (процедурна) інкорпорація: міжнародні норми стають частиною внутрішньодержавного права через прийняття або опубліквання закону чи адміністративного акту. Проте, на відміну від матеріальної інкопрації, такі закони чи адміністративні акти мають процедурний характер і не адаптують положень міжнародного договору до внутрішньодержавного права [156].

Що стосується імплементації норм м’якого права в національне митне законодавство України, то можна стверджувати, що формою такої національної імплементації являється матеріальна інкорпорація.

Держави можуть здійснювати таку імплементацію з власної ініціативи, або внаслідок виконання однією з обов’язкових умов, наприклад, членства в міжнародних структурах.

Добровільне виконання положень актів м’якого права пов’язано багато в чому із прийняттям необхідних кроків на внутрішньодержавному рівні. Незважаючи на те, що в результаті такого перетворення з’являється норма внутрішнього права, цей процес не проходить безслідно і для міжнародного права. Впровадження державами норм м’якого права у внутрішнє законодавство та їх виконання можуть вплинути, по-перше, на перетворення цих норм у звичайні норми міжнародного права, по-друге, може сприяти гармонізації законодавства держав.

Імплементація норм міжнародного м’якого права може здійснюватися за допомогою: відсилань, рецепції чи адаптації, трансформації чи інкорпорації [94, с. 130].

Трансформація пов’язана з повною переробкою тексту міжнародно-правового акта чи окремих його статей із прийняттям на цій основі норм внутрішнього права. При цьому, норми внутрішнього права нерідко отримують інше словесне вираження, ніж першоджерела.

При трансформації не може йтися про пряму дію міжнародно- правових норм у внутрішньому праві, тому що на етапі трансформації відбувається їх заміна нормами внутрішнього права. Називаючи трансформацію перетворенням, цей термін вживають умовно: міжнародно- правову норму не змінюють, і вона не втрачає свого статусу. Вона лише служить зразком, на основі якого вносяться зміни в національне законодавство.

Рецепція - текстуальне повторення нормотворчим органом держави змісту міжнародно-правової норми у статті нормативно-правового акта. Звернення до рецепції може мати різні мотиви: від бажання повторити вдале формулювання статті міжнародно-правового акта до прагнення продемонструвати найбільш повне дотримання прийнятого міжнародного стандарту. Держава, використовуючи рецепцію, вживає заходи із приведення свого законодавства у відповідність до норм міжнародного договору на етапі підготовки до приєднання до нього (попередня рецепція).

Відсилання є вказівкою у внутрішньодержавному нормативноправовому акті на міжнародне право як на джерело, що регулює ці відсильні відносини. Відсилання санкціонує пряме застосування суб’єктами внутрішнього права норм міжнародного права у внутрішньодержавних правовідносинах.

Відсилання є дуже складним у застосуванні, і користування ним передбачає низку особливостей. Насамперед відсилання звернене здебільшого до індивідуально невизначеного кола міжнародних договорів. Це означає, що у відсильній нормі немає переліку міжнародних норм, до яких слід звертатися. Відсилання вказує тільки на предмет правового регулювання.

Крім того, механізм перетворення м’ягкого права на національне митне право характеризується таким терміном як адаптація митного законодавства.

Адаптація митного законодавства України до визнаних міжнародних стандартів і норм просувається досить повільно. На практиці ці норми й вимоги в Україні запроваджуються без офіційного приєднання до відповідних міжнародних ковенцій, прийнятих під егідою Всесвітньої митної організації. Прикладом може служити Закон України «Про митний тариф України», в якому враховано не тільки усі вітчизняні акти, але й міжнародні домовленості за участю України, чинні ставки ввізного мита, митні тарифи зарубіжних держав (насамперед, країн ЄС і СНД) [115, с. 62].

В Україні особливості митного регулювання та гармонізація норм відповідно до міжнародних стандартів опосередковані, у першу чергу, соціалістичним минулим. Крім того, негативно на розвиток державної митної справи впливає невизначеність напрямків митної політики.

У будь-якому разі, будучи членом міжнародних організацій та враховуючи зовнішньоекономічні відносини з іншими державами, Україна постійно модернізує та приводить у відповідність до міжнародних стандартів митне законодавство. Як наслідок, Українську державу сприймають як рівноправного учасника міжнародних відносин, що відкриває подальші переспективи поглиблення інтеграційних процесів.

Основним напрямком розвитку державної митної спрви на теперішній час є приєднання до ЄС. Що передбачає адаптацію національного законодавства не лише до законодавства даного союзу, але й до міжнародних стандартів на основі яких він здійснює свою діяльність.

Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженою Указом Президента України від 11.06.1998 р. № 615, визначено основні положення зовнішньоекономічних пріоритетів щодо інтеграції України в Європейський правовий та глобальний міжнародний простір, мету і стан адаптації митного законодавства до даних інтеграційних процесів [12].

Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затверджена Законом України від 18.03.2004 р. охоплює основні аспекти процесу адаптації законодавства, зокрема: етапи імплементації та цілі першого етапу реалізації програми, послідовність процесу адаптації, інституційний механізм, повноваження Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, а також перелік нормативних актів, які мають бути гармонізовані до acquis ЄС [16].

У подальшому процес адаптації митного законодавства був опосередкований вступом України до СОТ. Можна відзначити такі зміни в законодавстві з питань митної справи, опосередковані цим фактом.

Зі вступом України до СОТ було скасовано митні збори, сплачуватиметься лише митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів. Для удосконалення процедур контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, їх реєстрації прийнято нормтивно-правові акти, якими внесено зміни до законодавства України з питань митної справи щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності. Положення цих нормативно-правових актів базуються на положеннях Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (далі -Угода ТРІПС), що є однією з 28 угод системи ГАТТ/СОТ, та спрямовані на гармонізацію митного законодавства України у сфері захисту прав інтелектуальної власності із загальноприйнятими в європейській та світовій практиці нормами та стандартами.

Здійснюючи міжнародне митне співробітництво в рамках Всесвітньої митної організації, а також у рамках Європейської економічної комісії ООН - міжнародних організацій, під егідою яких і відбувається розроблення і прийняття більшості міжнародних договорів із митних питань, Україна стала учасницею таких міжнародних митних конвенцій:

Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародного дорожнього перевезення від 14 листопада 1975 р. (Конвенція МДП);

Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства від 9 червня 1977 р. (Конвенція Найробі);

Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах від 21 жовтня 1982 р. (Женевська конвенція 1982 p.);

Міжнародна конвенція про Г армонізовану систему опису і кодування товарів від 14 червня 1983 р. зі змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 24 червня 1986 р. (Конвенція про ГС);

Конвенція про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 р. (Стамбульська конвенція) [63, с. 66].

У 2010 р. було прийнято Концепцію реформування діяльності митної служби України «Обличчям до людей», схвалену колегією Держмитслужби, відповідно до якої, основним завданням митної служби України є забезпечення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, гарантування безпеки зовнішньої торгівлі та суспільства, захист митних інтересів України.

Концепція реформування діяльності митної служби України «Обличчям до людей» наголошує на тому, що зміни у зовнішньому середовищі та актуальні завдання на порядку денному держави роблять необхідною концентрацію митної служби на адмініструванні міжнародної торгівлі з метою сприяння зростанню і розвиткові національної економіки, зміщують акценти в її діяльності у бік посилення економіко-регуляторної та інформаційної складової. Дана переорієнтація створює конкурентні переваги митної служби у порівнянні з незаконним переміщенням через митний кордон: прості, швидкі та зручні (необтяжливі фінасово та бюрократично) митні послуги, впевненість суб’єктів ЗЕД та громадян у законності власних дій [26].

Позитивним кроком у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС стало прийняття 13.03.2012 р. Митного кодексу України у новій редакції [34, с. 138].

Новим Митним кодексом імплементовано ряд міжнародних стандартів у сфері регулювання митною справою. Уперше регламентовано електронне декларування, централізоване оформлення, управління ризиками, інститут уповноваженого економічного оператора, пост-аудит та ряд інших питань.

У 2013 р. на Всеукраїнському форумі працівників Міністерства доходів і зборів була презентована п’ятирічна Стратегія розвитку відомства. Документ був розроблено спільно з консультантами міжнародної аудиторської компанії Price waterhouse Coopers. Окремим напрямом Стратегії є розвиток міжнародної торгівлі, якісна імплементація норм Митного кодексу та стандартів Всесвітньої митної організації, підвищення ефективності процедур митного контролю, розвиток митної інфраструктури [31].

Підсумовуючи, слід акцентувати увагу на тому, що, встановлюючи сутність перетворення норм м’якого права в національне митне право, необхідно виходити з того, що м’яке право, у першу чергу, є міжнародним правом, а тому йому притаманні усі характерні ознаки перетворення норм міжнародного права на національне. Виокремлено основні положення що характеризують цей механізм. Що стосується імплементації норм м’якого права в національне митне законодавство України, то можна стверджувати, що формою такої національної імплементації є матеріальна інкорпорація.

Добровільне виконання положень актів м’якого права пов’язано багато в чому із прийняттям необхідних кроків на внутрішньодержавному рівні. Незважаючи на те, що в результаті такого перетворення з’являється норма внутрішнього права, цей процес не проходить безслідно і для міжнародного права. Впровадження державами норм м’якого права у внутрішнє законодавство та їх виконання може вплинути, по-перше, на перетворення цих норм у звичайні норми міжнародного права, по-друге, може сприяти гармонізації законодавства держав.

3.3.