3.1. Вплив м’якого права на здійснення державної митної справи

Практика митного регулювання у багатьох зарубіжних країнах демонструє послідовний відхід від «суверенної законотворчості» митних питань. Національне митне законодавство наслідує принципи міжнародного митного права та тенденціям, що формуються.

Міжнародний характер відносин передбачає специфічний порядок їх регулювання з використанням елементів уніфікації з іншими правовими системами. Тому величезне значення у митно-правовому регулюванні відіграє міжнародне право [116, с. 376].

У сучасних умовах розвитку міжнародної торгівлі ефективне здійснення зовнішньоекономічних операцій є неможливим без інституту, який регулював би митні відносини на світовому рівні, і Всесвітної митної організації. ВМО використовує різні форми впливу на національні митні системи, зокрема політичні, правові, економічні, технічні і тренінгові, та здійснює свій вплив на міжнародному, міждержавному та міжвідомчому рівнях. Основним управлінським інструментом ВМО є прийняті нею та іншими міжнародними організаціями конвенції та стандарти. ВМО активно використовує систему рекомендацій щодо їх імплементації в національні митні правила. Особлива увага приділяється стратегічному управлінню та бюджетному фінансуванню програм адаптації митних систем до міжнародних вимог. Система відповідних тренінгів персоналу митниць, а також надання технічної допомоги робить вплив ВМО комплексним. Управлінський вплив ВМО на митну систему України збільшується.

У першу чергу слід встановити, які саме норми міжнародного м’ягкого права регулюють відносини у сфері здійснення державної митної справи в Україні, адже спочатку необхідно встановити, що було введено до національного митного законодавства, а вже згодом - яким чином це було зроблено.

Розподіл за рівнями розвитку митної справи у світі охарактеризований досить давно і було запропоновано на основі оцінки ставлення держави до захисту прав громадян. Актуальним усе ж залишається питання оцінювання стану розвитку митної справи.

Цілком логічною умовою розвитку митної справи окремої держави буде трансформація принципів і механізмів реалізації митної справи країн зі вищим рівнем розвитку митної справи та сучасних наукових розробок у митне законодавство і митну справу в Україні. У держави і суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) є свої інтереси у митній сфері, які переважно не збігаються. Чим меншою є суперечливість реалізації цих інтересів у митній сфері, тим розвиненішою вважається митна справа.

Урахуванню нових пріоритетів і нових викликів у митній сфері сприятиме вивчення та узагальнення світового досвіду. Особливістю розгляду міжнародно-правових актів є те, що предмет їх розгляду - це одночасно декілька напрямків митної діяльності. Тому логічний розгляд норм, що стосуються окреслених вище напрямків діяльності, у певних нормативних актах. Деякі міжнародні акти мають комплексний характер, тобто визначають загальні підходи до формування, реалізації та розвитку митного законодавства і митної справи [87, с. 166 ].

Сутність норм м’якого права та його місце в системі джерел міжнародного митного права було розглянуто у попередніх розділах роботи. Визначаючи, яких саме норм м’якого права було внесено у митне законодавство України, та якою є їх роль в регулюванні митних відносин, необхідно виходити з того, що основними ознаками норм м’якого права є такі:

вони містяться у писаних нормативних документах;

є результатом активної нормотворчої діяльності держав та інших суб’єктів міжнародного права;

мають загальний характер;

є результатом узгодження волі державі інших суб’єктів міжнародного права; не мають якостей формальної визначеності;

не породжують для держав конкретних чітких прав і обов’язків;

можуть бути проміжним етапом на шляху формування міжнародно- правових норм [74, с.

Слід зазначити, що норма м’якого права - юридично необов’язкове правило поведінки, створене в односторонньому порядку міжнародною організацією (норма-рекомендація) або узгоджене суб’єктами міжнародного права (політична домовленість), закріплене як принцип діяльності або формально визначених норм і реалізоване державами на добровільній основі в рамках міжнародного та національного права. Міжнародне м’яке право (політичні, рекомендаційні норми) є самостійним регулятором відносин, що складаються на міжнародному та

внутрішньодержавному рівнях, які передбачають, але не обмежуються необхідністю законодавчих зусиль з боку держав для

втілення їх положень [135].

Отже, можна виокремити дві групи норм м’якого права, які певним чином регулюють митну справу в Україні: ті, які містяться у рішеннях міжнародних організацій та ті, що є результатом певних політичних

домовленостей.

Резолюції міжнародних організацій, як правило, мають рекомендаційний характер. Відповідно до ст. 10 Статуту ООН її Генеральна Асамблея з основних питань діяльності ООН формує лише рекомендації [1]. Такі норми не є імперативними, а їх виконання не може здійснюватися примусово. Вони надають правомірності діям, які були б неправомірними за відсутності рекомендаційної норми.

Питання економічного співробітництва посідають важливе місце в діяльності Генеральної Асамблеї ООН. Уже на її 16-й сесії, що відбулась у 1961 р., було прийнято резолюцією «Міжнародна торгівля як важливий інструмент економічного розвитку», в якій уперше було порушено питання про скликання у межах ООН міжнародної економічної конференції. А на 17-й сесії (1962 р.) за ініціативи колишнього СРСР було прийнято рекомендації щодо проведення міжнародної торговельної конференції.

Як свідчить досвід, резолюції Генеральної Асамблеї ООН використовують при розробці міжнародних договорів. Текст рекомендацій трансформується у текст статей договору. Положення резолюцій часто набирають обов’язкового характеру з огляду на те, що відбувається процес створення норм права за допомогою звичаю.

Відповідно до статуту, ООН здійснює міжнародне співробітництво з питань економічного, соціального, культурного, гуманітарного та митного характеру. Прикладом є Рішення Генеральної асамблеї ООН про міжнародну Стратегію розвитку 1970 р., якою передбачалося здійснення заходів міжнародного характеру, спрямованих на прискорення економічного розвитку країн, що розвиваються, та уніфікації їх митних відносин. Окремим положенням було виокремлено напрямки митної політики для соціалістичних країн щодо країн, що розвиваються [163].

Одним із ключових актів м’якого права, які пост-фактум вплинули на митну справу в Україні, є Хартія економічних прав і обов’язків 1974 р. Статтею 4 цього міжнародного документу визначається, що кожна держава має право брати участь у міжнародній торгівлі і в інших формах економічного співробітництва, незалежно від будь-яких відмінностей у політичних, економічних і соціальних системах. Статтею 14 також визначено, що держави повинні вживати заходів щодо забезпечення додаткових переваг у здійсненні міжнародної торгівлі для країн, що розвиваються, з метою досягнення суттєвого збільшення їх валютних надходжень, диверсифікації їх експорту, прискорення темпів розширення торгівлі з урахуванням їх потреб розвитку, збільшення можливостей для цих країн брати участь у розширенні світової торгівлі, та забезпечення суттєвого поліпшення умов доступу на ринки для товарів, які представляють інтерес для країн, що розвиваються, і, коли це необхідно, шляхом проведення заходів щодо встановлення стабільних, справедливих і вигідних цін на сировинні товари [2].

Значну кількість рекомендацій із питань міждержавного економічного співробітництва приймають органи ООН та установи, що входять до її системи (наприклад, ЮНКТАД, ЮНІДО). Хоча рішення цих організацій мають рекомендаційний характер, проте істотним є їх морально-політичне значення, оскільки рекомендації поширюються на більшість держав планети, що входять до відповідних організацій [59, с.

Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) є найбільшою міжнародною організацією, яка займається розглядом та вирішенням пратично всіх правових питань міжнародної торгівлі та її розвитку. Держави, створюючи зазначену Організацію, визнавали, що вона має унікальну можливість для всеосяжного огляду проблем торгівлі взагалі і торгівлі, пов’язаної з економічним розвитком. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 30 грудня 1964 р., яка є актом, що засновує ЮНКТАД, визначено основні функції Організації, до яких належить:

встановлення принципів і політики, які стосуються міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку (пункт 3 b);

розробка рекомендацій для проведення в життя ззначених принципів і політики (пункт 3с) тощо [151].

Діяльність ЮНКТАД, пов’язану з регулюванням митних питань, можно поділити на два напрямки: регулювання зовнішньої торгівлі та автоматизація і модернізація деяльності митних служб [33].

Перша конференція ЮНКТАД відбулась у Женеві в 1964 р., в рамках якої було прийнято 59 рекомендацій, які мали практичне значення з огляду на актуальні проблеми світової торгівлі та фактично заклали основу її правового регулювання. Зазначені та інші численні документи становлять Заключний акт Конференції. У доповіді Ради по торгівлі і розвитку, яка є постійним органом ЮНКТАД, зазначається, що «було досягнуто спільну згоду про те, що рекомедації Конференції не мають сили і зобов’язання закону. Однак, на думку делегації країн, що розвиваються, прийняття рекомендацій ipso facto передбачає прийняття відповідного зобов’язання щодо виконання відповідних заходів». Хоча обов’язковість прийнятих рішень нічим не обумовлена, проте деякі з них слід визнати такими в силу міжнародно-правового звичаю, а саме - внутріорганізаційних і процедурних положень, а також рішень Женевських принципів міжнародних торгових відносин і торгової політики, які виходять з основних принципів загального міжнародного права, а саме: мирного співіснування держав, суверенітету, рівноправності, невтручання у внутрішні справи держав, право на самовизначення народів та націй [56, с.

Частиною вищезазначеного Заключного акта є Принципи, які визначють міжнародні торговельні відносини і торговельну політику та сприяють розвиткові. У них встановлюється обов’язок розвинених країн надавати преференційні, тарифні і нетарифні поступки усім країнам, що розвиваються (принцип восьмий), проголошувалася необхідність збільшити надходження міжнародної фінансової, технічної та економічної допомоги (принцип одинадцятий) тощо. Принцип четвертий визначив, що економічний розвиток і соціальний прогрес повинні бути спільною справою всього міжнародного співтовариства [62, с. 26].

Друга Конференція ЮНКТАД в 1968 р. прийняла рекомендації щодо впровадження Загальної системи преференцій для країн, що розвиваються. Відповідно до яких, розвинуті країни можуть застосоувати захисні заходи, що мають тимчасовий характер і застосовуються в узгодженні з міжнародними планами, при цьому вони не повинні обмежувати або експорт окремих товарів, які є менш конкурентоздатними, з країн, що розвиваються. Ця система являє собою автономні преференційні схеми для окремих країн. Подальшиий розвиток системи преференцій знайшов своє відображення в діяльності ГАТТ/СОТ [38, с. 160].

На десятій Конференції, яка відбулась у Бангкоці в лютому 2000 р., було прийнято політичну декларацію - «Дух Бангкока» («The Spirit of Bangkok»), як основну стратегію, спрямовану на развиток економіки в процесі глобализации. Крім того, ЮНКТАД зосередила свої аналитичні дослідження у сфері взаємозв’язку між торгівлею, інвестиціями, технологіями и розвитком підприємництва [121].

На XIII Сессії ЮНКТАД було сформульоване завдання щодо усунення нетарифних заходів з метою лібералізації торгівлі, у зв’язку з чим, по результатах цієї сесії було прийнято Дохінський мандат, який встанвлює такі завдання у сфері нетарифного регулювання: аналіз впливу нетарифних бар’єрів на торгівлю і розвиток; активізація роботи щодо створення баз данних нетарифних заходів; реалізація ініціативи «Прозорість в торгівлі» тощо. У цьому міжнароному документі підкреслювалася необхідність роботи над спрощенням процедур торгівлі [29].

Міністерства та відомства України, насамперед, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, взаємодіють з ЮНКТАД, використовуючи можливості Організації з надання консультативної та матеріально-технічної допомоги.

У рамках ООН в 1966 р. було створено Комісію по міжнародному торговому праву - ЮНСІТРАЛ. Діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розробці й прийнятті документів, у яких містяться узгодженні норми, принципи та стандарти в галузі міжнародного торговельного права. Одним із напрямків роботи є прийняття Типових законів, наприклад, про електронну торгівлю, про електиронний підпис, тощо.

Вагомим для розвитку митної справи в Україні є використання положень, зазначених у цих модельних актах. Метою прийняття Типового закону про електронну торгівлю є створення міжнародно-визнаних норм, що встановлюють можливий порядок усунення деяких юридичних перешкод, які можуть виникати у зв’язку з використанням сучасних засобів зв’язку для укладення міжнародних торговельних угод.

Типовий закон складається з двох частин. Перша присвячена електронній торгівлі в цілому, друга - електронній торгівлі в окремих галузях. Особливу увагу в 1 частині типового закону приділено застосуванню юридичних вимог щодо «повідомлення даних», яка означає інформацію підготовану, відправлену, отриману або таку, що зберігається за допомогою електронних, оптичних або аналогічних засобів, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграму або телефакс. Суб’єктами відносин є укладання повідомлення даних, адресат і посередник, який діє як самостійна особа, яка допомагає іншій відправляти, отримувати і зберігати повідомлення даних, а також надає інші послуги. У типовому законі фігурує безособова «інформаційна система», яка складається з компаній, що володіють певними частинами цієї мережі.

ЮНІСТРАЛ заклала форму тлумачення основних понять, які використовуються в електронній торгівлі («письмова форма», «підпис»), що дає змогу державам адаптувати їх до національного законодавства.

Крім того, у цих законах визнається юридична сила електронних документів, вимоги до електронного цифрового підпису [11].

Виходячи з того, що було прийнято Закони України «Про електронний цифровий підпис» та «Про електронний документообіг», і їх положення не суперачать, а навпаки підтримують та розвивають норми Типового закону, можна стверджувати, що мети створення цього міжнародного документа - досягнуто.

Відповідно до Постанови ВР України Про приєднання України до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 р., Україна є її членом [5]. Рада митного співробітництва - організація, якої було створено в 1953 р. і зараз має назву Всесвітня митна організація. Одночасно з Конвенцією про її заснування, було підписано ще два документи: Конвенція про оцінку товарів у митних цілях та Конвенція з митної номенклатури. Програма діяльності Ради включає:

розробку рекомендацій з метою забезпечення однакового тлумачення та застосування двох конвенцій (номенклатурної та оцінюючої);

виконання функцій, визначених ними, а також посередницьких і примірювальних дій у разі виникнення незгоди або суперечок;

керівництва щодо налагодження співробітництва між митними адміністраціями;

забезпечення єдиних підходів до дозволу на безмитний імпорт;

відшкодування або зменшення мита;

полегшення транспортування товарів, застосування окремих конвенцій, спрощення та узгодження митної документації.

У 1993 р. у м. Аруші в рамках діяльності ВМО було прийнято Декларацію Аруша. Через десять років її було переглянуто (у 2003 р.). Переглянута Декларація Аруша є основним інструментом і найважливішим елементом глобального та ефективного підходу, спрямованого на запобігання корупції та підвищення професійної сумлінності у митній сфері. Декларація Аруша є частиною розширеного пакета інструментів з професійної етики ВМО.

Професійні стандарти ВМО з підготовки митників від 2008 р. визначали необхідність підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу національних митних органів як на внутрішньодержавних, так і на міжнародних засадах було виділено в окремий перспективний напрямок міжнародного митного співробітництва. Тим самим, визначено пріоритетні напрями міжнародного співробітництва з питань професійного навчання державних службовців, які, насамперед, стосуються:

вивчення міжнародного досвіду з формування змісту та організації навчання;

управління професійним навчанням;

розробки концептуальних засад визначення змісту іспитів та методики їх проведення;

розширення практики підготовки навчально-методичних та довідково-інформаційних матеріалів тощо, у тому числі з використанням можливостей інформаційних технологій;

створення за міжнародної підтримки навчальних центрів із питань професійного навчання державних службовців [108].

У 2009 р. ВМО в тісному контакті з національними адміністраціями розробила комплекс заходів, які покликані сприяти подоланню труднощів, викликаних поточною крзою, і забезпечити стабільність функціонування системи міжнародної торгівлі. Пакет вироблених ВМО антикризових заходів складається із двох блоків: Рекомендації митним адміністраціям, що стосуються принципів роботи. Заходи ВМО, спрямовані на сприяння національним митним адміністраціціям у поточній ситуації.

До першого блоку належать такі рекомендації ВМО:

1. Активне використання системи аналізу та управління ризиками й інших інструментів, покликаних спростити принципи міжнародної торгівлі

- ВМО рекомендує митним адміністраціям впровадити або більш активно застосовувати системи аналізу та управління ризиками й інші сучасні інструменти, покликані спростити принципи міжнароної торгівлі, при проведенні процедур митного контролю, що дозволить підвищити їх ефективність і одночасно із цим сприятиме підвищенню швидкості транскордонного товарообігу. Зокрема, ВМО закликає митні адміністрації застосовувати методи контролю в обсязі, пропорційному кількості товарів, які переміщуються, що дозволить уникнути зайвого адміністративного тиску на законослухняних торгових операторів. Таким чином, національні адміністрації повинні зосередити свою увагу на злочинах, пов’язаних з порушенням митних правил, таких як контрабанда, контрафакція, підробка товаросупроводжувальних документів (заниження митної вартості, зазначення невірної країни походження товару тощо), а також діяльність, що становить загрозу суспільної безпеки, а не ставати інструментом розв’язання завдань, обумовлених політикою протекціонізму.

2. Підвищення ефективності двосторонньої взаємодії митних служб

- ВМО пропонує національним митним адміністраціям підвищити рівень інформаційного обміну, що також сприятиме спрощенню міжнародної торгівлі.

3. Тісна взаємодія з національними міністерствами, що визначають політику у сфері торгівлі - ВМО рекомендує митним адміністраціям проводити консультації з державними органами, уповноваженими усфері економічної політики, з питань, пов’язаних з оподатковуванням та інвестиціями.

4. Співпраця з торговими операторами - ВМО пропонує митним адміністраціям встановлювати робочі контакти із законослухняними учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою забезпечення своєчасного інформаційного обміну і прискорення виконання необхідних процедур, що дозволить гарантувати безперервну роботу міжнародного ланцюга поставки товарів. Основним елементом цього співробітництва є використання програм «уповноважених економічних операторів» (УЕО), відповідно до якої економічні оператори, діяльність яких відповідає визначеному набору критеріїв, одержують певні переваги, наприклад, оформляються в прискореному режимі. Ці принципи встановлюються Рамковими стандартами безпеки та спрощення міжнародної торгівлі. Взаємне визнання статусу УЕО сприятиме спрощенню торгівлі протягом усього ланцюга поставки товарів.

5. Комплексне управління кордоном - ВМО рекомендує національним митним адміністраціям координувати свою діяльність з іншими державними органами, уповноваженими у сфері адміністрування кордону, для більш ефективної гармонізації і спрощення процедур.

6. Відстрочення платежів - ВМО пропонує національним адміністраціям застосувати підхід, відповідно до якого законослухняні економічні оператори одержували б відстрочку у сплати митних платежів або ж вносили їх через певний час після випуску товарів у вільний обіг.

7. Гнучкий підхід у роботі з гарантіями (забезпеченням), що надаються - ВМО рекомендує митним адміністраціям розглянути доцільність застосування гнучкого підходу при встановлені критеріїв для лімітів банківських гарантій на час поточної фінансової кризи.

До другого блоку належать такі антикризові заходи, що вживаються ВМО, як:

1. Популяризація заходів, спрямованих на спрощення торгівлі - ВМО продовжить прикладати зусилля у сфері популяризації принципів спрощення і гармонізації митних процедур.

2. Дохийський раунд переговорів ГАТТ/СОТ - будучи єдиною міжнародною організацією, що володіє необхідною компетенцією у сфері митних процедур, ВМО продовжить сприяти групі, відповідальній за проведення переговорів із питань спрощення торгівлі, що діє під егідою ГАТТ/СОТ. Крім цього, експерти ВМО також продовжать брати участь у місіях підвищення рівня інституціонального розвитку, які проводяться під

егідою ГАТТ/СОТ.

3. Інституціональний розвиток - ВМО докладає значних зусиль у контексті сприяння інституціональному розвиткові митних адміністрацій країн, що розвиваються, за допомогою проведення консультацій, діагностичних місій, профільної підготовки кадрів, сприяння практичному застосуванню розроблених ВМО інструментів і надання технічного сприяння при впровадженні заходів спрощення міжнародної торгівлі, покликаних сприяти подоланню труднощів, обумовлених світовою фінансовою кризою.

4. Консультування організацій-донорів - ВМО продовжить консультування організацій-донорів, що є потенційними спонсорами програм інституціонального розвитку, покликаних, крім іншого, сприяти імплементації принципів спрощення міжнародної торгівлі.

5. Проведення досліджень - ВМО має намір продовжити вивчення фінансової кризи для того, щоб здійснювати збір актуальної профільної інформації і пошук нових заходів, покликаних сприяти оздоровленню міжнародної економіки і прискоренню транскордонного товарообігу [79, с. 8].

Окрім конвенцій і стандартів безпеки, як інструмент управління митною справою ВМО активно використовує систему рекомендацій щодо їх імплементації в національне митне законодавство. Особлива увага приділяється стратегічному управлінню та бюджетному фінансуванню програм адаптації митних систем міжнародним вимогам. Система відповідних тренінгів персоналу митниць, а також надання технічної допомоги робить вплив ВМО комплексним.

Найбільш повно вплив м’якого права виражає втілення в законодавство більшості держав світу Рамкових стандартів безпеки та полегшення світової торгівлі. Не виключенням є Україна, яка активно впроваджує положення цього акта.

Рамкові стандарти безпеки та полегшення світової торгівлі передбачають наявність генеральної угоди про мінімальні пільги, які компанії-партнери можуть отримати завдяки статусу уповноваженого економічного оператора. Такі пільги можуть містити в собі прискорене проходження вантажів незначного ризику через митницю, підвищення рівня безпеки, оптимізацію витрат ланцюга поставок товарів за рахунок ефективного вирішення питань безпеки, підвищення репутації організації, розширення ділових можливостей, більш повне розуміння митних вимог і більше тісний контакт між уповноваженим економічним оператором і митною адміністрацією [18].

Рамкові стандарти безпеки та полегшення світової торгівлі встановлюють основні принципи, завдання та напрямки взаємодії митних адміністрацій з уповноваженими економічними операторами. «Друга опора» зазначеного міжнародного документа визначає основні стандарти таких відносин, зокрема це:

1) Партнерство - уповноважені економічні оператори, що беруть участь у міжнародному ланцюгу поставок товарів, здійснюють самооцінку з урахуванням заздалегідь встановлених стандартів безпеки та передової практики для того, щоб їх власні програми та процедури забезпечували адекватні гарантії для вантажів та контейнерів до того, як вони будуть випущені з-під митного контролю у пункті призначення;

2) Безпека - уповноважені економічні оператори використовують у своїй діяльності найбільш ефективні методи забезпечення безпеки;

3) Уповноваження - митні адміністрації спільно з представниками торгового співтовариства розробляють порядок процедури акредитації за критеріями якості, які забезпечуватимуть компанії, що мають статус уповноваженого економічного оператора, відповідні стимули;

4) Технологія - всі сторони зберігають цілісність вантажів і контейнерів за допомогою сприяння у використанні сучасних технологій;

5) Комунікація - митна адміністрація регулярно оновлює програму партнерства «митниця-бізнес» для того, щоб сприяти впровадженню мінімальних стандартів безпеки та найбільш ефективних методів забезпечення безпеки ланцюга поставок товарів;

6) Полегшення - митні адміністрації працюють спільно з уповноваженими економічними операторами для забезпечення максимальної безпеки та полегшення функціонування міжнародного ланцюга поставок товарів, що розпочинається на їх митній території або проходить через неї.

Одним з основних регуляторів міжнародних митних відносин є «Генеральна угода з тарифів і торгівлі». Країни, що приєдналися до Угоди, зберігали значну свободу дій, а саме - правові норми ГАТТ застосовувалися тією мірою, що не суперечила національному законодавству. Таким чином, ГАТТ 1947 стала першою багатосторонньою інституцією для регулювання міжнародної торгівлі, яка сприяла подальшому її розвиткові. За роки існування ГАТТ відбулося вісім раундів багатосторонніх переговорів, ураховуючи Женевський 1947 р., на якому відбулися перші переговори щодо скорочення тарифів і прийнято текст ГАТТ. Перші п’ять раундів стосувалися виключно зниження митних тарифів. Потім розпочався поступовий перенос центру тяжіння переговорів на розробку нових принципів і правил застосування засобів регулювання торгівлі.

Шостий раунд, так званий «Кеннеді-раунд», мав на меті переговори з нетарифних заходів, однак досягнення із цих питань виявилися досить скромними. «Токіо-раунд» 1973 -1979 рр. привів до появи дванадцяти угод із принципово важливих питань Міжнародної торгівлі. «Уругвайський раунд» 1986 - 1994 рр. завершився уклденням 15 квітня 1994 р. Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі. Угода встановлює, що головними цілями СОТ є забезпечення якомога більш вільного режиму торгівлі, створення механізму багатосторонніх переговорів та врегулювання суперечок між її членами [132, с. 24].

Україна зробила перші кроки до Світової організації торгівлі ще на початку 90-х р. ХХ ст. Так, 30 листопада 1993 р. Україна подала до Секретаріату ГАТТ офіційну заявку. У тому ж році Україні було надано статус у країни-спостерігача. Формальним початком процесу приєднання можна вважати створення 17 грудня 1993 р. Робочої групи з приєднання України до ГАТТ. Наступним кроком, відповідно до процедури приєднання, стало подання на розгляд Робочої групи 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України. З 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами-членами ГАТТ/СОТ [65].

З метою забезпечення реалізації державної політики щодо захисту інтересів вітчизняних товаровиробників, створення умов для приєднання України до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та вступу до Світової організації торгівлі (СОТ), проведення переговорів щодо гарантованого взаємного доступу до товарних ринків було затверджено Концепцію трансформації митного тарифу України на 1996 - 2005 рр. відповідно до системи ГАТТ/СОТ [9].

Україна з 2008 р. є членом Світової організації торгівлі, однак шлях приєднання був складним і неоднозначним. Участь у COT - це згода на міжнародну конкуренцію за певними правилами. Для боротьби з можливими обмеженнями конкуренції у COT передбачені певні механізми державного втручання у підприємницьку діяльність. Теперішня участь України у COT дає можливість конкурувати на рівних умовах з іншими країнами-учасницями. Однак, скористатися цією можливістю необхідно таким чином, щоб Україна не лише формально мала доступи до вільного ринку, але й реально конкурувала на ньому з іншими країнами, причому конкурувала на паритетних засадах, застосовуючи адекватні заходи захисту конкуренції [140, c 222].

Крім того, членство в СОТ було обов’язковою умовою для початку переговорів між ЄС і Україною щодо створення зони вільної торгівлі. Членство у СОТ надає Україні можливість користуватися загальними правилами доступу на світові ринку, захисту внутрішнього ринку механізмами вирішення суперечок, надання допомоги вразливим секторам тощо [103, с. 10].

Норми м’якого права, що є результатом певних політичних домовленостей відіграють певну регулюючу роль у здійсненні державної митної справи, і найяскравіше вони виражені у взаємовідносинах України та регіональних митних союзів, а саме СНД та ЄС.

Геополітичне розташування України об’єктивно зумовлює її переспективи в налагодженні тісних і взаємовигідних зв’язків, насамперед з країнами-членами СНД, які мають з нею спільні кордони - Росією, Білоруссю і Молдовою.

В 1993 р. було прийнято Статут СНД, який ст. 5 визначив, що до сфер спільної діяльності належить співробітництво у формуванні і розвитку спільного економічного простору загальноєвропейського і євразійського ринку та митної політики [6].

Питання щодо спільної діяльності у сфері митних відносин вирішує спеціально для цього створений орган - Рада керівників митних служб держав-учасниць СНД, як постійно діючий орган галузевого співробітництва призначений для забезпечення координації взаємодії митних служб держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в області митної політики.

Основними напрямками діяльності Ради є:

визначення пріоритетних напрямів у сфері митної справи держав-учасниць Співдружності;

сприяння зближенню і гармонізації митних законодавств держав-учасниць Співдружності;

координація практичної взаємодії митних та інших зацікавлених національних служб і відомств держав-учасниць СНД за основними аспектами митної політики;

сприяння реалізації прийнятих міждержавних і міжурядових рішень

у сфері митної справи держав-учасників СНД [15].

У процесі здійснення своєї діяльності в цілях практичної взаємодії у сфері митної справи Радою було підготовлено та затверджено 10 лютого 1995 р. Основи митних законодавств держав-учасниць СНД. Відповідно до Основ до сфери митної справи віднесено митну політику, порядок і умови переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів, справляння митних платежів, здійснення митного оформлення та здійснення митного контролю [8].

Крім Основ, які є базовими документами у сфері уніфікації митного регулювання країн-учасниць СНД, існує ще цілий ряд нормативно-правових актів, спрямованих на розвиток співпраці цих країн у митно-правовій сфері. Зокрема, наприклад, укладену 8 липня 1995 р. Угоду про порядок митного оформлення товарів, що походять із митних територій держав-учасників СНД і переміщуваних між ними відповідно до митного режиму випуску для вільного обігу, метою якого стало створення необхідних технічних та інших умов для практичної реалізації режиму вільної торгівлі між цими державами. А режим вільної торгівлі, передбачений відповідною Угодою про створення зони вільної торгівлі в рамках СНД, у свою чергу, припускав звільнення від митних зборів, податків і зборів, що мають еквівалентну дію, й усунення будь-якого роду кількісних обмежень.

У 2007 р. було прийнято Концепцію подальшого розвитку Співдружності незалежних держав та План основних заходів щодо її реалізації, схвалених рішенням Ради глав держав СНД у Душанбе 5 жовтня 2007 р. Відповідно до Плану основних заходів розробляється Стратегія економічного розвитку СНД, в рамках якої митне співробітництво повинно розвиватися з цілої низки напрямків. Один вз цих напрямів - інвентаризація міжнародної правової бази СНД у митній сфері. Основною метою інвентаризації є аналіз ефективності діючих угод, виявлення прогалин у правовому регулюванні, а також усунення існуючих колізій.

Для реалізації цього завдання Радою затверджено План-графік проведення інвентаризації міжнародно-правової бази Співдружності незалежних держав у митній сфері на 2008 - 2009 рр. та утворено експертну групу, яка розпочала свою роботу [19].

Пріорітетним напрямком розвитку державної митної політики є вступ України до ЄС. На шляху до заданої мети між Україною та ЄС було укладено ряд полятичних домовленостей, які якісно змінили методи регулювання державної митної справи та перенесли принципи її здійснення на новий рівень.

У 1999 р. було підписано Спільну стратегію Європейського Союзу щодо України, відповідно до якої, партнерство між Європейським Союзом та Україною повинно грунтуватися на спільних цінностях та інтересах, що є невід’ємним фактором зміцнення миру, стабільності та процвітання в Європі.

Одним із напрямків програми є заохочення розвитку та зміцнення ініціатив з регіонального та транскордонного співробітництва за участю України та сусідніх країн шляхом: цільового використання існуючих програм транскордонного співробітництва, регіональних і міждержавних програм. У цьому контексті особлива увага буде приділятися питанням прикордонного управління, включаючи технічну модернізацію пунктів перетину кордону на державному кордоні України з Угорщиною, Польщею, Румунією та Словаччиною [13].

Розширення Європейського Союзу, яке відбулося у 2004 р., призвело до історичних змін політичних, географічних та економічних умов для України та Євросоюзу. Відповідно було прийнято План Дій «Україна - Європейський Союз». Щодо здійснення митної справи, то були визначені такі напрямки її удосконалення:

1. Розробка та імплементація митного законодавства, що відповідає міжнародним стандартам та стандартам ЄС. Основними засобами реалізації є:

завершення впровадження нормативно-правової бази, необхідної для імплементації Митного кодексу, у відповідності до міжнародно визнаних стандартів, особливо угод СОТ, зокрема що стосується митної вартості, а також у відповідності до митного законодавства ЄС;

здійснення подальшого перегляду Митного кодексу, враховуючи положення законодавства ЄС і раніше надані рекомендації;

впровадження митного контролю, заснованого на аналізові ризиків, та визначення необхідного організаційного забезпечення;

підготовка та введення в дію законодавства у митній сфері щодо митного контролю прекурсорів, контрафактної та піратської продукції, товарів подвійного призначення, предметів культури.

2. Удосконалення функціонування митниці (Customs service). Основними засобами реалізації являється:

спрощення та модернізація митних процедур на кордонах і всередині держави (розроблення підхіду «одне вікно» для всієї документації, пов’язаної із зовнішньоторговельними операціями та контролем, у першу чергу, шляхом активізації співробітництва між усіма службами, що працюють на кордоні;

започаткування механізму постійного інформування та надання консультацій суб’єктам ЗЕД щодо законодавства та процедур здійснення експортних та імпортних операцій;

прийняття та впровадження Політики митної етики на основі визнаних у світі стандартів (Арушська Декларація);

забезпечення підвищення кваліфікації працівників митної служби, посилення комп’ютеризації митної адміністрації, модернізація митних лабораторій [17].

Єврокомісія наприкінці 2008 р. презентувала нову ініціативу «Східне партнерство» в рамках Політики європейського сусідства, якої спрямовано на поглиблення співпраці з Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Г рузією, Молдовою і Україною.

Головною метою Східного партнерства є створення необхідних умов для прискорення політичної асоціації та подальшої економічної інтеграції між Європейським Союзом і зацікавленими країнами-партнерами. Істотне посилення політики ЄС щодо

країн-партнерів досягатиметься шляхом розвитку особливого східного виміру Європейської політики сусідства. Із цією метою Східне партнерство підтримуватиме проведення країнами-партнерами політичних і соціально-економічних реформ та сприятиме наближенню до

Європейського Союзу [23].

Як наслідок у 2008 р. було укладено Протокол про наміри Прем’єр- міністрів України та Республіки Польща щодо взаємодії з метою удосконалення системи інституційного забезпечення європейської інтеграції України. У цьому протоколі сторони домовилися щодо співпраці у процесі впровадження в Україні реформ, спрямованих на досягнення стандартів Європейського Союзу. Для цього, зокрема, сторони домовилися щодо взаємодії експертів та фахівців із питань євроінтеграції, організації навчання та стажування представників українських органів державної влади в Управлінні Комітету європейської інтеграції Республіки Польща тощо [61]. Як видно із самого формулювання тексту Протоколу про наміри від 28 березня 2008 р., суб’єкти, які підписали цей акт, однозначно не встановлювали жодних обов’язків для протилежної сторони, а лише окреслили загальний напрямок роботи, основну мету співпраці. З іншої ж сторони, це прояв правотворчості таких суб’єктів, оскільки підписання такого Протоколу надає державам, які його підписали, право звертатися до іншої держави для отримання думки експерта чи проведення навчальної програми з питань євроінтеграції із посиланням на цей Протокол. Саме тому Протокол про наміри від 28 березня 2008 р., поряд з іншими аналогічними за своєю правовою природою документами (такими як: Декларація про співробітництво між Міністерством закордонних справ України та Міністерством закордонних справ Республіки Болгарія у галузі європейської та євроатлантичної інтеграції від 14 квітня 2004 р., Спільна заява Міністра Закордонних справ Литовської Республіки П. Вайтекунаса та Міністра закордонних справ України Б. Тарасюка щодо співробітництва з виконання Плану дій Україна - ЄС від 11 жовтня 2006 р., Меморандум між Міністерством закордонних справ України та Міністерством закордонних справ Республіки Білорусь про взаємодію у реалізації взаємовигідних проектів в рамках ініціативи Європейського Союзу «Східне партнерство» [61], є одним із яскравих прикладів актів «м’якого права» у сфері інтеграції України до Європейського Союзу. Більше того, вищезгадані акти «м’якого права» є такими як на рівні міжнародного правопорядку, так і на рівні внутрішнього законодавства України.

Першим рамковим документом, що запроваджує новий інституційний механізм, є Порядок денний асоціації (ПДА), ухвалений 8 червня 2009 р. на засіданні Ради з питань співробітництва. Слід особливо зазначити, що ПДА набуває характеру «підготовчого» документа до запровадження асоціації. Основним завданням ПДА є забезпечення підготовки та реалізації майбутньої угоди про асоціацію до набрання нею чинності [25].

Положення ПДА є правовим засобом імплементації угоди про асоціацію, будучи яскравим прикладом застосування норм мягкого права [83].

Порядок денний асоціації чітко визначає правові підстави щодо укладання угоди про асоціацію (ст. 217 Договору про функціонування Євросоюзу). Цим документом закріплено також принцип політичної асоціації та економічної інтеграції, що був уперше відображений у політиці Східного партнерства.

На виконання завдань, викладених у ПДА, створюється власний інституційний механізм його імплементації. Цей інституційний механізм являє собою Спільний комітет на рівні вищих посадових осіб сторін (розд. 1 та розд. 9 ч. ІІІ ПДА) [25].

Ряд важливих домовленостей політичного характеру, що ругулюють митну справу в Україні, було прийнято на основі укладення двохсторнніх міжнародних документів. Зокрема можна виокремити такі.

Меморандум про порядок надання взаємодопомоги між Державною митною службою України і Державним митним комітетом Азербайджанської Республіки являється тлумаченням норм угоди між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в митних справах, підписаної 24 березня 1997 р. У ньому визначається порядок надання запитів щодо інформації про товари, які оподатковуються оподатковуваним високим митом, значних заниженнях митної вартості, а також обмін списками товарів, стосовно яких, застосовуються заборони й обмеження імпорту або експорту [20].

Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Велика Британія і Північної Ірландії про адміністративну взаємодопомогу між митними службами. Учасники, через свої Митні Адміністрації надають один одному взаємну допомогу:

з метою забезпечення належного виконання митного законодавства; запобігання, розслідування та припинення порушень митного законодавства [21].

Протокол між Державною митною службою України та Національним митним агентством Республіки Болгарія про реалізацію Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Болгарія щодо співробітництва у митних справах визначає заходи з координації митного контролю та обмін інформацією здійснюються Сторонами у межах їх компетенції та можливостей і відповідно до чинного законодавства держав [14].

У 2014 р. було підисано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами - з іншої. Відповідно до цього міжнародного документа встановлюються:

нові принципи надання пільг і преференцій;

нові умови сплати мит, зборів та інщших платежів;

застосування заходів нетарифного регулюваня;

вирішення спорів; тощо.

До цієї угоди додається Протокол про надання адміністративними органами взаємної допомоги у вирішенні митних питань [30].

У цій частині наукової роботи було здійснено аналіз використання норм м’якого права в регулюванні державної митної справи з часів входження України у СРСР. Так, як практика митного регулювання у багатьох зарубіжних країнах демонструє послідовний відхід від «суверенної законотворчості» митних питань, Україна має наслідувати ці тенденції.

Крім того, було виокремлено дві групи норм м’якого права, які певним чином впливають на державну митну справу в Україні: ті, які містяться в рішеннях міжнародних організацій, та ті, що є результатом певних політичних домовленостей. Останні найбільш виражені у взаємовідносинах України та регіональних митних союзів, а саме СНД та ЄС. Геополітичне розташування України об’єктивно зумовлює її переспективи в налагодженні тісних і взаємовигідних зв’язків, насамперед з країнами-членами СНД, які мають з нею спільні кордони - Росією, Білоруссю і Молдовою. Проте пріорітетним напрямком розвитку державної митної політики є вступ України до ЄС. На шляху до заданої мети між Україною та ЄС було укладено ряд полятичних домовленостей, які якісно змінили методи регулювання державної митної справи та перенесли принципи її здійснення на якісно новий рівень.