§ 1. Перетворення грошей в капітал. Механізм створення додаткової вартості
Теорія капіталу є однією з найважливіших складових економічної теорії. Економічний зміст даного поняття різними авторами трактується по-різному.
Визначення капіталу, виходячи із його матеріально-речового змісту.
А. Сміт, Д. Рікардо й інші класики політекономії ототожнювати капітал із накопиченою уречевленою працею, запасом (машин, сировини, інструментів, грошей, життєвих благ тощо). При цьому А. Сміт до капіталу відносив лише ті запаси, що призначені для наступного виробництва і приносять дохід. В сучасних речових трактуваннях капітал являє собою запас виробничих благ, призначених для виробництва інших товарів.Грошова концепція пов’язує капітал із грошима, цінними паперами, фінансовими ресурсами.
Водночас у різних тлумаченнях змісту капіталу в країнах Заходу є спільна риса — капітал є джерелом доходу для його власника. А. Маршалл у цьому зв’язку писав, що майже кожне відоме історії вживання терміна «капітал» більш-менш приблизно відповідало застосуванню терміна «прибуток», майже в кожному випадку застосування терміна «капітал» розглядається як частина майна людини, із якого вона сподівається мати прибуток. А тому капітал охоплює усе, що призначене для торговельно- промислових цілей, чи то машини, сировина або готові вироби, театри і готелі, сімейні ферми і будинки, але не меблі чи одяг, які знаходяться у власності тих, хто їх використовує. Оскільки повсюди прийнято вважати, що перші приносять, а другі не приносять дохід, про що свідчить і практика інспекторів по податках на дохід.
Отже, капітал являє собою певну цінність, благо, яке приносить його власнику впродовж: тривалого часу дохід.
При цьому джерелом доходу може бути не тільки «фізичний капітал», а й «людський капітал». Під ним розуміють витрати (інвестиції в людину), що сприяють збільшенню фізичних та розумових здібностей людини, а відповідно її доходів (загальноосвітня і професійна підготовка, піклування про власне здоров’я тощо). Величина «людського капіталу» оцінюється потенційним доходом, який він здатний принести при його використанні.
Значного поширення набуло визначення сутності капіталу як одного із виробничих факторів, що поряд із землею і працею приносить дохід. Основоположником такого підходу вважають Ж. Б. Сея (Франція).
Соціально-економічний підхід до визначення сутності капіталу характерний для марксистського напряму політекономії. У процесі розвитку відносин обміну гроші стають загальним втіленням багатства. Поступове поглиблення спеціалізації, розподілу праці і зростання масштабів товарного виробництва призводить до подальшого відділення виробництва від споживання. Безпосередньою метою виробництва стає не виробництво для споживання, а виробництво для ринку. Ринок підпорядковує виробництво. Стимулом до виробництва стає зростання вартості. Це самозростання вартості може забезпечити тільки праця людини. Виробництво починає носити подвійний характер. З одного боку, слід створювати споживні вартості, конкретні матеріальні блага чи послуги. Але з іншого — виникає проблема отримання при цьому вартості більшої, ніж величина авансованої на виробництво вартості (коштів). Відбувається поступове перетворення грошей в капітал.
Рух капіталу завжди починається з грошей, але гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли використовуються не для обміну, а для отримання прибутку. Тоді формула грошового обігу Т-Г-Т перетворюється на загальну формулу капіталу.
Капітал — це самозростаюча вартість. Загальна формула капіталу:
Г - Т - Г\