Фактори, що впливають на створення джерел митного права України: зовнішні та внутрішні

Орієнтація державної влади України на європейські та світові цінності впливає на формування нового правового мислення. Це, у свою чергу, сприяє удосконаленню механізмів правового регулювання державної митної справи.

Утворення права - це складний, тривалий, багатофакторний соціальний процес формування (виникнення, розвитку і зміни) норм права, що починається з узагальнення соціальних відносин, поведінки, договорів тощо, в яких відображаються потреби й інтереси більшості населення відповідно до його розуміння свободи, рівності і справедливості, і завершується наданням їм певної форми (джерела) права з визначеним державним забезпеченням (реалізацією, охороною, захистом) [126, с. 204].

Н.М. Крестовська та Л.Г. Матвеева визначають правоутворення як процес, який включає виникнення потреб суспільства у врегулюванні певних відносин і актів поведінки, їх усвідомлення, формулювання і юридичне оформлення у вигляді правових норм. Процес правоутворення відбувається безперервно, оскільки постійно виникають нові види суспільних відносин, нові суб’єкти вимагають визнання свого права, а старі - розширення або зміни своїх правових можливостей [85, с. 258].

Нормотворчі акти, насамперед закони, фіксують досягнутий рівень розвитку права, проте поступово застарівають, вимагають змін. Як тільки право, збагачене новими соціальними відносинами та їх нормативами, переростає рамки кодексів, законів, воно їх ламає. Настає пора створення нових законодавчих актів, нормативно-правових договорів, появи правових прецедентів, якими не тільки закріплюються нові позитивні правові відносини і гальмуються негативні, але й стимулюється подальший розвиток фактичних відносин у прогресивному напрямку. Отже, відбувається поступова трансформація фактичних соціальних відносин у правовідносини, соціальної поведінки у правозначущу поведінку; договорів, не передбачених актами законодавства і укладених на власний розсуд, на офіційно санкціоновані тощо.

Державі належить відповідальна роль у закріпленні, санкціонуванні і встановленні права - законодавчій і підзаконній нормотворчості. Вона: санкціонує норми-звичаї, норми моралі, релігії; уточнює і конкретизує загальні правила поведінки; узагальнює і визнає повторювані нові суспільні (економічні, політичні, культурні, технічні) відносини; встановлює процедури їх реалізації; визначає заходи примусу до правопорушників;

формулює права й обов’язки людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів тощо.

Різні країни мають свої особливості формування права. Можна виокремити такі основні етапи (рівні) утворення права в державно-організованому суспільстві:

1) матеріальний - вплив природних (географічних, кліматичних та інших), культурних, релігійних, економічних, політичних факторів на формування права (право відображає відносини, що фактично склалися або складаються в суспільстві, соціальну дійсність);

2) ідейний (гносеологічний) - генезис і розвиток права у формі правосвідомості, правових ідей, концепцій, теорій, доктрин, тобто в неінституціональних формах, коли «відображені» у праві суспільні відносини і соціальна дійсність відволікаються від своєї матеріальності, знеособлюються, стають ідеальними зразками, стандартами і моделями, нормативами;

3) інституційний - діяльність державних і громадських органів, інституцій (органів держави і місцевого самоврядування), що офіційно наділені повноваженнями санкціонувати або встановлювати норми права, тобто об’єктивувати їх у визначені форми права (ідеальні зразки і моделі, нормативи, що сформовані в суспільстві та здатні набувати певної форми завдяки залученню вироблених для цього нормотворчих процедур);

4) формальний (юридичний) - результат процедурно-процесуальної діяльності уповноважених органів з надання юридичної сили правилам поведінки (санкціонування існуючих чи встановлення нових), це етап (рівень) об’єктивації їх у формальних джерелах права (нормативно- правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, релігійно-правовий текст, правова доктрина) та їх наступної реалізації.

Кожному з етапів (рівнів) правоутворення властиві відповідні нормотворчі фактори [126, с. 205]. Джерело права в генетичному розумінні характеризують як умови формування права, тобто фактори правотворчості, так і загальнолюдські цінності, що безпосередньо впливають на процес формування та функціонування права [70, с. 165]. Поява нових джерел права зумовлена внутрішніми і зовнішніми (міжнародними) факторами. До внутрішніх факторів О.Ф. Скакун зараховує:

менталітет народу; правосвідомість; правову культуру; економічні відносини; державно-управлінську структуру.

Зовнішні фактори, на думку вченої, виявляються в гармонізації законодавства, імплементації норм міжнародного гуманітарного права в національне право, використанні прецедентної практики Європейського Суду з прав людини та ін. [126, с. 207].

Інші теоретики права до факторів, що обумовили появу права, зараховують матеріальні (потреби суспільства, обумовлені соціально - економічними потребами його розвитку) та ідеологічні (система уявлень суб’єктів про те, яким має бути право). Мета, зміст та результати правотворчої діяльності обумовлюються різного роду особливостями, що об’єктивно існують у суспільстві в різних сферах відносин [70, с. 165]. Не виключенням є сфера митних правовідносин.

З іншої точки зору, фактори, що впливають на розвиток джерел права, можна розглянути як сукупність матеріальних, ідейних, інституційних джерел права, що формують формальні джерела права (форми вираження і закріплення норм права).

Матеріальні джерела права являють собою сукупність природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших правотворчих факторів об’єктивного характеру, які обумовлюють виникнення, розвиток та зміст права.

Інституційним джерелом права у найбільш широкому, загальному розумінні визнається держава, державна влада, у силу того, що саме держава опосередковує зв’язок права з об’єктивно існуючими суспільними відносинами та надає правовим установленням загальнообов’язкового характеру. У більш вузькому зрозумінні інституційним джерелом права є правотворча діяльність держави через уповноважені органи, що спрямована на встановлення або санкціонування норм права.

Існує твердження, що для суб’єктів, які встановлюють правові норми, і для суб’єктів, які їх застосовують, фактори формування джерел права є різними. Так, у разі правотворчості факторами формування джерел права є: юридичний мотив, суспільні відносини, що мають правову природу, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, конституція, міжнародно-правові угоди, загальнолюдські цінності, правова культура та правосвідомість. В іншому разі, для суб’єктів, які здійснюють правозастосовну діяльність факторами формування джерел права можуть бути юридична практика, юридична наука тощо [32].

Митному праву властиві особливості процесу правоутворення та характерні фактори, що впливають на формування його джерел. У першу чергу, слід зазначити, що сутність здійснення державної митної справи безпосередньо пов’язана з переміщенням через митний кордон, при цьому, регулювання митних відносин неможливо здійснювати ізольовано від загальновизнаних міжнародних стандартів.

Класифікація факторів - це розподіл їх за групами залежно від загальних ознак, що дає можливість точніше оцінити місце та роль кожного фактору [80]. Доцільно поділяти фактори, що впливають на формування джерел митного права на внутрішні (сукупність чинників, які виникають у межах держави) та зовнішні (сукупність чинників, які виникають у межах декількох держав, їх союзів, міжнародної спільноти взагалі).

Структура внутрішніх факторів включає:

економічні фактори визначають загальний стан економіки країни, особливості її економічної системи, особливості розвитку окремих галузей економіки, програми уряду щодо захисту внутрішнього ринку та окремих його сфер, екологічної безпеки країни;

політичні фактори, обумовлені змістом і функціями митної політики. Наприклад, С.В. Ківалов та Б.А. Кормич визначають митну політику як певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів і захисту національних інтересів, а також національної безпеки держави в зовнішньоекономічній сфері [78, с. 256]. Продуктом митної політики, що відображає специфіку саме цього виду політики, є зняття або створення перешкод на шляху діяльності осіб щодо задоволення індивідуальних або певним чином об’єднаних інтересів. Правовою формою втілення таких перешкод є норми митного законодавства. Різновиди перешкод - фізичні, технічні, фіскальні бар’єри.

ідеологічні фактори формування джерел митного права є динамічними, вони постійно змінюють позитивне право, залежно від сили зовнішніх впливів певних суб’єктивних інтересів. Насиченість права якимось окремим суб’єктивним змістом після позитивного (нормативного) його закріплення (утвердження) теж розуміється як справедливість. При цьому право - умова самосвідомості, усвідомлення особою себе як суверенну особистість базується на визнанні такими інших людей, а відповідно самозобов’язує у відношенні до прийнятих до себе прав і свобод не тільки в рамках особистої автономії, але і з урахуванням необхідної взаємної зобов’язаності поза суб’єктивними пріоритетами. Відсутність зовнішніх обмежень не дозволяє сформуватися внутрішнім, а значить, в умовах індивідуального самовизначення, особистої автономії, створюється наявність зовнішніх форм зобов’язаності і регламентації. За допомогою об’єктивного чи суб’єктивного наповнення справедливості у праві суспільство має знайти консенсус між усіма існуючими інтересами у даній правовій системі.

соціальні фактори формування джерел митного права включають: суб’єктів суспільно-виробничої (зокрема економічної) діяльності; потреби людей у самовідтворенні шляхом суспільно-виробничої діяльності (індивідуальної, групової або суспільної); суспільно-виробничі відносини, зокрема соціально-економічні і соціально-політичні, що складаються між суб’єктами суспільно-виробничої діяльності у процесі обміну працею, результатами праці та перерозподілу національного багатства; узгоджені та санкціоновані більшістю членів суспільно-виробничих відносин правові правила і норми. Основними соціальними регуляторами правової системи є соціальні норми, соціальні інтереси і соціальні очікування соціальних суб’єктів, завдяки яким формуються їх правосвідомість і правова культура, що зумовлює їх соціальну поведінку і діяльність (правомірну чи неправомірну), функціонування соціально-правових відносин, від яких залежать стан і характер правової системи [107, с. 28].

Зовнішні фактори формування джерел митного права включають членство держави в різноманітних міжнародних організаціях, наявність двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод, участь держави у митних та економічних союзах, підтримка певних міжнародно-правових та економічних санкцій, політика уряду щодо надання преференцій окремим державам, практика укладення модельних законів тощо.

Окремо необхідно зупинитися на використанні модельних законів як фактору, що впливає на формування джерел митного права. Найсприятливішими сферами впровадження модельних нормативних актів є нові та актуальні сфери суспільних відносин, які мають глобальний характер. До таких питань можна віднести врегулювання митних відносин.

Імплементація міжнародних угод може відбуватися як шляхом інкорпорації, так і шляхом трансформації. А виконання директив, поряд із трансформацією їх положень до національного законодавства, завжди вимагає впровадження додаткових норм, спрямованих на конкретизацію та деталізацію відповідних положень директив. Тому цей спосіб імплементації норм директив до положень національного законодавства держав-членів отримав у праві ЄС назву «транспозиції». За зазначених обставин зростає нагальна потреба в гармонізації законодавства цих країн не тільки у міждержавних відносинах, але й у кожній із них. Це зумовлюється потребою створення узгодженого правового простору, який сприяв би всебічному розвиткові економічних, торговельних, культурних, інших зв’язків між країнами та плідно впливав на розвиток прогресивних процесів також у їх внутрішньодержавному житті [84, с. 24].

Відповідно ефективність правотворчої діяльності залежить від врахування цих факторів, а також принципів правотворчої діяльності. Це найважливіший засіб управління суспільством, із точки зору формування стратегії його розвитку, а також показник цивілізованості й демократизації суспільства [70, с. 175]. Тому, виникає необхідність використання модельних законів.

Слід зазначити, що використання модельної нормотворчості привнесло ряд прогресивних новел у національне митне законодавство. Взаємодія українського законодавства та запозичення модельних норм відбуваються як у рамках СНД, так і в порядку співробітництва з Європейським Союзом. Прикладом використання європейського модельного закону є прийняття Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закон України «Про електронний цифровий підпис» відповідно до Директиви 99/93/ЄС Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу від 13 грудня 1999 р. про електронний підпис, відповідають вищезазначеній Директиві, але не ідентичні їй.

Співпраця у рамках СНД на теперішній час вбачається особливо актуальною для України, адже Міжпарламентська асамблея сфокусувалася на вирішенні питань особливо важливих для українського сьогодення, таких як боротьба з корупцією, боротьба з нелегальною міграцією. Особливу увагу в рамках співробітництва СНД та України буде приділено перспективам модельної законотворчості «Про заходи щодо реалізації другого етапу (2012 - 2015 рр.) Стратегії економічного розвитку

Співдружності Незалежних Держав на період до 2020 року» - «Про порядок участі органів місцевої влади в прикордонному співробітництві», «Рекомендації щодо законодавчого забезпечення інноваційного розвитку економік країн Співдружності Незалежних Держав», «Конвенцію про міжрегіональне співробітництво держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (проект)», «Про захист конкуренції».

Так, застосування модельної нормотворчості у процесі формування національного митного законодавства є можливим двома шляхами:

1) створення нормативної бази, використовуючи модельні норми розроблені Міжпарламентською Асамблеєю країн-учасниць СНД;

2) імплементації в національний правопорядок директив ЄС чи прийняття на їх базі відповідних законів чи підзаконних актів. Директиви ЄС є насамперед актами гармонізації національного права та права ЄС.

Одним із способів гармонізації у цьому разі є транспозиція директив ЄС до національного законодавства асоційованих країн через посилання на ці акти або їх внесення до додатків до Угоди про Єдиного економічного простору чи постанов такого органу асоціації, як Спільний комітет (ст. 7). Г армонізація національного права асоційованих країн із правом Євросоюзу здійснюється шляхом імплементації положень директив ЄС до їх національного правового поля. Залежно від сфер, в яких здійснюється гармонізація, відповідні положення мають характер як «твердих», так і «м’яких» зобов’язань сторін. Визначення таких галузей, як правило, враховує особливості відносин із конкретною країною.

Другою формою гармонізації національного права з модельним є використання модельного законодавства Співдружності Незалежних Держав. Статут Співдружності передбачає, цілями якого є всебічний і збалансований економічний і соціальний розвиток держав-членів в рамках загальноекономічного простору, міждержавна кооперація та інтеграція, забезпечення прав та основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Співпраця в економічній, соціальній і правовій сферах передбачає координацію соціальної політики, розробку спільних соціальних програм і заходів щодо зниження соціальної напруженості у зв’язку з проведенням економічних реформ.

Проте, саме використання результатів модельної правотворчості було покликано вирішити подвійну задачу: з одного боку, уніфікувати тією мірою, якою це вбачалося за можливе, законодавство країн-учасниць СНД, а, з іншого - подолати радянські застарілості в законодавстві, спираючись на власний та міжнародний правовий досвід та з використанням правової техніки, що є спорідненою для всіх держав-членів [72, с. 65].

Модельні акти, як правило, розробляються міжнародними організаціями, рідше - державами, і потім пропонуються законодавчим органам різних країн як зразок, на основі якого може бути прийнято той або інший правовий документ. Ю.А. Тихомиров як особливий різновид модельних актів називає доктринальні законопроекти, підготовлені науковими колективами або окремими фахівцями. Однак такі проекти навряд чи привернуть увагу держав, якщо не одержать підтримки (у тій або іншій формі) якої-небудь авторитетної міжнародної організації. При цьому у більшості випадків жодна держава не пов’язана «a priori» зобов’язанням використовувати цю модель.

Г оловна властивість модельних актів - це те, що вони є своєрідним мостом між нормами міжнародного і внутрішнього права, вплітаються в тканину названих нормативних систем. Модельні закони безпосередньо вбирають у себе принципи, норми міжнародного права, переводячи їх у нормативно-концентрованому вигляді в національні законодавчі акти. Їм властивий рекомендаційний характер, що не виключає імперативних норм, визнаних у порядку добровільних самозобов’язань [68, с. 38].

Модельний закон - це законодавчий акт типового характеру, який містить нормативні рекомендації, а також варіанти можливих правових рішень тих чи інших питань певної сфери суспільних відносин [36, 685].

Модельний нормативний акт - це рекомендаційний закон, що приймається законодавчим інструментом федеративної держави, державним об’єднанням або міжнародними організаціями з метою узгодження нормативної орієнтації суб’єктів законодавчої діяльності відповідного об’єднання.

Виходячи із цього визначення, зовнішня політика України має бути спрямованою на гармонізацію законодавства з іншими державами, на інтеграцію з якими у певній сфері відносин направлено вектор зовнішньої політики. За таких умов модельний нормативний акт у всіх формах його прояву - загальні принципи, основні засади, конвенції, зразковий закон, модель кодексу, основні умови, основні положення - був би просто необхідним інструментом. Водночас зовнішня політика, яка проводиться в Українській державі, є суттєвою перешкодою до використання модельних нормативних актів [68, с. 40].

1.4.