Сутність та ознаки інституту митних режимів у структурі митного права України
Основний Закон нашої держави у ст.1 визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, а у ч.3 ст.2 проголошує її територію в межах існуючого кордону цілісною і недоторканною [1].
У ст.8 Митного кодексу України виключну юрисдикцію України на її митній території віднесено до принципів здійснення державної митної справи [2]. Встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, відповідно до положень ч.1 ст.7 Митного кодексу України, становлять державну митну справу [2]. Митна справа є специфічною діяльністю держави та створених нею митних органів у взаємодії з іншими державними органами щодо забезпечення зовнішньополітичної і особливо зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва [3, с.270]. Комплекс взаємопов’язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митногооформлення п.25 частини першої статті 4 Митного кодексу України визначено як митний режим [2].
Визначаючи місце та роль митних режимів у структурі митного права України, насамперед слід сказати, що система права будь-якої держави не є чимось раз і назавжди усталеним - зміни в економічній, міжнародній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах суспільних відносин обумовлюють необхідність удосконалення правових норм, сприяють трансформації існуючих інститутів і галузей права і детермінують появу нових.
Не є виключенням і митне право. Так, на початку 1970-х років минулого століття у правовій науці обґрунтовувалося існування митного права як особливої підгалузі адміністративного права [4, с.16], однак вже через кілька років починає поступово формуватися думка про те, що згодом, у міру подальшого розвитку правового матеріалу, у цій сфері виникне можливість для виокремлення митного права як самостійної галузі [5, с.54]. На теперішній час існує декілька підходів до місця митного права у системі права України як системі всіх чинних юридичних норм держави, структура якої постає як об\'єктивно зумовлена внутрішня організація права певної держави, яка полягає в єдності і погодженості всіх юридичних норм та в їх розподілі за галузями й інститутами права [6, с.24]. Митне право визначається як комплексна галузь права, яка являє собою систему правових норм різної правогалузевої належності, що встановлюються (санкціонуються) державою і призначаються для регулювання суспільних відносин, пов’язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, стягненням митних платежів, митним оформленням, митним контролем та іншими засобами проведення митної політики як складової частини внутрішньої і зовнішньої політики України [7, с. 8], як самостійна галузь права, яка не є комплексною і має власний механізм правового регулювання [8, с.46-47]. Думка щодо визнання митного права підгалуззю адміністративного права у науковій літературі пов’язується переважно з позицією, яка відстоювалася у 70-90-х роках минулого століття [9; 10], хоча зустрічається і в роботах сучасних дослідників. Так, на думку Ю. М. Дьоміна, митно-правові норми - це великий масив нормативно- правових актів, що відносяться до сфери правового регулювання конкретних, але різної спрямованості суспільних відносин, обмежених рамками митної справи, тому їх треба виділити в окрему підгалузь адміністративного права - митне право [11, с.298].Ми приєднуємося до думки авторів, які вважають митне право комплексною галуззю права.
Аргументами на користь цієї позиції є особливості предмету і методу митного права, перший з яких включає регульовані правом суспільні відносини, які мають переважно державно- управлінський характер, пов\'язуються із здійсненням функцій управління митною справою відповідними уповноваженими органами державної влади, їх посадовими особами, але за галузевою ознакою вони поділяються на три групи: адміністративно-правові, фінансово-правові та договірні (цивільно- правові) відносини [12, с. 60-61]. Безумовно, у теоретичних джерелах існує думка, відповідно до якої до складу предмету правового регулювання митного права належать лише адміністративно-правові та фінансово-правові відносини, перші з них виникають у ході виконання митними органами регулятивної та правоохоронної функції, другі - під час стягнення митних податків і зборів (фіскальна функція) [13, с.3], однак ми підтримуємо позицію, відповідно до якої така аргументація заперечується існуванням відносин, пов’язаних з митною брокерською діяльністю, сутність якої полягає у наданні послуг з декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України (глава 59 Митного кодексу України), зі здійсненням заходів щодо запобігання та протидії контрабанді (глава 66) та низки інших, які мають галузеві ознаки цивільного та інших галузей права.Метод митного права, як аргументовано зазначають Т.О.Коломоєць, С.В.Ківалов, Б.А.Кормич та інші науковці, зумовлений специфікою предмету правового регулювання, є комплексним, поліструктурним, при цьому його
основною, домінуючою є імперативна складова, що обумовлено специфікою діяльності держави у митній сфері, допоміжною - диспозитивна, яка використовується при регулюванні деяких зобов’язальних відносин [14, с. 27; 15, с.6].
Розуміння митного права як комплексної галузі права детермінує відповідний підхід до його структури. Структуру права ми, приєднуючись до точки зору С.С.Алексєєва, розуміємо як будову права, спосіб зв’язку елементів, що його утворюють - галузей, підгалузей, інститутів, норм [16, с.53], яка виступає зовнішнім проявом системи права - об’єктивного об’єднання (поєднання) за змістовними ознаками певних правових частин у структурно впорядковану цілісну єдність, що має відносну самостійність, стійкість та автономність функціонування [17, с.25].
До структури елементів системи права О.Ф.Скакун відносить норми, інститути, підгалузі і галузі права, які є неоднаковими за змістом й обсягом структурними елементами, які логічно об\'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості. Норми права як його первинний елемент складають інститути і галузі права. При цьому під інститутом права вчена розуміє систему відносно відокремлених від інших і пов\'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин [18, с. 211]. У теорії права є й інші визначення правового інституту: так, на думку Д.А.Керімова, правовий інститут є відокремленою у межах галузі права частиною, що становить собою групу правових норм, які регулюють з необхідною деталізацією типові суспільні відносини і в силу цього набувають відносної самостійності, стійкості та автономності функціонування [19, с. 160-161]. Т.Н.Радько розуміє правовий інститут як сукупність (групу) норм права, які регулюють однорідні суспільні відносини і утворюють уособлену, відносно самостійну частину певної галузі права; самостійну і стійку групу правових норм, що регулюють завдяки притаманним їм прийомам однорідний вид суспільних відносин. На підставі аналізу теоретичних підходів він виокремлює наступні ознаки правового інституту: це таке, що склалося на об’єктивній основі правове утворення, яке адекватно відображує певну частину предмета правового регулювання галузі права, що якої він входить; це відносно самостійне правове утворення всередині галузі права, що сформувався в силу однорідності тих суспільних відносин, що лежать в його основі і які викликали необхідність правового регулювання; це стійка група правових норм, об’єднаних стійким і усталеним видом суспільних відносин [20, с.24]. Головною функцією правового інституту С.С.Алексєєв вважає забезпечення цільного, відносно завершеного регулювання певної сфери суспільних відносин, оскільки правовий інститут повинен містити повний комплекс норм, що охоплюють всі істотні моменти регулювання [21, с.120].
Як можна побачити, не зважаючи на деякі відмінності у розумінні сутності інституту права, його невід’ємними ознаками називають групу правових норм, які регулюють однорідні (типові) суспільні відносини, при цьому простежується певна автономність та самостійність такого правового інституту у межах галузі, до якої він входить.
На думку О.А.Кірімової, ефективність правового регулювання суспільних відносин досягається багато в чому не тільки та й не стільки через вдосконалення чинного законодавства, скільки за рахунок поліпшення якості взаємодії всіх структурних елементів системи права і, зокрема, правових інститутів. Вони - елементи галузі права, що забезпечують цілісне, відносно закінчене регулювання певної групи споріднених суспільних відносин. Характерні риси системи права з точки зору її структури, властиві й правовому інституту, співвідносні з галуззю права як особливе до загального. Правовий інститут є необхідною первинною сукупністю юридичних норм, взаємопов\'язаних за предметно-функціональною ознакою і охоплюють конкретні видові суспільні відносини. Ступінь тяжіння правових приписів один до одного не планується заздалегідь, а нові правові інститути не утворюються штучно, бо вони формуються під впливом об\'єктивних соціально-економічних перетворень суспільства [22, с.14].
Однак, з урахуванням предмету нашого дослідження, виникає питання про можливість існування комплексних міжгалузевих правових інститутів. На думку О. Ф. Скакун, інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими, при цьому головне призначення інститутів права - у межах своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання. Відповідно до вказаної позиції вчена пропонує класифікацію інститутів права, які за сферою поширення (або за складом) включають галузеві та міжгалузеві. Іншими класифікаційними критеріями О. Ф. Скакун вважає функціональну роль інститутів права (регулятивні та охоронні інститути), а також субординацію у правовому регулюванні (матеріальні та правові інститути) [23, с.246-249].
Міжгалузевий інститут права розуміється при цьому як міжгалузева підсистема, що є сукупністю відносно відособлених правових норм кількох галузей права, які регулюють певні групи (види) взаємозалежних суспільних відносин [24, с.250].У правовій науці існує позиція, відповідно до якої існування комплексних правових інститутів заперечується, що аргументується порушенням у такому випадку предметної єдності, оскільки кожна галузь права має свій предмет та метод правового регулювання, в той час як виникнення комплексних правових інститутів суперечить об’єктивному розвитку права і більше відповідає суб’єктивній волі законодавця [25; 26]. Разом з тим більш усталеною є думка, відповідно до якої існування комплексних правових інститутів не суперечить існуючому поділу системи права на галузі права та правові інститути, оскільки це лише інша площина вивчення одного і того ж явища - права [28, с.9], яке має об’єктивний характер [27, с. 16; 26, с. 36]. Як слушно зазначають А. Н. Головістікова та Ю. О. Дмітрієв, комплексний (міжгалузевий) правовий інститут об\'єднує схожі, близькі норми, що відносяться до різних галузей права. Слід погодитися з думкою вказаних авторів, що складний взаємозв\'язок суспільних відносин об\'єктивно обумовлює наявність в системі права подібних нормативних утворень. Найбільш великі міжгалузеві (комплексні) правові інститути знаходять своє вираження, як правило, у відповідних галузях законодавства. Так, інститут права власності складається з норм конституційного, цивільного, сімейного, адміністративного та деяких інших галузей права. Так зване морське право являє собою комплексний інститут, що включає в себе норми цивільного, адміністративного, міжнародного і ряду інших галузей права. Існування комплексних інститутів та галузей права пов\'язано з тим, що регульовані правом суспільні відносини можна класифікувати за різними підставами, у тому числі по галузях державної діяльності (охорона здоров\'я, освіта, транспорт, оборона країни тощо) [29, с. 123].
Б.А.Кормич у науковій статті “Митні режими як інститут митного права” визначає митні режими як один із ключових інститутів законодавства в галузі державної митної справи, важливість якого підкреслюється встановленням міжнародних стандартів та навіть безпосереднього міжнародно-правового регулювання деяких з митних режимів (тимчасового ввезення, транзиту), що обумовлює складну структуру правового регулювання митних режимів та надають актуальності та практичного значення науковому аналізу даної проблематики [30, с.88]. Як можна побачити, вчений застосовує одночасно дві категорії: “інститут митного права“ і “інститут законодавства^ які він вживає як синонімічні. На нашу думку, така позиція є цілком обґрунтованою і може бути пояснена існуючим у теорії права розумінням сутності інституту права як сукупності правових норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин, про що вже йшлося вище. Разом з тим, термін “інститут митного права”, на нашу думку, більш відповідає сутності останнього як комплексної галузі права. Безумовно, і інститут права, і інститут законодавства мають своєю первинною основою правову норму, однак останній частіше розуміється як комплекс нормативно-правових приписів, що регулює за допомогою специфічних правових прийомів та засобів певний вид чи сторону
однорідних суспільних відносин [31, с.3]. З цього приводу ми
приєднуємося до думки С.С.Алексєєва, який вважав, що нема потреби вживати термін “інститут“ для позначення підрозділів системи законодавства, оскільки поняття інституту законодавства в принципі співпадає з поняттям інституту права [32, с.105].
На думку Р.Б.Шишки і В.В.Сергієнка, система митного права є інституційною і дворівневою. Інституційність митного права зумовлена наявністю значної кількості нормативних актів, присвячених регулюванню окремих інститутів митного права. Питання про систему митного права є суперечливим, оскільки воно “складено” з норм різної галузевої приналежності. При вирішенні даного питання слід виходити з того, що у формуванні його змісту й систематизації норм визначальна роль належить державі. Згідно із завданнями створення митного права, що відповідає вимогам ринкової економіки, держава формує галузь митного права в тому вигляді, у якому воно необхідно для досягнення мети сучасної митної політики. Митне право структурно складається з Загальної та Особливої частин. Загальна частина митного права включає митні правові норми у яких виражені загальні положення, що стосуються регулювання всієї сукупності суспільних відносин у сфері митної справи. Ми повністю підтримуємо думку Р.Б.Шишки і В.В.Сергієнка, що до складу Загальної частини входять такі митно-правові інститути (сукупності митно-правових норм що регулюють однорідні суспільні відносини в митній справі), які: а) закріпляють мету, принципи й зміст митної справи; б) регулюють правовий статус митних органів; ті, що регулюють державну службу в митних органах і визначають правовий статус посадових осіб митних органів; в) упорядковують правовий статус осіб, які переміщають товари і транспортні засоби через митний кордон; г) визначають форми і методи митної діяльності, серед яких важлива роль належить митно-правовим нормам, що регламентують порядок прийняття актів у сфері митної справи й здійснення інших процесуальних і процедурних дій; ґ) регулюють примус у митній сфері. Особлива частина митного права містить у собі розташовані у визначеному Митним кодексом України порядку і логічній послідовності інститути митного права, зв\'язок між якими об\'єктивно зумовлений самою сутністю та змістом митної справи. До складу Особливої частини, на думку авторів, входять митно-правові інститути, що поєднують такі групи митно-правових норм, що регулюють: а) переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів; б) митні режими; в) митні платежі; г) митне оформлення; ґ) митний контроль; д) валютний контроль; е) ведення митної статистики і ТН ЗЕД. До Особливої частини митного права належать також норми, що регламентують юрисдикційну діяльність митних органів. Ці норми містяться в Митному кодексі України. Вони регламентують дізнання, здійснюване митними органами, і провадження у справах про порушення митних правил, забезпечують їх правильний і своєчасний розгляд. Сюди належать норми, що регулюють службу у митних органах України [33, с. 175].
Інститут митного режиму, на думку І.В.Міщенко, є одним з ключових у митному праві України, оскільки кожен суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, переміщуючи товар через митний кордон, зіштовхується з необхідністю декларувати свій товар, обираючи при цьому найбільш сприятливий йому режим у залежності від мети такого переміщення. Правильний вибір митного режиму - запорука ефективного здійснення зовнішньоекономічної операції [34, с.75].
На підставі викладеного вище можна зробити висновок, що інститут митних режимів являє собою комплексний міжгалузевий інститут права в системі митного права як комплексної галузі права, який містить сукупність відособлених правових норм адміністративного, фінансового, цивільного, господарського, міжнародного та інших галузей права, які регулюють групу взаємозалежних суспільних відносин, що виникають під час здійснення митних процедур відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України, визначення їх правового статусу, умов оподаткування і використання після митного оформлення.
Інститут митних режимів має наступні ознаки: а) в ньому поєднуються властивості публічноправового та приватноправового інститутів, що знаходить своє вираження у поєднанні імперативного і диспозитивного методів правового регулювання, разом з тим структурно переважна кількість норм, що його складають, належить до публічноправових; б) він регулює суспільні відносини, які належать до декількох галузей права (адміністративного, фінансового, цивільного, господарського, міжнародного та ін.), однак предметом регулювання є не вся сукупність вказаних відносин, а лише ті з них, які пов’язані зі здійсненням митних процедур відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України, визначенням їх правового статусу, умов оподаткування і використання після митного оформлення; тобто вказані суспільні відносини відрізняються видовою однорідністю їх соціального змісту; в) адміністративно-правові та фінансово-правові відносини сукупно переважають серед інших видів правовідносин, які є предметом правового регулювання у межах інституту митних режимів; г) відрізняється наявністю загальної юридичної конструкції і принципів, у межах яких умови перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у відповідному митному режимі, обмеження щодо їх використання, застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначаються Митним кодексом України, іншими законодавчими актами України з питань державної митної справи та у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а питання, пов’язані з виконанням необхідних митних формальностей та здійсненням митного контролю товарів, поміщених у відповідний митний режим - виключно Митним кодексом України.
1.2.