§ 1. Сутність і природа страхування як інституту фінансового права

Процеси глобалізації є основою змін у світовій економіці. Вони активно впливають на формування та характер функціо­нування сучасного світового ринку.

Страхування традиційно досліджується як специфічна фінан­сова послуга, що забезпечує оцінку та страхування ризиків і фінан­сового відшкодування втрат від їх настання. Аналіз ролі страху­вання в ефективному розвитку фінансової системи держави та її стабільності набуває все більшого значення в сучасних умовах.

Розвиток страхування необхідно розглядати у загальному контексті еволюції національних та глобальних фінансових систем. На них впливають високі темпи розвитку та лібералізації національних і міжнародних фінансових ринків, міжнародна фінан­сова інтеграція, циклічні та кон’юнктурні коливання, нестабільність міжнародних товарних і фінансових ринків, періодичні зовнішні шоки для національних економік. Вказані процеси актуалізують необхідність забезпечення ефективності та стабільності національ­них і глобальних фінансових систем. Тому посилюється потреба в ефективному та збалансованому розвитку страхування у фінансовій системі, його ролі у забезпеченні фінансової стабільності¹.

Система ринкових відносин в Україні, розвиток національного страхового ринку обумовлюють необхідність удосконалення право­вого регулювання страхової діяльності і визначення в ній ролі держави як суб’єкта, що виконує обов’язки щодо захисту майнових та особистих інтересів фізичних і юридичних осіб.

Загальновідомою є теза про те, що сутність будь-якого соціаль­ного явища можна зрозуміти лише тоді, коли функціонування його розглядається в контексті загального історичного процесу. Тому, щоб правильно зрозуміти і дослідити сучасний стан страхування в Україні, важливо вивчити історію його розвитку.

Страхування як одна з головних складових світової фінансової системи має досить давню історію. Воно пройшло шлях, який вимірюється тисячоліттями, зазнавши за цей час суттєвих змін. Цей факт обумовив розгляд етапів розвитку страхування. У юридичній літературі вчені виокремлюють різні етапи розвитку страхових відносин.

Розглядаючи страхування як складову фінансової системи, до­цільно виокремити три етапи його формування: 1) перерозподільне страхування (неприбуткове: в натуральній, а в подальшому - у грошовій формі). Цей етап починається від античності та триває до XVI ст.; 2) страхування як вид підприємницької діяльності (XVII­XIX ст.ст.); 3) страхування як функція фінансового посередника (кінець ХХ ст. і до сьогоднішнього часу).

У ХХІ ст. страхування ввійшло як одна з найбільш розвинених та ефективних сфер діяльності. Про це свідчать суми надходжень страхових премій, які у світі щороку зростають швидше ніж валовий внутрішній продукт. Водночас багато дослідників страхової справи справедливо вважають, що рівень розвитку страхового ринку є одним із важливих показників економічного розвитку держави.

З’ясування суті страхування, його основної ідеї є особливо важливим у період реформування економіки, зміни стереотипів мислення, розбудови в Україні нової правової держави. Бажання досягнути якомога більшого економічного благополуччя прита­манне людині від народження й до смерті, воно ж робить її чут­ливою до навколишнього світу та матеріальних благ, що оточують. Проте з часом втрачаються дорогі нам речі, здоров’я, та чи можна компенсувати цю втрату грошовим еквівалентом? Вирішення цього питання можливе, зокрема, за допомогою страхування^{[97] [98]}.

Страхування може бути охарактеризовано як економічна та правова категорія^[99]. В юридичній та економічній літературі визна­чено, що страхування за своєю економічною та юридичною природою є закріпленим у законі способом матеріального відшко­дування збитків, яких зазнала одна юридична чи фізична особа, через їх розподіл між багатьма особами. Таке відшкодування здійснюється за рахунок спеціального централізованого фонду, який знаходиться у віданні страхової організації та утворений за рахунок грошових внесків страхувальників. Таким чином, страхування будується на ідеї розподілу збитків однієї особи на багатьох суб’єктів¹. Його необхідно розглядати як багатогранне, системне явище, а об’єднання в єдине визначення «страхування» усіх його суттєвих аспектів неможливо. Основний зміст цього поняття доцільно розглядати у таких його аспектах, як соціально-еконо­мічний, фінансовий та юридичний.

Як соціально-економічна категорія страхування сьогодні визначається системою економічних відносин, які включають сукупність форм та методів формування цільових фондів грошових коштів та їх використання на відшкодування шкоди при різних непередбачуваних несприятливих явищах, а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій у їх житті.

Економічну сутність страхування у розподілі та перерозподілі грошових коштів вбачають деякі вчені.

Із позиції цільового формування й використання страхових фондів можна дати таке визначення страхуванню: «Страхування - це система обмінно-перерозподільних відносин із приводу формування й використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності»¹.

Аналізуючи сутність страхування, можна дійти висновку про те, що страхування є самостійною економічною категорією поряд з фінансами та кредитом. Ця система економічних відносин включає, по-перше, утворення за рахунок внесків юридичними та фізичними особами спеціального фонду коштів і, по-друге, його використання для відшкодування майнових збитків від стихійних лих та інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання громадянам допомоги при настанні певних подій у їх житті.

Таким чином, страхування як економічна категорія є еконо­мічними відносинами, які включають сукупність форм та методів формування цільових фондів грошових коштів та їх використання для відшкодування шкоди за різних непередбачуваних несприят­ливих обставин (ризиків), а також для надання допомоги юридич­ним та фізичним особам у разі настання певних несприятливих подій.

У юридичній та економічній літературі економічний аспект страхування тісно пов’язується з фінансовим. Загальновідомо, що страхування є, по суті, дійсно фінансовою операцією, відмінною від торгової та промислової, і в той же час воно в загальній народній економіці займає досить важливе місце, що відповідає спус­тошливим наслідкам тих стихійних лих, проти яких воно дає з захист.

Правильним є твердження, що страхування як соціально- економічна та фінансова категорія - це сукупність економічних, фінансових відносин щодо формування цільових фондів грошових коштів, призначених для відшкодування збитків, отриманих через реалізацію певних страхових ризиків (природного, техногенного, соціального та іншого характеру), передбачених законом та (або) ^{[103] [104] [105]} договором, шляхом розподілу розміру збитків між учасниками формування цих фондів¹.

Останнім та ключовим аспектом у характеристиці страхування є правовий.

Українські фахівці в своїх публікаціях здебільшого зовсім не дають визначення поняття страхування або наводять його частинами, роз’яснюючи кожну. Так, існує думка, що страхування є системою особливих грошових відносин, що займають проміжну ланку між фінансовими і кредитними відносинами, це форма «орга­нізації централізованого (в певному масштабі) фонду за рахунок децентралізованих джерел (страхових внесків страхувальників)»^{[106] [107]}.

Окремі вчені визначають страхування як самостійний економічний та юридичний напрямок в науці та практиці, який є регламентованою державою у законодавчих та інших правових актах системою управління фінансових відносин, на основі якої реалізуються певні (страхові) відносини між усіма суб’єктами, які беруть участь у цих правовідносинах^[108].

Таке різноманіття поглядів на страхування обумовлене тим, що в сучасних економічних умовах страхування переважно демонополізоване, але держава контролює і регламентує діяльність комерційних страхових установ. Проте у цьому виданні мова також йде про обов’язкове державне страхування, яке здійснюється примусово за рахунок зборів податкового характеру. Коло цих страхових відносин - це вид фінансових перерозподільних відносин. Така точка зору на обов’язкове державне страхування притаманна фахівцям фінансово-правової науки.

Отже, можна стверджувати, що страхування розглядається юристами як правовідносини, як категорія фінансового права з влас­тивими лише їй особливостями, формами, принципами і функціями.

Нормативне визначення страхування, яке відображає його сутність, наводиться у ст.

Також термін «страхування» закріплено у ч. 1 ст. 352 ГК України - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Законодавець ототожнює «страхування» та «страхову діяль­ність», що є досить спірним. Поняття «страхування» значно ширше, ніж поняття «страхова діяльність». Термін «страхування» включає всі елементи, які стосуються страхових відносин (об’єкт, предмет, метод, суб’єкт та інші ознаки). Натомість термін «страхова діяльність», яка спрямована на створення, надання та супровід своїх послуг, стосується лише діяльності спеціально уповноважених державних організацій та страховиків. Отже, вони своїми діями приводять в рух безпосередній механізм страхування, це є підтвердженням того, що термін «страхування» є ширшим за термін «страхова діяльність». Ці поняття співвідносяться одне до одного як ціле та частина цілого, а тому їх не можна ототожнювати між собою^[109].

Визначаючи страхування видом тільки цивільно-правових відносин, законодавець виявляє певну непослідовність. ГК України містить, зокрема, § 2 гл. 35 ГК України, який має назву «Страхування», а ст. 352 ГК, розташована у зазначеному параграфі, відповідно має назву «Страхування у сфері господарювання». Враховуючи ту обставину, що відповідно до ст. 1 ГК України регулює господарські відносини і містить статті, положення яких спрямовані на врегулювання відносин у сфері страхування, визначення страхування у ст. 1 Закону видом тільки цивільно- правових відносин видається не зовсім коректним і виправданим¹.

З метою удосконалення законодавчого визначення поняття страхування доцільно визнати страхування не видом цивільно- правових відносин, а більш широким поняттям «відносини»^{[110] [111] [112]}. Отже, страхування як правову категорію вчені визначають як відносини щодо захисту інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, сформованих із сплачених ними страхових внесків^[113]. Відносини з приводу страхування мають складний зміст, оскільки охоплюють різнорідні відносини як цивільно-правового, так і фінансово- правового характеру.

Сучасні дослідники страхування у науці фінансового права визначають страхування як врегульовані нормами фінансового права відносини з приводу формування страхових фондів шляхом сплати платежів зацікавленими особами та використання грошового фонду з метою відшкодування збитків в особливо обумовлених випадках^[114]. Страхування, яке здійснюється у процесі формування, розподілу та використання публічних фінансових ресурсів, має виключно примусову правову природу, оскільки здійснюється за рахунок обов’язкових зборів. Воно охоплює рух фінансових ресур­сів від страхувальників до страховиків, а потім при настанні певних обумовлених законом подій від страховиків до страхувальників. Отже, в процесі руху страхових коштів вони можуть накопичува­тися і складати окремі грошові фонди у фінансовій системі держави. Проте рух цих коштів, повноваження задіяних суб’єктів регламен­туються колом фінансово-правових норм, оскільки за об’єктом правового регулювання - це державні фінансові ресурси.

Таким чином, страхові правовідносини сучасного періоду сформувалися під впливом тривалого світового досвіду і мають складний зміст. Спочатку страхові внески не мали систематичного характеру і здійснювались переважно у натуральній формі, а коло ризиків, на випадок яких укладалися страхові угоди, було досить звужене (наприклад морських). На більш пізніх етапах спектр страхових послуг розширювався за видами і підвидами, з’явилася полюсна форма страхових послуг¹.

Незважаючи на те, що з часом форми і методи страхування змінились під впливом розвитку економіки та суспільних відносин, їх можна розглядати як прообраз державних і ринкових форм страхування, які по-новому формуються і розвиваються сьогодні в Україні.

Нині в Україні функціонує поряд із державними установами, страховими компаніями низка посередницьких та інших організацій, причетних до страхової справи. Раніше був спеціальний орган - Укрстрахнагляд, який здійснював державний контроль за дотри­манням чинного законодавства на страховому ринку^{[115] [116]}. ЗУ «Про страхування» було визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд: Укрстрахнагляд, утворений 17.09.1993 р. Він був центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковувався КМ України та за своїм статусом мав ранг Державного комітету України. У процесі адміністративної ре­форми функції Укрстрахнагляду було покладено на Мінфін України.

Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику у сфері страхування. Україна лише з 1992 р. почала активно залучатися до міжнародної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні.

Показники рівня розвитку страхування (страхові премії до ВВП) в Україні є досить суперечливими - рівень ризикового страхування дещо перевищує показники Східної Європи, тоді як рівень страхування життя значно відстає не тільки від середньо­європейського рівня, але й від Росії та деяких інших країн СНД. Значною мірою це обумовлено пріоритетом банківської системи у залученні заощаджень та відносною нерозвиненістю фінансового ринку¹. У Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року підкреслювалося, що обсяг страхових виплат (відношення суми страхових виплат до суми страхових платежів) щороку неухильно зменшується. Так, у 2000 році він становив 19,1%, у 2004 - 7,9%^{[117] [118]} Це свідчить про розвиток негативних тенденцій на національному страховому ринку, оскільки світова практика вважає ситуацію на такому ринку незадовільною, якщо рівень виплат нижчий за 70%^[119] (рис. 2, 3).

Держава бере активну участь у нарадах страхнаглядів світу, що регулярно відбуваються за участю Організації економічного розвитку та співробітництва, дедалі тісніше співпрацює з іншими міжнародними організаціями. Розвинуті країни - члени ЄС -

Рис. 2. Структура чистих страхових премій за видами страхування станом на 30.09.2013 р. (млн грн)¹

застосовують максимально ефективні методи державного регулю­вання, що установлюються відповідними директивами. Країна, поступово стаючи повноправним членом найавторитетніших міжна­родних організацій, опановує методи впливу держави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам^{[120] [121]}.

Подальший розвиток світового ринку страхових послуг перебуває в залежності від збалансованості факторів економічного, політичного, законодавчого, структурного, соціального характеру. Основна мета державної політики бачиться у створенні сприятливих

Рис. 3. Структура чистих страхових виплат за видами страхування станом на 30.09.2013 р. (млн грн)

умов для адаптації досвіду розвинутих ринків страхування. Пріоритетні напрямки діяльності страхових компаній пов’язані з нарощуванням статутних капіталів, ефективністю здійснюваних інвестиційних проектів і диверсифікації грошових фондів, орієн­тацією на укладання дострокових договорів страхування і розши­рення асортименту страхових послуг, комплексністю надаваного страхового захисту, співробітництвом страховиків^[122].

Незважаючи на різноманіття страхових компаній та видів страхових послуг, що ними надаються, переважну більшість послуг надають за обов’язковими видами страхування, а тому механізм захисту інтересів страхувальників має бути реалізований через пору­чительство держави. Оскільки такі суспільні відносини складаються за участю держави, мають примусовий характер реалізації і здійс­нюються з метою соціального захисту громадян, ці відносини потрібно називати публічними страховими правовідносинами, тобто відносини у сфері надання обов’язкових страхових послуг можна віднести до публічних.

Виступаючи необхідною умовою розвитку фінансової системи і гарантом забезпечення стабільності держави, публічне страхування стає невід’ємною її функцією, що дозволяє завдяки компенсаційним виплатам мінімізувати економічні збитки.