Поняття норми права.

Важливу роль у формуванні права, поряд із звичаями, у країнах азійського континенту відіграють норми релігії (релігійно-традиційні правові системи: Іран, Ірак).

У деяких державах Африки, Латинської Америки право формувалося на основі норм-звичаїв і традицій общинного побуту (традиційно-общинне право) - традиційно-общинних правових систем.

3 розвитком писемності, поряд зі звичаєвим правом, у країнах континентальної Європи виникли норми права. До них належали юридичні норми, встановлені актами короля, князя, їхніми чиновниками, які іменувалися законами (законодавче право) - у Франції, Іспанії, Австрії, Німеччині (романо-германський тип правових систем).

Основними ознаками системи права є цілісність, єдність і взаємозв’язок юридичних норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких утворюється система права, взаємно узгоджені та цілеспрямовані. Система права складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно об’єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості.

Норма права - це правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується компетентними суб’єктами, має загальнозначущий, загальнообов’язковий, формально визначений та представницько-зобов’язальний характер, є специфічною мікросистемою, гарантується (охороняється) державою, врегульовує найважливіші суспільні відносини. Норма права - це первинний елемент права, за допомогою якого відображається і закріплюється найпростіше правило юридично значущої поведінки\'³³.

^га Ромашов P. A., Пархоменко H. M., Легуша С. M. Теорія держави і права: Навчальний посібник / За заг. ред. професора P. А. Ромашова та старшого наукового співробітника H. M. Пархоменко. - K.: KHT, 2007. - C. 89.

Процес формування і реалізації права, законодавства, всі юридичні поняття, конструкції, теорії в своїй основі безпосередньо чи опосередковано мають юридичну норму.

Норми права в системі права логічно розподіляються за галузями, підгалузями та інститутами. Норми галузей права - будівельний матеріал, із якого складається певна галузь законодавства.

Об’єктивне право і норма права співвідносяться як ціле і його частина, а точніше - як система та її елемент. При цьому, зрозуміло, не можна ставити знак рівності між властивостями права в цілому і властивостями н елемента - норми права (так само як, наприклад, властивості та якості будинку не можуть бути зведені до якостей і властивостей елементів, з яких він складається).

Властивості (якості, ознаки) норми права визначаються двома началами:

а) належністю норм права до норм соціальних;

б) юридичною природою норм права.

Належність до соціальних норм обумовлює такі якості норми права:

1. Вона є правилом поведінки людей в суспільстві.

2. Має якість нормативності - є типовим масштабом (еталоном, зразком) поведінки:

а) коло адресатів визначено типовими ознаками (вік, осудність тощо);

б) розрахована на необмежену кількість однотипних випадків;

в) вступає в дію періодично (кожного разу, коли виникає ситуація, передбачена в гіпотезі).

Юридична природа норм права визначає їх специфічні ознаки:

1. Норма права безпосередньо виходить віддержави або санкціонується

нею.

2. Являє собою державно-владне веління.

3. Охороняється силою держави, можливістю реалізації на основі державного примусу.

4. Норма права - загальнообов’язкове правило поведінки (вона обов’язкова для всіх тих осіб, які є її адресатами незалежно від їх суспільного становища, суб’єктивного ставлення до юридичних розпоряджень).

5- Норма права володіє якістю формальної визначеності:

а) з точки зору внутрішньої організації (внутрішньої форми) вона повинна бути точним, конкретним приписом;

б) в плані зовнішньої форми вона повинна міститися в офіційних джерелах (формах) права (в нормативно-правових актах та ін.).

6. Діє як інтелектуально-вольовий регулятор поведінки. Тут є два аспекти.

7. Норми права, які безпосередньо регулюють поведінку (а таких норм більшість), мають зобов’язальний характер, тобто діють через надання суб’єктам права юридичних прав і покладання на них юридичних обов’язків.

У сучасній юридичній літературі під нормою права розуміють загальнообов’язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав та обов’язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу^[79].

Норма права - це теж нормативна установка, але певним чином оформлена, тобто виражена в законодавстві. Норма права - елемент позитивного права.

Далеко не всі нормативні установки природного права є юридичними нормами. Водночас багато юридичних норм (організаційні, організаційно- технічні, багато процедурних) взагалі не пов’язані або мало пов’язані з природним правом. Володіючи всіма якостями соціальних норм, норми права мають специфічні риси, обумовлені їх нерозривним зв’язком із державою. Поєднуючи в собі властивості загальносоціального та державного впливу на поведінку людей, маючи особливу форму вираження і охорони від порушень, норми права набувають виняткових регулюючих можливостей^[80].

Норми права мають такі особливості:

1. Відображають найбільш важливі суспільні відносини, які мають цінність для суспільства, особистості або соціальної групи. Предметом розумової обробки і подальшого законодавчого закріплення стають перш за все суспільні відносини, що визначаються ідеями справедливості та свободи^[81].

Складність відображення в юридичних нормах соціальної дійсності, її тенденцій і перспектив розвитку призводить до прийняття помилкових норм.

Mipa значущості розкритих у юридичних нормах соціальних відносин обумовлює і місце, яке посідає норма в ієрархічно побудованому законодавстві. Норми, які регламентують найбільш важливі суспільні відносини, містяться в найбільш важливихуюридичномуплані нормативно-правових актах - конституції, інших законах.

2. Є моделлю регульованих суспільних відносин^[82]. Норми права моделюють не тільки правила поведінки, але й стан суспільних

194 відносин, їх особливості, об’єктний і суб’єктний склад. У такому випадку норми права несуть інформацію про ознаки правових явищ і понять, межі, методи, принципи правового регулювання, про правомірне і протиправне, про правове і неправове. Закріплені в нормативно-правовому акті норми права як моделі суспільних відносин дають досить цілісну картину соціальної дійсності, опосередкованої правом^[83].

Саме тому вивчення законодавчих пам’ятників будь-якої країни та епохи дає так багато достовірної інформації про життя, побут, право суспільства і державутого періоду. Завдяки наявній інформації та особливому характеру моделювання суспільних відносин норма права набуває здатність регулювати останні.

Відображаючи суспільні відносини, норма права тим самим наповнюється змістом, отримує специфічну форму його вираження.

3. Відображають і закріплюють типовість соціальних процесів, явищ, зв’язків. Типовість належить, як правило, до існуючих відносин. Типовість може стосуватися і нових соціальних зв’язків, повторюваність яких у майбутньому передбачається, якщо не з достовірністю, то з великим ступенем ймовірності.

B силу типізації^[84] правове поняття отримує свої істотні ознаки, а правило поведінки, не втрачаючи зв’язку з соціальними відносинами, здатність охоплювати своїм регулюючим впливом невизначене число осіб.

У цьому сенсі для норми права характерні предметність змісту й абстрактність адресата. Типізація змісту норм призводить до того, що вони стають «рівним масштабом для різних осіб». Вона обумовлює і таку властивість права як стабільність. Типовими суспільні відносини стають після закінчення досить тривалого часу, коли викристалізовується притаманне їм загальне та стійке. Це стійке і закріплюється в юридичних нормах, передаючи останнім властивість стабільності. Норми права повинні змінюватися або скасовуватисялише в тому випадку, коли модельований ними соціальний зв’язок перестає бути типовими.

4· Загальнообов’язковийхарактер. Ця властивість норми права означає неухильне її дотримання і виконання, передбачає обов’язкову реакцію на поведінку людини з боку суспільства, держави, соціальної групи.

Реакція може бути позитивною, якщо поведінка відповідає вимогам норми права, або негативною, якщо її приписи порушуються. Дотримання і виконання норми права, як і права в цілому, забезпечуються факторами внутрішнього і зовнішнього порядку, про які вже згадувалося.

Внутрішня природа обов’язковості проявляється в тому, що особистість, знаючи типовість, поширеність, практичнудоцільність певних відносин, їх варіантів, хоче дотримуватись їх у своїй поведінці, усвідомлює необхідність їх виконання. Це прагнення стає внутрішнім переконанням, спонукальною силою поведінки, не нав’язаної ззовні. Зовнішня природа обов’язковості обумовлена зовнішніми факторами впливу на психіку особистості - переконанням і примусом.

Засоби забезпечення обов’язковості приписів у такому випадку виходять від інших осіб, соціальних груп та організацій. При цьому одним соціальним нормам вони притаманні більшою мірою, іншим - меншою. Норми права, поряд із релігійними, відносять до розряду норм, вимоги яких суворо регламентовані, а їх виконання залежить насамперед від сили зовнішнього впливу⁴⁰.

Ha відміну від регульованих іншими соціальними нормами, обов’язковість модельованих у нормах права суспільних відносин підтримується силою державного впливу, в тому числі й державним примусом.

Визначивши основні ознаки норми права, доречно розкрити її зміст. Зміст норми права - це єдність усіх складових її елементів, власти- востей,їхвзаємодіяміжсобою і регульований суспільними відносинами. Зміст норми багатоаспектний, і з цієї точки зору слід виділити:

а) логічний зміст норми, який зводиться до укладеного в ній судження, тобто думки, в якій стверджується або заперечується що-небудь про предмети або явища об’єктивної дійсності;

б) соціально-юридичний зміст норми, що розуміється як регульоване нормою певне суспільне ставлення в єдності його об’єктного і суб’єктного складів. Це суспільне ставлення можна позначати поняттями соціальної ситуації, під якою в літературі розуміється локалізований в просторі та в часі фрагмент соціального життя, що характеризується якісною визначеністю свого змісту і щодо стабільного складу учасників;

в) вольовий зміст норми права, який полягає у прагненні держави, панівного класу чи соціальної групи певним чином врегулювати суспільні відносини, використовуючи при цьому наявні в держави можливості.

Активне прагнення панівних у суспільстві структур законодавчими засобами закріпити ідеї справедливості та свободи або, навпаки, - свавілля виражається в тому, що норма права виступає як веління, категоричний припис. Якщо розглядати юридичну норму з точки зору сущого і належного, то веління буде засобом досягнення належного. Воно уособлює собою обов’язковість, владність, можливість державного впливу на поведінку суб’єктів. Зміст норми права вбирається в певну форму. Такою найбільш поширеною формою є законодавчий нормативний припис.

^И0 Теория государства и права : учебник / Под ред. В. К. Бабаева. - M. : Юристь, 2003. - C. 372.

Визначивши основні ознаки норми права та її зміст, необхідно з’ясувати, чи всі приписи права можна вважати нормами, чи до них належать тільки правила поведінки? Будь-яка система права, в тому числі й вітчизняна, рясніє приписами, які наврядчи можна назвати правилом поведінки, тобто еталоном, якого повинні дотримуватися люди у своїх вчинках.

Це приписи, які закріплюють певні юридичні поняття Сдефініції), принципи права, завдання і цілі правового регулювання, опис правил юридичної техніки та ін. Подальший розвиток нашого законодавства призводить до зростання числа таких приписів, що мають характер відправних установок. Вони служать показником зрілості правової системи, засобом надання їй логічної стрункості та стабільності, вносять однаковість у правозастосовну діяльність.

Зіставлення таких приписів з правилами поведінки показує, що вони переважно безпосередньо не впливають на поведінку суб’єктів, не закріплюють прав і обов’язків, не вказують на умови застосування та заходи їх забезпечення. У цьомузв’язкупрагнення «підігнати» подібні приписи під правило поведінки з його структурою виглядає штучно.

Законодавчі положення, які не є правилом поведінки, неоднорідні. Вони дійсно не диктують суб’єкту певний визначений варіант поведінки, далеко не всі та не завжди можуть бути покладені в основу вирішення юридичної справи. Усі вони є нормативними та мають правовий характер. Факт включення цих положень до законодавчого акта надає їм юридичні властивості.

Повною мірою нормами права є поняття угоди, зобов’язання, злочину, порядок набуття актами чинності, закріплені законом форми власності та ін. Щоб переконатися в цьому, досить співвіднести їх із названими вище ознаками юридичних норм. Норми права, таким чином, не зводяться тільки до правил поведінки, які становлять лише один, хоча і найбільш поширений різновид юридичних норм.

Реальна дія норм права безпосередньо пов’язана з їх зовнішнім вираженням, закріпленням в офіційнихдокументах. Найважливішим і найбільш поширеним з-поміж них є нормативно-правовий акт. Писемна форма, загальнообов’язковий характер, чіткість викладу роблять його доступним і зрозумілим для громадян, створюють основу для забезпечення законності та правопорядку у країні.

Нормативно-правові акти як зовнішня форма вираження норм права мають структуру (розділи, глави, статті, параграфи, пункти). Основним структурним елементом нормативного акта є стаття. Співвідношення норми права та статті закону різноманітне, залежить від структури фактичних суспільних відносин, рівня розвитку галузі, інституту чи всієї правової системи, задуму законодавця, ступеня розвиненості юридичної техніки і технології.

He завжди у словесному формулюванні окремої статті можна знайти всі три відомі нам елементи відповідної норми права. Але й тоді, коли норма права і стаття нормативного акта збігаються, структурні елементи норми потрібно виявити логічним шляхом. Неприйняття до jTBara цієї

обставини призводить до тверджень про двохелементну структуру деяких норм права, коли в одних нібито відсутній один із елементів, але це не так. Кожна норма (регулятивна або охоронна) має всі три елементи. У тому випадку, коли прямо цього не можна виявити, завжди можна дійти до цього логічним шляхом¹⁴¹.

9.2.