Структура та конструкція норм права.

Питання про структуру норми права - це питання про її будову. «Структура» - це категорія системного підходу і під нею розуміються доцільні зв’язки між елементами в системі. Поряд зі структурою в будь-якій системі є й інша сторона - склад, тобто сукупність необхідних і достатніх елементів (яких структура пов’язує).

елементів в об’єкті), так і про склад - самих елементів. Хоча традиційно в юридичній літературі питання про будову норми права ставиться саме як проїї «структуру»¹⁴⁴.

Норма права, будучи вихідною одиницею (елементом) системи права, в свою чергу також є системою (міні-системою), в якій можуть бути знайдені свої елементи і свої зв’язки між елементами.

Відразу треба зазначити, що проблематика будови норми права належить, по суті, лише до тих норм, які безпосередньо регулюють поведінку, тобто до зобов’язальних норм. У літературі цей момент практично не враховується. Адже в системі права є й інші види норм. Наприклад, норми- дефініції, норми-принципи та ін.

Структура будь-якої норми права утворює єдність складових її елементів. Характер цих елементів, їх кількість, розташування, спосіб зв’язку і призначення залежать від виду норм права. Слід, таким чином, розрізняти структуру юридичних вихідних (установчих, відправних) норм і норм-правил поведінки.

Структура норми права — ідеальналогічна конструкція, яка виражає взаємозв’язок її складових елементів. Особливості, зміст і призначення більшої частини норм права тісно пов’язані з їх структурою. Будь-яка така норма встановлює для учасників суспільних відносин взаємні права й обов’язки; передбачає фактичні обставини, за яких ці права й обов’язки вступають у дію; попереджає про наслідки порушення тієї чи іншої норми. Цьому змісту норми права відповідає притаманна тільки їй структура — внутрішня будова, що характеризується єдністю і взаємозв’язком трьох її складових елементів - гіпотези, диспозиції і санкції¹⁴⁵.

Структура вихідних норм права. Ці норми законодавчо закріплюють (засновують) будь-яке правове становище матеріального чи процедурного характеру. Робиться це шляхом його словесного позначення або вказівки на істотні ознаки. Ці ознаки правового поняття, явища, принципу, суспільно-політичної ситуації і виступають в якості структурних елементів вихідної норми права. Сукупність ознак і утворює структуру даної норми права. Немає сенсу шукати у вихідних нормах гіпотезу, диспозицію або санкцію.

Структура норм-правил поведінки. Питання про структуру норм- правил поведінки давно привертало увагу правознавців. Так, англійський юрист Г. Блекстоун більше двох століть тому виділяв у складі закону чотири частини: оголошуючу, покаральну, сприяючу і наказову¹⁴⁶.

3 урахуванням «спеціалізації» норм права на регулювання окремих видів суспільних відносин, багато авторів виділяють в складі норми права два елементи: в регулятивних нормах - гіпотеза і диспозиція, в охоронних - ^[87]

204 гіпотеза (або диспозиція) і санкція. У словесному вираженні найчастіше так і буває.

He вдаючись до суті численних суперечок з цього питання, слід лише зазначити, що тричленна будова норми права - це її логіко-юридична структура. Відтворюється вона логічним шляхом і представляє собою формулу: «якщо... то, в іншому випадку...».

Для відтворення логіко-юридичної структури, крім вимог і правил логіки, необхідне добре знання законодавства, юридичної техніки.

За давньою традицією в нормі права виділяють три елементи, які мають назви «гіпотеза», «диспозиція» і «санкція».Такулогіко-юридичнуструктуру мають норми права, що встановлюють певний шаблон поведінки в певній ситуації, тобто є правилами поведінки.

Гіпотезою називають ту частину норми, яка вказує на умови вступу норми в дію (дає опис юридичних фактів). Диспозиція - це та частина норми, яка вказує на зміст самого правила поведінки, тобто на юридичні права і обов’язки, що виникають у суб’єктів. Санкція - частина норми, яка вказує на заходи правового примусу за порушення диспозиції.

Гіпотеза — частина норми права, яка вказує на життєві обставини, при наявності або відсутності яких реалізується норма. За допомогою гіпотези абстрактний варіант поведінки «прив’язується» до конкретного життєвого випадку, до певної людини, часу і місця. Узагальнення соціальних ситуацій призводить до формування моделі поведінки, вираженої абстрактно в нормі, а кожна із ситуацій, закріплена в гіпотезі, «вдихає життя» в правило поведінки, переводить його на рівень окремого випадку. Іншими словами, гіпотеза приводить в рух юридичну норму.

Гіпотеза - передумова практичного функціонування права, його втілення в життя у формі правовідносин. У ній указуються юридичні факти, наявність яких служить основою виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Встановлюючи обставини і сферу дії норми, гіпотеза одночасно окреслює коло суб’єктів відносин, яких диспозиція «пов’язує» взаємними правами й обов’язками. Тим самим за допомогою гіпотези передбачений диспозицією абстрактний варіант поведінки пристосовується до конкретних осіб, до того чи іншого життєвого випадку, події, дії, місця, часу, віку й інших конкретних життєвих обставин.

Залежно від будови, гіпотези поділяються на прості та складні. Якщо в гіпотезі зазначено одну обставину, з наявністю або відсутністю якої пов’язується дія норми права, то така гіпотеза називається простою. Якщо гіпотеза ставить дію норми в залежність від наявності або відсутності одночасно двох або більше обставин, то вона називається складною.

Проста гіпотеза припускає якусь одну умову, через яку реалізується норма права. Якщо гіпотеза пов’язує дію норми з наявністю двох чи більше умов, вона називається складною. Різновидом складної гіпотези є альтернативна гіпотеза. Її подібність до інших складних гіпотез полягає в тому, що вона

також передбачає дві чи більше умови здійснення норми права. Але для вступу норми права в дію досить однієї з наведених у ній фактичних обставин^[88].

За формою вираження гіпотези поділяються на абстрактні й казуальні (від слова «казус» - випадок). Абстрактна гіпотеза, вказуючи на умови дії норми, акцентує увагу на їх загальних, родових ознаках. Казуальна гіпотеза пов’язує реалізацію норми права з окремими, чітко визначеними певними випадками, які важко або неможливо відобразити за допомогою абстрактної гіпотези.

Альтернативною називають гіпотезу, яка ставить дію норми права в залежність від однієї з декількох перерахованих в законі обставин.

Диспозиція — частина норми права, містить правило поведінки, якого повинні дотримуватися учасники правовихвідносин. Диспозиція - це серцевина, стрижень норми права, модель правомірної поведінки.

У залежності від того, як викладається правило поведінки, розрізняють такі види диспозиції:

а) проста диспозиція, що називає варіант поведінки, але не розкриває, не роз’яснює його;

б) описова диспозиція, яка описує всі істотні ознаки поведінки;

в) відсильна диспозиція, яка не викладає правило поведінки, а відсилає для ознайомлення з ним до іншої норми закону.

Диспозиції, що уповноважують, надають суб’єктам право на здійснення передбачених у них позитивних дій, визначають той чи інший варіант можливої, дозволеної поведінки. Такі диспозиції містять слова: «вправі», «має право», «може».

Диспозиції, що зобов’язують, покладають на суб’єктів обов’язок здійснення визначених в нормі позитивних дій, наказують здійснити той чи інший варіант належної поведінки. Ці диспозиції містять слова «зобов’язаний», «повинен», «підлягає»^{[89] [90]}.

Диспозиції, що забороняють, містять заборону здійснення визначених в нормі протиправних дій (чи бездіяльності). Ця диспозиція містить вимогу утримуватися від певного варіанта негативної поведінки, що законом визнається правопорушенням. Як правило, ці диспозиції містять слова «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається»^И9.

За способом викладення диспозиція може бути прямою (прямо вказує на права й обов’язки), без відсилання до інших статей, альтернативною і бланкетною.

Альтернативна диспозиція дає можливість учасникам правових відносин варіювати свою поведінку в межах, встановлених нормою.

Бланкетна диспозиція містить правила поведінки в найзагальнішій формі, відсилаючи суб’єкта реалізації до інших норм права закону, інструкцій, правил, технічних норм і т. д. Наприклад, п. 6 ст. 32 Цивільного кодексу

206 України передбачає, що порядокобмеження цивільноїдієздатності неповно

літньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України\'⁵⁰.

У разі порушення диспозиції норми права, в дію вступає передбачена даною нормою санкція.

Санкція - частина норми права, яка вказує на несприятливі наслідки, що виникають в результаті порушення диспозиції норми права.

Таке визначення санкцій дає зазвичай юридична наука. Філософи, а найчастіше соціологи, під санкцією розуміють не тільки негативні (осуд, покарання), а й позитивні (схвалення, заохочення) наслідки за соціально значущу поведінку людини. У даній роботі поняття санкції трактується з правових позицій.

Санкція - логічно завершальний с труктурний елемент норми права. У ній виражається несхвальне ставлення суспільства, держави, особистості до порушників норми. Поки норми права не будуть виконуватися в силу переконання, добровільно, поки існують правопорушення, санкція буде залишатися дієвим засобом дотримання та виконання норм права, а тим самим - засобом зміцнення законності та правопорядку. Санкція норми права - поняття збірне.

Залежно від характеру несприятливих для порушника наслідків, санкція може передбачати:

а) заходи відповідальності (позбавлення волі, штраф, догану, стягнення матеріальної шкоди); санкції цього виду називаються штрафними або каральними;

б) заходи запобіжного впливу (арешт майна, затримання підозрюваного в скоєнні злочину, скасування акта державного органу, примусове лікування, знесення самовільно зведених будівель тощо);

в) заходи захисту (відновлення на колишній роботі робітників і службовців, раніше незаконно звільнених; стягнення аліментів тощо); призначення зазначених заходів - усунення заподіяної людині шкоди і відновлення її порушених прав (ці заходи, на відміну від заходів відповідальності, передбачають виконання правопорушником не виконаних раніше зобов’язань);

г) несприятливі наслідки, що виникають у результаті поведінки самого суб’єкта (втрата хворим допомоги з тимчасової непрацездатності внаслідок порушення лікарняного режиму або неявка без поважних причин на лікарський огляд тощо). Санкції норм права доцільно класифікувати за обсягом і розміром несприятливих для правопорушника наслідків, виділивши три групи.

1. Абсолютно-визначені санкції, де точно вказано розмір несприятливих наслідків (звільнення працівника від виконання своїх обов’язків, звільнення, точно визначений розмір штрафу та ін.).

2. Відносно-визначені санкції, де межі несприятливих наслідків вказані від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної. ^[91]

Переважно санкції кримінально-правових норм формулюються так: «кара- 207 ється позбавленням волі на строк від... до... років» або «карається позбавленням волі строком до... років».

3. Альтернативні санкції, де названі та перераховані через сполучно-розділові знаки «або» кілька видів несприятливих наслідків, з яких правозастосовувач вибирає тільки одне - найбільш доцільне для вирішуваного випадку.

Демократизація соціально-економічного та політичного життя об’єктивно обумовлює зростання ролі позитивних заходів, які стимулюють правомірну поведінку. Такі заходи діалектично поєднуватимуться з санкціями.

Санкція як частина норми права найбільш чуйно реагує на зміну умов життя суспільства і держави. Тому можна, не змінюючи норми права, а змінюючи лише їх санкції, можна пристосувати існуючі нормативні приписи для вирішення назрілих потреб суспільного розвитку.

Тричленна логічна структура норми права має виключно велике значення для правотворчої і правозастосовної діяльності, оскільки дозволяє створювати життєздатну, перевірену практикою, ефективну систему державно-правового впливу на поведінку людини\'⁵¹.

Трьохелементний склад норми права забезпечує чітке визначення варіанта необхідної поведінки, спонукальних засобів, що забезпечують реалізацію правового припису. Відсутність будь-якого структурного елементу норми права свідчить про її дефект, призводить до «збоїв» у правовому регулюванні: норма або втрачає зв’язок з конкретними життєвими обставинами (стає безпредметною), або не пропонує варіанта поведінки, або втрачає свої спонукальні властивості.

Норма права включає гіпотезу, диспозицію і санкцію, може по-різному викладатися в статтях закону чи іншого нормативно-правового акта. Є три варіанти такого викладу.

1. Норма права і стаття закону збігаються, тобто в одній статті нормативно-правового акта повністю викладена норма в складі всіх трьох її

елементів.

2. Декілька норм включено до однієї статті закону.

3. Одна норма розташована в декількох статтях.

Класичну модель норми права можна умовно зобразити за допомогою такої схеми: «якщо - то - а у разі» або «якщо - то - а інакше».

Наприклад, розглянемо п. 3,4 ст. 8i6 ЦК України: «якщо наймачами житла є кілька осіб (гіпотеза), їхні обов’язки за договором найму житла є солідарними (диспозиція)..., ауразі спору - встановлюється за рішенням суду (санкція)»; ст.ст. 659-660 ЦКУкраїни: «якщо продавець оформляєдоговір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов’язаний при оформленні договору попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо) (диспозиція),

\'⁵\' Шутак 1. Д., Онищук 1.1. Юридична техніка конструювання норми права. - C. 42.

208 у разі невиконання до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані

на захист прав покупця (санкція)»^[92].

Ha відміну від класичної (її називають логічною нормою), що має трьохелементнуструктуру, частіше використовується норма-розпорядження, що складається з двох елементів. Елементи норми-розпорядження розташовуються за схемою «якщо - то».

Норма-розпорядження - це цілісне, логічно і граматично сформоване імперативне судження загального характеру, формально закріплене в тексті нормативно-правового акта. Норма-розпорядження, як правило, відповідає структурній первинній частині тексту нормативно-правового акта (сгатгі, пункту, абзаца статті тощо). Можлива і наявність декількох нормативних розпоряджень в окремих частинах або абзацах. Розривання норми-розпорядження на частини між статтями, пунктами статті не допускається. Наприклад, cr. 10 ЗаконуУкраїни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» є нормою- розпорядженням: «Якщо громадянин у зв’язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших звань, а також державних нагород, йому відновляються звання і повертаються нагороди»^[93].

Право на існування мають ще й інші підходи до будови норми права. Адже для того, щоб виникли (змінилися, припинилися) правовідносини, достатньо двох елементів:

а) вказівки на певні юридично значущі обставини;

б) вказівки на ті правові наслідки, які ці обставини викликають.

Тому, якщо завдання аналізутексту нормативно-правового акта обмежується з’ясуванням правових наслідків, які викликають певні юридичні факти, то досить двохелементної конструкції норми права за схемою: «якщо..., то...».

3 іншого боку, якщо уважно розглянути триланкову конструкцію норми, то можна помітити, що в ній відсутній ще один елемент, а саме - вказівка на умови дії санкції. Адже правовідносини виникають як на основі диспозиції (позитивні, регулятивні правовідносини), так і на основі санкції (охоронні, захисні правовідносини). A для того, щоб правовідносини виникли, необхідно мінімум два елементи. Тому юридично цілісна правова норма складається не з трьох, а з чотирьох елементів, а точніше - з двох двохелементних нормативно-правових приписів за схемою: «якщо..., то..., а якщо..., то...».

Перше розпорядження в цій схемі має регулятивний (позитивний) характер, а друге - охоронний (захисний). Тому, якщо потрібно простежити логіко-юридичні зв’язки на рівні норми, тобто знайти не тільки регулятивну норму, а й юридичний припис, що її забезпечує, то слід використовувати конструкцію взаємозв’язку двохелементних норм.

Йдеться не про те, що двох-, трьох-, чотирьохелементна конструкції протиставляються одна одній і правильною є якась одна. Право на існування мають всі підходи до будови норми права, і їх потрібно розглядати як «набір» моделей, свого роду інструментів для аналізу тексту нормативно-правового акта, кожен з яких покликаний вирішувати свої, тільки йому притаманні завдання цього аналізу.

Слід звернути увагу ще на один момент, який викликає великі дискусії при реалізації загальнотеоретичних конструкцій норми права в галузевих юридичних науках. Наприклад, в теорії кримінального права. Цей момент пов’язаний з термінологічним позначенням елементів норми права і, природно, з їх смисловим змістом. Справа в тому, що терміни «гіпотеза», «диспозиція» і «санкція» непридатні для найменування частин двохелементної норми, бо розраховані на логіку взаємозв’язків елементів триланкової конструкції. Якщо термін «гіпотеза» має відносно стійкий смисловий зміст і може бути використаний в позначеннітого елементадвохелементної норми, що вказує на умови її дії, то понятійний зміст «диспозиції» і «санкції» складається з ряду смислових фрагментів. Так, диспозиція - це:

а) «другий» (після гіпотези) елемент;

б) елемент, який вказує на позитивні правові наслідки, на позитивні права та обов’язки («саме правило поведінки»);

в) елемент, що потребує забезпечення санкцією.

A санкція - це:

а) «третій» елемент норми права;

б) елемент, змістом якого є негативні правові наслідки, заходи державного примусу;

в) елемент, спрямований на забезпечення нормальної дії диспозиції;

г) вступає в дію у разі її порушення.

Таким чином, частини трьохелементної нормативної конструкції пов’язані, а смисловий зміст кожного з елементів неможливо встановити, зрозуміти поза зв’язком і співвідношенням з іншими елементами. Безпідставно розглядати, наприклад, частини двохелементної кримінально-правової норми-заборони як « гіпотезу і диспозицію » або як « гіпотезу і санкцію ». Так, якщо вказівку на міру відповідальності вважати диспозицією, то чому вона має негативний характер і де санкція, яка повинна забезпечувати реалізацію цієї диспозиції? Якщо ж це санкція, то чому відразу після гіпотези повинна вступати в дію санкція за відсутності як самої диспозиції, так і її порушення? Ще менш обґрунтовано вважати елементи норми-заборони диспозицією і санкйдєю, оскільки гіпотеза є обов’язковим компонентом норми права^[94].

У двохелементній конструкції норми права слід шукати не гіпотезу, диспозицію чи санкцію, а елемент, що вказує на певні юридично значущі обставини, і елемент, який вказує на ті правові наслідки, які спричиняють дані обставини.

Найцікавіше те, що через відсутність в триланковій конструкції елемента, що вказує на умову дії санкції, він відповідно не позначений ніяким терміном. B самостійних же охоронних нормах, викладених, наприклад, в статтях Кримінального кодексу, цей елемент - умова дії кримінально- правової санкції. Звідси можна зробити висновок, що жодне з позначень елементів триланкової конструкції норми права для нього просто не підходить. Потрібно або просто говорити про умови дії санкції чи вводити якийсь новий термін\'⁵⁵.

9.4.