Джерела митного права

Джерелами митного права є різноманітні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб'єктів у митній сфері.

Основним джерелом митного права є Конституція України.

Другий рівень конституційних норм - спеціальний. Він встановлює висхідні засади митної діяльності України. Відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. Пункт 22 цієї статті зазначає, що виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України.

Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на Митний Кодекс України (МКУ), як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. Чинний Митний Кодекс України прийнято 13 березня 2012 року. Структурно МКУ складається з 21 розділу, що розбиті на 83 глави і 590 статей. Характерно, що Митний Кодекс 2002р. складався із преамбули, 21 розділу, розбитих на 67 глав, і мав 432 статті.

Положення МКУ деталізуються у поточних законах.

Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Значна кількість норм митного права міститься в підзаконних нормативних актах, які отримали назву адміністративної нормотворчості. За її допомогою наповнюються реальним змістом відсильні норми законів. Окрім цього, дається трактування деяких термінів: «недобросовісний декларант», «життєво важливі інтереси» тощо. До нормативних актів відносяться Укази Президента України, Постанови КМ України. Це пояснюється характером митної справи та необхідністю оперативно вирішувати ряд питань щодо забезпечення вигоди для українських громадян при перетині митного кордону, підприємців при здійсненні ЗЕД, інші джерела права.

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймались наказами Державної митної служби України, Міністерства доходів і зборів України, а нині приймаються Державною фіскальною службою України.

Чинне законодавство визнає регулятором ЗЕД контракти між безпосередніми учасниками такої діяльності. Цей регулятор ґрунтується на нормах національного права, що мають обов'язковий (імперативний) характер, і нормах міжнародного права, що носять диспозитивний характер, коли сторони мають право відступати від цих норм. Диспозитивний характер властивий міжнародним конвенціям, наприклад, Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 р.). Диспозитивні норми права відіграють велику роль у взаєминах іноземних партнерів, тому що сприяють однаковості в розумінні самих термінів, прав і обов'язків сторін, не вимагають знання законодавства країни іноземного партнера, сприяють прискоренню проведення переговорів.

Інтеграційний напрям розвитку нашого законодавства та міжнародні зобов’язання України визначають значення міжнародних конвенцій і домовленості у сфері митного права як його джерел. Це випливає з того, що, якщо є розбіжності між міжнародними актами, що ратифіковані в Україні, і національним законодавством, діють саме перші.

Міжнародні угоди з митної справи охоплюють такі напрями як:

- процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;

- уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевезеннях;

- митне оформлення контейнерів;

- правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Норми митного права — це встановлені державою правила поведінки в митній сфері, які регулюють зміст митної справи і підтримуються примусовою силою держави.

Норми митного права, так само як й інші галузі права, поділяються на дві великі частини: Загальну й Особливу. Загальна частина митного права включає митні правові норми, у яких виражені загальні положення, що стосуються регулювання всієї сукупності суспільних відносин у сфері митної справи. Положення норм Загальної частини мають загальне значення. Вони застосовуються лише у тому разі, коли немає спеціальної норми або спеціальна норма суперечить загальній. До складу Загальної частини входять такі митно- правові інститути — сукупності митно-правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини в митній справі: що закріпляють мету, принципи й зміст митної справи; що регулюють правовий статус митних органів; що регулюють державну службу в митних органах і визначають правовий статус посадових осіб митних органів; що упорядковують правовий статус осіб, які переміщають товари і транспортні засоби через митний кордон; що визначають форми і методи митної діяльності, серед яких важлива роль належить митно- правовим нормам; що регламентують порядок прийняття актів у сфері митної справи й здійснення інших процесуальних і процедурних дій; що регулюють примус у митній сфері.

Особлива частина митного права містить у собі розташовані у визначеному МКУ порядку і логічній послідовності інститути митного права, зв'язок між якими об'єктивно зумовлений самою сутністю та змістом митної справи. До складу Особливої частини входять митно-правові інститути, що поєднують такі групи митно-правових норм, що регулюють: переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів; митні режими; митні платежі; митне оформлення; митний контроль; валютний контроль; ведення митної статистики.

До Особливої частини митного права належать також норми, що регламентують юрисдикційну діяльність митних органів. Ці норми містяться в Митному кодексі. Вони регламентують дізнання, здійснюване митними органами, і провадження у справах про порушення митних правил, забезпечують їх правильний і своєчасний розгляд. Сюди належать норми, що регулюють службу у митних органах України.

Також норми митного права можна розділити за метою регулювання на:

1. Економічні. До них належать фіскальні, тобто ті, які доповнюють прибуткову

частину бюджету країни, та регулятивні. Свій регулюючий вплив на економіку митний механізм виявляє митними тарифами (методами непрямого керівництва), а також заборонами, обмеженнями, ліцензуванням, квотуванням експорту та імпорту (методами прямого адміністративного керівництва). Зазначене регулювання покликано: —

стимулювати розвиток національної економіки; — захищати український ринок; — заохочувати іноземні інвестиції; — забезпечити виконання зобов'язань перед іншими державами, міжнародними союзами; — а також сприяти досягненню іншої мети з питань політичної та економічної стабілізації України.

2. Захисні, тобто ті, які забезпечують економічну, санітарну безпеку країни, захист суспільного порядку, здоров'я населення, культурних цінностей. Названим цілям служать усі компоненти митної справи: митна служба, митна діяльність, митна політика та ідеологія.

172 Система контролю та платежів включає у себе й юридичні норми, митне оформлення, а також боротьба з контрабандою та іншими правопорушеннями.

Також митне право України містить такі самостійні групи норм: норми міжнародного права, присвячені питанням регулювання митної справи; норми законодавства України; норми законодавства колишнього СРСР, які не суперечать законодавству України.

4.