Джерела фінансового права

Як відомо, джерела (форми) права - це офіційні способи зовніш­нього вираження і закріплення норм права. Виходячи з цього, джерела фінансового права представляють собою офіційні способи зовніш­нього вираження і закріплення норм фінансового права.

Система нормативно-правових актів, які містять у собі фінансово- правові норми, також позначається терміном «фінансове законодавст­во». Тому характеристика джерел фінансового права тісно пов'язана зі з'ясуванням змісту категорії «фінансове законодавство».^[31] Терміном «законодавство» позначається зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом, визначеним соціально-економічними особливостями вре­гульованих правом суспільних відносин. Виникає питання - що ж слід розуміти під терміном «законодавство»? Для відповіді на це питання слід проаналізувати дане поняття з точки зору правової доктрини та визначити наявність його нормативно закріпленої дефініції або офіцій­ного тлумачення.

Виходячи з положень правової доктрини, законодавство розумі­ється і трактується у двох значеннях: у широкому та вузькому. Так, у першому значенні законодавство розглядається як система норматив­но-правових актів, що діють на території певної держави. У другому значенні воно трактується як сукупність усіх законів, що приймаються Верховною Радою України та діють на території держави^[32].

Чинні нормативно-правові акти термін «законодавство» не визна­чають. Існує офіційне тлумачення терміну «законодавство» у Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98, яким визначено, що терміном «законодавство» охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України^[33].

Характеризуючи джерела фінансового права залежно від юридич­ної сили, слід виділити окремі групи нормативно-правових актів, що утворюють наступні рівні.

Перший - рівень законодавчих нормативно-правових актів. За юридичною силою він також нерівномірний. Фінансове законодавство базується на нормах Конституції України від 28 червня 1996 року.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конститу­ція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно- правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Кон­ституційні статті 8, 67, 92, 95-98, 116, 119, 138, 143 заклали підвалини фінансово-правового регулювання.

Фінансово-правове регулювання ґрунтується також на так званих конституційних актах, до яких ми відносимо:

• Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де вперше було задекларовано самостійність створення банків року, де вперше було задекларовано самостійність створення банків­ської, цінової, фінансової, митної, податкової систем, формування Дер­жавного бюджету, впровадження власної грошової одиниці;

• Закон УРСР «Про економічну самостійність Української РСР» від 03 серпня 1990 року, який встановив, що Українська РСР має влас­ну фінансову систему (ст. 5).

До джерел фінансового права відносять також міжнародно-право­ві акти, ратифіковані Верховною Радою України. Відповідно до статей Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року і Ві­денської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями 1986 року, міжнародний договір означає міжнародну угоду, укладену державами й іншими суб’єктами міжнародного права в писемній формі, незалежно від того, чи міститься така угода в од­ному, двох або декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Розглядаючи цей блок, можна вивести певні правила застосуван­ня міжнародних договорів:

• чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст.

• укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції Украї­ни, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України;

• встановлено пріоритет норм міжнародного права над нормами на­ціонального права: п. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори» від 22 грудня 1993 року передбачає, якщо міжнародним договором Ук­раїни, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші прави­ла, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Пріоритет норм міжнародного права над нормами національного законодавства підтверджується і п. 3 ст. 4 Бюджетного кодексу України. Такі положення приймаються окре­мими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного до­говору України, яким такі положення передбачені.

Як приклади міжнародних нормативно-правових актів, що врегу­льовують фінансові правовідносини, можна навести:

• Конвенцію між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження по­даткових ухилень стосовно податків на доходи та капітал (Конвенцію ратифіковано Законом України від 26 травня 1995 року № 180/95-ВР);

• Угоду між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків (Угоду ратифіковано Законом України від 06 жовтня 1995 року № 369/95-ВР);

• аналогічні міжнародні договори, які укладені і відповідним чином ратифіковані Верховною Радою України з Республікою Польща, Спо­лученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії, Фінлянді­єю, Австрією, Німеччиною, Швецією, Китаєм, Білоруссю, Молдовою, Латвією та іншими державами.

Наступну за юридичною силою групу джерел фінансового права складають Закони України.

Закон - це нормативно-правовий акт, який наділений найвищою юридичною силою, приймається в особливому порядку та регулює найбільш важливі суспільні відносини. Відповідно до Конституції Ук­раїни (ст. 92), до основних положень, що стосуються фінансової сфери та визначаються виключно законами України (ч. І), належать: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; ос­новні обов'язки громадянина; організація і діяльність органів виконав­чої влади, основи державної служби.

Згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України, виключно законами Ук­раїни встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна систе­ма України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутріш­нього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Серед законів як джерел фінансового права виділяють кодифіко­вані нормативно-правові акти. Позитивним кроком на шляху врегулю­вання фінансових правовідносин стало прийняття 21 червня 2001 року Бюджетного кодексу України (нова редакція відбулася 25 січня 2012 року). Він складається із Загальної та Особливої частин і міс­тить у собі 6 розділів, 18 глав та 124 статті.

Бюджетним кодексом України визначаються засади бюджетної си­стеми України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідаль­ність за порушення бюджетного законодавства. Кодекс регламентує відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також конт­ролю за виконанням Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Одним із перспективних напрямів розвитку системи фінансового законодавства є удосконалення кодифікованого нормативно-правового акту, що регулює податкові правовідносини.

У рамках характеристики джерел фінансового права виділяють і інші кодифіковані нормативно-правові акти, які хоча безпосередньо і не врегульовують відносин у сфері публічних фінансів, проте забезпечу­ють їх охорону.

Кримінальний кодекс України від 05 липня 2001 року (ре­дакція від 25 січня 2015 року № 2341-14) містить розділ VII «Злочини у сфері господарської діяльності», до якого включено перелік злочинів, спрямованих проти фінансової системи України (наприклад, ст. 210 «По­рушення законодавства про бюджетну систему України», ст. 211 «Ви­дання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку», ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» та інші).

Окремі положення Кодексу про адміністративні правопору­шення (№ 80731-10, редакція від 17 січня 2015 року) спрямовані на захист фінансово-правових відносин (окремі статті глави 12).

Розгляд законів України, що є джерелами фінансового права, до­цільно здійснювати на основі їх розподілу на окремі групи.

Загальні фінансові закони, наприклад:

• «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року;

• «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування» від 02 грудня 2010 року № 2755-6;

• «Про джерела фінансування органів державної влади» (№ 783-14 від 30 червня 1999 року, поточна редакція від 12 серпня 2012 року);

• «Про основні засади здійснення державного фінансового контро­лю в Україні» від 16 жовтня 2012 року;

• «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року № 3341-12;

• «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року № 185-5;

• «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-12.

Закони, що визначають статус органів фінансового контролю:

• «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року.

Закони, що визначають правові засади діяльності цільових позабюджетних фондів:

• «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 13 серпня 2003 року;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-14 в редакції від 01 січня 2015 року;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №1533-14 в новій редакції від 03 серпня 2014 року.

Інші закони, що містять фінансово-правові норми, наприклад:

• «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-14.

Другий рівень у сфері правового регулювання фінансової діяль­ності держави складають підзаконні нормативно-правові акти.

Перший блок складають укази та розпорядження Президента України. Серед указів Президента України виділяють такі, що мають виключний характер. Вони приймались на підставі п. 4 Перехідних положень Конституції України (Розділ XV) протягом трьох років після її прийняття. Ці акти стосуються економічних питань, не врегульова­них законами, та діють до прийняття відповідного закону Верховною Радою України. Вказані акти мають окремі риси законів. Ними, зокре­ма, визначались положення, які підлягають виключно законодавчому закріпленню. Наприклад :

• «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 року № 817/98 в редакції від 08 червня 2004 року.

Відповідно до ст. 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази та роз­порядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Наприклад, Указ Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/ 2011 «Положення про Державну казначейську службу України» або від 30 січня 2015 року № 50/2015 «Про призначення складу Національної комісії по цінним паперам та фондовому ринку».

Другий блок - постанови, розпорядження, декрети Кабінету Мі­ністрів України. Відповідно до ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпо­рядження, які є обов’язковими до виконання. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України:

• Положення про Міністерство фінансів України, затверджене по­становою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375;

• «Питання Державного казначейства» від 21 грудня 2005 року;

• «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності» від 28 лютого 2000 року № 419/2000;

• «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28 лютого 2002 року № 228 тощо.

Третій блок - рішення, інструкції міністерств, державних коміте­тів, інших центральних органів виконавчої влади. Наприклад, накази Міністерства фінансів України:

• «Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку» від 25 листо­пада 2014 року № 1163;

• «Про проведення перевірок» від 20 грудня 2012 року № 1390;

• «Про затвердження Змін до Порядку обліку платників податків і зборів» від 14 листопада 2014 року № 1127;

• «Про затвердження положень про територіальні органи Держав­ної фінансової інспекції України та їх підрозділи» від 03 жовтня 2011 року № 1236;

• «Про затвердження Порядку призупинення бюджетних асигну­вань» від 15 травня 2002 року № 319;

• «Про затвердження Порядку оформлення Державною фінансовою інспекцією України та її територіальними органами матеріалів про адмі­ністративні правопорушення» від 09 грудня 2013 року № 1045.

До цієї групи належать також накази інших органів управління дер­жавними фінансами. Наприклад, наказ Державної казначейської служби України від 24 липня 2009 року № 303 « Порядок складання протоколів про бюджетні правопорушення органами Державного казначейства Ук­раїни». Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністер­ств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєст­рації в порядку, встановленому законом (ст. 117 Конституції України).

Четвертий блок - нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. На підставі ст. 144 Конституції України органи міс­цевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Наприклад, рішення про місцевий бюджет.

Нормативно-правові акти, які врегульовують фінансові правовід­носини, можна також класифікувати і за іншими критеріями.

Залежно від виду правовідносин, що входять до предмета фінансового права, виділяють:

• бюджетне законодавство;

• податкове законодавство;

• валютне законодавство;

• пенсійне законодавство і т.д.

Залежно від строку дії фінансові нормативно-правові акти поділяють на:

• тимчасові (наприклад, Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року);

• постійні (до їх скасування).

Контрольні питання

1. Що розуміється під предметом фінансового права?

2. Які правовідносини складають предмет фінансового права?

3. Який метод правового регулювання притаманний фінансово­му праву?

4. Що входить до системи фінансового права?

5. Що характеризує фінансове право як галузь права і як науку?

6. Яке місце займає фінансове право в системі права України?

7. Що розуміється під фінансовим законодавством?

8. Що охоплюється поняттям джерел фінансового права?

9. Які існують класифікації джерел фінансового права?