§ 3. Поняття та ознаки податку

Податок являє собою форму примусового відчуження результатів діяльності суб’єктів, які реалізують свій податковий обов’язок, що на підставі закону (або акта органу місцевого самоврядування) вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільового фонду) і виступає як обов’язковий, безумовний, нецільовий, безоплатний, безповоротний, грошовий платіж.

Аналізуючи справляння податків, необхідно враховувати, що вони є не єдиним джерелом доходів бюджету і являють собою тільки один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків (яким належить провідна роль у формуванні бюджету), існують й інші види відрахувань до бюджетів - ліцензійні та реєстраційні збори тощо. Слід зважати й на те, що юридичні та фізичні особи здійснюють обов’язкові відрахування до позабюджетних фондів, сплачують інші: обов’язкові платежі. Різноманіття форм платежів викликає необхідність визначити, що ж з них є безпосередньо податком, а що - неподаткови­ми платежами. Таким чином, усю систему платежів, які входять до податкової системи, можна розділити на податки та збори. Якщо до першої групи належать саме податки (податок на прибуток підпри­ємств, плата за землю і под.), то друга група складається зі зборів (збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використання лісо­вих ресурсів тощо).

Податок являє собою досить складну категорію, що поєднує і еко­номічне, і юридичне значення. Вирішального значення дефініція по­датку набуває саме у праві. В основі цього лежать певні причини. По-перше, точне визначення й закріплення змісту категорії «податок» сприяє чіткому та однаковому застосуванню норм податкового законо­давства.

Характеристика податку передбачає не тільки якусь закінчену і коротку дефініцію, а й визначення ознак, що виражають зміст даного поняття. Чинна редакція Податкового кодексу України закріплює три принципові риси, які, на погляд законодавця, мають характеризувати виключно податок. До таких рис належать його обов’язковість, безу­мовність та надходження до відповідного бюджету.

Однією з найбільш концептуальних ознак податку є його обов’язковий характер. Ця риса притаманна фактично всім платежам податкового характеру і базується на вимозі, закріпленій у Конституції України (ст. 67). Обов’язковий характер податкового вилучення забез­печує надходження коштів у дохідні частини бюджетів, без яких не­можлива реалізація функцій державної влади на будь-якому рівні. Саме це й забезпечує закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку громадян. «Кожен зобов’язаний сплачу­вати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем про­живання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом». Обов’язковий характер податку передбачає неможливість законного ухилення від його сплати (крім підстав, закріплених у нормативно-правовому акті, - пільги тощо). У платника немає вибору - платити або не платити податок, у нього є єдино законний шлях - перерахування податку до бюджету.

Безумовний характер податку означає сплату податку, що припус­кає, якщо буде потреба, забезпечення заходами примусового характеру. На перший погляд, може скластися враження, що сплата і податків, і зборів пов’язана з певною умовою (наприклад, сплата податку на прибуток - з одержанням прибутку).

Податок надходить до бюджету відповідного рівня. Розподіл по­датків за бюджетами, фондами здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і може йти двома основними напрямками: закріплення податку за певним бюджетом або розподілу коштів від сплати податку між бюджетами. При цьому слід ураховувати відповідні норми Бю­джетного кодексу України, згідно з якими власне й розподіляються надходження від сплати податків між бюджетами. Так, згідно з п. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України закріплюється вичерпний перелік по­датків та зборів, які надходять до доходів загального фонду Держав­ного бюджету України. У статтях 64-69 Бюджетного кодексу України закріплено вичерпний перелік надходжень від податків та зборів до відповідних різновидів місцевих бюджетів. До того ж, бюджетним за­конодавством установлено вимогу, відповідно до якої податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винят­ком установ України, які функціонують за кордоном). Порядок зара­хування до державного бюджету коштів, що одержуються установами України, які функціонують за кордоном, встановлюється Кабінетом Міністрів України (п. 4 ст. 45 Бюджетного кодексу України).

Пункт 6.2 ст. 6 Податкового кодексу України закріплює поняття збору (плати, внеску), яким визначається обов’язковий платіж, що справляється з платників зборів, з одержання отримання ними спеці­альної вигоди, у тому числі внаслідок учинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значущих дій.

Дуже часто як синоніми вживаються поняття «податок» та «збір». Дійсно, це дуже схожі категорії, але вони перебувають у певному спів­відношенні. Тривалий час як певне родове визначення стосовно них використовувалося поняття обов’язкового платежу, котре розглядало­ся як родове, що охоплювало всю сукупність податків та зборів. Йшло­ся фактично про обов’язкові платежі податкового характеру. Штрафи, стягнення теж мають обов’язковий, але не податковий характер. У ши­рокому сенсі саме обов’язкові платежі податкового характеру як су­купність податків та зборів і становлять податкову систему.

У той же час збори відрізняються від податків. Особливості зборів пов’язуються також з певними рисами, які відмежовують їх від по­датків: 1) за значенням (податки забезпечують до 80 % надходжень до дохідної частини бюджету, збори - значно менше); 2) за метою (мета податків - задоволення потреб держави та територіальних громад, мета зборів - задоволення певних потреб або витрат установ); 3) за обста­винами (податки - безумовні та нецільові платежі, збір виплачується при певних умовах, має цільовий характер або справляється у зв’язку з послугою, яка надається платникові державною установою, що реа­лізує державно-владні повноваження); 4) за характером обов’язку (сплата податку пов’язана із реалізацією чітко вираженого обов’язку платника, збір характеризується певною добровільністю дій); 5) за періодичністю (сплата деяких зборів може мати разовий характер, тоді як сплата податків характеризується певною періодичністю).

ності за періодичністю враховують: періодичність сплати (збори (мито) можуть справлятися як одноразова сплата, податки - як певна періо­дична сплата); періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що породжують зобов’язання по сплаті, податки - не узгоджуються з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку із власників транспортних засобів не пов’язується з характером використання транспортного засобу); 6) за відплатністю (яка характер­на для мита та зборів, на відміну від податків).

Усю сукупність обов’язкових платежів податкового характеру мож­на класифікувати за декількома підставами. Виділимо найбільш важ­ливі.

1. Залежно від компетенції органу, який уводить в дію податок чи збір на відповідній території:

а) загальнодержавні - податки та збори, що встановлюються Верховною Радою України, вводяться виключно Податковим кодексом України і діють на всій території України;

б) місцеві - податки та збори, вичерпний перелік яких установлю­ється Верховною Радою України та які вводяться місцевими органами самоврядування і діють на території окремих регіонів України.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рів­нів, на підставі чого податкові платежі можна розділити на закріплені та регулюючі.

Закріплені податки безпосередньо і цілком надходять до конкрет­ного бюджету або позабюджетного фонду. Серед закріплених податків виділяють податки, які надходять до Державного бюджету, місцевого бюджету, позабюджетного фонду. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповід­но до бюджетного законодавства. Суми відрахувань за такими подат­ками, зараховані безпосередньо до Державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на групи: а) державні — податки, що повністю надходять до Державно­го бюджету; б) місцеві - податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів; в) пропорційні - податки, що розподіляються між Держав­ним та місцевими бюджетами в певній пропорції; г) позабюджетні - податки, що надходять до певних фондів (у деяких випадках, щоправ­да, вони все ж таки повинні пройти через бюджет).

3. Залежно від платника:

1) податки з юридичних осіб (податок на прибуток підприємств);

2) податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб);

3) змішані - податки, що припускають як платника і юридичних, і фізичних осіб (земельні податки та ін.). При цьому змішані податки можна розділити на:

а) податки, що визначаються наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (податок на до­дану вартість, акцизний податок).

4. Залежно від форми оподаткування:

1) прямі (прибутково-майнові) - податки, що справляються у про­цесі придбання і акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування, включаються в ціну товару та сплачуються ви­робником або власником. Прямі податки у свою чергу поділяються на:

а) особисті - податки, що сплачуються платником податків за ра­хунок і залежно від одержаного ним доходу (прибутку) із урахуванням платоспроможності платника;

б) реальні (англ, real - майно) - податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід^[XXXI];

2) непрямі (на споживання) - податки, що справляються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачують­ся споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Споживач товару є плат­ником реальним. Саме критерій збігу юридичного і фактичного плат­ників є одним із основних при розмежуванні податків на прямі та не­прямі. При прямому оподаткуванні юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому - ні.