Питання 1. Поняття, правові засади та ознаки послуг у сфері господарювання.
В Україні поняття “послуга” належить до соціально-економічних категорій і розуміється як результат безпосередньої взаємодії надавача послуг та споживача послуг, тобто результат діяльності надавача послуг для задоволення потреб їх споживача.
В українському законодавстві відсутнє чітке формулювання поняття “державних послуг”, що призводить до їх неоднозначно трактування. Як тотожні поняттю “державні послуги” використовувалися терміни “громадські послуги”, “основні послуги”, “колективні послуги”, “комунальні послуги”, “колективні блага”, “громадські блага” тощо. Внаслідок різного тлумачення терміна “послуга” у різних нормативно-правових актах зꞌявляються різні його трактування та визначення.Послуга може бути визначена як:
– “будь-яка закупівля, крім товарів і робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортними засобами та засобами звꞌязку, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування, поточний ремонт, а також консультаційні послуги. До консультаційних послуг належать послуги, повꞌязані з консультуванням, експертизою, оцінкою, підготовкою висновків і рекомендацій”;
– “комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість”;
– “будь-який обꞌєкт закупівлі, що не є товаром або роботами”;
– “діяльність субꞌєктів, яка не набуває матеріально-речової форми і задовольняє певні потреби замовників – особисті, колективні, громадські. Вони є результатом різнорідної діяльності, що здійснюється виробником на замовлення будь-яких споживачів (окремих громадян, підприємств, організацій, підприємців), і, як правило, веде до зміни стану одиниць, які споживають ці послуги. Специфіка послуг як продукції полягає в тому, що послуги не накопичуються (за винятком окремих видів), не транспортуються, не існують окремо від виробників, тобто вони споживаються в основному в момент їх надання”;
– “наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником і споживачем, внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача. Послуга може бути повꞌязана з виробництвом та постачанням матеріальної продукції”;
– “результат трудової діяльності, що відображається у корисному ефекті, особливий споживач вартості” ;
– “будь-які платні послуги, обовꞌязковість отримання яких встановлюється законодавством та які надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами і організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів”.
Подібне визначення державних послуг повторюється у глосарії Верховної Ради України.До змісту терміна “державні послуги” не включені податки, збори (обовꞌязкові платежі), визначені законодавством України про систему оподаткування. Отже, у сучасному українському законодавстві поняття “послуга” тлумачиться як закупівля (товар); результат взаємодії між постачальником і споживачем; певна діяльність чи її результат; обслуговування; різноманітні заходи, які здійснюються чи пропонуються у різних сферах надання державних та муніципальних послуг, як-то: охорона здоровꞌя; освіта; громадська безпека; пожежна охорона; соціальне забезпечення; працевлаштування; відпочинок; оподаткування; сфера житловокомунальних послуг; транспортне обслуговування; сфера фінансових та юридичних послуг тощо. Особливістю послуг як соціально-економічної категорії є: безпосередній звꞌязок (взаємозвꞌязок) між постачальником та споживачем послуг; неможливість існування послуги окремо від її виробника (постачальника), а також від споживача.
Для більш детального розгляду сутності послуги слід звернутися до норм чинного законодавства, а саме: ЦК, ГК та ПК України, Законів України «Про адміністративні послуги», «Про телекомунікації», «Про поштовий звꞌязок» та інші.