РОЗДІЛ 2 МЕХАНІЗМ ЗАСТОСУВАННЯ МАЙНОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЛІСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Механізм застосування майнової відповідальності за порушення лісового законодавства є важливою складовою частиною механізму регулювання лісових правовідносин. У загальній формі він може бути визначений як система правових, організаційних та інших засобів, за допомогою якої забезпечується впровадження в життя норм, що регулюють майнову відповідальність за порушення лісового законодавства, та досягнення цілей такої відповідальності.

Механізм застосування майнової відповідальності за лісопорушення функціонує в рамках охоронних правовідносин щодо покладення на осіб, винних у вчиненні лісопорушень, обов’язку компенсувати заподіяну шкоду в розмірах, передбачених санкціями норм лісового законодавства. Він складається з різноманітних елементів, серед яких провідна роль належить правовим засобам, хоча, як зазначається в літературі, на регулювання екологічних відносин впливає не лише право, а й інші фактори – політичні, економічні, організаційні, соціальні тощо [121]^[140]. Оскільки механізм майнової відповідальності має інструментальний характер, спрямований на досягнення цілей відповідальності, виконання її функцій, то його структура повинна відповідати зазначеній меті. Тому, перш ніж перейти до аналізу структурних елементів механізму і взаємодії між ними, розглянемо цілі і завдання майнової відповідальності за лісопорушення.

Дослідження, присвячені реалізації еколого-правових норм та ефективності їхньої дії, вказують на багаторівневість цілей, задля яких ці норми ухвалено [187]^[141], виділяються остаточні та конкретні безпосередні цілі, перспективні та найближчі, матеріальні й юридичні [65]^[142].

У найбільш широкому розумінні цілі інституту майнової відповідальності за лісопорушення збігаються з цілями права в цілому як соціального регулятора, котрими є закріплення, регулювання й охорона суспільних відносин [164]^[143].

Вказане твердження справедливе і для забезпечення дії приписів регулятивних норм лісового законодавства. Названі норми закріплюють права й обов’язки учасників лісових правовідносин, вимоги до раціонального лісокористування, охорони, захисту лісів та інші складові елементи встановленого у цій сфері суспільних відносин правопорядку. Мета лісових норм визначена в ЛК України як завдання лісового законодавства. Відповідно до ст. 2 ЛК це регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їхніх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.

Правовідносини, які складаються з приводу застосування заходів відповідальності, мають охоронний характер, а отже, їх роль є службовою щодо забезпечення реалізації регулятивних норм. Тому оцінка ефективності механізму застосування майнової відповідальності повинна ґрунтуватися на дослідженні ступеня досягнення цілей двох ієрархічних рівнів: безпосередніх цілей норм відповідальності та загальної мети – підтримання встановленого регулятивними нормами правопорядку в лісових відносинах, узгодження економічних інтересів лісокористувачів та екологічних інтересів суспільства.

Безпосередні цілі майнової відповідальності за порушення лісового законодавства конкретизуються в її функціях. Слугуючи загальній меті – забезпеченню належної екологічно значущої поведінки суб’єктів суспільних відносин у галузі використання й охорони лісів, майнова відповідальність за лісопорушення виконує превентивну, виховну, каральну та компенсаційну функції.

Сутність превентивної функції відповідальності полягає в попередженні вчинення лісопорушень у майбутньому, як тими суб’єктами, до котрих були застосовані майнові стягнення (індивідуальна превенція), так і іншими фізичними чи юридичними особами (загальна превенція).

Виховна функція передбачає вплив на свідомість громадян з метою переконання їх у необхідності дотримання встановленого порядку використання й охорони лісів, у суспільній корисності закріплених законодавством вимог, справедливості заходів відповідальності за лісопорушення. Оскільки майнова відповідальність за порушення лісового законодавства реалізується в специфічній сфері суспільних відносин, то її виховна функція повинна забезпечувати формування не тільки належного рівня правосвідомості, але й певного екологічного світогляду, установок на необхідність збереження довкілля, здійснення раціонального невиснажливого природокористування. Виконання майновою відповідальністю виховної та превентивної функцій є одночасно й свідченням ефективності норм зазначеного правового інституту, й одним із засобів її підвищення.

Каральна функція притаманна майновій відповідальності меншою мірою, ніж штрафним видам відповідальності. Точніше, нормативна конструкція майнової (правовідновлювальної) відповідальності спрямована безпосередньо не на формальне покарання винного, а на відновлення порушеного стану, прав та законних інтересів потерпілого. Про покарання правопорушника можна говорити лише в плані покладення на нього негативних наслідків правопорушення, тобто додаткових зобов’язань, відповідних майнових обмежень. Елементи покарання у вигляді законних неустойок закладені також у стягненнях, передбачених Правилами відпуску деревини на пні в лісах України за договірні лісопорушення.

Компенсаційна функція, тобто функція відновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин, відшкодування заподіяних та майбутніх втрат для майнової відповідальності є вирішальною і лише їй, на відміну від інших видів юридичної відповідальності, притаманною. Саме ця функція і мета компенсації заподіяної лісопорушенням шкоди визначають структуру механізму майнової відповідальності, суб’єктний склад правовідносин, які опосередковують дію цього механізму, а також набір правових засобів, призначених для досягнення поставленої мети.

Оскільки, як зазначалося вище, майнова відповідальність за порушення лісового законодавства за своєю юридичною природою є різновидом цивільно-правової відповідальності, то до складу механізму її реалізації входять цивільно-правові, цивільно-процесуальні засоби, а також засоби виконавчого провадження. Такими засобами виступають вимога про добровільне відшкодування заподіяної шкоди, позов про відшкодування шкоди, судове рішення та виконавчі дії.

Однак відносини майнової відповідальності за заподіяння шкоди природним об’єктам, зокрема лісам, володіють значною специфікою, що відбивається й на структурі механізму застосування відповідальності. Рішення суду про покладення на лісопорушника обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду, яке набрало законної сили, і навіть виконане, ще не є остаточним критерієм реалізації компенсаційної функції відповідальності [107]^[145]. Головна мета майнової відповідальності за лісопорушення – відшкодування шкоди, заподіяної лісу – буде досягнута лише тоді, коли отримані кошти (а в переважній більшості випадків присуджується не реальне відшкодування, а саме стягнення грошових сум), будуть спрямовані на відновлення порушеного стану довкілля. Таким чином, одним з елементів механізму застосування майнової відповідальності за лісопорушення слід вважати цільове використання сум, стягнутих з лісопорушників, на лісовідновлювальні та лісоохоронні заходи.

До елементів механізму належать також суб’єкти реалізації норм, що входять до інституту майнової відповідальності за лісопорушення.

Це особи, названі в ч. 2 ст. 97 ЛК України, яка встановлює, що позивачами у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі порушенням лісового законодавства, виступають Міністерство екології і природних ресурсів України і його органи на місцях, державні органи лісового господарства, постійні лісокористувачі. Виходячи із змісту Земельного кодексу України та інших новітніх законодавчих актів до переліку позивачів слід внести також власників земельних ділянок лісового фонду, чиї права і законні інтереси постраждали внаслідок лісопорушення.

Крім того, відповідно до ст. 37 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України “Про прокуратуру” [58]^[146] до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями екологічного законодавства, має право звертатися прокурор. Право прокурора на звернення до суду в інтересах держави як власника лісових ресурсів передбачено також ст. 2 ГПК України [34]^[147], ст. 121 ЦПК України [177]^[148].

До другої групи належить суд, діяльність якого справедливо вважається однією з головних ланок механізму юридичної відповідальності у боротьбі з порушеннями екологічного законодавства [75]^[149]. Саме на суд покладено ухвалення рішень – індивідуальних актів застосування норм майнової відповідальності за порушення лісового законодавства.

До третьої групи слід віднести осіб, що забезпечують виконання функцій відповідальності після набрання судовим рішенням законної сили. Це державні виконавці й органи, що здійснюють розпорядження коштами, стягнутими з лісопорушників.

Окремим суб’єктом реалізації норм інституту майнової відповідальності може виступити й сам лісопорушник у випадку, якщо заподіяна шкода буде ним відшкодована в добровільному порядку.

Виходячи з розуміння механізму застосування майнової відповідальності за лісопорушення як сукупності правових, організаційних та інших засобів, що реалізуються названими суб’єктами, з’ясуємо основні процесуальні аспекти підготовки, розгляду та вирішення справ цієї категорії, а також питання ефективності функціонування зазначеного механізму в цілому.