Законодавство в імміграційній сфері Канади

Нині імміграційне законодавство Канади чітко регламентує по­слуги щодо будь-яких імміграційних процесів (включаючи імміграцію, тимчасові візи, дозволи на роботу і навчання та ін.).

З 18 березня 2011 року органом, що регулює роботу імміграційних фахівців, є Рада канадських імміграційних консультантів (Immigration Consultants of Canada Regulatory Council, ICCRC).

Канада є однією з небагатьох країн, яка проводить політику залу­чення іммігрантів. Відповідно до програми Міністерства громадянства, імміграції та багатокультурності Канади ця країна щорічно видавала близько 220-250 тис. імміграційних віз. На сьогодні це найпотужніша з існуючих у світі глобальна програма із залучення іммігрантів. Відбір більшої частини кандидатів здійснюється тільки за професійними або діловими якостями й не залежить від етнічної належності або інших чинників того ж порядку. Канада — це одна з небагатьох країн, яка надає можливість стати її мешканцем тим, хто має якісну освіту й професійні навички. Усі інші країни (за винятком Австралії та Нової Зеландії) таких можливостей не надають.

Імміграційна політика Канади вимагає від бажаючих виїхати за ім­міграційною програмою потрібну для Канади освіту, довготривалий стаж роботи за дипломом і професійні навички, але найбільше значен­ня має знання англійської або французької мови на досить високому рівні. Крім того, мають значення досвід і стаж роботи й певні вікові обмеження.

Надання статусу постійного жителя в Канаді відбувається після успішного проходження імміграційного процесу. У разі порушення ка­надських законів або правил проживання зі статусом постійного жите­ля особа можете бути позбавлена посвідки на проживання.

Міністерство громадянства та імміграції Канади відає питання­ми, пов’язаними з імміграцією й наданням громадянства. Міністерство було створено в 1994 році. Воно управляє широкою мережею «центрів громадянства та імміграції» по всій Канаді і в численних посольствах, верховних комісіях і консульствах за кордоном. Міністерство допомагає іммігрантам і біженцям влаштуватися в Канаді через фінансування ор­ганізацій (зокрема, Асоціації канадських опікунів), що надають прибу­лим до Канади необхідну допомогу, а саме:

- навчання мовам для новоприбулих до Канади;

- програма з облаштування та адаптації іммігрантів;

- програма сприяння переселенню (для переселених біженців);

- інформаційна підтримка: інформація про життя в Канаді, пошук роботи, участь у громадській діяльності.

До кадрового складу Міністерства громадянства та імміграції Канади входять міністр громадянства та імміграції Канади, заступник міністра, помічник заступника міністра зі стратегічної і програмної по­літики, помічник заступника міністра з операцій, помічник заступника міністра (корпоративні послуги) та помічник заступника міністра (мо­дернізація обслуговування клієнтів)^[135].

Інтеграція іммігрантів у канадське суспільство передбачає коорди­націю політики, яку здійснюють міністерства федерального уряду, а та­кож уряди різних провінцій. У Канаді розроблено положення про в’їзд у країну робітників для тимчасового працевлаштування, проте перева­га надається довгостроковій міграції робочої сили.

У канадському імміграційному законодавстві визначено групи лю­дей, яким заборонено в’їжджати в Канаду, та передбачено процедури вислання осіб, які порушують положення про в’їзд. Мігрантам надають­ся позички, фінансова допомога, допомога структурами з прийому іммі­грантів на місцях на спеціальний доступ до служб зайнятості та мовну підготовку.

Законодавство Канади передбачає поняття впорядкованого пото­ку мігрантів, а міграційна система охоплює контроль не лише за чисель­ністю, а й за категоріями людей, які в’їжджають у країну. Йдеться про програму врегульованої планової імміграції. У Законі про імміграцію за­значається, що вона сприяє досягненню будь-якої демографічної мети й цілей, які уряд може поставити щодо чисельності, структури та гео­графічного розподілу населення Канади й забезпечення возз’єднання сімей, виконання міжнародних зобов’язань щодо біженців і підтримки гуманітарних традицій щодо тих осіб, які не є біженцями, але які мають право на захист, сприяння розвитку національної економіки та забезпе­чення й зміцнення соціальної структури Канади.

Канадське законодавство дозволяє значну свободу дій щодо кри­теріїв допуску іммігрантів — усі, кого приймають, повинні мати мож­ливість успішно облаштуватися, а критерії допуску іммігрантів мають бути недискримінаційними. Існують три їх категорії, визначені в Законі про імміграцію:

- сімейна категорія — члени сімей канадських громадян чи іммі­грантів, які вже в Канаді;

- біженці — особи,які відповідають визначенню Конвенції 1951 року чи визначені урядом Канади;

- самостійні іммігранти — відібрані внаслідок їхньої кваліфікації, роду занять, професійної підготовки та рівня освіти, і ці іммігранти визна­чаються на основі набраних балів за кожним пунктом системи відбору. Біженці, допущені в Канаду, поділяються на три групи: державні,

відібрані чиновниками за кордоном з таборів (10-15 тис. щорічно); біженці, спонсорами яких є приватна особа (60 тис. осіб); особи, які шукають притулку. Особи, які були прийняті біженцями, стають закон­ними постійними жителями країни.

Самостійні іммігранти поділяються на тих, хто вливається як ро­бітник, і тих, хто планує відкрити власну справу.

Іммігранти набувають після приїзду статусу законно проживаю­чих осіб та отримують майже всі права громадянина Канади, за винят­ком права голосувати на виборах. Вони мають право на свободу пере­сування, освіту, медицину, отримання прибутків, соціальну допомогу, страхування від безробіття та професійну підготовку, мають право ста­ти громадянами після постійного проживання протягом 3 років. Діти, які народилися в Канаді, автоматично стають громадянами країни^[136].

Федеральну програму імміграції для кваліфікованих фахівців у Канаді призупиняли, проте у травні 2013 року її було відновлено. Зміни стосувалися того, що Імміграційна служба Канади (Citizenship and Immigration Canada — CIC) тепер розглядає всі заяви за прискоре­ною програмою, особливо це стосується справ за програмами імміграції для кваліфікованих робітників (skilled workers).

Були введені обмеження на кількість розглянутих заяв. Починаючи з 2013 року розглядають 5000 заяв протягом року, причому серед цієї кількості поданих заяв з кожної спеціальності кількість заяв не переви­щує 300. Однак ці обмеження не стосуються заявників, які мають запро­шення на роботу.

Головним пріоритетом для уряду Канади є збільшення робочих ва­кансій, економічне зростання й процвітання країни. Зміни по FSWP засно­вуються на великій кількості досліджень, які незмінно показують, що во­лодіння мовою та вік є двома найважливішими факторами економічного успіху іммігрантів. Остаточні зміни до критеріїв відбору за федеральною програмою імміграції кваліфікованих фахівців передбачають:

- краще знання однієї з офіційних мов Канади (рівень 7 за канад­ською системою Benchmark), що і є найважливішим чинником у процесі відбору;

- вік потенційних іммігрантів — перевага віддається молоді, оскіль­ки вона краще адаптується до мінливих умов на ринку праці, біль­шу кількість років працює, що сприяє економічному розвитку Канади;

- рівень освіти (Educational Credential Assessment, ECA), що допома­гає зіставити й визначити, якому рівню освіти в Канаді відповідає освіта, отримана в рідній країні.

Додаткові бали головний заявник може отримати за продемон­стровані мовні знання дружини / чоловіка та досвід роботи в Канаді.

4.