Удосконалення адміністративного законодавства, що визначає відповідальність за правопорушення у фінансовій сфері

Україна — молода європейська держава, яка знаходиться на самому початку свого становлення та розвитку. Зараз перед країною стоїть ряд складних завдань, що потребують значних фінансових вливань.

функціонування усіх його сфер - соціальної, економічної, екологічної, тощо - забезпечується різними правовими засобами, серед яких не останню роль відіграє адміністративна відповідальність»^[654]), оскільки зазначений вид юридичної відповідальності є: по-перше, засобом забезпечення виконання вимог адміністративного та фінансового законодавства; по-друге, важливим елементом механізму гарантій прав суб’єктів у фінансовій галузі; по-третє, норми інституту адміністративної відповідальності стимулюють додержання принципів чинного законодавства України та фінансового законодавства зокрема^[655]). Отже, важливе значення інституту адміністративної

відповідальності зумовлює необхідність дослідження напрямів його подальшого вдосконалення, зокрема, для підвищення ефективності у протидії правопорушень у фінансовій сфері.

Дослідженню окремих аспектів адміністративної відповідальності за правопорушення у фінансовій сфері приділяли увагу у своїх дослідженнях такі вчені: В. Б. Авер’янов, Ю. П. Битяк, І. В. Хаменушко, А. М. Черепахін, С. Т. Гончарук, Л. В. Коваль, Є. С. Попкова, А. Т. Комзюк, Д. М. Лук’янець, А. В. Андрєєв, Ю. А. Вєнєдіктов, Ю. О. Крохіна, М. Б. Разгільдяєва, Н. А. Саттарова та інші. Проте, незважаючи на велику кількість досліджень у зазначеному напрямку та враховуючи соціально-політичні зміни, що відбуваються в Україні, ця проблематика є актуальною і потребує особливої уваги з боку вітчизняних вчених.

Варто відзначити, що вдосконалення законодавства — це встановлена Конституцією форма розвитку правової системи, сфера практичної діяльності суб’єктів конституційних відносин^[656]). А. С. Пашков зазначає, що проблема вдосконалення законодавства - це передусім проблема виявлення його ефективності. Необхідно чітко уявляти ефективність діючого права, а в деяких випадках максимально точно знати, до яких результатів може привести кожна нова правова норма. Наука не повинна обмежуватися констатацією позитивного чи негативного результату дії правової норми, вміння знайти їй пояснення та визначити саме той зміст правової норми, який дає найбільший ефект, здійснює найбільш сприятливий вплив на економічні відносини, політичну обстановку, психологію людей^[657]).

У контексті нашого дослідження вважаємо необхідним навести позицію О. В. Ящук, яка наголошує на важливості вдосконалення адміністративного законодавства, що визначає відповідальність за порушення у різних сферах суспільного життя. На думку автора, ця необхідність зумовлена таким^[658]):

- відбулися значні політичні, демографічні, соціальні, економічні зміни із прийняттям Україною незалежності, що значно вплинуло на всі чинні на той час правові норми, оскільки вони, зокрема і Кодекс про адміністративні правопорушення, були прийняті за інших умов, в іншій державі — колишньому СРСР;

- низка статей чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення є застарілими;

- Кодекс України про адміністративні правопорушення та закони, які встановлюють адміністративну відповідальність, нерідко містять прогалини, суперечать один одному, не розкривають зміст багатьох понять, особливо об’єктивну сторону більшості правопорушень, пов’язаних із сферою фінансів;

- необхідність інтеграції вітчизняного законодавства до вимог Євросоюзу з метою розбудови України як правової, демократичної держави і відходу від пережитків командно-партійної системи;

- розширення ринкових відносин і поява численної кількості юридичних осіб різної організаційної форми — встановлення їх відповідальності, зокрема необхідність встановлення у зв’язку з цим нових видів адміністративних стягнень;

- розширення кількості складів правопорушень в адміністративній сфері;

- необхідність змін щодо видів адміністративних стягнень;

- відхід від минулої тоталітарної правової системи та перехід до більш гнучких, демократичних засобів регулювання суспільних відносин, тощо^[659]).

Таким чином, під вдосконаленням адміністративного законодавства, яке визначає відповідальність за правопорушення у фінансовій сфері, потрібно розуміти науково обґрунтовану форму розвитку правової системи, пов’язаної з регулюванням зазначеної сфери суспільних відносин, а також практичної реалізації запропонованих поправок до чинного законодавства^[660]).

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду напрямків вдосконалення законодавства про юридичну відповідальність у сфері фінансів, вважаємо необхідним визначити сутність юридичної та адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері фінансів. Із наукової точки зору, юридична відповідальність - це визначені правом несприятливі наслідки, які настають для конкретної особи у зв’язку з вчиненням нею правопорушень. Більш детально аналізує це тлумачення О. В. Ільїна, яка зазначає, що це насамперед стосунки держави та особи, яка порушила заздалегідь передбачені нормами правові відносини та правову поведінку^[661]). Дуже поширеним у юридичній літературі є визначення, запропоноване Д. М. Лук’янцем, відповідно до думки автора юридична відповідальність - це регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених суб’єктів на діяння фізичних або юридичних осіб (колективних суб’єктів), що проявляються в недотриманні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обов’язків, порушенні цивільно-правових зобов’язань, нанесенні шкоди або завданні збитків, і виражена в застосуванні до осіб, які вчинили такі діяння, засобів впливу, що тягнуть за собою позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру^[662]). У свою чергу, О. Е. Лейст зазначає, що юридична відповідальність — це взяті в динаміці правові відносини між правопорушником і державними органами. «Основні питання, вирішувані в межах цих відносин, - наявність або відсутність правопорушення, необхідність застосування санкції та визначення в її межах конкретних обов’язків, правообмежень винного в правопорушенні (або звільнення від відповідальності), реалізація цих обов’язків та правообмежень.

Відповідно до точки зору В. Н. Хропанюка, юридична відповідальність — це важливий захід захисту інтересів особистості, суспільства і держави. Вона настає в результаті порушення приписів правових норм та виявляється у формі застосування до правопорушника заходів державного примусу. Найважливішою ознакою юридичної відповідальності є те, що вона визначається державою і застосовується її компетентними органами. Для правопорушника юридична відповідальність означає застосування до нього санкцій правових норм, зазначених у них певних заходів відповідальності^[666]). В. О. Котюк зазначає, що юридична

відповідальність — це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства), на підставі закону або іншого нормативного акта, з метою попередження правопорушень в перспективі і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб’єктивних прав на матеріальні та духовні цінності^[667]).

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, можемо із впевненістю стверджувати, що під юридичною відповідальністю у сфері фінансів потрібно розуміти чітко визначену міру покарання як юридичної, так і фізичної особи за порушення законодавства, що регулює відносини у фінансовій сфері, та яка виявляється у формі застосування до правопорушника заходів державного примусу.

Щодо визначення поняття адміністративної відповідальності, то С. Т. Гончарук визначає зазначений термін як специфічну форму негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважним державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративне стягнення в установлених законом формах і порядку^[668]). На думку Є. Герасименка, адміністративна відповідальність - «це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів, внаслідок чого особи, які їх вчинили, мають відповідати за свої неправомірні дії і понести за це адміністративне стягнення у встановленому законом порядку»^[669]). А. Башняк визначає адміністративну відповідальність як складне, багатогранне явище, що охоплює адміністративно-правові норми, адміністративно-правові відносини, норми, що містять адміністративні санкції, правопорушення з їх статистичними елементами (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона), діяльність правозастосовчих органів та їх посадових осіб. Вчений вважає, що під адміністративною відповідальністю необхідно розуміти всі міри адміністративно-правового впливу, що застосовуються до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення^[670]).

Відповідно до точки зору В. К. Шкарупи, адміністративна відповідальність знаходить своє вираження у застосуванні повноважним державним органом (посадовою особою) передбачених чинним законодавством адміністративно-правових санкцій щодо осіб, винних у скоєнні проступків у сфері реалізації виконавчої влади^[671]).

На думку І. О. Ґалаґана, під адміністративною відповідальністю необхідно розуміти застосування у встановленому порядку уповноваженими на це органами і службовими особами адміністративних стягнень, сформульованих у санкціях адміністративно-правових норм, до винних у вчиненні адміністративних проступків, що містять державний і громадський осуд, засудження їх особи і протиправного діяння, що проявляється у негативних для них наслідках, які вони зобов’язані виконати, і мають на меті їх покарання, виправлення і перевиховання, а також охорону суспільних відносин у сфері радянського державного управління^[675]).

До числа характерних ознак адміністративної відповідальності у літературі, як правило, належать такі^[676]):

1) підставою адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення;

2) принципи, підстави й характер адміністративної відповідальності визначаються нормами адміністративного права;

3) мірою адміністративної відповідальності є адміністративні стягнення, за винятком установлених законодавством випадків, коли за вчинення адміністративних проступків настає дисциплінарна відповідальність;

4) до адміністративної відповідальності мають право притягувати уповноважені органи;

5) адміністративні стягнення накладаються уповноваженими органами на осіб, які не знаходяться з ними в прямій субординаційній підлеглості;

6) застосування адміністративного стягнення не тягне за собою судимості й звільнення з роботи;

7) процесуальний порядок притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється відповідно із установленими законодавством правилами провадження у справах про адміністративні правопорушення і відрізняється достатнім ступенем оперативності^[677]).

В контексті нашого дослідження необхідно погодитись із позицією Г. Ю. Анісімової та В. О. Кондратьєва, які зазначають, що адміністративна відповідальність за порушення законодавства у фінансовій сфері - це сукупність матеріальних і процесуальних правовідносин, тобто матеріально - делікатних, викликаних вчиненням конкретного порушення законодавства з фінансових питань, і адміністративно-процесуальних, пов’язаних із необхідністю зібрати матеріали про таке правопорушення й особу, яка його скоїла, розглянути справу, винести законне, обґрунтоване і справедливе рішення, забезпечити його виконання^[678]).

Наголосимо, що роль адміністративної відповідальності у протидії фінансовим правопорушенням постійно зростає. У відсотковому відношенні саме адміністративна відповідальність, порівняно з кримінальною та цивільно- правовою, застосовується у зазначеній сфері суспільних відносин найчастіше. Чинне законодавство передбачає адміністративну відповідальність за окремі види фінансових правопорушень. До таких правопорушень, за які Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність, належать, зокрема:

- порушення правил про валютні операції (ст. 162);

- ухилення від подання декларації про доходи (ст. 164¹));

- порушення законодавства з фінансових питань (ст. 164²⁾);

- несвоєчасне здавання виторгу (ст. 164⁴⁾);

- незаконне розголошення або використання інформації, що становить банківську таємницю (ст. 164¹¹));

- порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 164¹²⁾);

- ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України платників обов’язкових страхових внесків і порушення порядку обчислення й сплати внесків на соціальне страхування (ст. 165¹));

- порушення порядку формування та застосування цін і тарифів (ст. 165²⁾);

- порушення строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків (ст. 165³⁾);

- порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які зумовили втрату працездатності (ст. 165⁴⁾);

- ухилення від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання страхових коштів (ст. 165⁵⁾);

- порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (ст. 166⁵⁾);

- порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166⁶⁾);

- протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку (ст. 166⁷⁾);

- здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії (ст. 166⁸⁾);

- порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 166⁹⁾) та ін.⁶⁷⁹⁾.

Справи про правопорушення у сфері фінансів розглядають уповноважені на те посадові особи органів державної контрольно-ревізійної та податкової служб, Національного банку, органів Пенсійного фонду України й Фонду соціального страхування України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державного департаменту фінансового моніторингу Міністерства фінансів України, а також суди^{[679] [680]).}

Отже, проаналізувавши все вищезазначене, вважаємо можливим перейти до розгляду недоліків та запропонувати шляхи вдосконалення адміністративного законодавства, яке визначає відповідальність за правопорушення у фінансовій сфері. Першим таким важливим напрямком є чітке визначення суб’єкта правопорушення. Зауважимо, що у Кодексі України про адміністративні правопорушення майже у всіх статтях, що визначають рівень адміністративної відповідальності за порушення у фінансовій сфері, зазначено, що відповідальність несе «особа», проте конкретного визначення того, якою вона є (юридичною чи фізичною), в кодексі не наведено. Адже, як відомо, порушниками законодавства у сфері фінансів можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Необхідна ознака суб’єкта адміністративного правопорушення — його деліктоздатність, тобто можливість особи відповідати за свої діяння^[681]). Таке становище породжує правову колізію, вирішення якої можливе лише шляхом внесення відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, де серед суб’єктів адміністративного проступку називатимуть юридичних осіб і об’єднання громадян. У цьому контексті слушною є думка О. Радченко, яка, досліджуючи суб’єкти адміністративної відповідальності у сфері забезпечення захисту прав споживачів фінансових послуг, наголошує, що особами, які можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення у зазначеній сфері суспільних відносин, можуть бути^[682]):

1) фізичні осудні особи, які вчинили правопорушення у віці, з якого може наставати адміністративна відповідальність, та вступили в суспільні відносини у сфері надання фінансових послуг споживачам і пов’язані з ними суспільні відносини (цими фізичними особами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства), крім осіб, які мають імунітет на території України;

2) юридичні особи, що беруть участь у суспільних відносинах, які виникають у процесі надання фінансових послуг споживачам (вони можуть бути всіх форм власності та мати будь-яку організаційно-правову форму);

3) посадові особи фінансових установ, які займають певні посади та через свої службові (посадові) обов’язки мають можливість впливати на процес надання фінансових послуг споживачам;

4) фізичні особи-підприємці, які отримали відповідний дозвіл і мають передбачене законодавством право надавати фінансові послуги споживачам;

5) фінансові групи, що беруть участь у суспільних відносинах, які виникають у процесі надання фінансових послуг споживачам, та порушують вимоги антимонопольного законодавства України^[683]).

У зв’язку із вищезазначеним, також пропонуємо приєднатися до пропозиції вітчизняних науковців щодо необхідності удосконалення законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб, а саме^[684]):

1) передбачити в адміністративному законодавстві поряд із фізичними особами і юридичну особу як суб’єкта адміністративного правопорушення;

2) внести до КУпАП визначення адміністративного правопорушення юридичної особи, закріпивши при цьому принцип вини юридичної особи у вчиненні адміністративного правопорушення як обов’язкову умову притягнення її до адміністративної відповідальності^[685]).

Крім того, продовжує Н. Ю. Кантор, потребує чіткої нормативної регламентації й система адміністративних стягнень — конкретних видів адміністративних покарань, застосовних до юридичної особи, які, очевидно, мають відрізнятися від тих, які стосуються суб’єктів адміністративних правопорушень — фізичних осіб^{[686] [687]).}

Наступним важливим напрямком удосконалення адміністративного законодавства, яке визначає відповідальність за правопорушення у фінансовій сфері, є систематизація такого законодавства. У загальному розумінні систематизація — це впорядкування нормативно-правових актів з метою зручності в користуванні, внесення коректив у них і пристосування до змін, які відбулись в економічному і політичному житті суспільства, заміна старих, «відживших» нормативних актів новими, комп’ютеризація їх⁶⁸⁷⁾. У великій радянській енциклопедії зазначено, що систематизація — це об’єднання предметів або знань про них шляхом встановлення істотних зв’язків між ними; встановлення порядку між частинами цілого на підставі певних закономірностей, принципів або правил; удосконалення системи^[688]). В. Медведчук констатує, що систематизація — це оптимальний шлях «створення правової бази, звільненої від застарілих та колізійних норм, дублювань, не переобтяженої нормативно-правовими актами тимчасової чи локальної дії, а головне — такої, що містить достатню кількість актів, призначених регулювати сучасні суспільні відносини, перш за все законів, які перебувають у певному системному взаємозв’язку не лише для фахівця, але й для пересічного громадянина»^[689]). У свою чергу, як зазначає В. Н. Хропанюк, систематизація законодавства має на меті стабілізацію правопорядку, приведення нормативно-правового регулювання до форми, яка забезпечує нормальне функціонування суспільного життя, найбільш ефективне управління державними справами в інтересах особи^[690]).

У підручнику «Теорія держави і права» М. Н. Марченко підкреслює, що важливість систематизації обумовлюється її функціональними характеристиками. Вона, з точки зору дослідника, дозволяє: оглянути весь масив чинного законодавства; виявляти й усувати неузгодженості, протиріччя, прогалини в праві (дефекти законодавства); підвищувати ефективність законодавства; робити законодавство більш доступним інформаційно; робити його більш доступним інтелектуально (полегшує з’ясування змісту норм); вивчати й досліджувати законодавство^[691]). Заслуговує на увагу думка І. Пахомова про те, що систематизація законодавства — це діяльність із упорядкування нормативно-правових актів, зведення їх у єдиний комплекс. Систематизація законодавства допомагає людині більш-менш впевнено орієнтуватися в діючій системі права, знайти необхідну юридичну норму^[692]).

Наголосимо, що адміністративна відповідальність за правопорушення у фінансовій сфері встановлюється не лише Кодексом України про адміністративні правопорушення, але й цілою низкою законів України та інших підзаконних нормативно-правових актів, наприклад: «Про

бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про зайнятість населення» та ін. Як слушно зазначають деякі науковці, непорозуміння, розпливчастість диспозицій будь-яких норм, які встановлюють адміністративну відповідальність, — це прямий шлях до порушення законності, до суб’єктивізму та невизначеності під час прийняття рішень про притягнення осіб до адміністративної відповідальності^[693]). У контексті нашого дослідження заслуговує на увагу позиція Т. М. Ямненко, на думку автора, систематизація адміністративного законодавства щодо відповідальності за правопорушення у сфері фінансів зводиться до того, що на заміну великій кількості нормативних актів, які встановлюють адміністративну відповідальність в галузі фінансів, повинен прийти новий єдиний кодифікований нормативний акт, що являє собою єдине джерело чинного законодавства у цій сфері управлінських відносин^[694]).

Отже, систематизація має важливе значення для подальшого розвитку не лише адміністративного права, а й всієї системи національного законодавства України. Адже аналіз і оброблення чинних нормативних актів, групування правових приписів за певною схемою, створення внутрішньо єдиної системи актів є необхідними умовами ефективності вітчизняного законодавства. На нашу думку, запровадження вищезазначених змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за правопорушення у сфері фінансів має важливе значення і потребує практичної реалізації.

У контексті нашого дослідження необхідно зауважити, що у Кодексі України про адміністративні правопорушення нерідкою є проблема ототожнення деяких понять. Так, у розділі 2 чинного КУпАП під назвою «Адміністративне правопорушення та адміністративна відповідальність» міститься ст. 9, де законодавець сформулював визначення адміністративного правопорушення, але щодо адміністративної відповідальності обмежився вказівкою на те, що її мірою є адміністративне стягнення (ст. 23 «Мета адміністративного стягнення»)^[695]). З цього приводу вважаємо необхідним навести точку зору С. М. Алфьорова, відповідно до якої поняття «адміністративної відповідальності» не потрібно зводити до поняття «адміністративного стягнення», оскільки адміністративна відповідальність містить такі елементи як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, застосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення^[696]). Отже, вищезазначена прогалина в адміністративному законодавстві нерідко призводить до ототожнення адміністративної відповідальності й адміністративного покарання, зокрема й у сфері фінансів.

Наступним суттєвим недоліком адміністративного законодавства, що визначає відповідальність за порушення у сфері фінансів, на нашу думку, є визначення суми штрафу за правопорушення у зазначеній сфері суспільних відносин. Наведемо декілька наглядних прикладів, що стосуються вищезазначеного. Так, у статті 164²) Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що «приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку

або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій коштів і матеріальних цінностей, несвоєчасне подання на розгляд, погодження або затвердження річного фінансового плану підприємства державного сектору економіки та звіту про його виконання, перешкоджання працівникам органу державного фінансового контролю у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів із відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності — тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені особою, яку впродовж року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»^[697]). Стаття 163 цього самого кодексу визначає, що розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску в установленому законом порядку або порушення порядку здійснення емісії цінних паперів, вчинене уповноваженою особою, — тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розміщення цінних паперів у значних розмірах без реєстрації їх випуску в установленому законом порядку, вчинене

уповноваженою особою, — тягне за собою накладення штрафу від однієї

тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розміщення цінних паперів вважається у значних розмірах, якщо номінальна вартість таких цінних паперів у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян^[698]). Ще одним прикладом є стаття 163⁷), яка передбачає відповідальність за діяльність на фондовому ринку без ліцензії. Здійснення посадовою особою суб’єкта господарювання операції з цінними паперами, яка належить до професійної діяльності на фондовому ринку, без спеціального дозволу (ліцензії), якщо законом передбачено одержання спеціального дозволу (ліцензії) для здійснення такої операції, або з порушенням умов ліцензування, — тягне за собою накладення штрафу від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах, — тягнуть за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому отримання доходу у великих розмірах є, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян^[699]).

Наголосимо, що неоподатковуваний мінімум доходів громадян становить лише 17 (сімнадцять) гривень, тобто максимальний штраф становить близько 34 тис. гривень, що, на нашу думку, є недостатнім. Адже подібні правопорушення можуть принести збитки в розмірі декількох мільйонів гривень, у результаті чого для порушника сплатити штраф у вищезазначеній сумі не складає особливої складності. Отже, порушник законодавства, не відчуваючи для себе особливого ризику, може неодноразово порушувати законодавство у зазначеній сфері суспільних відносин. Саме тому ми пропонуємо збільшити розмір штрафів за порушення законодавства у сфері фінансів як мінімум у 3-4 рази, що стане значною перепоною для здійснення правопорушень у зазначеній сфері суспільних відносин.

Таким чином, підсумовуючи зазначене у цьому підрозділі дослідження, необхідно зауважити, що адміністративна відповідальність займає важливе місце у забезпеченні правопорядку у сфері фінансів. Однак справедливо буде відмітити той факт, що адміністративне законодавство, яке визначає відповідальність за правопорушення у фінансовій сфері, має ряд певних недоліків, поява яких пов’язана з:

- неготовністю чинного законодавства до різких соціально-політичних змін, що відбулись у країні в останні декілька років;

- виникненням нових видів правопорушень у сфері фінансів;

- необхідністю адаптувати законодавство про адміністративну відповідальність у сфері фінансів до європейських стандартів;

- недостатнім рівнем відповідальності порушника за правопорушення у сфері фінансів, що тягло безкарність та сприяло більшій кількості порушень законодавства у зазначеній сфері суспільних відносин.

Також нами були запропоновані окремі напрямки вдосконалення адміністративного законодавства, яке визначає відповідальність у сфері фінансів. На нашу думку, запровадження їх у практичну діяльність та внесення відповідних змін до чинного законодавства сприятиме покращанню ситуації у зазначеній сфері суспільних відносин та дозволить попередити велику кількість правопорушень. А все зазначене, в свою чергу, значною мірою матиме позитивне відображення на фінансовому благополуччі всієї країни.

4.4