Вимоги до законодавства (критерії якості законодавства).
Щоб бути дієвим регулятором суспільного життя, законодавство має бути якісним. Що означає якісне законодавство? Іноді якість законодавства ототожнюють із якістю закону, адже законодавство складається саме із законів, і якщо кожен з них буде якісним, то в сумі вони додадуть потрібну якість законодавства в цілому.
Якість закону - це його здатність відповідати соціальним реаліям (економічним, політичним та іншим), тобто акцент робиться на змісті закону.
Якість закону проявляється насамперед у тому, що в ньому формулюються потреби і вимоги соціальної реальності, тобто головне в ньому - юридична форма. Навіть якщо закон точно транслює вимоги життя, але він недовершений за формою, його дієвість буде сумнівною.
Якість закону - це сукупність його властивостей (що стосуються як змісту, так і форми), що дозволяє бути дієвим регулятором суспільних відносин.
Мабуть, цей комплексний підхід слід узяти за вихідний і таким чином визначити якість законодавства.
Якість законодавства — це внутрішньо притаманна його формі та змісту сукупність соціальних та юридичних властивостей, що обумовлюють придатність законодавства задовольняти певні потреби суспільства70.
Розглянемо, яким вимогам має відповідати законодавство, щоб бути якісним.
Відображення волі держави.
Законодавство має виражати волю правотворчого державного органу, а через нього і волю держави. Оскільки передбачається, що державні органи повинні діяти в інтересах і на благо народу, то і в законодавстві повинна відображатися воля народу. Такі теоретичні постулати не завжди можна застосувати на практиці. Закон вважається якісним, якщо відповідає реальним суспільним відносинам. Закон може відповідати найвищому рівню законодавчої техніки, але викликати негативний ефект, якщо грубо порушує соціальну справедливість і не відповідає економічним, політичним та іншим інтересам і потребам суспільства.
Прагнення до мінімальної кількості нормативно-правових актів.
У переважної більшості населення виникають проблеми з отриманням інформації про законодавство. Навіть за належної поінформованості далеко не всі здатні пов’язати норми права між собою, визначити їх ієрархію, що часто призводить до небажання діяти відповідно до законодавства.
Саме така ситуація існує у сфері податкового права, яке продовжує залишатися масивним, складним і заплутаним. Платники податків, особливо дрібні підприємницькі організації, скаржаться: щоб розібратися з податковим законодавством і правильно порахувати свої податки, їм доводиться запрошувати юристів за чималу плату. Це часто обходиться набагато дорожче, ніж сплата платником штрафів за приховування податків.
У правотворчості треба виходити з принципу регулювання за допомогою законодавства лише тих питань, які громадяни та організації не можуть вирішити самостійно і які торкаються їх загальних інтересів. Невиправдане правове регулювання суспільного життя не тільки призводить до обмеження свободи особи, а й викликає інфляцію законодавства, здатну взагалі паралізувати право як соціальний регулятор. Особливо це стосується зовнішньої правової надмірності, тобто коли одні й ті ж питання регулюються великою кількістю нормативно-правових актів.
Існує ще одна проблема - внутрішня правова надлишковість. Мова йде про повторення в самому нормативно-правовому акті інформації, яка не несе додаткового навантаження, яку можна видалити або перетворити, не змінюючи сенсу нормативно-правового акта. Така надмірність засмічує нормативно-правові акти та ускладнює сприйняття їхнього змісту.
Стабільність.
Стабільність аж ніяк не означає незмінності законодавства, яка може зробити його таким, що не відповідає реальності. Стабільність досягається при максимальній продуманості та обґрунтованості закону. Поспішність, поверхневий підхід, неадекватне відображення дійсності призводять до численних поправок і виправлень у законодавстві.
Своєчасне оновлення.
Якщо правова реформа не встигає за розвитком суспільних відносин, вона перетворюється на «гальмо». Завданням законодавця є визначити найближчі перспективи розвитку суспільства і вироблення нормативно- правових актів наперед. Миттєве правове регулювання, практика «латання дірок» не підвищують якості законодавства.
Повнота.
Законодавство має складатися із законів, які достатньо повно регулюють окремі фрагменти суспільного життя. Вимога повноти передбачає, що нормативно-правовий акт містить «змальовування» всіх елементів правовідносин, які виникнуть на його основі: об’єкти, суб’єкти, їх права та обов’язки, санкції на випадок порушення прав учасників правовідносин.
Конкретність.
Законодавство має бути конкретним, тобто містити чітко виражені правила поведінки, здатні однозначно регулювати певну сферу суспільних відносин. Переважання в них закликів, декларативних норм позначається на практиці їх реалізації, суттєво знижує ефективність законодавства і призводить до серйозних негативних наслідків.
Ступінь конкретизації має певну межу. Нормативно-правовий акт не в змозі передбачити різноманіття життєвих обставин. Для того, щоб законодавство не страждало від дріб’язкової регламентації та постійно не коригувалось, необхідно зберігати розумне узагальнення його змісту.
Демократичність.
Велике значення у справі підвищення якості законодавства має процес його демократизації. Сприяти цьому може проведення таких заходів:
1) вільні вибори, коли роль адміністративного ресурсу зведена до мінімуму;
2) розвиток партійної системи іреальна, а не номінальна участь партій у передвиборній боротьбі;
3) більш широке використання референдумів;
4) широке обговорення законопроектів у ЗМІ;
5) проведення опитувань громадськоїдумки щодо законопроектів і \'ix реальне врахування у процесі законотворчості;
6) інших.
Необхідно постійно підвищувати якість законодавства. Припинення 111 роботи в цій галузі може обійтися суспільству дуже дорого.
5.6.