Стаття 67. Закриття адміністративного провадження

1. Відмова учасника, за ініціативою якого розпочато провадження, від роз­гляду його заяви або скарги є підставою для його закриття, крім випадків, коли питання, що є предметом розгляду справи, становить публічний інтерес, або якщо закриття адміністративного провадження неможливе за законом.

2. Адміністративне провадження закривається, коли:

1) заяву або скаргу подано особою, яка не має правосуб’єктності відповід­но до цього Закону;

2) розгляд і вирішення питань, викладених у заяві або скарзі, не належить до компетенції адміністративного органу, що отримав заяву або скаргу;

3) у разі наявності адміністративного акта після вирішення адміністратив­ної справи за участю того ж учасника, про той самий предмет і з тих самих під­став та фактичних обставин;

4) стосовно цієї справи є судове рішення, що набрало законної сили;

5) у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи (за умови відсутності правонаступництва) громадського об’єднання, що не має статусу юридичної особи, а також припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

6) в інших випадках, передбачених законом.

3. У разі, коли учасники адміністративного провадження за скаргою досягли згоди на будь-якій стадії провадження, адміністративний орган приймає рішен­ня про закриття такого провадження за умови, що дії учасників не суперечать закону та не порушують прав і законних інтересів інших фізичних та/або юри­дичних осіб.

Предмет регулювання

1. Стаття визначає порядок та умови добровільної відмови учас­ника від продовження адміністративного провадження, а також підстави, за яких адміністративне провадження закривається, якщо вже було розпочате.

Цілі статті (мета норми)

2. Статтю спрямовано на досягнення таких цілей:

- забезпечення можливості добровільної відмови учасника від поданої заяви (скарги);

- припинення адміністративного провадження у разі настання обставин, що об’єктивно перешкоджають його здійсненню;

- добровільного врегулювання адміністративної справи на стадії адміністративного оскарження.

Правова основа коментованого положення

3. Правову основу коментованого положення складають насампе­ред принципи ефективності (стаття 15 ЗАП) та офіційності (стаття 17 ЗАП).

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

4. Відмова від продовження адміністративного провадження означає, що учасник, за ініціативою якого воно відкрите, не підтри­мує своїх попередньо заявлених вимог і бажає зняти їх з розгляду адміністративного органу.

Причини та мотиви такої відмови можуть бути цілковито від­мінними залежно від конкретної справи. Зокрема, учасник, дослі­дивши відповідну адміністративну практику, може передбачити, що майбутній адміністративний акт не задовольнятиме висунуті вимоги. Норма коментованої статті не вимагає від такого учасника поясню­вати адміністративному органу причини та мотиви відмови. Проте за наявності двох обставин:

- коли питання, що є предметом адміністративної справи стано­вить публічний інтерес;

- якщо закриття адміністративного провадження неможливе за законом,—

адміністративний орган може і навіть зобов’язаний з’ясувати причини та мотиви відмови, адже у цих випадках провадження не закривається і такі відомості можуть стати істотним джерелом дока­зів у справі.

5. Відмова учасника від продовження адміністративного прова­дження може відбуватись як на стадії підготовки адміністративної справи, так і її розгляду та вирішення. Більше того, теоретично можливою є відмова навіть на стадії адміністративного оскарження.

6. Підстави закриття адміністративного провадження.

Частина друга коментованої статті встановлює вичерпний пере­лік підстав, за яких адміністративне провадження підлягає закриттю. Інакше кажучи, інші обставини, які не підпадають під встановлений перелік, не можуть бути підставою для закриття провадження адмі­ністративним органом, який зобов’язаний розглянути та вирішити справу.

7. Першою підставою називається подання заяви або скарги осо­бою, яка не має правосуб’ єктності відповідно до ЗАП. Відповідна норма міститься у статті 27 ЗАП і передбачає, що правосуб’єктними вважається:

1) фізична особа — громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, які є дієздатними згідно з цивільним законодавством, а також інші особи, у справах, що стосуються публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть само­стійно брати участь;

2) фізична особа — підприємець, юридична особа, у тому числі іноземна, яка є правоздатною та дієздатною згідно з цивільним законодавством;

3) об’єднання фізичних осіб без статусу юридичної особи.

8. Якщо адміністративний орган з’ясує, що розгляд і вирішення питань, викладених у заяві або скарзі, не належить до його ком­петенції. У цьому випадку, відповідно статті 51 ЗАП, орган, який отримав заяву, закриває провадження у себе та направляє подану заяву за належністю. Така заява не пізніше ніж у п’ять робочих днів повинна бути надіслана разом із супровідним листом за належністю адміністративному органу для розгляду по суті, про що повідомля­ється заявник. Відповідно, таке адміністративне провадження вже буде відкрите в іншому адміністративному органі.

9. Якщо стосовно адміністративної справи є адміністратив­ний акт за участю того ж учасника, про той самий предмет і з тих самих підстав та фактичних обставин. Така норма має на меті запобігти ситуаціям повторного розгляду та вирішення адміні­стративної справи, яку може ініціювати учасник адміністративного провадження, не задоволений раніше ухваленим рішенням.

10. Якщо стосовно адміністративної справи є рішення суду, яке набрало законної сили. Таке регулювання зумовлено тим, що судова гілка влади здійснює контроль за адміністративними органами, а рішення її органів у кінцевому підсумку є остаточними, на відміну від адміністративних актів, які можуть бути оскаржені до суду.

Однак ця підстава може застосовуватись лише у випадках, якщо набрало законної сили рішення суду у тотожній справі, тобто щодо того ж самого предмету розгляду і тих самих учасників.

11. У випадках смерті фізичної особи, припинення юридичної особи (за умови відсутності правонаступництва) громадського об’єднання, що не має статусу юридичної особи, а також припи­нення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця адміністративний орган закриває уже розпочате провадження, оскільки відсутній ключовий учасник і його нікому замінити.

12. При розгляді відповідних ситуацій потрібно брати до уваги також положення статті 52 ЗАП (заяви, які не підлягають розгляду). З неї можна зробити припущення, що у відповідних ситуаціях про­вадження навіть не розпочинається.

13. Для стадії адміністративного оскарження частина 3 комен­тованої статті встановлює додаткову підставу закриття адміні­стративного провадження: досягнення згоди між учасниками такого провадження. Мова тут іде про випадки, коли оскаржувач адмі­ністративного акта та адміністративний орган шляхом взаємних поступок хочуть врегулювати спірну ситуацію. Прикладом може слугувати досягнення між платниками податків та контролюючими органами податкового компромісу, відповідно до підрозділу 9-2 Податкового кодексу України, що може відбуватись зокрема під час процедури адміністративного оскарження.

Однак умови вище названої згоди в будь-якому разі не повинні суперечити закону та порушувати права і законні інтереси інших фізичних або юридичних осіб, — у таких випадках суб’єкт розгляду скарги зобов’язаний надалі продовжувати розпочате провадження.

Хоча дискусійним у такому випадку (ч. 3) є використання кон­струкції «учасники адміністративного провадження». Можливо, угоду можуть укласти, наприклад, адресат адміністративного акта та заінтересовані особи