Висновки до третього розділу
Автором констатовано, що значні трансформації у вітчизняних та у світових соціально-економічних відносинах потребують перегляду теоретичних і практичних проблем функціонування господарських товариств з метою формування єдиної концепції регулювання статусу усіх їх організаційно-правових форм.
Підґрунтям моделювання викладеної вище концепції є сформовані за результатами наукових пошуків основні тенденції у трансформації статусу господарських товариств: 1) класифікація товариств на об’єднання осіб та об’єднань капіталів згідно із європейськими тенденціями набуває прикладного характеру, ґрунтуючись на критерії обсягу відповідальності учасників (засновників) за зобов’язаннями товариства та рівня свободи відчуження корпоративних прав; 2) поділ товариств на товариства капіталів та осіб відзначається тенденцією до взаємопроникнення елементів належності їх до першого чи до другого виду, відповідно, критерій залежності товариства від особи учасника (товариства осіб) чи відсутності означеної залежності (товариства капіталів) зазнає зміщення акцентів із належного рівня забезпечення реалізації прав учасниками на належну реалізацію ними своїх обов’язків (що проявляється в обов’язку добросовісності учасників щодо інтересів юридичної особи, у можливості учасниками укладення договору щодо реалізації корпоративних прав шляхом покладення на них обов’язків майнового та немайнового характеру). Відповідно, простежується залежність від особи учасника усіх товариств, незалежно від належності їх до об’єднань капіталів чи осіб.У роботі підтримано концепцію, згідно із якою учасник повинен діяти не лише у своїх індивідуальних інтересах, але й у інтересах юридичної особи, до складу якої він входить - принцип добросовісності учасників (засновників) по відношенню до юридичної особи (потребу охорони та захисту інтересів самої юридичної особи обґрунтовують у своїх працях В.А.
Васильєва, В.В. Луць, І.В. Спасибо-Фатєєва). У той же час, зазначено на те, що добросовісність учасників щодо юридичної особи не має абсолютного характеру. Зокрема, вказане має місце за умови належності учаснику контрольного обсягу корпоративних прав, що визначає пріоритетність його інтересів над інтересами юридичної особи. Якщо ж учасник, маючи більшість чи то абсолютну більшість корпоративних прав, порушує навмисно інтереси юридичної особи, зловживаючи своїм правом, то поставатиме питання про порушення ним добросовісності щодо юридичної особи за умови завдання їх шкоди внаслідок такого зловживання.Досліджуючи механізми застосування інституту виключення із складу товариства в якості одного із способів відповідальності учасників за недотримання обов’язку добросовісності щодо юридичної особи, автор дійшов висновку про потребу диференціації порядку його реалізації залежно від характеру підстави:
1) порушення обов’язку добросовісності учасника (засновника) до товариства, будучи оціночним поняттям, потребує судового порядку його виключення. Судовий порядок виключення дозволить уникнути можливих елементів суб’єктивізму та зацікавленості окремих учасників у певному вирішенні цього питання. Враховуючи констатовані нами вище тенденції до активізації особистісних елементів у товариствах - об’єднаннях капіталів, автором підтримано потребу сприйняття сучасних доктринальних розробок субсидіарної відповідальності учасників (засновників) за зобов’язаннями товариства (Ю.М. Жорнокуй, А.В. Коструба, Р.А. Майданик);
2) невиконання учасником (засновником) обов’язку майнового роду (щодо внесення майнових вкладів у товариство) потребує уніфікованого прийняття відповідного рішення усіма учасниками або загальними зборами юридичної особи (за винятком того, щодо кого приймається рішення).
У роботі досягнуто висновку, що питання доцільності наявності чи то відсутності статусу юридичної особи в повних та командитних товариств є перманентно їм властиве з огляду на необмежену відповідальність учасників за зобов’язаннями товариства.
У цьому розрізі автором пропонується удосконалення порядку субсидіарної відповідальності учасників повного і повних учасників командитного товариств за зобов’язаннями юридичної особи: 1) учасник має право відмовити в задоволенні вимог кредиторів доти, доки у товариства існує право оскаржити пред’явлені до товариства вимоги. Вимоги на підставі виконавчого листа, який пред’явлений до товариства, в першу чергу, задовольняються за рахунок майна цього товариства; 2) в основу субсидіарної відповідальності учасника, який вийшов із складу товариства, протягом трьох років після його виходу, доречно ставити пов’язаність таких зобов’язань із наслідками діяльності товариства, розпочатої за його участі; 3) субсидіарний характер відповідальності учасників, які вийшли із повного товариства має зміст тоді, коли їх вихід супроводжувався задіюванням механізмів розрахунку із учасником частиною майна товариства, пропорційною розміру його частки.Розкриваючи аспекти, пов’язані із дискусійністю притаманності повним і командитним товариствам організаційної єдності в якості юридичних осіб, автором додатково аргументується: 1) потреба позитивного сприйняття наявної у доктрині концепції запровадження статусу в якості єдиного установчого документа цих товариств (Т.І. Бровченко, І.М. Кучеренко); 2) позитивне сприйняття пропозиції про можливість створення загальних зборів у товариствах, які належать до об’єднань осіб (Ю.Ю. Симонян). Не зважаючи на відсутність органів управління у товаристві, спільне волевиявлення його учасників не є автономним по відношенню до юридичної особи. Воно трансформується у волевиявлення останньої. Саме такий механізм є традиційним для інституту юридичної особи. За своїми правовими конструкціями загальні збори та спільне волевиявлення учасників фактично не відрізняються; 3) потреба встановлення у законодавстві права учасників товариства за спільною згодою залучати до ведення справ сторонню особу на підставі трудового договору, враховуючи те, що ведення справ товариства може вимагати відповідних знань та навиків (окремі аспекти щодо цього розроблялися І.С.
Похиленко, О.С. Шереметом); 4) потреба позитивного сприйняття пропозицій щодо виключення із законодавства обов’язку учасників повних товариств та повних учасників командитних товариств набувати статусу підприємців (І.М. Кучеренко).У роботі отримали подальший розвиток положення щодо розробки командитних товариств в якості ефективних форм здійснення підприємницької діяльності із залученням значних обсягів інвестицій: 1) підтримано існуючі наукові пропозиції щодо скасування обмеження сукупної вартості вкладів вкладників п’ятдесяти відсотками (О.Р. Ковалишин); 2) на основі сформованих у дослідженні висновків універсальності засновницького договору в якості договору, спрямованого на створення юридичної особи, автором припускається ефективність механізму його укладення усіма засновниками командитного товариства, як майбутніми повними учасниками, так і майбутніми вкладниками, оскільки підстав для усунення участі останніх у цьому договорі немає; 3) автором підтримується наукова пропозиція законодавчого визначення форми вкладів вкладників у вигляді грошових коштів (І.С. Похиленко), оскільки інститут вкладників первинно виконує функцію інвестиційних ресурсів.
Моделюючи концепцію регулювання статусу вкладників командитних товариств, автор керується механізмами, притаманними для об’єднань капіталів, так як їх проявом є категорія вкладників, а саме, щодо принципу розмежування обмеженого обсягу відповідальності вкладників за зобов’язаннями товариства і обсягу їх прибутку від участі у ньому запропоновано розглянути можливість імплементації відповідних положень законодавства Республіки Польща (Кодекс торгівельних товариств) - командитна сума визначає обсяг відповідальності вкладника товариства, а розмір його вкладу визначатиме обсяг отримуваного у майбутньому прибутку.
У дослідженні сформовано твердження про те, що в основі поділу АТ на приватні і публічні знаходиться, фактично, лише можливість розповсюдження акцій між невизначеним колом осіб в результаті лістингу, яка може встановлюватися під час функціонування АТ (шляхом прийняття рішення загальними зборами).
Таким чином, автором вказується на дискусійність використання терміну «тип» до поділу АТ на приватні і публічні, оскільки останні є видами АТ. Щодо видів АТ автору імпонує концепція законодавства Австрії, яке регулює акціонерне товариство та спеціальний його вид - лістингове товариство. Такі два види товариств спрямовані на задоволення різного роду інтересів учасників (засновників), а тому заслуговують на диференціацію у законодавстві.Розкриваючи тенденції подальшого розвитку правової регламентації господарських товариств - об’єднань капіталів, у дослідженні констатовано вироблення світовою практикою універсальних правових закономірностей моделювання статусу товариств - об’єднань капіталів. Застосування таких універсальних правових закономірностей має тенденцію до поширення на усі конструкції підприємницьких юридичних осіб приватного права. В якості таких автором визначено:
> наявність чистих активів - різниці між сукупною вартістю активів та пасивів товариства у вигляді кредиторських зобов’язань, яка визначається за результатами звітного фінансового року.
> формування наглядової ради з метою контролю за діяльністю виконавчого органу та забезпечення інтересів учасників.
> внесення не грошових вкладів при формуванні статутного капіталу до моменту державної реєстрації юридичної особи із визначенням уповноваженої особи, якій вони будуть передані.
Формуючи пропозиції щодо внесення негрошових вкладів до державної реєстрації юридичної особи, автором використано досвід зарубіжних держав (Республіка Польща, Республіка Чехія, Австрія), в результаті чого стверджується, що в основі такого порядку мають знаходяться закони чистої логіки. Якщо засновник (учасник) прострочить внесення негрошових вкладів, то законом встановлюється можливість його виключення (для ТОВ). Однак, оскільки не завжди виключення учасника відповідатиме інтересам товариства в плані стабільності складу учасників чи майнової бази, то ефективнішим є встановлення обов’язку внесення негрошових вкладів ще до державної реєстрації товариства.
Застосування такої законодавчої вимоги визначено як доречне для будь-якої підприємницької юридичної особи приватного права. Тим більше, коли йдеться про форму вкладу, відмінну від грошової.Враховуючи запропоновану у попередньому розділі пропозицію введення засновницького договору як правового механізму регуляції відносин між засновниками будь-якого товариства, можна ідентифікувати засновницький договір як розпорядчий акт засновників щодо передачі негрошових вкладів визначеній у цьому ж договорі особі - адміністратору вкладів на підставі письмової заяви кожного засновника (щодо нерухомого майна) чи то фактичної передачі майна (щодо рухомого майна).
Для забезпечення цілісного концептуального регулювання статусу підприємницьких юридичних осіб приватного права автором сформульовані такі найбільш суттєві пропозиції щодо вдосконалення положень чинного законодавства:
Щодо удосконалення ЦК України:
- Доповнити ч. 2 ст. 115 ЦК України «Майно господарського товариства» положенням: не грошові вклади при формуванні статутного капіталу вносяться до державної реєстрації господарського товариства із визначенням у засновницькому договорі уповноваженої особи (управляючого вкладами), якій вони будуть передані. Підставою передачі засновником не грошового вкладу є заява засновника (щодо нерухомого майна) або фактична передача майна (щодо рухомого майна).
- Доповнити ч. 1 ст. 122 ЦК України «Ведення справ повного товариства» положенням: учасники повного товариства мають право за спільною згодою залучати до ведення справ сторонню особу на підставі трудового договору, у разі якщо ведення справ товариства вимагає професійних знань та навиків.
- Доповнити ч. 1 ст. 124 ЦК України «Відповідальність учасників повного товариства за його зобов’язаннями» положеннями: учасник має право відмовити в задоволенні вимог кредиторів доти, доки у товариства існує право оскаржити пред’явлені до товариства вимоги. Вимоги на підставі виконавчого листа, який пред’явлений до товариства, в першу чергу, задовольняються за рахунок майна цього товариства.
- Викласти ч. 3 ст. 124 ЦК України «Відповідальність учасників повного товариства за його зобов’язаннями» у такій редакції: Учасник повного товариства, який вийшов із товариства, відповідає за зобов’язаннями товариства, які виникли внаслідок діяльності товариства, розпочатої за його участі, рівною мірою з учасниками, які залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вийшов із товариства. Такий порядок субсидіарної відповідальності учасника не застосовується у разі, якщо він вийшов із складу товариства шляхом відчуження своєї частки іншому учаснику товариства чи третій особі (за згоди інших учасників).
- Викласти ч. 1 ст. 128 ЦК України «Виключення зі складу учасників повного товариства» у такій редакції: Учасник повного товариства, який не виконує чи виконує неналежним чином обов’язки щодо сплати майнових вкладів до товариства, може бути виключений із товариства на підставі одноголосного рішення учасників (за винятком того, щодо кого приймається рішення). Учасник повного товариства, який перешкоджає своїми діями чи бездіяльністю досягненню цілей товариства або ж порушує своїми діями чи бездіяльністю обов’язок добросовісності щодо інтересів товариства, може бути виключений із товариства на підставі рішення суду за зверненням інших учасників (учасника) товариства.
- Викласти ч. 1 ст. 137 ЦК України «Права та обов’язки вкладника командитного товариства» у такій редакції: Вкладник командитного товариства зобов’язаний внести до складеного капіталу командитну суму, яка визначає обсяг відповідальності вкладника товариства, та вклад, який сплачується у грошовій формі та визначає обсяг отримуваної учасником у майбутньому частини прибутку товариства. Розмір командитної суми встановлюється в установчому документі командитного товариства.
Вкладнику командитного товариства, щодо якого прийнято рішення про виключення, повертається сума внесеного ним вкладу, а також частина прибутку товариства, якщо відповідне рішення про його розподіл було прийняте до рішення про виключення учасника із товариства.
4