Нотаріат в сучасних умовах реформування національного законодавства

Нотаріат України є інститутом громадянського суспільства, що здійснює від імені держави публічну діяльність по захисту конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина. Завданням нотаріату як ін­ституту громадянського суспільства на відміну, наприклад, від суду та органів слідства, є захист прав і законних громадян і юридичних осіб, заснований на критерії безспірності (Ipso jure).

Ф. Квітко звертає увагу, що розвиваючись як інститут громадянсь­кого суспільства, нотаріат виконує свої функції самостійно. У той же час він є інструментом публічної влади, реалізуючи повноваження, по­кладені на нього законом. У такій ситуації необхідний баланс інтересів суспільства, держави, інституту нотаріату як уповноваженого держа­вою інституту попередження порушень при реалізації громадянських прав і свобод.

З прийняттям законодавчих змін у сфері нотаріату не припинилися дискусії щодо перспектив його подальшого функціонування. Ряд вче­них вважають, що наявність двох окремих груп нотаріусів - приватно- практикуючих нотаріусів, а також нотаріусів, які працюють у держав­них нотаріальних конторах та державних нотаріальних архівах, зумовлює певну суперечність в існуючій системі нотаріату, що, в свою чергу, відбивається на якості обслуговування населення та організації публічної нотаріальної діяльності.

Законодавство нашої країни про нотаріат декларує єдність завдань, принципів, змісту та порядку вчинення нотаріальних дій, виконуваних приватними нотаріусами та нотаріусами, що працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах.

Державний нотаріат за правовою природою завдань і функцій не ві­дрізняється від приватного. Закон України «Про нотаріат» встановлює єдині вимоги до кандидата на посаду нотаріуса, а також єдиний поря­док призначення його на посаду. Нотаріуси, незалежно від того, чи є вони державними чи займаються приватною практикою, мають, за за­гальним правилом, рівні права, тобто здійснюють так само всі нотаріа­льні дії і несуть рівні обов’язки; оформлені ними документи мають од­накову юридичну силу; нотаріальні дії вчиняються державними і при­ватними нотаріусами від імені України.

Стосовно принципу рівності статусу державних і приватних нотарі­усів, то з нього є такий виняток: діяльність державних нотаріусів фі­нансується за рахунок коштів державного бюджету, наслідком чого є те, що відповідно до статей 20, 21 Закону України «Про нотаріат» від­повідальність за дії державних нотаріусів, по суті, несе держава. Нота­ріус, який займається приватною практикою, здійснює свою діяльність на принципах самофінансування і відповідає за свої дії всім належним йому майном, тобто несе повну матеріальну відповідальність за закон­ність вчинюваних ним нотаріальних дій.

Державні нотаріуси знаходяться на бюджетному фінансуванні, в си­лу чого вони не зацікавлені безпосередньо у вчиненні більшої кількості нотаріальних дій.

Розгляд організації діяльності державного нотаріату в деяких краї­нах Європи (наприклад, у Німеччині, де так само, як і в Україні, одно­часно співіснують інститути державного та приватного нотаріату) свід­чить, що державний нотаріат спрямований на забезпечення вчинення нотаріальних дій, в основному, в тих місцевостях, де потреба в них ни­зька через невелику кількість населення, а нотаріальна діяльність у зв’язку з цим носить витратний характер.

Державні нотаріуси справляють державне мито та плату за надання додаткових послуг правового і технічного характеру, що не належить до вчинюваних нотаріальних дій (ст. 19 Закону України «Про нотарі­ат»). Всі ці кошти спрямовуються до Державного бюджету.

Приватні нотаріуси стягують плату, яка не повинна бути меншою від ставок державного мита, установлених Декретом Кабінету Мініст­рів України.

У контексті вищенаведеного актуальним є питання частки стягнутої плати за нотаріальні дії, яка пов’язана зі статусом доходів нотаріуса та проблемою їх оподаткування. Найбільш обґрунтованою є пропозиція щодо надання коштам, які стягуються за вчинення нотаріальних дій, статусу засобів забезпечення нотаріальної діяльності та майнової без­пеки громадян, а також юридичних осіб, що зумовлено майновою від­повідальністю приватного нотаріуса (ст. 27 Закону «Про нотаріат»). На думку В. Марченка, якщо не надавати цим коштам статусу засобів за­безпечення нотаріальної діяльності, майнових інтересів громадян та юридичних осіб, що звернулися до нотаріуса, то необхідно виключити із законодавства і повну матеріальну відповідальність нотаріуса, збері­гаючи її лише в обсязі обов’язкового страхування ризику професійної відповідальності нотаріуса.

Таким чином, при розробці нового законодавства про нотаріат слід виваженіше та ґрунтовніше підійти до питання фінансового забезпе­чення діяльності нотаріату. При цьому особливу увагу, з огляду на не­достатню розробленість та складність цього аспекту, слід приділити вирішенню питання оплати нотаріальних дій, основна модель якого по­винна бути відображена в законодавстві. Так, наприклад, якщо це буде нотаріальний тариф, слід законодавчо визначити його вид, порядок сплати, розмір, а також пільги. Цілком зрозуміло, що держава не зо­бов’язана фінансувати приватну нотаріальну діяльність (це також ви­пливає і з чинного законодавства про нотаріат), проте держава має обов’язок щодо забезпечення відповідно до закону, гарантованого Кон­ституцією захисту прав, — і обов’язкової діяльності основних публіч­но-правових інститутів — суду та нотаріату. Наділення публічних ін­ститутів державними повноваженнями покладає на державу обов’язок щодо передбачення заходів з фінансування діяльності таких інститутів або створення умов, за яких можливим буде їх самофінансування без втрати їх основних функцій.

Вищевикладене є цілком актуальним саме для приватного нотаріату, що не потребує фінансування з боку держави. При цьому державі слід зрозуміти, що нотаріус не «сидить у неї на шиї», а навпаки, виконує пе­вну частину її функцій, при цьому він несе певні витрати, платить за все за ринковими цінами, сплачує податки та збори до загальнодержав­них фондів. Крім того, нотаріус теж є громадянином держави, який має право на гідний рівень життя, що гарантовано Основним законом. Від діяльності приватного нотаріуса виграє все суспільство в цілому: дер­жава, не несучи жодних витрат на організацію приватного нотаріату, отримує кошти до бюджету, особи, що звертаються до нотаріуса за за­хистом своїх прав, не висиджують довжелезні черги. Крім того, значна кількість нотаріусів надають консультації та роз’яснення взагалі без­коштовно.

Необхідно визнати, що наявна рівність прав та обов’язків державних і приватних нотаріусів, зрівняння їх компетенції щодо вчинення нотарі­альних дій (позбавлення нотаріусів, які працюють в державних нотаріа­льних конторах виключного права на ведення спадкових справ), зініці- ювало значне підвищення ефективності діяльності приватних нотаріусів порівняно з нотаріусами, що працюють в державних нотарі­альних конторах.

На наш погляд, це зумовлено, в тому числі, й повною майновою відповідальністю нотаріуса, що займається приватною практикою, за свої дії, що потребує вчинення тільки «якісних» з точки зору закону нотаріальних дій. Крім того, справляння плати за тарифами за вчи­нення нотаріальних дій та залишення отриманих грошових коштів у розпорядженні приватного нотаріуса є сильним економічним стиму­лом щодо підвищення кількості прийнятих громадян та представників юридичних осіб. Ці фактори, на думку І. Черемних, взаємно допов­нюють один одного, врівноважуючи поєднання «якості» та «кількос­ті»: прагнення до збільшення доходів ефективно обмежується необ­хідністю забезпечити суворе дотримання не тільки процедури вчинення нотаріальної дії, але і повною відповідністю змісту даної дії вимогам чинного законодавства.

Якщо під час прийняття Закону України «Про нотаріат» (1993 р.) наявність двох категорій нотаріусів - державних і приватних - з неод­наковими правами та обов’язками було об’єктивною закономірністю, зумовленою необхідністю забезпечення стабільності ведення нотаріа­льної діяльності, наступності нотаріальних архівів, а також спрямова­ного на мінімізацію організаційних і технічних проблем етапу станов­лення приватного нотаріату, то в даний час ці проблеми вирішені, а збереження державного нотаріату не є необхідним. Аналіз динаміки ро­звитку нотаріату в сучасній Україні та зарубіжних державах показує стійку тенденцію до скорочення кількості нотаріусів, які працюють са­ме в державних нотаріальних конторах.

Тут варто погодитися з І. Черемних у тому, що збереження категорії нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, не тільки недоцільно за критеріями ефективності та економічності, а й невиправ­дано з теоретичної точки зору, виходячи з визнання нотаріату інститу­том громадянського суспільства.

Нотаріат доцільно розглядати і як конституційно-правовий ін­ститут, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють на основі поєднання публічних і приватних інтересів суспільні від­носини в сфері організації нотаріату і нотаріальної діяльності з ме­тою захисту гарантованих Конституцією України конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Разом з тим, об’єктивними факторами збереження державних нота­ріальних контор в окремих регіонах країни, можуть бути, наприклад, велика територія, мала щільність населення, відсутність достатнього економічного і майнового обороту. У таких умовах ще більш важливим вбачається завдання організації конструктивної взаємодії небюджетно­го нотаріату як інституту громадянського суспільства та органів держа­вної влади з метою реалізації положень Конституції України щодо до­тримання та захисту прав і свобод громадян.

Таким чином, одним з основних питань реформування українського нотаріального законодавства є питання про перехід нотаріату на єдину організаційно-правову основу, що пояснюється безперечними перева­гами системи вільного «латинського» нотаріату.

Вищевикладені висновки мають, на наш погляд, досить вагоме практичне значення, оскільки вже в даний час знайшли своє відобра­ження у пропозиціях конструювання вітчизняного нотаріату саме за моделлю нотаріату латинського типу.

Латинський нотаріат (нотаріат латинського типу) являє собою сис­тему, за якої нотаріус здійснює публічну функцію, отримавши від дер­жави частину її влади (право посвідчення, суспільної довіри), але орга­нізує свою роботу як особа вільної професії. Це свого роду різновид діяльності творчого працівника. «Свобода» нотаріату виключає неза­конне втручання державних органів та посадових осіб у практичну дія­льність нотаріуса, створює можливість збереження таємниці нотаріаль­них дій, сприяє підвищенню матеріальної відповідальності нотаріусів за вчинені нотаріальні дії та, внаслідок цього, підвищує рівень професі­оналізму нотаріусів. Подібне, на думку С. Кулака, не тільки дозволяє перекласти частину дорогих функцій держави щодо створення та підт­римання діяльності загальної системи юридичної допомоги громадянам та юридичним особам на систему нотаріату, що сама себе фінансує - і, внаслідок цього, реально гарантує високий рівень захисту суб’єктивних прав і законних інтересів та ефективність правової допомоги, що нада­ється в рамках інституту нотаріату. Саме тому нотаріат латинського типу сприйнятий правовими системами більшості розвинених країн світу.

Фундаментальна реорганізація економічних відносин, поява нових видів правочинів та збільшення їх кількості об’єктивно зумовили су­часне посилення ролі інституту нотаріату, унікальність, корисність та економічність якого полягає в тому, що нотаріат дозволяє забезпечува­ти правоохоронні функції, законність та правомірність юридичних дій учасників цивільного обігу за рахунок їх самих, без будь-яких витрат з боку держави.

На наш погляд, потрібно скасувати поділ, що існує в нотаріальній професії, на державних та приватних. Держава не повинна забезпечува­ти здійснення нотаріальних функцій, які успішніше виконують недер­жавні нотаріуси. Водночас держава повинна здійснювати контроль за якістю надання нотаріальних послуг та регулювати їх вартість для ма­лозабезпечених категорій населення. Мають бути вироблені чіткі та на­дійні механізми відповідальності нотаріусів за надання неякісних послуг.

У країнах латинського нотаріату нотаріальна практика не обмежу­ється суто юридичною сферою, а здійснення нотаріальної діяльності передбачає вирішення питань, що належать до економічної, фінансової, соціальної та податкової сфер. Знання, якими володіє нотаріус, а також його практичний досвід дозволяють йому надавати більш ніж технічну допомогу. Досить часто він є конфіденційним консультантом для тих, кому необхідно прийняти ті чи інші правові рішення.

Уточнення статусу нотаріуса пов’язане і з вирішенням питання про здійснення контролю за його діяльністю. Латинський нотаріат характе­ризується тим, що діяльність нотаріусів тією чи іншою мірою контро­люється і з боку держави, і з боку самоврядної професійної організації нотаріусів.

У всіх країнах — членах Міжнародного союзу латинського нотаріа­ту нотаріуси об’єднуються у професійну організацію, незалежну від державної влади, завданнями якої є: представлення професії на різних рівнях; вирішення питання щодо добору, навчання та організації ста­жування нотаріальних кадрів, утворення та скасування нотаріальних офісів; розгляд спорів між самими нотаріусами; контроль за здійснен­ням нотаріальної діяльності та ін.

Україна вступила до лав МСН у жовтні 2013 року.

1.4