Історичний екскурс інституту нотаріату
З метою створення надійного сучасного наукового фундаменту статусу органів нотаріату в механізмі захисту прав і свобод людини та громадянина доцільним вбачається історичний екскурс у специфіку вивчення певного правового питання конституційно-правових засад організації та діяльності інституту нотаріату, виділення певних пріоритетів дослідження, формулювання доктринальних положень, на підставі яких і базувалося раніше діюче та чинне законодавство.
Це сприятиме виокремленню тенденцій розвитку як правової доктрини, так і нормотворчої діяльності, результатом якої є докорінне вдосконалення чинного законодавства України, охарактеризувати певні проблемні питання із одночасним з’ясуванням шляхів їх вирішення у різні історичні періоди із тим, щоб уникнути в майбутньому негативного та запозичити позитивний досвід. Саме врахування історичного досвіду доктринальних досліджень певних правових феноменів, на думку В. Колпакова, дозволяє формувати досконалу сучасну наукову базу для вдосконалення конституційно-правового статусу правоохоронних та правозахисних органів.Показником зрілості кожної окремо взятої науки є формування історіографії будь-якої галузі знань.
Відслідковуючи генезис нотаріату, вчені отримують можливість більш глибоко зрозуміти його сучасний стан, проблеми і протиріччя, більш чітко побачити перспективу. Тому закономірним є те, що по мірі розвитку науки нотаріату та нотаріального процесу зростає й інтерес до її історії, а поява історіографічних праць є свідченням цього.
Історія та методологія юридичної науки, на думку Є. Яркової, - нова для системи вітчизняної юридичної освіти дисципліна. Її поява зумовлена низкою причин. Однією з головних причин можна вважати радикальну, у порівнянні з науковою революцією, зміну парадигмаль- них підстав вітчизняної юридичної науки. Суть цієї зміни можна визначити як перехід від моністичної моделі правової науки, в рамках якої історичний і діалектичний матеріалізм кваліфікувався як єдина справді наукова теорія та методологія, а історія науки поставала як історія становлення марксистсько-ленінської наукової парадигми; до плюралістичної моделі, що базується на ідеї теоретичного й методологічного різноманіття та уявленні про те, що шлях до створення справжньої теорії та методології правової науки лежить через вивчення історії цієї науки.
«Постмодерна епоха» викликала закономірну трансформацію дисциплінарного ландшафту юридичної науки. Особливо це торкнулося т. зв. рефлексивних дисциплін, об’єктом яких виступає саме знання, процес пізнання, інтелектуальний процес в цілому. Рухливість і умовність дисциплінарних кордонів на когнітивному рівні, видозміна власного епістемологічного горизонту, зіткнення різних дисциплінарних традицій внаслідок міжнаціональних контактів і т.д. призводять до неминучої еволюції дисциплінарного образу конкретної галузі юридичного знання. Вироблення стратегії з підтримання власного наукового статусу змушує звертатися до ретроспективного аналізу дисциплінарної історії.
Порівняльний аналіз історіографії інституту нотаріату сприяє більш якісному баченню всього блоку правових дисциплін, їх ієрархії в системі юридичної науки, в гуманітаристиці в цілому, подоланню «дисциплінарних бар’єрів» у науковій діяльності юристів, можливості прогнозування трансформаційних процесів, пошуку різних варіантів міждисциплінарного та полідисциплінарного синтезу в рамках спеціалізації правових досліджень щодо інституту нотаріату.
Історії юридичної науки в цьому випадку належить особливе місце, тому що вона виступає не тільки як «засіб аналізу» дисциплінарної історії всього «сімейства» правових дисциплін, а й відіграє щодо самої системи професійного знання т.зв. «інтегруючу роль».
У руслі історіографії інституту нотаріату, що розуміється як його інтелектуальна історія, відкриваються перспективи розширення та поглиблення історіографічного дослідження за допомогою акцентування двох взаємопов’язаних аспектів: творчого потенціалу джерела в самому широкому його охопленні та інтелектуальних можливостей самого історіографа. Аналіз взаємодії інтелектуальних світів (у першому випадку статичного, взятого як завершений результат наукової діяльності, й у другому випадку такого, що володіє динамікою - по відношенню до історіографа) дозволяє включити до історіографічного дослідження інституту нотаріату пошук не тільки відмінностей, які, найімовірніше очевидні, а й точок дотику, позицій наступності юридичних наукових традицій, досліджувати не тільки «розриви» і «розломи» історіописання, а й континуїтет.
П. Флоренський в свій час писав: «Будь-яка наука - система термінів. Тому життя термінів - і є історія науки». Таким чином, на наш погляд, історіографія інституту нотаріату - це сукупність досліджень у галузі права, сукупність юридичних робіт, що володіють внутрішньою єдністю, присвячені зародженню, становленню та перспективам розвитку інституту нотаріату в конкретний історичний період, які відображають еволюційний процес накопичення та вдосконалення правового знання і являють собою логічно взаємопов’язану та несупереч- ливу систему правових джерел наукових знань про інститут нотаріату.
Як бачимо, таке широке розуміння проблемного поля історіографії інституту нотаріату включає також й історію правової думки, правоохоронних та правозахисних організацій в цілому, розвитку механізму захисту прав і свобод людини і громадянина в контексті історії юридичної науки в цілому, історії правової культури, історії правових ідей («узагальнююча історіографія юридичної науки»). Однак, досліджуючи інститут нотаріату в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина, не можна забувати, що на перший погляд правильне за своєю постановкою завдання в ході реалізації супроводжується надмірною політизацією, нав’язуванням ідеологічних стереотипів. Прив’язування наукового пізнання інституту нотаріату до «національного відродження» чи політичних процесів формує уявлення про юридичну науку в цілому як науку ідеологічну. Соціально-політичні функції такої науки виглядають визначальними, а часто й єдиними.
1.5