Предмет історіографії інституту нотаріату

Цілком природньо, що в наші дні уявлення про предмет історіогра­фії інституту нотаріату в системі захисту прав і свобод людини і грома­дянина помітно розширилися, тепер у це поняття включається цілий ряд компонентів.

1) з’ясування суспільних умов розвитку науки про нотаріат на різ­них етапах. Цілком зрозуміло, що конкретне історичне середовище, ду­ховне, соціально-економічне, політичне життя суспільства в значній мірі визначають розвиток знання про інститут нотаріату;

2) вивчення процесу накопичення знання про інститут нотаріату. Кожне нове покоління правників мали у своєму розпорядженні матері­али, накопичені в ході попереднього розвитку правової науки. Мова йде не тільки про факти, а й певні ідеї і теорії, їх зв’язок з філософсь­кими та політичними поглядами, характерними для даної епохи. У цій площині відбувається т.зв. «переплетіння» предмета двох дисциплін - історіографії юриспруденції та методології права. При цьому, важли­вим завданням історіографії в контексті тематики нашого дослідження є аналіз теоретико-методологічних принципів пізнання інституту нота­ріату, з’ясування того, як удосконалювалися теорії, з позиції яких ви­вчався процес розвитку інституту нотаріату в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина;

3) аналіз обсягу та характеру джерел дослідження інституту нотарі­ату, конкретних методик його дослідження, історія введення до науко­вого обігу раніше невідомих джерел та історіографічних пам’яток, роз­виток методів дослідження інституту нотаріату, вдосконалення прийомів аналізу історико-правових джерел інституту нотаріату;

4) до предмету історіографії інституту нотаріату входить вивчення процесу формування проблематики досліджень інституту нотаріату. Тут важливо усвідомити, які проблеми минулого і, головне, чому, ста­вали предметом дослідження інституту нотаріату.

5) предметом вивчення інституту нотаріату є «організаційні умови», в яких відбувається розвиток правового знання. Мова насамперед йде про наукові установи, що існували в той чи інший період, еволюцію їх структури, юридичну освіту, правову періодику, юридичні бібліотеки, стан архівів. При цьому, не можна залишити поза уваго питання, пов’язані з підготовкою кадрів юридичної науки, їх кваліфікацією, роз­поділом за галузями правового знання в цілому.

Категорія «історіографія» нерозривно пов’язана з поняттям «бібліогра­фія». Приступаючи до наукового дослідження, вчений-юрист, втім, як і будь-який інший фахівець у тій чи іншій галузі суспільної науки, має сфо­рмувати бібліографічне уявлення про обрану проблематику, чітко уявити, що вдалося зробити в даній галузі його попередникам. Без бібліографічно­го знайомства з темою можна безцільно витратити роки праці на «відкрит­тя» давно відомих (т.зв. «прописних») істин.

Таким чином, вивчаючи історію виникнення та розвитку інституту нотаріату, вчений-правник одночасно осягає його теорію, методологію, методику та техніку дослідження, визначає досягнутий рівень вивчення інституту нотаріату та, в посильному для себе ступені, прагне підняти його вище або розглянути з іншого, ще не вивченого боку.

Не менш важливо опанувати й таке поняття як «історіографічне джерело» дослідження інституту нотаріату в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина. До цього питання зверталися ряд те­оретиків права, істориків правової та політичної думки, конституці­оналістів. Якщо спробувати зблизити їх позиції, то можна зупинити­ся на визначенні, що історіографічним джерелом дослідження інституту нотаріату в механізмі захисту прав і свобод людини і гро­мадянина слід визнати будь-яке джерело, що містить дані, які сто­суються зародження, функціонування та розвитку інституту нотаріа­ту. Правда, таке відносно спрощене визначення викликає певні заперечення.

При дослідженні інституту нотаріату в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина слід відзначити, що категорія «історіографічний факт» за своїм функціональним навантаженням є ширшим поняттям, ніж «історіографічне джерело», оскільки не кожен історіографічний факт «матеріалізується» в джерело, доступний для широкого вивчення (наприклад, рукописи книг і дисертацій в галузі права, невидані стено­грами дискусій і наукових конференцій).

При цьому в науці історіографічні джерела прийнято класифікувати за видами, походженням та авторством.

Отже, одним з найчисельніших історіографічних джерел дослі­дження інституту нотаріату в механізмі захисту прав і свобод лю­дини і громадянина слід вважати праці істориків правової думки. У той же час, їх праці є й головними історіографічними фактами при дослідженні інституту нотаріату.

Відзначимо, що історіографія інституту нотаріату займається ви­вченням не тільки робіт, але і творчого шляху дослідника, його т.зв. «лабораторії». Тому поряд з науковими працями в полі уваги історіог­рафів інституту нотаріату потрапляють підготовчі матеріали, чернетки неопублікованих рукописів, щоденники, автобіографії, листи і багато іншого. Відомо, що при роботі з такими джерелами потрібен високий рівень критичного аналізу. Не слід забувати, що в подібного роду дже­релах найчастіше зустрічається необ’єктивне ставлення юриста- дослідника до представників інших шкіл і напрямків. У зв’язку з цим вельми важливо з’ясувати спонукальні мотиви оцінок, розкрити елеме­нти суб’єктивізму та тенденційності.

До історіографічних джерел інституту нотаріату відносяться дисер­таційні роботи в галузі права, тексти лекцій, навчальні програми, мето­дичні вказівки з курсів тих чи інших юридичних навчальних дисциплін.

Аналіз історії становлення науки про нотаріат дозволяє виділити кі­лька основних етапів, кожен з яких зумовлений певними політичними та економічними процесами, що відбувалися на території сучасної України у відповідний період. Запропонована нами періодизація в зіс­тавленні з основними етапами розвитку нотаріату в Україні показує, що становлення науки про нотаріат було значною мірою пов’язано з при­йняттям законодавчих актів, що регулюють організацію нотаріату та ді­яльність нотаріусів, а також з удосконаленням процесуального законо­давства.

Основна тенденція, характерна для всіх етапів розвитку науки про нотаріат, полягає в тому, що більшість наукових досліджень, присвяче­них організації та діяльності нотаріусів, проводиться вченими, які од­ночасно є нотаріусами. Дане явище, на наш погляд, носить цілком по­зитивний характер, оскільки в роботах цих вчених-правників теоретичні висновки тісно пов’язуються з практикою нотаріальної дія­льності, що, на думку А. Рагуліна, дозволяє виявити розбіжності між положеннями законодавства та практикою його застосування, виявити прогалини законодавчого регулювання тих чи інших юридичних питань і висловити практично обґрунтовані пропозиції щодо їх усунення.

1.6