Етапи історіографії інституту нотаріату

Будь-яка наука, незалежно від її предмета, проходить у своєму роз­витку кілька обов’язкових етапів: накопичення інформації про предмет, узагальнення та аналіз інформації, виведення закономірностей і про­гнозування розвитку предмета вивчення.

1. Етап зародження наукових досліджень щодо інституту нотаріату (кінець 18 - початок 20 ст.) У юридичній науковій літературі зазнача­ється, що найпершою відомою на сьогоднішній день публікацією з окремих проблем нотаріату та нотаріальної діяльності є робота

І. Перхурова, опублікована в 1795 р. в Москві, що представляє собою коментар до діючого на той момент російського законодавства, яке рег­ламентувало питання судового процесу.

У перших наукових дослідженнях проблем нотаріату, що з’явилися напередодні реформи 1864 року, як випливає з аналізу їх змісту, приді­лялася увага порівняльно-правовим аспектам організації нотаріату в за­рубіжних державах та обґрунтуванню необхідності введення в Російсь­кій імперії нотаріату західного типу. Поряд з цим, у перекладеному варіанті був опублікований ряд робіт відомих зарубіжних нотаріусів, у яких розглядалися проблеми реформи правозахисних органів та діяль­ності нотаріуса. Ці наукові дослідження сприяли підготовці та прийнят­тю законодавчих актів, в результаті яких у Росії було реформовано ін­ститут нотаріату, що, в свою чергу, викликало інтерес до наукових досліджень з проблем організації нотаріату та діяльності нотаріуса. Внаслідок цього, починаючи з 1864 року, в Російській імперії було опу­бліковано ряд робіт з даної проблематики. Більшість цих робіт присвя­чено вивченню історії нотаріату зарубіжних держав, питанням форму­вання органів нотаріату Російської імперії і, мали характер практичних рекомендацій, адресованих нотаріусам. З 1870 року активно починають публікуватися роботи, присвячені окремим проблемним питанням, які виникають в діяльності нотаріусів, виявленим в ході реалізації норм нового законодавства, а також шляхам вдосконалення законодавства про нотаріальну діяльність і нотаріат.

Особливо хотілося б виділити наукову роботу видатного російсько­го вченого М. Ляпідевського (1842-1885) «Історія нотаріату» т. 1, вида­ну в 1875 році. Том другий, на жаль, написаний не був. Ця чудова книга понад століття не перевидавалася масовим тиражем. У ній охоплено виклад історії інституту нотаріату від часів античності до сучасної епо­хи. На нашу думку, це найбільш ґрунтовне фундаментальне досліджен­ня цього етапу розвитку нотаріату, в якому автор аналізує рідкісні істо­ричні документи, що відносяться до каролінгського етапу європейської історії аж до XIV ст. Певною мірою ця праця не втратила своєї актуа­льності й у наш час.

Схожими за змістом, а також не менш цінними, на наш погляд, є та­кож і науково-практичні дослідження А. Мацкевича та А. Фемеліді, що стосуються специфіки історичних передумов формування інституту но­таріату в Російській імперії. Останній наводить нові, порівняно із про­аналізованими Н. Ляпідевським, інформаційні свідчення стосовно осо­бливостей давньоримського і середньовічного нотаріату. Також викликає значний науковий інтерес і праця Л. Мандельштама «Утво­рення нотаріату та його організація» (М., 1899р.).

Цінним джерелом для дослідження історії нотаріату на території су­часної України стали матеріали фахових періодичних видань, що вихо­дили в дореволюційній Росії, зокрема: «Вестник права», «Журнал ми­нистерства юстиции», «Нотариальный вестник», «Журнал гражданского и уголовного права» та ін.

Аналіз опублікованих у розглянутий нами період наукових робіт показує, що наука про нотаріат почала розвиватися в межах так званих «нотаріальних напрямів», що з’явилися в рамках інших юридичних на­ук - теорії держави і права, державного (конституційного) права, циві­льного та цивільного процесуального права. Про це свідчить і зміст пе­рших дисертаційних досліджень проблем нотаріату: докторська дисертація А. Стоянова (Харків, 1869 р.) була виконана на кафедрі державного права, а магістерська дисертація Є. Васьковського (Казань, 1897 р.) - на кафедрі цивільного права.

У дореволюційний час питання нотаріату розглядалися як із точки зору матеріального права, а саме проблем оформлення та закріплення цивільних прав, так і в рамках цивільного процесу, зокрема, при аналізі справ, що пов’язані з вжиттям заходів до охорони майна, оскарженням виконавчого напису нотаріуса на борговому документі, оскарженням дій нотаріуса. Саме тому цей період означений роботами науковців ци­вільного права Д. Мейера, Й. Покровського, Н. Нерсесова, К. Победоносцева, І. Рабіновича, Ю. Гамбарова та ін. У свою чергу, вчені-процесуалісти лише торкалися окремих питань нотаріату при ви­кладанні учбових курсів (наприклад із цивільного процесу: Є. Нефєдьєв, Й. Епгельман, Є. Васьковський та ін.).

Всього ж за період з 1795 по 1917 року була опублікована 1221 ро­бота, присвячена нотаріату та нотаріальній діяльності. Таким чином, була сформована досить вагома джерельна база, яка, за умови відсутно­сті революційних потрясінь, що згодом сталися в Російській імперії, могла б стати важливою передумовою для виділення науки про нотарі­ат в самостійну юридичну науку ще в царській Росії.

2. Ранній радянський етап досліджень інституту нотаріату (початок - 50-ті рр. ХХ ст.)

Аналіз опублікованих на даному етапі наукових робіт показує, що число досліджень різко скоротилося: з середини 1917 до середини 1922 року в Росії не видавалося наукових робіт, присвячених організа­ції та діяльності органів нотаріату. З 1922 року в Росії продовжилося видання юридичної літератури, проте її аналіз показує, що наукові дос­лідження в сфері права в основному були присвячені обґрунтуванню доцільності та правильності нової системи державного управління, пра­воохоронних органів та здійснення правосуддя, причому питанням, пов’язаним з нотаріатом, у нових наукових дослідженнях приділялося явно недостатньо уваги: були видані лише кілька робіт, присвячених, в основному, питанням нотаріальної етики.

Причини цього, безумовно, слід шукати в зменшенні ролі органів нотаріату. Так, революційний декрет про суд, опублікований 24 листо­пада 1917 р., скасував діючі судові органи, інститути судових слідчих, прокурорського нагляду, присяжного та приватної адвокатури, що дбайливо зберігалися Тимчасовим урядом, і заклав основи «нового», радянського суду.

Разом з тим, нова економічна політика, спрямована на побудову со­ціалізму з використанням ринку та грошового господарства, була роз­рахована на тимчасовий допуск «приватнокапіталістичних» елементів при наявності «командних висот» в руках держави. У період НЕПу державні, кооперативні, громадські підприємства, організації брали участь у цивільному обороті разом з представниками приватного капі­талу, що відрізнялися накопиченим комерційним досвідом, гнучкістю, зв’язками й інтуїцією в способах отримання прибутку. У той час пи­тання про законність угод цивільного обороту не було важливим: єди­ним і головним було всемірне забезпечення майнових інтересів держа­ви. Таким чином, було очевидно, що серед державних органів, які зо­бов’язані спостерігати за законністю в цивільному обороті, правомірні­стю діяльності «приватнокапіталістичних» елементів, дотриманням державних інтересів, велика роль належала нотаріату.

Отже, саме тому наукові публікації після 30-х років ХХ століття, присвячені питанням нотаріату, також носили епізодичний характер, що було зумовлено значним зниженням ролі нотаріату в системі право- захисних органів. За період з 1917 по 1953 роки було опубліковано ли­ше 46 робіт, присвячених нотаріату та нотаріальній діяльності, однак відповідні публікації, а також ряд дисертаційних досліджень, проведе­них в цей період, заклали основи для подальшого розгляду нотаріату та нотаріальної діяльності через призму соціалістичної ідеології в рамках галузевих юридичних наук, що виділялися в системі радянської юрис­пруденції.

3. Пізній радянський етап досліджень про нотаріат (50-ті роки ХХ ст. - 1991 рік).

Аналіз наукових робіт, опублікованих у рамках даного етапу, пока­зує, що кількість проведених досліджень з проблем нотаріальної діяль­ності та інституту нотаріату в цілому поступово збільшувалася. Також послідовно збільшувалася й кількість публікацій їх результатів, проте вони, як і раніше, носили характер робіт в рамках «адвокатських на­прямків» теорії права і галузевих юридичних наук (в першу чергу циві­льного права). Поряд з цим, поступово зростала кількість захищених дисертацій, присвячених проблемам нотаріальної діяльності та нотаріату.

Стійка тенденція до збільшення числа опублікованих наукових та навчально-методичних робіт, присвячених проблемам нотаріальної дія­льності, організації та функціонування адвокатури, виявляється в тому, що в цей період було опубліковано близько 500 наукових і навчально- методичних робіт. Проте, ці роботи посилили розвиток «адвокатських напрямів» в галузевих юридичних науках і сприяли подальшому фор­муванню передумов для виділення науки про нотаріат в самостійну юридичну науку.

Для цього періоду характерним є визначення нотаріату як системи органів державного управління, до компетенції яких належить розгляд питань у межах безспірної юрисдикції. Слід вказати також і на деякі спроби розробки окремих понять та категорій нотаріального права, до­сліджувалися практичні аспекти нотаріальної діяльності. Дослідженню питань нотаріату присвячені роботи К. Юдельсона, А. Клейнмана, М. Авдюкова, Н. Буднєва, Л. Лесіцької, Е. Ейдінової, Р. Виноградової, Д. Чечота. Проблеми історичного розвитку нотаріату висвітлені в робо­ті київського науковця Р. Кочерянца.

План лекції:

1. Правова природа нотаріату в Україні.

2. Сутність, зміст та специфіка нотаріальної діяльності.

3. Правове регулювання нотаріату в сучасних умовах.

4. Історіографічні дослідження нотаріату в Україні.

Питання до самостійної роботи:

1. Поняття нотаріату в Україні, значення інституції, місце в системі правоохоронних органів.

2. Особливості нотаріату.

3. Сутність нотаріальної діяльності.

4. Принципи здійснення нотаріальної діяльності.

5. Предмет та зміст нотаріальної діяльності.

6. Системи нотаріату: характеристика, основні принципи організації та функціонування.

7. Сучасний стан правового регулювання нотаріату в України та перс­пективи його розвитку.

8. Поняття, значення та місце історіографії в науці.

9. Найбільш видатні історіографічні дослідження українських вчених.