Зміст методологічних основ дослідження інституту нотаріату

Реалізація нотаріусом набутих ним знань з юриспруденції є підґрун­тям тих дій, що він вчиняє, фактично «обрамовуючи» правовий матері­ал в документальну форму. При цьому кожен з них використовує той арсенал засобів і способів досягнення результату, який у відповідній сфері охоплений досить специфічними методологічними засадами.

Безсумнівно, знання методології інституту нотаріату вкрай важливе не тільки для вчених-правників. Безпосередньо досвідчений практик нотаріального права не просто застосовує норму права у відповідній ситуації. У своїй роботі він опрацьовує цілий масив законодавства, ві- дшуковує необхідну норму, аналізує її, перевіряє чинність та враховує відношення до пов’язаних з нею інших норм, і в результаті цього засто­совує відповідно до конкретної вимоги ситуації. Тому не лише науков­цю, а й практику не достатньо самої вказівки на застосування тієї чи іншої норми, йому потрібно знати шлях, спосіб, підхід до пізнання цієї норми та інструментарій для її реалізації.

Відображені в працях концепції, які містять узагальнені, філософсь­кі судження з проблем, що прямо або опосередковано належать до пре­дмета конституційно-правової науки, дуже різноманітні, часто супереч­ливі, мають неоднакову методологічну основу трактування процесів суспільного розвитку. Даний висновок справедливий не тільки щодо загальних і філософських суджень.

Таким чином, питання методології досліджень інституту нотарі­ату є, мабуть, одними з найважливіших за рівнем свого значення для юридичної теорії та відповідної юридичної практики. Це пояс­нюється тим, що залежно від сутності висхідних методологічних прин­ципів, на яких базується правове мислення, тип правової культури, здійснюється не тільки наукове пізнання права, але й його практичне втілення у реальну площину життя.

Методологічна ситуація юридичної науки також далека від ідеаль­ної, що пов’язано, з одного боку, з перехідним характером процесів і тенденцій в економіці, політиці, державі, а з іншого - із загальною про­блемою кризи наукової свідомості, науки як домінуючого способу пі­знання світу. У зв’язку з цим актуальною є рекомендація про необхід­ність нового звернення правознавців до найбільш фундаментальних та усталених положень своєї науки, в тому числі тих, що вважалися «не­порушними істинами», осмислення їх на сучасному філософсько- методологічному та наукознавчому рівні.

На сьогодні у вітчизняній юридичній науці утверджується визна­чення системи конституційного права України як історично сформова­ної та зумовленої об’єктивними чинниками суспільного розвитку сис­теми природного й позитивного, загального та особливого, матеріального та процесуального, типового та колізійного, національ­ного й міжнародного (європейського) конституційного права, які, сво­єю чергою, складаються з інститутів і норм конституційного права та регулюють політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), еко­логічні й інші найважливіші суспільні відносини, що є предметом кон­ституційного права України, а також постають системоутворюючою складовою національної правової системи.

Таким чином, можна стверджувати про усталення концепту багато­вимірної системи національного конституційного права. Натомість, фо­рмування теоретико-методологічних основ інституту нотаріату як еле­менту механізму позасудового захисту прав і свобод людини і громадянина та його складових елементів вимагає усталення відповід­ної комплексної методології, або ж своєрідної «схеми пояснення в нау­ковому пізнанні».

Кожен новий етап у прогресивному розвитку науки ознаменований подальшим зростанням значення методологічного порядку. Методоло­гія пізнання, будучи спільною проблемою формування і розвитку науки в цілому, має особливості свого застосування до окремих наукових на­прямів, конкретних наукових галузей та дисциплін.

У дореволюційній юридичній науці були зроблені спроби щодо ви­світлення методології права. Пізнання права передбачалося у викорис­танні догматичного, філософського (діалектичного), історичного та по­рівняльного методів і в необхідності їх поєднання. Проте, даний підхід далеко не вичерпує методологію такого складного явища, як право. Са­ме тому погоджуємося із думкою Д. Бєлова, що методологія будь-якої науки повинна давати чітке уявлення - як необхідно вивчати її предмет, у зв’язку з цим методологія повинна бути вільна від політичних настро­їв в суспільстві та різних ідеологічних штампів.

У сучасній юридичній науці відомим ученим, теоретиком права Д. Керімовим наступним чином визначається роль методології в юри­дичний науці: «Визначаючи шлях мислення до істини і забезпечуючи цей рух відповідними засобами, методологія, разом з тим, сама є ре­зультатом наукового пошуку, не менш важливим і цінним, ніж вже отримані з її допомогою інші онтологічні знання».

У різноманітті визначень категорії «методологія» у філософській лі­тературі та роботах з інших суспільних наук, у тому числі правових, на думку Д. Бєлова, можна виділити два підходи, що розрізняються обся­гом вкладеного в назване поняття змісту. Як вважає Н. Богданова, для одного з них характерно звуження сфери прояву методології, ототож­нення її лише з методами, під якими розуміється сукупність прийомів і способів вивчення явищ і процесів, що складають предмет тієї чи іншої науки. При іншому підході до розуміння методології в її зміст включа­ються світоглядні, в тому числі ідеологічні, а можливо, і політичні орі­єнтири для дослідника при певній ситуації, що переростають у катего­ричні вимоги.

Подібно до цього у теорії права, на думку І. Безклубого та Л. Єфіменка, поняття «метод» часто розглядають у двох аспектах: широкому - як нау­ково обґрунтовану та філософсько-виправдану систему засобів пізнаваль­ної діяльності, що відповідає природі права та пов’язана із правознавством, та вузькому - як систему заснованих на світоглядно-філософських прин­ципах пізнання відповідного предмета наукових досліджень правил, при­йомів і способів, які дають змогу виявити особливості системи права та змоделювати перспективи її розвитку.

Крім спорів про змістовну характеристику методології, дискусії ве­дуться й щодо її функцій, а також структури та рівнів. Враховуючи, що даний аспект не є предметом нашого дослідження, звернемося до мето­дології дослідження інституту нотаріату в системі захисту прав і основ­них свобод людини та громадянина.

Таким чином, у контексті тематики нашого дослідження нас цікав­лять саме методи наукового дослідження, а не методи науки чи іншої діяльності. Під методом дослідження (від грецького «methodos» - спо­сіб пізнання) в науці розуміють сукупність правил, прийомів та спосо­бів наукового пізнання, які забезпечують отримання об’єктивних і дос­товірних знань; схему, що застосовується в певній науці для знаходження відповідей на сформульовані запитання.

Отже, система принципів, методів, прийомів та способів дослі­дження правових явищ становить його методологію. До середини 80-х років минулого століття у радянській теорії держави та права па­нував ідеологічний і, як наслідок, методологічний монізм. Тогочасна позитивістська методологія розглядала право як наукоцентричну, раці­ональну систему, «очищену» від морального, ціннісного, почуттєвого аспектів. Властива марксистсько-ленінській ідеології «механізація» со­ціальних інститутів та явищ зводила функції юриста до автоматичного виконання державної волі. Таке бачення, на думку І. Безклубого, пов- ною мірою відображалося і на правовому статусі нотаріуса. Домінуван­ня державної форми власності, заборона підприємницької діяльності, тотальна залежність від органів державної влади перетворили нотаріат на другорядний додаток правової системи держави.

2.2