ІІІ. ПОНЯТТЯ НОТАРІАТУ ТА НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Конституція України (ст. 59) гарантує кожному громадянинові право на отримання кваліфікованої правової допомоги. Нотаріат поряд з іншими інститутами забезпечує реалізацію цього конституційного права громадян, при цьому предмет його діяльності обмежений рамками безспірної цивільної юрисдикції.

Поняття нотаріату має багато значень, серед яких можна виділити такі:

1. нотаріат як система органів і посадових осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних дій, а також - органів управління і самоуправління нотаріатом;

2. система нотаріальних дій;

3. нотаріат як частина об’єктивного права - галузь (підгалузь) права;

4. нотаріат як система джерел права (галузь законодавства);

5. нотаріат як наукова та навчальна дисципліна.

Відповідно до ст. 1 Закону, нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Це поняття містить в собі суб'єктивну та об'єктивну сторони діяльності нотаріату, а також мету вчинення нотаріальних дій.

Суб'єктивна сторона поняття вказує на систему нотаріальних органів, до якої входять державні нотаріальні кон-тори державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, інші органи та особи, уповноважені на вчинення нотаріальних дій.

Об'єктивна сторона поняття нотаріату вказує на повноваження нотаріальних органів і посадових осіб стосовно кола тих дій, що їх вони відповідно до Закону України «Про нотаріат» можуть вчиняти.

В літературі легальне визначення нотаріату часто критикується; пропонуються, зокрема, такі визначення:

нотаріат в Україні - це правовий інститут, покликаний забезпечувати по- засудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шляхом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами;

нотаріат в Україні - структуа нотаріальних органів, на яку покладається виконання державної нотаріальної функції шляхом охорони та захисту безспірних прав, яка має здійснюватись відповідно до процедури, передбаченої законодавством України про нотаріат, з властивими їй правовідносинами.

Нотаріат є інститутом, що забезпечує охорону й захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб шляхом вчинення нотаріальних дій від імені держави.

Нотаріальна діяльність спрямована на надання офіційної сили, вірогідності юридичним правам, фактам і документам.

Діяльність нотаріату має певну спільність з діяльністю інших органів

34 цивільної юрисдикції. Разом з тим, нотаріальна форма охорони й захисту відрізняється від інших форм. Особливість нотаріальної форми полягає в тому, що вона, як правило, спрямована не на безпосередній захист, а на попередження порушення права і тому предмет її діяльності специфічний. На відміну від судової діяльності, предметом якої переважно є спори про право цивільне, предмет нотаріальної діяльності складають без-спірні справи. Нотаріус оформляє волю суб'єктів угоди, суд та інші правоохоронні органи вирішують спори учасників сформованих у результаті угоди правовідносин.

Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень.

Органи нотаріату здійснюють тільки їм властиві функції, серед яких найбільш істотними є такі.

1. Функція забезпечення безспірності і доказової сили документів.

Нотаріально засвідчений договір у випадку спору, що випливає з договору, у суді полегшує стороні можливість довести свої права, тому що зміст прав і обов’язків сторін договору, дійсність їх підписів, час здійснення договору офіційно підтверджені нотаріальним органом і тому є достовірними, безспірними.

2. Функція забезпечення законності при укладенні угод (контрольна функція).

Стійкість договору, іншої угоди чи юридичного акта пов’язується з їхньою правомірністю, і тому нотаріус перевіряє наявність необхідного складу юридичних фактів, у тому числі правоздатність і дієздатність сторін, приналежність їм суб’єктивних прав, які вони передають іншим особам, і т. д. Відповідно до абз. 4 ч.

3. Функція надання правової допомоги особам, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій

Останнім часом ця функція набуває все більшого значення, що зумовлено низкою обставин.

По-перше, Конституція України (ст. 3) проголосила, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Ці найважливіші положення Конституції реалізуються, зокрема, і за допомогою діяльності нотаріату.

По-друге, реалізація даної функції наближає українських нотаріусів до нотаріусів латинської школи, що беруть безпосередню участь у підготовці контрактів, здійснюють певну діяльність як радники сторін, прагнучи виключити саму можливість появи правових суперечок.

Таким чином, наявність даної функції свідчить про те, що інститут нотаріату покликаний не тільки засвідчувати факти чи фіксувати обставини, які мають юридичне значення, а й надавати суб’єктам правових відносин

усебічну правову допомогу.

При вчиненні будь-якої нотаріальної дії нотаріус приймає юридично значуще рішення (у формі свідоцтва чи посвідчувального напису), що впливає на правовий статус заінтересованих осіб. Прийняття такого рішення можливе лише в результаті розгляду і вирішення юридичної справи, тобто застосування норм права до окремого явища - правової ситуації. Тому нотаріальну діяльність варто розглядати як специфічну правову форму діяльності, сутність якої полягає в тому, що в її рамках здійснюється застосування правових норм шляхом реалізації нотаріатом юрисдикційних повноважень у безспірних справах.

Застосування права (у тому числі нотаріатом) є особливою формою його реалізації - державно-владною діяльністю, у результаті якої шляхом винесення індивідуальних правових актів суб’єкти суспільних відносин наділяються конкретними суб’єктивними правами й обов’язками.

Необхідність застосування права у певних сферах суспільних відносин визначається природою і характером цих відносин. Воно необхідно там, де а) правовідносини, що виникають, мають пройти контроль з боку держави в особі її компетентних органів; б) для виникнення правовідносин потрібне спеціальне встановлення наявності чи відсутності конкретних фактів; в) потрібно формально закріпити ті чи інші дії, оформити їх як юридично значущі факти з одночасною перевіркою їх правильності і законності, що саме і має місце в діяльності нотаріату.

Усе це свідчить про те, що нотаріальна діяльність має правовий характер, який виявляється у двох аспектах. По-перше, нотаріальні дії вчиняються на підставі закону й у порядку, установленому законом. По­друге, нотаріальні дії тягнуть за собою правові наслідки: «Якщо провести умовну паралель, то нотаріальні дії мають те ж правовстановлююче значення, що і судові рішення. Різниця лише в тім, що до нотаріуса звертаються, коли немає цивільно-правового спору і сторони в добровільному порядку мають намір закріпити ті чи інші правові відносини й обставини, що випливають з них, гарантувати таким шляхом захист своїх прав і законних інтересів як у даний час, так і на майбутнє».

Діяльність нотаріату є різновидом правозастосовчої, юрисдикційної діяльності, зачіпає найбільш важливі й істотні аспекти здійснення прав громадянами та юридичними особами і тому має здійснюватися в процесуальній формі, що забезпечує єдність і адекватність правового змісту та юридичної форми договору чи іншої юридично значущої дії, виявлення дійсного волевиявлення сторін, баланс публічних і приватних інтересів.

Відносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням нотаріальної діяльності між нотаріусами і заінтересованими у вчиненні нотаріальних дій особами з приводу посвідчення юридичних фактів (угод), прийняття заходів до охорони спадкового майна, видачі свідоцтв про

Норми, що регулюють нотаріальне провадження, у системі права

Нотаріат як складова частина системи юстиції здійснює свою діяльність у процесуальній формі, що дозволяє говорити про існування нотаріального процесу і викликає необхідність вирішення проблеми галузевої належності норм, які регулюють діяльність нотаріату.

Ця проблема висвітлювалася головним чином теоретиками цивільного процесу й адміністративного права, природно, з різних точок зору. Одні вчені думають, що нотаріально-процесуальні норми є підгалуззю цивільно- процесуального права, інші стверджують, що нотаріальне законодавство є складовою частиною адміністративного законодавства, зокрема адміністративного процесуального.

Вважаємо неправильним віднесення нотаріату до адміністративних органів, а законодавства, яке регулює його діяльність, - до адміністративного законодавства. Адміністративні органи як складова частина механізму виконавчої влади покликані здійснювати особливий вид державної діяльності - виконавчо-розпорядчу, специфіка якої полягає в практичному виконанні вимог законів і інших нормативних актів. Очевидно, що органи юстиції, і зокрема нотаріат, подібних завдань не виконують, оскільки є не виконавчо-розпорядчими, а правоохоронними органами і здійснюють діяльність з охорони права від порушень, із захисту прав, а також із попередження правопорушень.

Якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функ-ції державного управління, тобто визначення чи встановлення статусу суб’єктів права, то метою діяльності нотаріату, як уже відзначалося, - захист і охорона існуючих суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. У першому випадку результатом адміністративної діяльності виступає управлінське рішення, яким один суб’єкт (керуючий) наказує що-небудь іншому суб’єкту (керованому), а результатом нотаріальної діяльності - нотаріальний акт як різновид правозастосовного акта, що офіційно підтверджує вже об’єктивно існуючі суб’єктивні права й обов’язки. Таким чином, маються теоретичні підстави стверджувати, що нотаріально-процесуальні норми є підгалуззю цивільного процесуального права.

Визначення місця нотаріальних процесуальних норм у системі права і співвідношення їх із цивільно-процесуальними можливо на підставі вивчення предмета і методу правового регулювання.

Предметом нотаріального процесуального права є нотаріальні процесуальні правовідносини, які характеризуються такими особливостями: обов’язковим їхнім суб’єктом є нотаріус; загальним об’єктом - завдання нотаріальної діяльності; їхній зміст становлять процесуальні права й обов’язки суб’єктів нотаріального процесу, а також діяльність останніх; виникають такі правовідносини тільки, коли існує норма права, що безпосередньо передбачає можливість їхньої появи.

Отже, предметом нотаріального процесуального права є суспільні відносини, які складаються між нотаріусами (нотаріальними органами), з одного боку, й іншими особами - суб’єктами нотаріального провадження - з другого, з приводу посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення, а також здійснення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, які виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах, що не виключає, однак, деяку спільність предметів цивільного

37 процесуального і нотаріальногопроцесуального права,

обумовлену єдністю спірної і безспірної юрисдикцій. А. Г. Гойхбарг, наприклад, відзначав, що суд, розглядаючи безспірні справи в порядку окремого провадження, діє скоріше як орган нотаріальний, який засвідчує певні факти, що є підставою для обумовлених ними прав визначених осіб.

Метод правового регулювання - це способи, прийоми, використовувані при правовому регулюванні визначеного якісно своєрідного виду суспільних відносин. У теорії цивільного процесуального права це положення конкретизоване і під методом правового регулювання розуміють правовий режим 2. До елементів методу процесуального правового регулювання належать: а) загальне юридичне становище сторін (правосуб’єктність); б) специфіка юридичних фактів; в) зміст правових відносин; г) специфіка санкцій; д) процесуальна форма.

Загальне юридичне становище суб’єктів при здійсненні правосуддя і нотаріальної діяльності практично збігається. Особи, що звертаються за здійсненням нотаріальних дій, так само повинні бути визнані правоздатними і дієздатними, як позивачі та відповідачі по цивільних справах у суді. Так само, як і в цивільному процесуальному праві, більшість норм має дозволяючий, а не забороняючий характер; учасники процесу можуть займати тільки одне властиве їм процесуальне становище і робити тільки ті дії, що дозволені й передбачені нормами процесуального права. Але при цьому учасники нотаріального процесу вільно розпоряджаються правами, якими вони наділені відповідно до закону. Зокрема, ініціатива порушення нотаріального провадження переважно належить заінтересованим особам, а не нотаріусам. У цьому простежується елемент диспозитивності, властивої нотаріальному процесу, хоча для подальшого розвитку провадження у справі в нотаріаті потрібна не настільки значна ініціатива осіб, що звернулися до нотаріуса, як у судовому провадженні.

Специфіка юридичних фактів як елементу методу правового регулювання не відрізняється від їхньої специфіки в цивільному процесі в розумінні їх правоутворюючого значення для розвитку нотаріального процесу, оскільки вони являють собою процесуальні дії, які впливають на хід процесу внаслідок того, що через реалізацію одних прав й обов’язків служать появі інших. Таким юридичним фактом, якийвпливає на весь процес, є, наприклад, звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в порядку ст. 67 Закону.

Права й обов’язки осіб, що беруть участь у нотаріальному процесі, з урахуванням специфіки предмета діяльності нотаріату - безспірної юрисдикції - не можуть збігатися з правами й обов’язками осіб, що беруть участь у цивільному судочинстві.

Санкції як елемент методу нотаріального регулювання в основному не відрізняються від цивільно-процесуальних: це санкції скасування і процесуальних важелів (міри захисту).

Метод нотаріального регулювання характеризується і таким його елементом, як нотаріальна процесуальна форма. Нотаріальні норми передбачають визначений порядок та умови діяльності нотаріусів і інших

суб’єктів нотаріального процесу.

Таким чином, метод нотаріального процесуального права і метод цивільного процесуального права характеризуються низкою загальних рис і перший є різновидом другого методу регулювання.

Аналіз законодавства про нотаріат, його правоохоронної природи свідчить про специфічну диференціацію правового регулювання у сфері юстиції, генетичних зв’язках у природі й у правовій формі діяльності органів правосуддя і нотаріату. Подібно тому як цивільноправовий метод поширюється (з деякими особливостями) на ряд відокремлених від цивільного права зовсім самостійних сьогодні галузей (сімейне, трудове, господарське право та ін.), так і цивільнопроцесуальне регулювання сприяє появі нових процесуальних галузей, що регламентують діяльність несудових органів цивільної юрисдикції.

Функціональна спрямованість процесуальних норм, що встановлюють порядок діяльності юрисдикційних органів із захисту й охорони цивільних прав, справедливо розглядається М. К. Юковим як підстава для об’єднання всієї сукупності цих норм у єдину «родину», у складі якої цивільне процесуальне право є фундаментальною галуззю.

Дійсно, у процесі становлення і розвитку сучасної системи органів цивільної юрисдикції (суду, господарського суду, нотаріату), діяльність яких тісно взаємопов’язана (чим забезпечуються всебічна й ефективна охорона і захист суб’єктивних цивільних прав фізичних і юридичних осіб), склалася нова система цивілістичних процесуальних галузей.

Її складають: цивільне процесуальне право, предметом якого є відносини, що виникають при здійсненні правосуддя з цивільних справ; господарське процесуальне право, предметом якого є розгляд справ у господарському суді; нотаріальне процесуальне право, що регламентує процесуальну діяльність нотаріату. Прийняття 24 березня 1998 р. Закону України «Про державну виконавчу службу», 21 квітня 1999 р. Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави думати, що до цієї системи входить і виконавчий процес, який регулює діяльність державної виконавчої служби.

ВИСНОВОК ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ

Таким чином, нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. На відміну від судової діяльності предмет нотаріальної діяльності складають безспірні справи.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Таким чином, історико-правовий аналіз виникнення та розвитку нотаріальних органів дозволяє зробити такі висновки.

1. Виникнення органів, що виконують нотаріальні функції, завжди зумовлено достатньо високим рівнем розвитку господарського життя держави, що породжує потребу в укладенні угод, правочинів і забезпе тобто їх юридичної достовірності.

2. Нотаріальна діяльність завжди відзначається публічно-правовим

характером. Публічна сила, а отже, і якість безспірності прав, фактів і документів забезпечуються наділенням нотаріуса державно-владними повноваженнями шляхом затвердження його напосаді представниками державної влади.

3. Утворення сучасних нотаріальних органів - результат відокремлення спірної юрисдикції від безспірної та віднесення останньої до компетенції нотаріату. Отже, нотаріальна діяльність (як різновид юрисдикційної) має здійснюватися у процесуальній формі, яка є гарантією прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Порівняння нового Закону «Про нотаріат» з раніше діючим дозволяє зазначити, що за своєю структурою та за змістом правового регулювання нотаріальних дій він повністю сприйняв раніше діюче законодавство. Аналіз вказаних законодавчих актів у частині кола нотаріальних дій, правил вчинення окремих нотаріальних дій, застосування законодавства іноземних держав свідчить навіть про уніфікованість режимів їх правового регулювання.

Нові положення, що містяться у Законі «Про нотаріат», стосуються організації нотаріату і не чіпають режиму вчинення нотаріальних дій. Вони передбачають введення приватного нотаріату, більш докладну регламентацію правового статусу нотаріуса та допуску осіб до нотаріальної діяльності, а також утворення державних нотаріальних архівів.

Останнє. Історія нотаріату підтверджує, що розвивався він на відміну від судової юрисдикції як безспірна публічна юрисдикція.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

При самостійній підготовці до даної теми, варто звернути увагу на такі питання:

1. Дайте визначення понять «табеліони» та «дефензори»

2. Яким нормативним актом регулюється нотаріат у Англії та США?

3. Яка головна ідея «Положення про нотаріальну частину 1866 року»?

4. Коли був прийнятий Закон України «Про нотаріат»?

5. Коли і де відбулась Міжнародна конференція нотаріусів з приводу професійної нотаріальної етики?

6. Які існують сучасні системи нотаріату?

7. Дайте визначення понять «нотаріат» та «нотаріальна діяльність»