Поняття саморегулювання господарської діяльності

Поглиблення євроінтеграційних процесів змінює підходи щодо правового забезпечення господарської діяльності в Україні. Підвищення культури ведення господарської діяльності та соціальної відповідальності підприємців актуалізує розвиток досліджень питань саморегулювання як ефективної складової регулювання в цілому.

Доволі поширеною у науковій літературі стала дискусія з питань переваг та недоліків саморегулювання. Факторами запровадження саморегулювання господарської діяльності є доцільність та ефективність. Зокрема, до переваг відносять: краще розуміння особливостей ринку, безпосередня зацікавленість у його прозорому регулюванні суб’єктами господарювання та їх саморегулівними організаціями, ніж держав­ними службовцями; гнучкість, інноваційність і адаптивність правил, які встановлюються на ринку самими представниками; зрозумілий та зручний нагляд та контроль за діяльністю учасників ринку і за дотриманням правил; «колективний бренд» - ефективний сигнал, що забезпечує підвищення попиту на послуги, виробники яких відомі тим, що гарантують якість своїх послуг. У результаті створюється ефективне конкурентне середовище та підвищення доходів членів СРО^[140]; окремі морально-етичні проблеми здійснення професійної діяльності та недобросовісної конкуренції під силу вирішувати тільки організаціям саморегулювання ^[141]; адміністрування механізму врегулювання спорів; обмін інформацією між саморегулівними організаціями й державними регуляторами^[142]; підвищення кваліфікації та навчання персоналу здійснюється фахівцями - знавцями ринку. До переваг саморегулювання реклами в Європі відносять: швидкість у порівнянні із застосуванням законодавства; відповідність національній культурі і медіасередовищу; гнучкість, достатня щоб адаптуватися до змін соціальних поглядів і медіарекламних технологій; застосування відповідно не тільки до букви, а й духу; можливість застосування негайних санкцій, завдяки публікації рішень і відмов відкликання реклами з медіа^[143].

Саморегулювання підвищує відповідальність учасників того чи іншого ринку, адже етичні кодекси створюються особами, які глибоко знають проблему та шляхи її вирішення, пропонують алгоритм дій на випадок виникнення суперечливих ситуацій. Колективні органи саморегулювання (саморегулівні організації) ефективніше співпрацюють з органами публічної влади, забезпечуючи дієвий механізм зворотного зв'язку. Делегуючи певні функції саморегулівним організаціям, держава зменшує витрати на утримання апарату посадовців (економія державних засобів впливу та ресурсів). Такі переваги як швидкість, гнучкість реагування на зміни середовища; пристосовність до потреб відповідної держави; можливість визначення правил гри у конкретній галузі господарської діяльності професійними компетентними суб'єктами, які володіють достатніми знаннями та свідомістю (професійний контроль у сфері надання послуг); швидке застосування санкцій притаманні в цілому саморегулюванню. Тому модель саморегулювання будується відповідно враховуючи означені переваги.

Крім переваг саморегулювання, практика надає нам приклади недоліків. Так, до ризиків можна віднести: створення кишенькових саморегулівних організацій, безвідповідальність, відсутність реального контролю, конфлікт інтересів^[144], монополізація ринку певними галузевими саморегулівними організаціями та створення бар'єрів для виходу на нього, низький професійний рівень представників певної галузі, формування нового виду корупції у саморегулівних організаціях. Як бачимо, певні переваги саморегулювання можуть дискредитуватися недоліками, тому і за діяльністю саморегулівних організацій має бути встановлений належний державний контроль, у тому числі антимонопольний.

В. С. Щербина зазначає, що регулювання господарської діяльності здійснюється шляхом, крім інших: «...а) державного регулювання, що охоплює:.державне регулювання, здійснюване саморегулівними організаціями на підставі делегованих повноважень;.в) само­регулівними організаціями на підставі власних повноважень, в тому числі громадського регулювання; г) регулювання самими суб’єктами господарювання (договірне регулювання)»^[145].

Метою саморегулювання господарської діяльності є удосконалення, спрощення організації здійснення господарської діяльності у певній сфері шляхом задіяння власних механізмів суб’єктами господарювання, їх активної поведінки з урахуванням власних інтересів.

Розглядаючи питання саморегулювання як реалізацію власником своїх правомочностей О. А. Беляневич слушно зазначає: «Під таким кутом зору саморегулювання може розглядатися як прийняття окремим суб’єктом/суб’єктами господарської (підприємницької) діяльності управлінських рішень щодо власної господарської діяльності, яка здійснюється самостійно і на власний ризик на основі наявної нормативної інформації (у вигляді юридичних норм)»^[149].

Ефективне саморегулювання передбачає: наявність професійного кодексу (стандартів ведення бізнесу), розробленого учасниками ринку самостійно; наявність механізмів забезпечення дотримання (enforcement) таких кодексів та моніторинг учасників, санкції за порушення правил; наявність ефективної системи вирішення суперечок^[151].

Саморегулювання господарської діяльності можливо розуміти у широкому та вузькому сенсі. У широкому - це вся діяльність суб’єктів господарювання щодо упорядкування власними силами власної економічної діяльності. У вузькому - діяльність саморегулівних організацій з упорядкування відносин на підставі як делегованих державою повноважень, так і добровільно узятих на себе. Саморегулівні організації є інституційною формою саморегулювання господарської діяльності, якому приділяється найбільше уваги, оскільки за їх допомогою може бути здійснено найбільший вплив на регулювання господарської діяльності.

У саморегулюванні як правовій категорії (категорія - наукове поняття, яке виражає найзагальніші та найістотніші явища дійсності^[152]) можна виділити такі особливості.

Перша - це різновид правового регулювання, тобто окремий віддільний (самостійний) елемент правового регулювання (як було зазначено у попередньому підрозділі). Оскільки апріорі саморегулювання існує і без державного регулювання (порядок взаємодії та координації суб'єктів господарських правовідносин, як потенційна можливість самоорганізації у договірних та інституційних відносинах), то для досягнення юридично значущих результатів саморегулювання має набути інституційного правового оформлення (зокрема з відповідним формалізованим нормативно-правовим закріпленням).

Другою особливістю саморегулювання є реалізація передбачених в нормативно-правових актах органів державної влади положень (визначення допустимої саморегулівної моделі поведінки суб'єктів, закріплення функцій та компетенцій саморегулівних організацій), що виявляє себе при врегулюванні певних сфер правовідносин між відносно визначеними суб'єктами (саморегулювання здійснюється як на рівні одного суб'єкта (односуб'єктне саморегулювання), дво- та багатосуб'єктне саморегулювання (йдеться про участь у саморегулівній організації)).

Саморегулювання господарської діяльності має свої особливості, виходячи зі специфіки предмета регулювання господарського права - господарських відносин. Стаття 1 ГК України визначає предмет регулювання цього кодексу, під яким розуміються основні засади господарювання в Україні, і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності. Організовувати означає: «1. Створювати, засновувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них. 2. Здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення. 3. Згуртовувати, об’єднувати кого-небудь з певною метою. 4. Чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь»^[153]. Як бачимо, найбільш іманентним є останнє значення слова «організовувати», тобто упорядковувати. Упорядковувати: «Доводити до ладу що-небудь, робити належний порядок у чомусь. Систематизувати, складати, підбирати в певному порядку (який-небудь матеріал)^[154]. Крім того, слово здійснювати означає: «Запроваджувати, втілювати в життя, робити що-небудь дійсним, реальним. Виконувати, робити і т. ін. що-небудь»^[155].

Завдання саморегулювання господарської діяльності можуть бути різні: удосконалення організаційної діяльності суб’єктів госпо­дарювання; удосконалення правового регулювання; забезпечення ефективної взаємодії між самими суб’єктами господарювання, між суб’єктами господарювання та органами державної влади та місцевого самоврядування, між суб’єктами господарювання та споживачами товарів та послуг суб’єктів господарювання; спрощення реалізації покладених державою обов’язкових приписів.

Під час вивчення питань саморегулювання господарської діяльності коректно вести мову про норми саморегулювання, систему норм, під якими у самому загальному вигляді слід розуміти правило поведінки, визначене, обране або до якого долучається суб’єкт реалізації конкретного правила, не заборонене державою.

Норма саморегулювання пов’язана з людською психологією (правосвідомістю, правокультурою), оскільки виникає там, де суб’єкт створення визнає її корисність, раціональність та забезпечує сумлінною поведінкою. Норма саморегулювання підпорядковується принципу розумності, доцільності, виникає там, де відсутнє достатнє регулювання нормами права або ж де доцільним і ефективним є саморегулювання. Водночас може санкціонуватися державою і забезпечуватися її примусом (санкції, визначені у господарському договорі). Загалом можна стверджувати, що там де є вибір чи то права, чи то відповідної поведінки - це уже є саморегулюванням.

І. А. Полонка зазначає: «Норма - це явище відображення природної або суспільної закономірності. Нормальним є таке функціонування системи, яке відповідає її природі і основним властивостям, є оптимальним або допустимим для даного процесу, явища, інституту. Норма - це міра корисного, а тому типового функціонування»^[156].

Норми саморегулювання є більш гнучкими і легше адаптуються до мінливих обставин господарської діяльності порівняно з державним регулюванням, використання заходів саморегулювання значно знижує витрати моніторингу виконання встановлених стандартів і правил діяльності, вони підвищують дієвість контролю^[157]. Під формалізованими правилами розуміються ті, які зафіксовані у вигляді конкретного документа і включають санкції за порушення цих правил, механізми розв’язання конфліктів між учасниками ринку, які певною мірою обмежують волю економічних агентів^[158].

Норма саморегулювання виникає там, де суб’єкт створення визнає її корисність, раціональність та забезпечує виконання сум­лінною поведінкою. Саморегулівна норма підпорядковується прин­ципу розумності, доцільності, виникає там, де відсутнє достатнє регулювання нормами права або ж там, де ефективним є саморегулювання, водночас може санкціонуватися державою і забезпечуватися її примусом (санкції визначені у господарському договорі). З боку держави за з’ясування «корисності» такої моделі відповідно застосовуються потрібні засоби притаманні державному регулюванню: нормативно-правове закріплення, визначення інституційної складової саморегулівної організації, допустимість диспозитивного методу регулювання. Саме цим держава «узаконює» саморегулювання у різних його проявах, видах (вертикальне, горизонтальне). Водночас держава створює належну систему гарантій саморегулювання господарської діяльності, визначаючи нормативну та організаційно- правову їх складову, поєднуючи за необхідності саморегулювання з дерегулюванням окремих можливих сфер господарської діяльності.

Отже, до ознак норми саморегулювання слід віднести: гнучкість та незаформалізований механізм прийняття, узгодження, приєднання; встановлення самими суб’єктами реалізації; добровільний механізм виконання, дотримання; спрямованість на деталізацію організації відносин між самими суб’єктами створення, погодження норми; унормування відносин, не врегульованих за допомогою правових норм тощо; реалізацію самими суб’єктами узгодження (не поширюється на третіх осіб).

Наступним етапом для досягнення результатів цього дослідження є визначення поняття господарської діяльності. Стаття 3 ГК України надає таке визначення господарської діяльності: «Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».

Визначення зазначеної законодавчої категорії критикується в науковій літературі. Зокрема, О. В. Бринцев щодо цього зазначає: «Це визначення, що покликане бути головним (найбільш загальним), сконструйовано так, що воно не тільки не здатне замінити собою інші, а взагалі є майже непридатним до використання. Важко сподіватись на досягнення стабільності в економіці, якщо визначення головного поняття, з якого починається державне регулювання економіки, перебуває у такому стані, що виключає будь-яку послідовність та передбачуваність правозастосування»^[159]. Далі автор доводить, що: «...взагалі неправильним давати визначення предмета через суб’єкт - визначення діяльності через особу, котра здійснює цю діяльність. Прив’язка суб’єкта до діяльності має носити не характер кваліфікуючої ознаки, а характер вимоги до порядку її діяльності, здійснення» та вказує на «зачароване коло» з приводу визначення суб’єктів господарювання ^[160]. Однак з таким твердженням важко погодитися, адже господарська діяльність є специфічною людською діяльністю, яка здійснюється лише певною групою осіб - суб’єктами господарювання. Законодавче визначення господарської діяльності не містить кваліфікуючих ознак суб’єктів господарювання, тому є цілком прийнятною та логічної формулою при правозастосуванні, адже окремі елементи у системі є взаємопов’язаними та взаємодіють із зовнішнім середовищем. Поняття «система» використовується залежно від галузі знань та мети дослідження. Право не існує поза його реалізацією людиною, суб’єктом, тому будь-яке категоріальне визначення пов’язане з правом будуватися із включенням його суб’єктної складової - учасників правовідносин.

Однак слід додати, що законодавче визначення «господарської діяльності» без суб’єктної складової встановлено Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 року № 959­XII. Згідно із ст. 1 цього нормативно-правового акта: господарська діяльність - будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару. У цьому визначенні прослідковується суб’єктне розширення діяльності (не вказується коло учасників відносин на відміну від визначення запропонованого Господарським кодексом України), що може призвести до певних колізій, і водночас здійснюється об’єктне звуження кола діяльності (лише виробництво та обмін товару).

Таким, що більше відповідає нормі ГК України щодо визначення поняття господарської діяльності є положення ПК України, відповідно до ст. 14.1.36 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI господарська діяльність - діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацієя товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. У цьому випадку наявні усі об’єктні складові: виробництво (виготовлення) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, надання послуг, що є і у ГК України, однак суттєвим доповненням для визначення господарської діяльності є спрямування на отримання доходу, що відсутнє у ГК України. Водночас господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва - підприємцями, та господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) (ч. 2 ст. 3 ГК України). Дохід є економічним результатом

господарської діяльності, хоча не збігається з поняттям прибутку. Прибуток - це те, що залишилося від доходу після сплати податків. Отже, доходи можуть отримувати і суб'єкти некомерційної діяльності. Враховуючи мету та завдання запровадження ГК України та ПК України і відповідно до закріплених в них визначень господарської діяльності, можна дійти висновку, що за змістовим навантаженням вони не містять розбіжностей, а через притаманний їм термінологічний інструментарій визначають дефініцію господарської діяльності згідно з предметом регулювання цих кодексів.

Господарська діяльність (у широкому змісті) - це діяльність членів суспільства, їх об'єднань і асоціацій з відтворення матеріальних благ, безпосередньо або в кінцевому рахунку. Перш за все, це виробничо-господарська діяльність - виконання робіт, створення нових технологій, надання послуг виробничого характеру. Господарська дільність має місце тоді, коли її результати функціонують як товар. Окрім виробничої господарської діяльності господарською діяльністю є соціально-культурна діяльність, в галузі освіти та охорони здоров'я ітощо, якщо вона здійснюється за плату. Таким чином, зазначає Г. В. Пронська, господарська діяльність - це будь-яка суспільно- корисна діяльність, яка виконується в професійному порядку, системно, якщо її результати реалізуються як товар^[161].

О. П. Віхров до характерних ознак господарської діяльності відносить: її суб'єктами (учасниками) виступають суб'єкти госпо­дарювання; вона здійснюється у сфері суспільного виробництва; метою (або ж предметом, сутністю) цієї діяльності є створення і розподіл певних матеріальних благ для задоволення потреб суспільства; ці суспільні блага носять вартісний, товарний характер, що обумовлює обмін ними (реалізацію їх) на товарно-грошових засадах^[162]. Поняття господарської діяльності є певною мірою еквівалентним поняттю розширеного економічного відтворення^[163]. Відтворення характеризується як постійний, динамічний та безперервний процес. Системність (яку певною мірою можна охарактеризувати як постійність та безперер­вність) є безперечною ознакою господарської діяльності. У процесі економічного відтворення господарюючі суб'єкти взаємодіють, налагоджують взаємозв'язки, виробляючи власні моделі поведінки (функціонують як суб'єкти саморегулювання). Такий динамічний активний процес відбувається на різних стадіях економічного відтворення.

Діяльність - це певний процес, активність суб'єкта з метою задоволення певних потреб. Будь-яка діяльність складається з певних етапів (планування, здійснення, отримання та аналізу результатів) та має свою структуру (мету, завдання, суб'єктів здійснення, сукупність дій). Тому діяльність - це певна система процесів, які активно реалізуються суб'єктами.

По відношенню до відкритих динамічних систем і вживається поняття «саморегуляція», «самоорганізація» та «управління»^[164]. Принагідно філософи стверджують, що діяльність людей є вищою (з відомих нам), соціальною, свідоморегульованою формою самоорганізації^[165], а отже, і саморегулювання. У самоорганізації і діяльності виявилися споріднені властивості: а) прийом, обробка і передача інформації; б) регулювання процесів, що відбуваються всередині системи і спрямовані у зовнішнє середовище; в) пристосування (адаптація) до зовнішніх умов існування системи; г) активна взаємодія систем, що розвиваються, із середовищем; д) спрямованість на досягнення певного результату («цілепокладання»); е) самоуправління та управління - дві протилежності цілісного процесу саморегулювання всіх соціальних систем^[166].

Отже, самоорганізація, саморегулювання, діяльність - це взаємопов'язані та взаємообумовлені явища, це певні системи, які складають елементи, що здатні до саморозвитку та взаємодії з іншими системами. Діяльність - суспільна, свідома форма саморегулювання. Тому господарська діяльність є усвідомленою формою дій суб'єкта з економічного відтворення (виробництва, розподілу, обміну, споживання продукції, виконання робіт, надання послуг), в якій виявляється саморегулювання, з метою задоволення економічних та соціальних потреб.

Господарська діяльність - це система усвідомлених взаємопов'язаних дій (процесів) суб'єктів господарювання з суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, з метою задоволення економічних та соціальних потреб.

Отже, можна запропонувати таку дефініцію саморегулювання господарської діяльності: саморегулювання господарської діяльності - це самостійне упорядкування суб’єктами господарювання (їх організаційними об’єднаннями) за допомогою розроблених та встановлених правил, відносин із суспільного виробництва, виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, з метою задоволення економічних та соціальних потреб.

Особливостями саморегулювання господарської діяльності є:

1) мета - самостійне упорядкування господарської діяльності за допомогою альтернативного або додаткового (субсидіарного) встановлення правил поведінки, не визначених або не достатньо визначених державним регулюванням або вибору альтернативних правил поведінки не заборонених нормами права, визначених державою, їх дотримання та контроль; захист прав суб’єктів відмінним від державного способом за допомогою створення певних інституцій;

2) завдання: а) розробка та встановлення правил поведінки між суб’єктами саморегулювання у конкретній галузі; б) дотриманням та контроль за визначеними правилами між суб’єктами саморегулювання;

в) застосування заходів впливу до порушника норм саморегулювання;

г) забезпечення прав суб’єктів саморегулювання та їх захист; д) врегулювання спорів між суб’єктами саморегулювання альтернативними методами вирішення спорів; е) забезпечення ефективної взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами господарювання та споживачами створюваних учасниками саморегулювання товарів і послуг;

3) суб’єкти - безпосередньо суб’єкти господарювання та саморегулівні організації;

4) засоби: договірне регулювання (господарські договори; арбітражні угоди як віддільні від господарського договору угоди; угоди про вибір права, якими визначається застосовний до конкретного договору правопорядок); корпоративні акти; звичаї ділового обороту (торгівлі); стандартні правила здійснення певних видів діяльності стандартів, етичні кодекси; добра практика; процедурні засоби (сертифікація, добра сільськогосподарська практика тощо);

5) межі саморегулювання господарської діяльності, визначені за принципом, якщо прямо не заборонені законом, то дозволені. Дозволяються будь-які форми, засоби саморегулювання, не заборонені законом;

6) засоби забезпечення саморегулювання: договірні (визначені договором); дисциплінарні (визначені саморегулівними організаціями); корпоративні (внутрішні, передбачені корпоративними актами); система альтернативних методів врегулювання спорів між суб’єктами.

1.4.