4.1. Поняття та види корпоративних актів як засобів саморегулювання господарської діяльності

Корпоративні акти відносять до нормативних форм саморегу­лювання. Коло їх різновидів доволі широке: правила етичної поведінки, кодекси корпоративної етики як на рівні окремої юридичної особи, так і певної асоціації, до якої входять суб'єкти господарювання, статут корпорації, «добра практика» тощо.

Корпоративні акти мають свою специфіку, оскільки створюються та формуються суб'єктами господарювання та їх СРО (транснаціональ­ними компаніями, торговими асоціаціями, саморегулівними організаціями та окремими суб'єктами господарювання). Тому варто акцентувати увагу на суб'єктному складі осіб, які створюють корпоративні акти.

У науковій літературі зазначається, що корпоративні акти є: нормами локальної правотворчості^{[730] [731], вони мають нормативну природу[732], локальний характер[733]; формою самоорганізації корпорацією своїх внутрішньоорганізаційних відносин[734]; це виражена назовні форма рішення засновників або органу управління юридичної особи, що містить певне правило поведінки суб'єктів корпоративних відносин[735]; спрямовані на регулювання внутрішніх корпоративних відносин, більш зручна форма викладу змісту, легший спосіб внесення коригувань і контролю за виконанням, видавці мають більше можливостей порівняно з іншими нормотворцями[736]; є самостійним джерелом права, яке встановлюється шляхом здійснення прямого правотворення колективними приватноправовими суб’єктами в рамках реалізації наданого їм законодавством права, що є складовою їх правосуб’єктності[737]; це документ встановленої форми, виданий від імені юридичної особи її компетентним органом згідно з встановленою процедурою, з метою регулювання відносин, що складаються у процесі регулювання діяльності цієї юридичної особи, містить обов’язкові для виконання правила та встановлює, змінює та припиняє правовідносини[738].}

Усі зазначені характеристики доволі урізноманітнюють харак­теристику корпоративних актів та вказують на дискусію щодо правової природи та механізму прийняття. Тому у межах цієї праці важливо з’ясувати, які ознаки корпоративного акта характеризують його як засіб саморегулювання. Корпоративні акти є більш гнучкими порівняно із законодавчими нормами, мають відмінний механізм прийняття, володіють ознакою нормативності. Слід відмітити і те, що вони мають соціальну природу. Є. Є. Звонков слушно зазначає: «... частина корпоративних актів, які мають правовий характер, зазнає більш детального, до певної міри, імперативного регулювання. Водночас вони забезпечуються державно-владними санкціями....певний масив актів неюридичного змісту взагалі може не зазнавати державного втручання. Такі акти забезпечуються іншими, ніж право, засобами (громадська думка, внутрішнє переконання, власне корпоративні засоби впливу)»^[739]. Корпорації можуть приймати індивідуальні акти, які не містять норм, а є результатом функціонування її органів, зокрема правозастосовної діяльності (порядок доступу до експлуатації певного обладнання, користування базами даних). Тому корпоративні акти у широкому сенсі можна класифікувати виходячи з їх двоякої природи на: нормативні та індивідуальні.

У підґрунтя корпоративного акта як формалізованого вияву, закладена корпоративна норма, яка є цеглинкою цього документа. Корпоративна норма містить елементи саморегулювання (приймається самостійно суб’єктом/суб’єктами господарювання). Вона володіє важливою ознакою автономності (приймається певною спільнотою у межах повноважень та спрямована на упорядкування їх діяльності).

Саморегульованість корпоративної норми у вирішенні питання регулювання не може бути применшеною. Саме за її допомогою учасники саморегулювання визначають більшість правил поведінки. Як слушно зазначає М. О. Томашевська: «Корпоративна норма - це правило поведінки, що створюється і діє у межах організованої спільноти осіб, поширюється на її членів і спрямована на організацію і функціонування відповідної спільноти»^[740].

Корпоративний акт визначає, формалізує «правила гри» для учасників та членів спільноти (корпорації), спрямовує на деталізацію упорядкування відносин між суб’єктами створення, погодження. Такі корпоративні акти можуть мати різну назву, структуру, зміст, включати санкції за їх порушення, альтернативні методи врегулювання спорів. Корпоративні акти можуть бути певною альтернативою державному нормативному регулюванню (у разі дозволу) або ж бути додатковим регулюванням до основного. Корпоративні акти водночас не суперечать чинному законодавству, незважаючи на те, що багато положень приймається за власним розсудом членів організації, виходячи з їх бачення та перспектив.

Процедура прийняття корпоративних актів залежно від сфери, галузі, виду господарської діяльності може визначатися, узгоджуватися органами державної влади (спільна позиція) або ж безпосередньо самою спільнотою (корпорацією), процедура ж виконання переважно добровільна, «м'яка» (свідоме саморегулювання), однак за винятком делегованого саморегулювання.

Положення корпоративних актів не поширюється на третіх осіб. Юридичну силу корпоративні акти набувають через їх санкціонування державою шляхом реєстрації або затвердження (наприклад, засновниць­ких документів акціонерного товариства)^[742], водночас М.

Доволі часто у працях учених спостерігаємо ототожнення локальної та корпоративної правотворчості. Деякі дослідники також вказують на проблематику вирізнення локальних і корпоративних норм та актів^[744], М. О. Томашевська наголошує на неможливості їх ототожнення з причини належності до різних правових доктрин^[745], О. Ю. Тичкова зазначає, що корпоративні норми - це ті норми, що регулюють корпоративні відносини (при чому на різних рівнях - на загальному і локальному), а локальні діють в обмеженому колі осіб^[746]. Водночас складність проблеми поглиблюється наявністю транс­національних організацій, які також мають свої корпоративні акти і набувають транснаціонального характеру. В. К. Антошкіна зазначає: «...розвиток транснаціональних стосунків, поширення форм і видів цивільних відносин обумовлює перехід від державно-правового регулювання до саморегуляції, до приватноправового регулювання через вироблення індивідуальних, внутрішніх, локальних актів та правочинів»^[747].

Вважаємо, що локальне регулювання не слід ототожнювати із корпоративним регулюванням, а локальний акт з корпоративним актом.

Корпоративний акт вказує на суб’єкта походження, від кого він походить. У буквальному тлумаченні - від корпорації, бо корпо­ративний. А корпорації можуть бути і транснаціональними. Корпоративні норми можуть бути інтернаціональним правовим явищем^[754], транснаціональні компанії та міжнародні професійні об’єднання почали формувати власну міжнаціональну культуру^[755].

Сьогодні спостерігається тенденція не лише укрупнення, а й віртуалізації міжнародного бізнесу, насамперед за рахунок формування ТН мегакорпорацій, транснаціональних альянсів, локальних «мереж», віртуальних підприємств та використання глобальних мереж, посилення процесів злиттів-поглинань ТНК^[757]. Тому зміст корпоративного акта та сфера дії розширюється та набуває глобального характеру, а також розвивається у напрямі правового забезпечення електронної комерції.

Глобалізація корпоративних актів може проявлятися у нових викликах та тенденціях щодо саморегулювання, наприклад, актуальними питанням є податкове планування міжнародних корпорацій, що використовується не завжди на користь окремої держави та може завдавати істотних збитків. У цьому виявляються негативні аспекти стихійного саморегулювання^{[758] [759]. Ю. О. Мельник вказує: «Ключовими схемами, які використовуються мультинаціональними корпораціями й практикуються як комплексні управлінські рішення, є операції, пов'язані з переміщенням нематеріальних активів й інтелектуальної власності, маніпуляції з існуванням постійних представництв й зміною структури боргів. У результаті цих заходів база оподаткування держави-джерела цих податків фактично зменшується й достатня кількість доходів переміщується під низьке податкове навантаження»[760]. Водночас податкове планування є однією з форм саморегулювання та для усунення його негативних проявів у світовій практиці застосовується інша форма саморегулювання - це етичні кодекси податкових консультантів, які мають діяти у рамках цих нормативних документів. Крім того, самі корпорації беруть на себе добровільні зобов'язання у межах певних етичних кодексів або ж інституту корпоративної соціальної відповідальності. Отже, спостерігається така ситуація: для запобігання недобросовісному саморегулюванню створюється відповідник - добросовісне саморегулювання задля збалан­сування та успішного регулювання у цілому господарської діяльності.}

Стаття 7 ГК України передбачає положення щодо нормативно­правового регулювання господарської діяльності, до якого віднесено Конституцію України, ГК України, закони, нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно- правові акти інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також інші нормативні акти. Однак про норма­тивні акти саморегулювання не йдеться узагалі, не кажучи уже про корпоративні акти. Звичайно, можна зазначити, що у згаданій статті передбачено «інші нормативні акти», однак, виходячи із тлумачення «духу» цієї статті, можна розуміти під цим терміном акти, які виходять від органів державної влади та місцевого самоврядування (публічних органів), але аж ніяк не від приватних суб'єктів. Тому, враховуючи роль актів саморегулювання, які вони займають нині у сучасному українському суспільстві, слід доповнити ст. 7 ГК України ч. 2 такого змісту: «Відносини у сфері господарювання можуть регулюватися нормами, прийнятими самостійно суб'єктами господарювання, саморегулівними організаціями. Такі норми виконуються суб'єктом прийняття та не є обов'язковими для третіх осіб. До таких норм можуть бути віднесені: принципи корпоративного управління, етичні кодекси, регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики. Перелік не є вичерпним та не залежить від назви нормативного акта. Суб'єкти господарювання, саморегулівні організації можуть самостійно приймати норми у межах, визначених законодавством України, та міжнародними договорами». Зрозуміло, що частина визначених видів нормативних актів передбачена галузевим законодавство, однак закріплення цього базового положення у ГК України надасть ваги процесам саморегулювання, які відбуваються в Україні.

М. П. Руденко визначає ознаки, притаманні локальним актам: «...мають правоутворююче призначення; містять загальнообов'язкові правила поведінки; їх вимоги стосуються всіх суб'єктів, на яких вони поширюються; регулюють певний вид суспільних відносин; діють тривалий час і не вичерпують себе фактами реалізації; приймаються уповноваженими суб'єктами в межах їх повноважень згідно з певною процедурою та у певній формі; доводяться до відома особам, на яких він поширюється»^[761]. Корпоративні акти включають загальнообов'язкові норми для членів корпорації та не торкаються прав та інтересів третіх осіб (безпосередньо), приймаються на тривалий період у визначеній процедурі відповідними компетентними органами або особами корпорації. В. І. Риндюк слушно зазначає: «Корпоративні нормативні акти виробляються з дотриманням як загальних принципів нормотворчості (гуманізм, демократизм, законність, науковість), так і спеціальних принципів прийняття корпоративних актів: 1) презумпція (принцип) компетентності корпорації. З яких питань видавати корпоративні нормативні акти, вирішують органи управління корпорації, що виявили в цьому необхідність у процесі роботи корпорації; 2) принцип ієрархії корпоративних нормативних актів; 3) принцип невідворотності юридичної відповідальності; 4) корпоративні акти повинні відображати баланс різних інтересів учасників корпорації...; 5) корпоративні акти не можуть створювати обов'язки по відношенню до третіх осіб.; 6) вносити зміни в корпоративний нормативний акт може тільки орган, що його прийняв..»^[762].

Господарське законодавство може визначати щодо корпоративних актів: назву, форму, структуру та зміст (імперативна або ж диспозитивна норма); потребу їх обов'язкової публікації; наявність публічних та непублічних звітів щодо виконання їх положень; наявність примірної, типової форми. Водночас у межах корпорації також існує певна ієрархічність корпоративних актів, залежно від суб'єкта їх видання. Так, первинним у ієрархії, наприклад, буде документ, прийнятий загальними зборами корпорації. Він буде мати вищу юридичну силу у порівняно з актами, прийнятими виконавчим органом або ж одноособово керівником. Тенденцією сучасних положень корпоративних актів є посилення корпоративної відповідальності керівництва та працівників корпорації, усунення конфлікту інтересів та включення норм щодо боротьби з проявами корупційних діянь. Включення положень щодо звільнення від юридичної відповідальності осіб за такі діяння не відповідатиме, зокрема, чинному законодавству України.

Важливим моментом для визначення корпоративного акта як засобу саморегулювання є поняття його «дефектності». Саме невід­повідність корпоративного акта положенням чинного законодавства є проявом дефектності та недоліком засобів саморегулювання. Захоплення «саморегулівними інноваціями» може призвести до порушення імперативних норм законодавства, що є обмежувальними чинниками саморегулювання господарської діяльності. Оскільки особливостями корпоративного акта є їх гнучкість та швидкість реагування на зміни у суспільних відносинах, то, зазвичай, законо­давство не встигає за постійними нормативними інноваціями, які включаються до корпоративних актів. І хоча за загальним принципом відповідності положень корпоративних актів верховенству права, у конкретних випадках можна спостерігати ситуації невідповідності законодавству. Тут сфера саморегулювання яскраво проявляється так: врегульовуємо те, що прямо не заборонено законом.

Корпоративні акти, як уже зазначалося, не торкаються прав та інтересів третіх осіб, однак, враховуючи глобальну концепцію корпоративної соціальної відповідальності, корпоративного громадянства, можна зазначити, що для великих компаній обов’язковим є включення положень щодо екологізації, підтримки належної соціальної інфра­структури у місці здійснення господарської діяльності. А такі норми і торкаються третіх осіб. Крім того, для європейських компаній є звичною ситуація проведення аудиту до укладення контракту з контрагентом. Такий аудит може включати не тільки питання дотримання податкового законодавства, а й соціального, трудового, екологічного тощо. Тому на сьогодні оманливо стверджувати, що корпоративні акти не стосуються третіх осіб. Звичайно, права та обов’язки, які у них передбачені до виконання, торкаються лише безпосередньо членів корпорації, однак виконання їх членами корпорації може стосуватися та впливати на третіх осіб, які не визначені учасниками цих відносин. Водночас корпоративні акти діють у межах корпорації, тобто їх дія визначена компетенцією органу, який його прийняв, та поширеністю на певне обмежене коло осіб (наприклад, управлінців, акціонерів, працівників тощо). Створювати, видавати, затверджувати корпоративні акти можуть повноважні органи та особи корпорації (наприклад, загальні збори, виконавчий орган та інші), вони ж повинні, крім інших учасників, втілювати ці норми у життя.

Вказуючи на суб’єктний склад, слід зазначити різноманітність розуміння поняття «корпорація» як в українській думці, так і за кордоном. Одні науковці тлумачать це поняття широко, включаючи усі організаційно-правові форми юридичних осіб, інші - тільки господарські товариства. Під поняттям «корпорація» розуміють господарські товариства або ж цим поняттям підміняють усі види юридичних осіб^[763]. Я. С. Марущак зазначає, що: «... юридичні особи корпоративного типу в Україні створюються в таких організаційно - правових формах: господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальність, повні та командитні товариства) і виробничі кооперативи, приватні підприємства та фермерські господарства, що діють на основі приватної власності кількох осіб, підприємства споживчої кооперації, утворені декількома споживчими товариствами^[764]. До юридичних осіб корпоративного типу належать усі організаційно- правові види юридичних осіб, які створені з метою отримання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками і в результаті створення яких у засновників виникає особливий вид майнових та особистих прав, який прийнято називати корпоративним правом^[765]. Корпорація є спеціальною умовою виникнення корпоративних прав, джерелом корпоративних правовідносин і одночасно формою їх існування^[766]. Ю. Жорнокуй зазначає: «Корпорація - це підприємницьке товариство, що створюється виключно у формі АТ, ТзОВ, ТзДВ. Корпорація є об’єднанням капіталів, а не об’єднанням осіб, тобто власником майна, переданого товариству, є корпорація, а не його члени. Члени корпорації об’єднані спільністю загального корпоративного інтересу, який іноді відрізняється від приватного інтересу кожного з них»^[767]. І. П. Васильчук зазначає: «Корпорації можуть бути представлені як корпоративним підприємством (типовими різновидами даних можна назвати, насамперед, акціонерні товариства та інші господарські товариства) та корпоративним об’єднанням (вони набувають все більшого значення і ролі на теперішньому етапі розвитку та вдосконалення корпоративної форми власності у світлі сучасних інтеграційних і глобалізаційних процесів і представлені, наприклад, різноманітними холдингами та фінансово-промисловими групами). У широкому розумінні «корпорація» - це будь-яка організована група людей та юридичних осіб, що об’єднані загальним економічним інтересом, професійною належністю, спільною економічною діяльністю, правилами поведінки»^[768]. А. М. Савченко підсумовує: «Базове поняття

«корпорація» з'явилося ще за часів древньоримської цивілізації й дотепер позначає існування ряду різних об'єднань підприємницького, професійного та іншого типів, що виникли й інституціоналізувалися у ході суспільно-економічної еволюції. Сьогодні до корпоративного сектору зазвичай зараховують майже всі господарські організації, які ґрунтуються на членстві»^[769]. А. В. Коструба до корпорацій відносить як підприємницькі, так і непідприємницькі товариства. На його думку: «...корпорація це форма об'єднання приватних інтересів осіб, які може переслідувати мету не тільки виключно матеріального змісту. Той інтерес, який прагнуть учасники юридичної особи приватного права, може мати також некомерційний характер та бути скерованим на досягнення спільної для них соціально орієнтованої мети, наприклад, задоволення економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів певної групи осіб.»^[770]. Враховуючи сучасні трансформаційні процеси економічних відносин, вважаємо, що до поняття «корпорація» можуть входити і непідприємницькі товариства, до яких відносять і саморегулівні організації. При чому створення на їх рівні відповідних корпоративних норм є багато- аспектним та поширеним. Тому поняття корпоративного акта для цілей цієї праці слід тлумачити широко. Корпоративний акт може бути створений, прийнятий у межах не тільки господарського товариства, а й непідприємницького, неприбуткового, сфера інтересів якого пов'язана з упорядкуванням певного виду господарської діяльності.

Б. В. Шуба до корпоративних актів відносить: «... корпоративні договори (нормативні акти, чинні тільки в межах конкретного товариства, які мають відповідати нормам корпоративного законодавства). Вони визначають права та обов'язки сторін корпоративних відносин, відповідальність за порушення обов'язків тощо (наприклад, заснов­ницький договір господарського товариства). Це також і кодекси корпоративної поведінки - комплекс стандартів, якими мають керуватися працівники корпорації, партнери при веденні бізнесу»^[771]. На думку О. О. Бакалінської: «Особливістю корпоративних актів саморегулювання є те, що вони містять самозобов’язання осіб щодо виконання правил і принципів корпорації, закріплюють спільну позицію учасників, передбачають добровільність виконання приписів та відповідальність за їх виконання. До корпоративних актів саморегулювання відносять кодекси корпоративної етики, правила етичної поведінки представників корпорацій, а також акти про нерозголошення корпоративних таємниць та ноу-хау. Незважаючи на локальний характер цих актів, їх прийняття і впровадження може істотно вплинути на розвиток господарської діяльності»^[772]. Форми локального корпоративного регулювання досить різноманітні: установчі документи (статут, засновницький договір), господарські договори, різні положення, інструкції, накази з питань організації діяльності корпорації^[773]. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 року № 514-VI розрізняє такі корпоративні акти: статут, засновницький договір, рішення про заснування товариства, договір між акціонерами товариства, принципи (кодекс) корпоративного управління товариства та правила (кодекс) етичної поведінки посадових осіб органів акціонерного товариства^[774]. Ці акти регулюють різні сфери діяльності акціонерного товариства та мають специфіку у процедурі затвердження. Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначені обов’язкові вимоги щодо правила фондової біржі (ст. 25), правил клірингу (ст. 19-4)1, а також диспозитивні вимоги до правил фондової біржі.

Корпоративні акти можуть включати низку різноманітних положень щодо податкових, майнових, адміністративних питань, захисту прав споживачів, екологічних стандартів, соціальних норм, інформаційних відносин, інтелектуальної власності, корпоративної відповідальності, етичні та моральні засади. Отже, сфера положень доволі різноманітна та стосується відносин, які включені до багатьох галузей законодавства, тому і відповідати за ієрархічною структурою мають вимогам вищих нормативно-правових актів.

О. Р. Кібенко розподіл корпоративних відносин приводить за суб’єктами: на думку дослідниці, внутрішні відносини складаються між учасниками та товариством, а також між різними органами в товаристві, а зовнішніми є відносини між товариством та особами, які не пов’язані з товариством відносинами участі^[775].

Крім того, слід розрізняти корпоративні акти, які приймаються саморегулівними організаціями та спрямовані на упорядкування певної сфери, галузі, виду господарської діяльності, та корпоративні акти, що стосуються внутрішньофірмових, внутрішньогосподарських питань у межах певного корпоративного утворення, а тому буде розрізнятися і специфіка прийняття таких корпоративних актів, зміст, назва та форма. Корпоративні акти саморегулівних організацій спрямовані на вирішення більш загальних питань, що стосуються певної сфери господарської діяльності (регламенти, правила). Внутрішньогосподарські корпоративні акти стосуються упорядкування організаційної роботи окремої юридичної особи (корпоративний договір, статут тощо). Водночас саморегулівні організації також мають корпоративні акти, які упорядковують їх організаційну роботу як окремої юридичної особи. Законодавство України не визначає чіткого переліку корпоративних актів, які можуть створюватися суб’єк­тами господарювання та саморегулівними організаціями. Тому назви, структура, форма - найрізноманітніші, що і є елементом саморегулювання.

Наприклад, Антикорупційна програма Асоціації «Укрцемент»^[776], Кодекс корпоративної етики та принципів компанії ТОВ «ХФК «Біокон»^[777], Етичний кодекс ПрАТ «По виробництву інсулінів ІНДАР»^[778].

Відповідно до ст. 15 ГК України у сфері господарювання застосовуються технічні регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови^[779], які також є частиною розуміння корпоративних актів. Також згідно зі ст. 38 ГК України суб'єкти господарювання за сприяння заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер господарської діяльності, а також для певних галузей економіки. Правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Анти- монопольним комітетом України. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватися при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання. Аналогічні норми включені і до ст. 33 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 року № 236/96- ВР^[780]. Єдиним уточненням є те, що такі правила розробляються при сприянні Торгово-промислової палати України та інших заінтересованих організацій. Зі змісту положень згаданої статті видається, що залучення Торгово-промислової палати до розробки правил не є обов'язковим. Аналіз положень ГК України приводить до думки про невре- гульованість ним положень, які стосуються нормативної складової засобів саморегулювання: етичних кодексів, правил суб'єктів госпо­дарювання, що є прогалиною законодавства. У статті 38 йдеться лише про правила професійної етики у конкуренції, не зачіпаючи при цьому інші аспекти господарської діяльності, які також вимагають етичного ставлення. Крім того, вказана стаття викликає питання щодо дефініції «професійна етика», адже не зрозуміло чи йдеться про професію, чи про певний професійний ринок. Тому це вимагає удосконалення у напрямі тлумачення «професійний».

Поряд з поняттям корпоративних актів розвивається інститут корпоративної соціальної відповідальності, який можна визначити як вид саморегулівної діяльності суб'єктів господарювання, що включає у себе як інституційний аспект (створення саморегуліних інституцій), так і, що більшою мірою поширений, нормативний аспект. Нормативний аспект корпоративної соціальної відповідальності притаманний усім суб'єктам господарювання, а також саморегулівним організаціям. Наприклад, провідна мережа одягу компанія Gap Inc. опозиціонує себе як така, що була заснована на принципі відповідального, чесного та етичного бізнесу. На її сайті знаходимо таку інформацію: «Ми дуже серйозно ставимося до корпоративної відповідальності. Наша всеосяжна програма корпоративної відповідальності покликана забезпечити, щоб усі працівники та рада директорів (директорів) компанії не тільки відповідали законодавчим вимогам у всьому світі, а й діяли відповідально та з цілісністю у всьому, що вони роблять. Поєднання письмових вказівок, офіційних процесів та нагляду з боку керівництва допомагає нам гарантувати, що «сильне корпоративне дотримання» -це не просто слова на папері, а спосіб ведення бізнесу в Gap Inc. Наш Кодекс ділової поведінки є основою нашої корпо­ративної програми відповідності з 1998 року. Кожен співробітник і директор компанії несе відповідальність за дотримання Кодексу ділової поведінки. Від кожного співробітника по всьому світу необхідно заповнити навчальний курс «Принципи цілісності: Кодекс ділової поведінки», що підкріплює прагнення компанії до втілення кодексу»^[781].

Об'єднуючою назвою для усіх корпоративних актів може бути також термін «правила корпоративного саморегулювання». Ці правила, як уже з'ясувалося можуть поділятися на: правила саморегулівної організації та внутрішньогосподарські (внутрішньоорганізаційні, внутрішньофірмові: одна юридична особа, транснаціональна корпорація). Причому як саморегулівні організації (як приклад, об'єднання суб'єктів господарювання з некомерційною метою діяльності), так і окремі юридичні особи можуть включати до правил (корпоративних актів): етичні кодекси, стандарти діяльності, меморандуми, положення тощо. Відмінністю між ними є коло осіб, між якими слід здійснити узгодження волі щодо цих правил. Правила саморегулівної організації приймаються самостійно у межах організації завдяки узгодженню інтересів, прав, обов'язків усіх її членів. Щодо окремого суб'єкта господарювання узгодження волі залежить від організаційно-правової форми та інших особливостей організації.

Корпоративний акт як засіб саморегулювання у господарському праві - це акт, незалежно від назви, форми, структури та змісту, який самостійно приймається, ухвалюється певною спільнотою, утворенням (господарським товариством, господарським об'єднанням, саморегулівною організацією) з питань упорядкування певної сфери, галузі, виду господарської діяльності або внутрішньогосподарської діяльності, у межах чинного законодавства та міжнародних договорів. Така дефініція допомагає конкретизувати суб'єктний склад та визначати видові особливості корпоративного акта.

Отже, виходячи з наведеного, можна запропонувати таку класифікацію корпоративних актів:

1) за ступенем саморегулювання: розроблені та затверджені самостійно певною корпоративною спільнотою, затверджені уповно­важеним органом державної влади, затверджені на основі типових або примірних (модельних) актів;

2) за суб'єктом створення: саморегулівна організація, господарське товариство, господарське об'єднання тощо;

3) за рівнем територіальної дії: глобальні (універсальні), регіональні, національні, місцеві;

4) за суб'єктом прийняття: загальні збори, виконавчий орган, одноосібно тощо;

5) за типом (назвою): статут, корпоративний договір, установчий договір, положення, етичний кодекс, правила корпоративної етики тощо, регламент, кодекс усталеної практики, положення тощо;

6) за змістом відносин, які упорядковуються: моральні (етичні) правила діяльності корпорації та її працівників, норми комплаєнсу (антикорупційні, податкові, конкурентні тощо), соціальні, трудові, інформаційні, технічні, управлінські (порядок прийняття рішень в організації, порядок взаємодії з органами державної влади, споживачами товарів та послуг) тощо. Управлінські акти можна поділити, у свою чергу на: 1) внутрішні, які врегульовують відносини між: учасниками корпорації, корпорацією та її учасниками, між корпорацією та її працівниками, між органами корпорації; 2) зовнішні, які визначають правила взаємодії з органами державної влади, громадськими орга­нізаціями, споживачами товарів та послуг, з іншими юридичними та фізичними особами тощо;

7) за видом саморегулювання: з делегованими повноважен­нями, без делегованих повноважень;

8) за механізмом прийняття рішень: на рівні корпорації, узгодження з органами державної влади.

4.2.