Статут, засновницький договір (установчі документи) як засоби саморегулювання

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про акціонерні товариства» визначаються обов'язкові вимоги до статуту, як то: тип товариства; розмір статутного капіталу; порядок скликання та проведення загальних зборів; компетенція загальних зборів; порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів; порядок скликання та проведення загальних зборів; компетенція загальних зборів; порядок припинення товариства тощо та зазначається диспозитивна норма, яка вказує на статут як засіб саморегулювання: «Статут акціонерного товариства може містити й інші положення, що не суперечать законодавству»790.

ГК України (ст. ст. 57, 82), ЦК України (ст. ст. 88, 143, 154), Законами України «Про господарські товариства» (ст. 4), «Про акціонерні товариства» (ст. 13), «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (ст. 11) визначено загальні вимоги до статуту юридичних осіб (товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, акціонерного товариства), які дета­лізуються у конкретних випадках самостійно учасниками корпорації завдяки саморегулівним інструментам.

Законодавством також передбачені спеціальні вимоги до статуту товарних бірж (ст. 6 Закону України «Про товарну біржу»)^[787], фондової біржі (ст.

Типові та примірні (модельні) акти також є засобами само­регулювання у різному ступені, які надаються державою з перспективою їх модернізації. Так, примірні статути володіють вищим ступенем саморегулювання, оскільки дозволяються суб'єктам саморегулювання обрати на основі зразку певну модель функціонування та пристосувати її самостійно до власних потреб, наприклад, Модельний статут товариства з обмеженою відповідальністю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 року № 367^[788], Примірний статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.05.2013 року № 3 1 5^{[789] [790] [791], Примірний статут кредитної спілки, затверджений розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.03.2008 року № 3 3 8 794795. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання дерегуляції господарської діяльності» від 27.03.2019 року № 367 передбачено альтернативу модельному статуту, так, товариство з обмеженою відповідальністю може діяти і на підставі власного статуту[792]. О. А. Черненко зазначає: «Суб'єкт господарювання самостійно вирішує, діяти на підставі модельного статуту або врегульовувати відносини в окремому «звичайному» статуті. Затвердження модельного статуту Кабінетом Міністрів України спричиняє у нього виникнення деяких ознак нормативного акта і, відповідно, виникнення недоліків при роботі з модельними статутами є неможливим самостійно внести до них зміни. Зміни вносяться лише Кабінетом Міністрів України... »[793].}

Типовий статут можна охарактеризувати як корпоративний акт з низьким рівнем саморегулювання, оскільки суб'єкт саморегу­лювання фактично не може відступити від його положень, за певними винятками. Наприклад, історія правового забезпечення діяльності господарських товариств надає такі приклади типових статутів, які втратили чинність, що частково пов'язано із змінами у законодавстві: Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, затверджений наказом Міністерства економіки України, Фонду державного майна України, Міністерства юстиції України від 31.08.1993 року № 55/365/10/5^[794], Типовий статут державного підприємства, затверджений наказом Міністерства економіки України, Міністерства праці України, Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України від 22.04.1993 року, 28.04.1993 року, 26.04.1993 року № 12-30/4, 10-1594, 07-101, б/н^[795], Типовий статут відкритого акціонерного товариства, затверджений наказом Фонду державного майна України від 12.12.1994 року № 78 7^[796].

У науковій літературі вказується також на феномен статуту, оскільки він заснований на договорі або містить елементи договору. Як статут так і засновницький договір включають певні елементи договору як засобу саморегулювання, однак його правова природа полягає в упорядкуванні домовленостей учасників, засновників суб'єкта господарювання, тобто специфікою є особливість відносин, які спрямовані на побудову домовленостей усередині організації, на основі певних принципів, щодо ведення господарської діяльності. О. Ю. Тичкова слушно зазначає: «Наявність або відсутність договірних відносин між засновниками товариства не є показником наявності або відсутності договірного характеру статуту. Договір як підстава виникнення правовідносин хоча й існує, але не завжди. Правовідносини між учасником та товариством є не договірними, а корпоративними. Відповідно, статут не може розглядатися як форма таких правовідносин^[798].

Подібні механізми щодо допустимості саморегулювання встановлені законодавством і щодо засновницького договору, наприклад повного товариства, командитного товариства (ч. 2 ст. 88, ст. ст. 120, 134 ЦК України, ч. 2, 5 ст. 82 ГК України, ст. ст. 67, 76 Закону України «Про господарські товариства»).

С. М. Грудницька зазначає: «Доцільним є трактування установчого договору як складного системоутворюючого багатостороннього багатоступінчатого приватно-публічного організаційного господарського договору, що забезпечує створення суб'єкта господарської діяльності і регулювання внутрішніх і зовнішніх організаційно-майнових і організаційно-управлінських відносин у процесі його функціонування^[799]. Засновницький договір володіє саморегулівними властивостями з огляду на його правову природу: можливості суб'єктів саморегулювання самостійно упорядковувати на цьому етапі створення юридичної особи, внутрішні і зовнішні організаційно-майнові і організаційно- управлінські відносини.

Відповідно до ст. 57 ГК України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. Однак відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства» засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій^[800]. Водночас колізії між ГК України та Законом України «Про акціонерні товариства» не вбачається, оскільки законодавство визначає суттєві відмінності щодо змісту та дії засновницького договору як установчого документа у розумінні ГК України та засновницького договору між засновниками акціонерного товариства, зокрема, ГК України встановлено положення, що у засновницькому договорі засновники зобов'язуються визначити також порядок реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання. Такі положення відсутні щодо засновницького договору між засновниками акціонерного товариства. Як бачимо, засновницький договір є засобом саморегулювання та корпоративним актом. Багато положень узгоджуються самостійно та на власний ризик засновниками суб'єкта господарювання у межах законодавства.

До особливих корпоративних актів можна віднести договір між акціонерами товариства, предметом якого відповідно до ст. 26-1 є реалізація акціонерами - власниками простих та привілейованих акцій прав на акції та/або прав за акціями, передбачених законо­давством, статутом та іншими внутрішніми документами товариства^[801]. Крім того, кредитори акціонерного товариства можуть укласти договір з акціонерами товариства, за яким акціонери з метою забезпечення охоронюваного законом інтересу таких третіх осіб зобов'язуються реалізувати свої корпоративні права, до зазначеного договору застосовуються загальні положення про договір між акціонерами, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін^[802].

Положення статуту можуть деталізуватися у кодексі корпоративного управління. Кодекс корпоративного управління можна визначити як сукупність принципів, стандартів або правил найкращої поведінки, які стосуються питань управління товариствами та здійснення контролю^[803]. Наявність такого кодексу - є свідченням високої корпоративної культури і дає можливість всім зацікавленим особам об’єктивно оцінити компанію^[804]. Кодекс корпоративного управління ще називають кодексом найкращої практики.

Головним стимулом щодо їх дотримання товариствами є економічна доцільність та об’єктивно існуючі вимоги ринку щодо залучення інвестицій^[805]. Кодекс корпоративного управління є рекомендаційним корпоративним актом саморегулювання, який може прийматися окремим товариством на основі загальновизнаних міжнародних або національних стандартів. Добровільність прийняття такого кодексу є репутаційним кроком для підвищення довіри до діяльності юридичної особи, для врахування інвесторами цивілізованої політики у разі перспективи вкладення інвестицій, створення системи ефективного управління. Узагальнені положення кодексів трансформуються під суб’єктивні вимоги компанії. Спостерігається фактично подвійність задіяння саморегулівних механізмів: спочатку саморегулівними інсти­туціями або ж уповноваженими органами (організаціями) пропонується впроваджувати саморегулівний засіб - кодекс корпоративного управління, який створений на національному або ж глобальному рівнях; потім окремий суб’єкт господарювання імплементує та трансформує такі положення відповідно до власних бачень у локальному кодексі, який є кінцевою метою реалізації глобальних принципів саморегулювання.

Принципи глобального, регіонального кодексу саморегулювання втілюються у життя в локальному актів саморегулювання - кодексі корпоративного управління окремої компанії. Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» до компетенції загальних зборів відносять затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління товариства (п. 5 ч.1 ст. 33); до компетенції наглядової ради -

здійснення контролю за своєчасністю опублікування товариством інформації про принципи (кодекс) корпоративного управління товариства (п. 11-3 ч. 1 ст. 52)^[806]. Водночас цей закон містить вказівку на ще один засіб нормативного корпоративного саморегулювання - правила (кодекс) етичної поведінки посадових осіб органів акціонерного товариства, який, зокрема, регулює питання конфлікту інтересів, конфіденційності, чесного ведення справ, захисту та належного використання активів товариства, дотримання вимог застосовуваного законодавства та внутрішніх нормативних актів, а також необхідність надання наглядовій раді інформації про будь-які відомі факти порушень вимог законодавства або етичних норм^[807]. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 56-1 предмета відання комітету наглядової ради з питань призначень належать розроблення та надання наглядовій раді для затвердження правил (кодексу) етичної поведінки посадових осіб органів акціонерного товариства. Відмінність цих морально-етичних правил упорядкування діяльності акціонерного товариства є суб’єктний склад, у другому прикладі вони приймаються щодо поведінки керівництва корпоративного підприємства.

Відомо, що уперше кодекси корпоративного управління були впроваджені на початку 1990 років у Великій Британії, та у подальшому приклад запозичили інші держави. Принципи корпоративного управління Європейського банку реконструкції та розвитку були прийняті у 1997, які включають рекомендації компаніям щодо загальних підходів кредиторів та інвесторів при прийнятті інвестиційного рішення^[808]. Конфедерація асоціації європейських акціонерів (Euroshareholders Corporate Governance Guidelines) видала Директиви - основні принципи корпоративного управління, які включають рекомендації відносно цілей компанії, прав голосу, захисту від поглинань, права на інформацію і ролі ради директорів, а саме^[809].

Загальні Принципи корпоративного управління (OECD Principles of Corporate Governance) були прийняті на міжнародному рівні Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) спільно із Світовим банком, Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними організаціями у 1999 році та послужили взірцем для прийняття таких актів на національному та галузевому рівнх^[810]. Принципи корпоративного управління ОЕСР включають п'ять сфер корпоративного управління: 1) права акціонерів; 2) рівноправність акціонерів; 3) роль зацікавлених осіб; 4) розкриття інформації та прозорість; 5) обов'язки ради^[811]. Міжнародна мережа корпоративного управління International Corporate Governance Network (ICGN) визнає принципи ОЕСР як декларацію мінімальних прийнятних стандартів корпоративного управління для компаній та інвесторів всього світу^[812]: основна мета компанії - постійна оптимізація доходів акціонерів; компанії повинні розкривати точну, достовірну та своєчасну інформацію, яка відповідає потребам ринку для прийняття інвесторами зважених рішень; оплата праці членів ради директорів та менеджерів повинна відповідати інтересам акціонерів; політика виплати та розмір винагород повинні розкриватись у річному звіті; практика корпоративного управління повинна бути спрямована на постійну оптимізацію доходів акціонерів; компанії повинні дотримуватись всіх законів юрисдикції, в якій вони діють; якщо існують кодекси найкращої практики корпоративного управління, їх необхідно дотримуватись, якщо їх не існує, інвестори та інші зацікавлені особи повинні займатися їх розробкою тощо. Аналіз положень вказаних Принципів дає підстави для висновку, що у цьому саморегулівному акті визначаються інші інструменти для розширення саморегулювання (кодекси найкращої практики), активізується питання постійного росту та змін саморегулівних механізмів.

В Україні органи державної влади можуть затверджувати принципи корпоративного управління у певних галузях економіки, наприклад, рішення Національної комісія з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Принципів корпоративного управління» Національної комісія з цінних паперів та фондового ринку» від 22.07.2014 року № 955^[813], рішення Правління Національного банку України «Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організації корпоративного управління в банках України» від 03.12.2018 року № 814-рш тощо. У широкому розумінні корпоративне управління розглядають як систему, за допомогою якої спрямовують та контролюють діяльність товариства^[814]. Корпоративне управління визначає спосіб розподілу повноважень і відповідальності між органами управління, а також способи прийняття ними рішень^[815].

Зокрема, Загальними зборами ПАТ «Донбасенерго» від 06.09.2016 року затверджено Принципи (кодекс) корпоративного управління публічного акціонерного товариства «Донбасенерго», у загальних положеннях якого зазначено, що вони розроблені відповідно до загальноприйнятих принципів (стандартів) та викладені у «Принципах корпоративного управління» Національної комісія з цінних паперів та фондового ринку» від 22.07.2014 року № 955. До основних принципівцих положень віднесені: належна увага до інтересів акціонерів, забезпечення рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпо­ративних відносин; забезпечення фінансової прозорості; запровадження правил ефективного менеджменту та належного контролю^[816].

Аналіз етичних кодексів та принципів корпоративного управління приводить до думки про перетин певних питань, які до них включаються, зокрема, у принципах корпоративного управління можемо побачити щодо етичних засад. Наприклад, у Принципах (кодекс) ПАТ корпоративного управління «ОТП Банк», затверджених рішенням № 75 від 25.09.2017 року, зазначається: «Акціонер Банку та керівництво усвідомлюють свою відповідальність перед суспільством щодо дотримання прав клієнтів (споживачів послуг) Банку, неухильного виконання усіх вимог чинного законодавства України, ведення чесної конкурентної боротьби або ж вимоги щодо лояльності та відповідальності». У Принципах (кодексі) корпоративного управління ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Конкорд» також зазначається: «Посадові особи органів управління Банку добросовісно та розумно діють в найкращих інтересах Банку. Це передбачає, що під час виконання своїх функцій, визначених чинним законодавством та внутрішніми документами Банку, вони виявляють турботливість та обачність, які, як правило, очікуються від людини, яка приймає виважені рішення, в аналогічній ситуації. Посадові особи не отримують будь- яку винагороду (прямо чи опосередковано) за здійснення ними впливу на ухвалення рішень органами управління Банку»^[817]. Такі Принципи корпоративного управління банком є обов’язковими для акціонерів, керівництва банків та усіх його працівників. Звертаємо увагу, що, маючи Принципи корпоративного управління, етичний кодекс як окремий акт може бути відсутній, оскільки принципи включають багато питань етичного змісту (наприклад, ПАТ «ОТП Банк»). У Кодексі корпоративного управління ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» зазначається: «Здійснюючи свої функції, посадові особи Товариства зобов’язані діяти тільки в межах наданих їм повноважень та, представляючи перед третіми особами, поводитися так, щоб не зашкодити власній діловій репутації, діловій репутації інших посадових осіб та Товариству в цілому»^[818].

Отже, Принципи корпоративного управління містять розділи, присвячені корпоративній етиці посадових осіб товариства. Особливістю Принципів корпоративного управляння є певний збіг змістового наповнення зі Статутом. Зокрема, до змісту Принципів корпоративного управління ПАТ «ОТП Банк» входять: роль та права акціонера, вкладників та інших заінтересованих осіб; вимоги до стратегії банку; фідуціарні обов'язки; конфлікт інтересів; операції з пов'язаними особами; зворотний зв'язок (раннє інформування); діяльність Наглядової ради банку; діяльність Правління банку; організація управління ризиками та внутрішній контроль; управління ризиками; дотримання законодавства України та внутрішніх процедур банку; внутрішній аудит; зовнішній аудит; розкриття інформації про банк; банк і суспільство^[819]. До змісту Статуту: учасники банку, мета та види діяльності, органи управління та контролю, внутрішній аудит, фінансовий рік, облік та звітність, аудиторська звітність, кредитні ресурси, кон­фіденційна інформація, запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержавних злочинним шляхом тощо^[820].

Положення Статуту конкретизуються і у інших корпоративних документах, наприклад: Положення про Наглядову раду ПАТ «ОТП Банк» у новій редакції від 28.11.2018 року, Положення про Загальні збори Акціонерів ПАТ «ОТП Банк» у новій редакції від 15.05.2018 року, Положення про винагороду членів Наглядової ради ПАТ «ОТП Банк» в редакції від 15.05.2018 року, Положення про Загальні збори Акціонерів ПАТ «ОТП Банк» у новій редакції від 10.10.2016 року^[821]-

Для товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю корпоративними саморегулівними актами є: договір про створення товариства, статут, корпоративний договір.

Корпоративний договір - це договір, за яким учасники товариства зобов'язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації^[822]' Конструкція корпоративних договорів, як свідчить міжнародна практика, була запроваджена задля задоволення потреб розвитку засобів регулювання відносин між акціонерами (учасниками) господарських товариств^[823]' На думку І. В. Мартинюк: «Корпоративний договір... несе в собі фінансову стабільність, мінімізацію ризиків з боку кожного із засновників товариства. Наприклад, в тексті договору можна прописати особливі умови при продажу, відчуження та придбання мажоритарним акціонером частки»^[824]'

Отже, у внутрішньогосподарській діяльності суб’єкту господа­рювання статут (засновницький договір) є вищим за ієрархією засобом саморегулювання, на основі якого розробляються усі інші корпоративні акти саморегулювання, які деталізують його положення. Урізно­манітнення засобів саморегулювання та регулювання загалом, призвело до створення «гібридних» форм засобів саморегулювання у корпоративних відносинах. Враховуючи напрям на посилення ролі саморегулівних засобів у господарській діяльності, потрібно актуалізувати зміни щодо діяльності господарських товариств у ГК України у напрямі посилення ролі працівників у діяльності корпорації.

4.3.